Справа№ 336/7973/24
Пр. 1-кп/336/658/2025
04 лютого 2025 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участі секретарки судового засідання ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Запоріжжі в режимі відеоконферецзв?язку кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024082050001199 від 17.06.2024, яке надійшло до суду на підставі обвинувального акта, складеного відносно:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Лисичанськ Луганської області, громадянина України, який отримав середню спеціальну освіту, одруженого, має на утриманні двох дітей, офіційно працевлаштований в ЗМКБ «Івченко-Прогрес» на посаді слюсара контрольно-вимірювальних приладів та автоматики, адреса реєстрації та фактичного місця проживання: АДРЕСА_1 , інвалідності не має, раніше не судимого, -
за ознаками скоєння кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.286 КК України;
за участі сторін кримінального провадження: з боку обвинувачення: прокурорки ОСОБА_4 , з боку захисту: обвинуваченого ОСОБА_3 , захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 , інших учасників кримінального провадження: потерпілої ОСОБА_6 , представника потерпілої адвоката ОСОБА_7 , -
Судом встановлено, що 17 червня 2024 року, приблизно о 06 годині 50 хвилин, водій ОСОБА_3 , керуючи технічно справним автомобілем «Nissan Prairie», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснював рух по вул. Стартовій, зі сторони вул. Віражної в напрямку вул. Військбуд в м. Запоріжжі, наближаючись до нерегульованого перехрестя з вул. Привітною в м. Запоріжжі, яке позначене знаком пріоритету 2.3 «Головна дорога» для вул. Стартової та знаком пріоритету 2.1 «Дату дорогу» для вул. Привітної.
При цьому, швидкість руху автомобіля під керуванням водія ОСОБА_3 складала понад 100,3 км/год, яка перевищує максимально дозволену швидкість руху в населеному пункті - 50 км/год, згідно з Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 зі змінами та доповненнями.
В цей час велосипедист ОСОБА_8 , керуючи велосипедом марки «Україна», здійснював рух по другорядній дорозі - проїзній частині вул. Привітна, яка позначена знаком пріоритету 2.1 «Дату дорогу», в напрямку вул. Стартової в м. Запоріжжі. Продовжуючи свій рух, велосипедист ОСОБА_8 виїхав на проїзну частину вул. Стартової з вул. Привітної, та продовжив рух в напрямку вул. Військбуд, тобто в попутному напрямку з водієм автомобіля «Nissan Prairie», реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Далі, перебуваючи на проїзній частині по вул. Стартовій, в районі буд. № 13, велосипедист ОСОБА_8 , керуючи велосипедом «Україна», не переконавшись у безпечності свого маневру, діючи в порушення вимог п. п. 16.11, 10.1 та розділу 33 (дорожній знак 2.1 «Дати дорогу») Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів країни № 1306 від 10.10.2001, зі змінами та доповненнями, відповідно до яких:
- п. 16.11 На перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху;
- п. 10.1 Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху», -
змінив напрямок свого руху ліворуч, перетинаючи смугу руху зправа-наліво по ходу руху автомобілю «Nissan Prairie», реєстраційний номер НОМЕР_1 , виїхав при цьому на зустрічну смугу руху, внаслідок чого відбувся наїзд на нього автомобілем «Nissan Prairie», р.н. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 .
У свою чергу, дії водія автомобіля «Nissan Prairie», р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_3 , який, рухаючись по головній дорозі з перевищенням максимально дозволеної швидкості руху, маючи об'єктивну можливість своєчасно виявити велосипедиста ОСОБА_8 , що, не надаючи йому перевагу в русі, змінює свій напрямок руху, діючи зі злочинною недбалістю, не зменшив швидкість свого руху аж до зупинки транспортного засобу, продовжив свій рух, що не відповідало вимогам п. п. 12.3, 12.4, 12.9 б) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, відповідно до яких:
- п. 12.3: «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди»;
- п. 12.4: «У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
- п. 12.9 Водієві забороняється:
б) «перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4, 12.5, 12.6 та 12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31 або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил»,
та допустив наїзд на велосипедиста ОСОБА_8 .
В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди велосипедист ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження у вигляді множинних переломів кісток скелету з ушкодженнями внутрішніх органів, від який помер на місці пригоді.
Згідно з даними висновку судово-медичної експертизи смерть ОСОБА_8 настала внаслідок закритої поєднаної тупої травми голови, шиї, тулуба та кінцівок, у вигляді множинних переломів кісток скелету (лівої ключиці, ребер, кісток тазу, лівої стегнової кістки), з ушкодженнями внутрішніх органів (головного та спинного мозку, легень, діафрагми, серцевої сорочки, серця, печінки, селезінки), яка ускладнилась розвитком шоку, який і став безпосередньою причиною смерті.
Порушення водієм ОСОБА_3 вимог п.п.12.4, 12.9 (б) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, зі змінами та доповненнями, з технічної точки зору знаходиться в причинному зв'язку з подією дорожньо-транспортної пригоди, оскільки останній мав технічну можливість запобігти наїзду на велосипедиста ОСОБА_8 шляхом застосуванням своєчасного екстреного гальмування при русі з дозволеною швидкістю руху у населеному пункті.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення беззаперечно визнав, надав пояснення, які повністю відповідають фактичним обставинам, що викладені в обвинувальному акті, підтвердивши їх, зокрема, дату, час, місце й спосіб його скоєння, у скоєному щиро розкаявся. Крім того, обвинувачений визнав цивільний позов про стягнення моральної шкоди, здійснивши її часткове відшкодування та зобов'язавшись відшкодувати розмір завданої потерпілій моральної шкоди в повному обсязі.
Так, обвинувачений ОСОБА_3 показав суду, що дійсно 17.06.2024, приблизно о 06-50 годині ранку, за умов ясної погоди, сухого асфальтного покриття та відсутності опадів, він рухався на транспортному засобі «Nissan Prairie», реєстраційний номер НОМЕР_1 , водієм якого був, наодинці, по вул. Стартовій, зі сторони вул. Віражної в напрямку вул. Військбуд в м. Запоріжжі. ОСОБА_3 був тверезим, почував себе добре, напередодні спиртні напої не вживав. Раніше до адміністративної та кримінальної відповідальності у сфері порушення правил дорожнього руху ОСОБА_3 не притягувався. Дорожнє покриття на ділянці, де відбулась ДТП, було без ям та вибоїн, а транспортний засіб, яким керував ОСОБА_3 , - технічно справний.
Так, ОСОБА_3 наближався під час руху до нерегульованого перехрестя з вул. Привітною в м. Запоріжжі, яке позначене знаком пріоритету «Головна дорога» для вул. Стартової (є дорогою із двостороннім рухом, по 1 смузі в кожному напрямку, приблизно завширшки 3 м кожна) та знаком пріоритету «Дату дорогу» для вул. Привітної. Швидкість руху автомобіля під керуванням водія ОСОБА_3 складала приблизно 100 км/год, що перевищує максимально дозволену швидкість руху в населеному пункті, а саме 50 км/год, що достеменно було відомо водієві. Цим шляхом ОСОБА_3 прямував не вперше, цю ділянку шляху долав досить часто, у зв?язку із виробничою необхідністю, хоча й назву вул. Привітної раніше не знав.
В цей час велосипедист ОСОБА_8 , керуючи велосипедом, здійснював рух по другорядній дорозі, тобто по проїзній частині вул. Привітної. Продовжуючи свій рух, велосипедист ОСОБА_8 виїхав на проїзну частину вул. Стартової з вул. Привітної, та продовжив рух в напрямку вул. Військбуд, тобто в попутному напрямку з ОСОБА_3 , який керував автомобілем «Nissan Prairie», реєстраційний номер НОМЕР_1 . Велосипедист був помічений ОСОБА_3 .
ОСОБА_3 показав суду, що зорового контакту із велосипедистом не відбулось, він не бачив автівку під керуванням ОСОБА_3 , не показав зміни напрямку руху велосипеда, не надав йому перевагу у русі, хоча повинен був надати із дотриманням правил дорожнього руху, а саме з урахуванням встановлених знаків пріоритету. При цьому, ОСОБА_3 побачив велосипедиста приблизно на відстані 40 м, при виїзді з вул. Привітної, до здійснення велосипедистом повороту. Злякавшись, що шляхи із велосипедистом можуть перетнутися, ОСОБА_3 , побачивши приблизно за 30 м, що велосипедист змінює напрямок руху, рухаючись по своїй смузі, одразу вжив заходів екстреного гальмування та одночасно повернув кермо вліво в сторону зустрічної смуги, але поворот здійснити не вдалося, адже кермо під час одночасного гальмування блокується. Все відбувалось за лічені секунди. В разі меншої швидкості руху ОСОБА_3 , на його думку, вдалося б уникнути зіткнення із потерпілим, при цьому, велосипедист в момент зіткнення знаходився по відношенню до ОСОБА_3 перпендикулярно. Велосипедист деяку відстань проїхав на капоті транспортного засобу з лівого боку, потрапивши на нього в момент зіткнення, а потім, за спливом декількох секунд, скотившись, впав біля стовпа на тротуар неподалік автомобіля, приблизно на відстані 1,5 м, на пішохідній зоні. При цьому, велосипед був під колесами автомобіля. ОСОБА_3 одразу підбіг до велосипедиста, перевірив зіниці, пульс, проте ознак життя не було.
Інших учасників дорожнього руху, зокрема, на пішохідному переході по вул. Привітній безпосередньо перед подією ДТП та під час неї не було. Одна жінка чекала в районі зупинки, проте момент зіткнення, з її слів, вона не бачила, відповідно, показів під час досудового розслідування не давала. Вказана жінка викликала швидку допомогу, поки ОСОБА_3 вживав реанімаційних заходів відносно велосипедиста та викликав поліцію, при цьому, місце події обвинувачений не залишав. Потерпілий був кремезної статури, проте, ОСОБА_3 боявся зашкодити йому при вжитті реанімаційних заходів.
Обвинувачений наголосив, що про скоєне дуже шкодує, розуміє, що саме порушення швидкісного режиму з його боку під час керування транспортним засобом, призвело до фатальних наслідків. Це його тягар на все життя, хоча й прогнозувати заздалегідь дії інших учасників руху майже неможливо. Він дуже співчуває втраті потерпілої, яка залишилась без близької людини, готовий понести покарання. Разом з цим, просить не призначати додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, з урахуванням того, що ОСОБА_3 має двох дітей (малолітнього та неповнолітнього), працевлаштований, відповідно, за відсутності можливості керувати транспортним засобом це матиме суттєвий вплив на його життя, ускладнить пересування, здійснення щоденних обов'язків. Цивільний позов обвинувачений визнає, погоджується із основним покаранням, про яке просить сторона обвинувачення, зобов'язується відшкодувати потерпілій заявлену до стягнення моральну шкоду в повному обсязі.
Судом визначено порядок дослідження доказів у даному провадження з урахуванням позиції обвинуваченого з приводу визнання винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, а також визнання цивільного позову. Так, судом здійснено допит обвинуваченого, потерпілої та досліджено визначений обсяг доказів, а саме, надані стороною обвинувачення письмові докази, зокрема, висновки експертиз, постанови слідчого щодо речових доказів; докази щодо вжитих заходів забезпечення, а також матеріали, які характеризують особу обвинуваченого, підтверджують розмір процесуальних витрат на проведення судових експертиз.
Розгляд провадження здійснювався із застосуванням норми ч.3 ст.349 КПК України, за згодою всіх учасників судового провадження. Так, судом не досліджувався весь наявний обсяг доказів щодо фактичних обставин кримінального провадження, оскільки вони ніким не оспорюються. При цьому судом з'ясовано, що учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин, що їх позиція є добровільною та істинною, а також їм роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку. Судом враховано й ту обставину, що безпосередніх свідків події під час досудового розслідування не встановлено, що визнається учасниками кримінального провадження. Обвинувачений, якому роз'яснено зміст наведеної вище норми, подав до суду відповідну письмову заяву про її застосування.
Потерпіла ОСОБА_6 , допитана під час розгляду справи, показала суду, що раніше із обвинуваченим не була знайома. Загиблий є її рідним братом. Власної сім'ї на час події ОСОБА_8 не мав. Нещодавно у них із братами померла мати, відповідно, вона ставилась до молодшого брата, як до свого сина, всіляко опікувалась ним. Дітей у брата немає. При цьому, ОСОБА_8 працював сторожем, в день події вранці він повертався з нічної зміни, яка тривала приблизно з 16-00 години напередодні й орієнтовно до 06-00 години ранку 17.06.2024, відповідно, брат міг бути втомленим. Перед початком зміни її брат завжди намагався відпочити. Потерпіла наголосила, що брат вправним велосипедистом, із стажем керування більше 20 років.
Так, приблизно о 09-20 годині 17.06.2024 ОСОБА_6 прямувала на роботу, коли їй зателефонував незнайомий номер, тоді вона й дізналась про подію. Вона приїхала на місце ДТП, бачила, що автівка, якою керував ОСОБА_3 , розташовувалась майже на зупинці, лобове скло було розбите, на тротуарі була кров, промальовано відстань, яку ОСОБА_3 проїхав разом із ОСОБА_8 , що потрапив після зіткнення із його велосипедом на капот автомобіля. Навкруги на місці події були розкидані речі брата: кепка, шльопанці, дощовик та рюкзак, робочі рукавички та окуляри. Потерпілій працівники поліції під розпис видали документи брата.
Заявлений цивільний позов потерпіла підтримує, підтверджує часткове відшкодування моральної шкоди у сумі 70 000 гривень під час судового розгляду.
Судом під час розгляду справи встановлено, що за даними протокола огляду місця ДТП від 17.06.2024, складеного слідчим ВР ЗСТ СВ ЗРУП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_9 , слідча дія розпочата о 07-45 годині, за участю спеціаліста та понятих. Змістом протокола підтверджено погодні умови та пору доби, вид події - наїзд на велосипедиста, місце ДТП - м. Запоріжжя, вул. Стартова, в районі буд.13, на нерегульованому перехресті, відсутність особливостей проїзної частини та покриття, кількість смуг руху в напрямку огляду та зустрічному напрямку (по 1), особливості дорожньої розмітки, примикання до проїзної частини бордюрного каменю, нерегульований спосіб руху на даній ділянці, а також розташування дорожніх знаків.
Суд зауважує з огляду на зміст протокола, що на місці ДТП не встановлені прилади відеоспостереження. У протоколі знайшли своє відображення відстань видимості, відсутність об'єктів, що обмежують оглядовість з робочого місця водія. Згідно з протоколом на автомобілі «Nissan Prairie», реєстраційний номер НОМЕР_1 , пошкоджено передній реєстраційний номер, передній бампер (подряпини, сколи та пошкодження ЛФП), передній капот в середній частині, розбите лобове скло в передній лівій частині кузову. Напрямок пошкоджень спереду - назад. На велосипеді «Україна» пошкоджені в середній частині раму у вигляді деформації рами (напрямок зліва-направо), переднє крило, ліва педаль, відсутнє на своєму кріпленні сидіння, крім того, на лівій бічній частині рами пошкоджене ЛФП із-за контакту з передньою частиною кузову вказаного транспортного засобу.
На момент огляду вантажу у транспортних засобах немає, всі колеса під тиском, без пошкоджень, протектор в нормі. Розташування транспортних засобів, речей потерпілого, ділянки осипу ЛФП, слідів гальмування передніх коліс автомобіля відображені на схемі, що становить 25,6 м (лівих колес), 22,7 м (правих колес), юзу - 23,2 м (лівих колес), 20,2 м (правих колес). Автомобіль «Nissan Prairie», реєстраційний номер НОМЕР_1 , розташований на зустрічній смузі руху по вул. Стартовій (місце ДТП вказано вище). Труп ОСОБА_8 , як вказано в протоколі, лежить на спині на ношах в кареті швидкої допомоги. Трупні плями розташовані на задній поверхні тіла, відзначається патологічна рухливість лівого стегна в нижній частині, а також кісток лівої стопи, на обох руках садна, на зовнішньому краю лівої стопи рана. За результатами огляду вилучено вказані вище транспортні засоби та пару шльопанців. Заяв, доповнень та клопотань до протокола слідчої дії немає. Огляд завершено об 11-00 годині, протокол проілюстрований фотознімками.
Згідно з даними висновка експерта КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» ЗОР №3381 від 18.06.2024, враховуючи обставини справи, з урахуванням питань постанови, експерт дійшов таких висновків: причиною смерті ОСОБА_8 стала закрита поєднана тупа травма голови, шиї, тулуба та кінцівок, у вигляді множинних переломів кісток скелету (лівої ключиці, ребер, кісток тазу, лівої стегнової кістки), з ушкодженнями внутрішніх органів (головного та спинного мозку, легень, діафрагми, серцевої сорочки, серця, печінки, селезінки), яка ускладнилась розвитком шоку (геморагічного та травматичного), який і став безпосередньою причиною смерті. На шок (геморагічний та травматичний) у ОСОБА_8 , вказують: лівосторонній гемопневмоторакс (скупчення 500 мл крові в лівій плевральній порожнині), правосторонній гемоторакс (скупчення 200 мл крові в правій плевральній порожнині); гемоперитонеум (скупчення у черевній порожнині 700 мл рідкої темно-червоної крові, та великого згортку крові об?ємом 200 см); нерівномірне кровонаповнення внутрішніх органів, з переважним недокрів?ям серця, печінки; нерівномірне кровонаповнення, набряк головного мозку, дистрофічні зміни нейроцитів; повнокров?я, порушення гемодинаміки легень; нерівномірне кровонаповнення, ознаки шунтування кровотоку в нирках; вогнищева центролобулярна паренхіматозна білкова дистрофія печінки; крововиливи під легеневою плеврою, переважно рідкий стан крові в порожнинах серця та великих судин; острівцеві трупні плями.
При судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_8 , виявлені такі тілесні ушкодження:
??внутрішньочерепна травма: субарахноїдальні крововиливи на передньо-зовнішній, та задній поверхням правої лобно-тім?яно-потиличної ділянок, на передньо-зовнішній, та задній поверхням лівої лобно-тім?яно-скронево-потиличної ділянок, на задній поверхні мигдалин обох півкуль мозочка, на передній поверхні мосту, навколо довгастого мозку; крововиливи у м?яких тканинах тім?яно-потиличної ділянки голови більше зліва; садна, заднення, синці, поверхнева забійно-рвана рана на голові;
??закрита тупа травма шиї: повний розрив зв?язок атланто-потиличного зчленування, з неповним розривом довгастого та спинного мозку, на даному рівні; крововиливи під м?якими мозковими оболонками довгастого та спинного мозку; крововиливи під передньою поздовжньої зв?язкою, в проекції 1-4-го шийних хребців; крововиливи в м?яких тканинах задньо-бокової поверхні шиї, в проекції 1-7-го шийних хребців; синець на правій задньо-боковій поверхні шиї;
??закрита тупа травма тулуба: повний косо-поперечний перелом зовнішньої частини лівої ключиці; повний поперечний перелом хрящового кінця 3-го правого ребра по навкологруднинній лінії; не повні поперечні переломи 6-8-го правих ребер по передній пахвовій лінії; повні поперечні переломи 2-4-го лівих ребер по передній пахвовій лінії, 6-го лівого ребра по передній паховій лінії; повні поперечні переломи 2-5-го лівих ребер по лопатковій лінії; повний поперечний уламковий перелом 6-го лівого ребра лопатковій лінії; повні поперечні переломи 8-го лівого ребра по задній пахвовій лінії та 9-го лівого ребра, по лопатковій лінії; повні поперечні переломи 7-го та 8-го лівих ребер по лопатковій лінії, з множинними розривами пристінкової плеври та міжреберних м?язів; забій правої легені; множинні розриви легеневої плеври та тканини лівої легені, з крововиливами; крововиливи у товщі правого та лівого куполів діафрагмі; розрив серцевої сорочки, крововиливи під зовнішньою оболонкою серця; крововилив у клітковині приниркової жирової клітковині зліва; розриви капсули та тканини печінки; розміжчення селезінки; повний розрив лонного зчленування; повний косо-вертикальний перелом лівого крижово-клубового зчленування, у верхній частині клубової кістки; крововилив у м?яких тканинах лівого півкільця тазу; синець на зовнішній поверхні ділянки середньої частини крила лівої клубової кістки;
- закрита тупа травма лівої нижньої кінцівки: багатоуламковий перелом середньої третини діафізу та дистального метаепіфізу лівої стегнової кістки, з елементом гвинтоподібного перелому, з крововиливом у м?яких тканинах стегна; крововиливи у м?яких тканинах та підшкірно-живому шарі зовнішньої поверхні лівої гомілки у нижній третині; множинні синці, поверхнева забійно-рвана рана на лівій нижній кінцівці;
- крововиливи у м?яких тканинах правого стегна, правого колінного суглобу, правої гомілки; садно, синець на правій нижній кінцівці;
- множинні синці, садна, заднення, поверхнева забійно-рвана рана на правій та лівій верхнім кінцівках.
Поєднана тупа травма голови, шиї, тулуба та кінцівок, у ОСОБА_8 , як небезпечна для життя в момент спричинення, та як така, що ускладнилась розвитком небезпечного для життя стану - шоку - перебуває в прямому причинному зв?язку з настанням смерті, та має ознаки тяжкого тілесного ушкодження (згідно п. 2.1.3., діючих «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджені наказом Міністерства охорони здоров?я України, від 17.01.1995 р. N6).
Всі ушкодження у ОСОБА_8 , утворились за механізмом тупої травми: ушкодження в ділянці голови утворились в результаті не менш чим трьох травматичних дій твердими тупими предметами, які припали в ділянку волосистої частини голови та обличчя з двох сторін; закрита тупа травма шиї утворилася як наслідок надмірного згинання та розгинання хребта у верхній частині шийного відділу хребта; - повний косо-поперечний перелом зовнішньої частини лівої ключиці - утворився в місці травматичного впливу твердим тупим предметом; закрита тупа травма тулуба - утворилась в результаті двох ударних травматичних впливів твердим тупим предметом (предметами) в задньо-ліву поверхню тулубу, та передню поверхню тулуба з подальшим струсом тіла; повний розрив лонного зчленування; повний косо-вертикальний перелом лівого крижово-клубового зчленування, у верхній частині клубової кістки - утворились в результаті травматичної дії твердим тупим предметом у задньо-ліву поверхню тазу, з послідуючою деформацією тазового кільця у задньо-передньому напрямку; за даними судово-криміналістичного дослідження багатоуламковий перелом середньої третини діафізу та дистального метаепіфізу лівої стегнової кістки - ймовірно, утворилися внаслідок комбінованої дії: деякі елементи досліджених переломів мають ознаки дії тупого предмета (в напрямку зсередини назовню та дещо зпереду назад); деякі елементи переломів вказують на їх гвинтоподібний характер (з ротацією вільної кінцівки кістки зсередини назовні, проти годинникової стрілки); рани, синці, крововиливи в м?яких тканинах утворились в результаті травматичних дій тупими предметами; синці, зсаднення - в результаті травматичних дій тупими об?єктами під кутом, відмінним від 90°.
???3 огляду на морфологічні характеристики ушкоджень, наявність рідкої крові в порожнинах тіла, а також враховуючи дані судово-гістологічного дослідження м?яких тканин з ділянок ушкоджень - можна висловитись про те, що всі ушкодження у ОСОБА_8 , утворились зажиттєво, незадовго до настанням смерті.
???З огляду на викладений вище механізм утворення окремих груп ушкоджень, висотою їх розташування, множинністю ушкоджень, наявність ознак струсу тіла - поєднана тупа травма голови, шиї, тулуба та кінцівок у ОСОБА_8 , могла бути отримана в результаті дорожньо-транспортної пригоди, як у велосипедиста, який найбільш ймовірно був повернутий при наїзді на нього легковим автомобілем лівою задньою боковою поверхнею тіла.
???При судово-токсикологічному дослідженні крові та частин внутрішніх органів: шлунка з вмістом та фрагмента тонкого кишківника, нирок трупа ОСОБА_8 , не виявлено ознак сп?яніння.
За даними засвідченої копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 18.06.2024, виданого Заводським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м.Запоріжжі Південного міжрегіонального управління МЮ (м.Одеса), ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у Шевченківському районі м.Запоріжжя, про що здійснено актовий запис про смерть №1059 від 18.06.2024.
Судом відповідно до встановленого порядку дослідження доказів під час розгляду справи також досліджено висновок судової інженерно-транспортної експертизи №СЕ-19/108-24/12620-ІТ від 18.07.2024, проведеної Запорізьким НДЕКЦ МВС України, за даними якого водій автомобіля (під керуванням ОСОБА_3 ) застосовував екстрене гальмування керованого автомобіля до повної його зупинки. Загальна довжина ділянки гальмування в умовах даної пригоди складає 52,8 м. Швидкість руху автомобіля перед початком гальмування визначається рівною 100,3 км на год, вказане значення є мінімально можливим, оскільки частина слідів гальма могла не відобразитись на дорожньому покритті до початку фактично утворених слідів гальмування, а частина кінетичної енергії могла бути погашена внаслідок контактної взаємодії з велосипедистом. У цій ДТС водій ОСОБА_3 з моменту виникнення небезпеки для руху повинен був вжити заходів щодо зменшення швидкості, аж до зупинки транспортного засобу. Під час руху в населеному пункті водій повинен був обрати швидкість руху, яка б не перевищувала 50 км на год. Віддалення автомобіля під керуванням ОСОБА_3 від місця наїзду в момент виникнення небезпеки (з моменту зміни напрямку руху велосипедистом вліво) для руху складає 57,8…60,5 м, зупинний шлях є більшим ніж його віддалення від місця наїзду в момент виникнення небезпеки для руху. Тому ОСОБА_3 не мав технічної можливості запобігти наїзду на велосипедиста ОСОБА_8 шляхом застосування екстреного гальмування і зупинки автомобіля до місця наїзду. Виняток становить рух із дозволеною швидкістю у населеному пункті.
Крім того, у цій ДТС велосипедист ОСОБА_8 перед виїздом на нерегульоване перехрестя з другорядної дороги, повинен був дати дорогу автомобілю під керуванням ОСОБА_3 , який під'їжджав до нерегульованого перехрестя по головній дорозі, а перед початком маневру ліворуч для перетину проїздної частини вул. Стартової, повинен був переконатись в тому, що це буде безпечно і не створить небезпеки іншим учасникам руху. Для велосипедиста ОСОБА_8 технічна можливість запобігти ДТП визначалась виконанням п. 10.1 ПДР, для чого він не мав будь-яких перешкод технічного характеру. Велосипедист ОСОБА_8 перед початком маневру ліворуч для перетину проїзної частини вул. Стартової, не переконався в тому, що це буде безпечно. Унаслідок здійсненого ним маневру ліворуч (справа-наліво відносно руху автомобіля) відбувся наїзд на нього автомобілем під керуванням ОСОБА_3 , який рухався по проїзній частині вул. Стартової. Тому в діях велосипедиста вбачаються невідповідності технічним вимогам п.10.1 ПДР. Оскільки за умови виконання зазначених положень (п.10.1 ПДР) ДТП не відбулася б, то невідповідності вказаним вимогам в діях велосипедиста з технічної точки зору перебувають у причинному зв'язку із настанням події ДТП.
Відповідно до узагальненого висновку експерта (заключної частини експертного висновка), виходячи із довжини зафіксованих на місці дорожньо-транспортної пригоди слідів гальмування (юзу), швидкість руху автомобіля «Nissan Prairie», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 перед початком гальмування, становила не менше ніж 100,3... 104,7 км/год. ???У цій дорожньо-транспортній ситуації водій автомобіля «Nissan Prairie», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_3 повинен був діяти згідно з технічними вимогами п. 12.3, 12.4, 12.9 (б) Правил дорожнього руху. У цій дорожньо-транспортній ситуації велосипедист ОСОБА_8 повинен був діяти згідно з технічними вимогами п. 16.11, 10.1 та розділу 33 (дорожній знак 2.1 «Дати дорогу») Правил дорожнього руху. Водій автомобіля «Nissan Prairie», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_3 з моменту виникнення небезпеки для руху мав технічну можливість запобігти наїзду на велосипедиста ОСОБА_8 застосуванням своєчасного екстреного гальмування при русі з дозволеною швидкістю у населеному пункті. У діях водія автомобіля «Nissan Prairie», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_3 вбачаються невідповідності технічним вимогам п. 12.3, 12.4, 12.9 б) Правил дорожнього руху. Невідповідність вимогам п. 12.4, 12.9 (б) Правил дорожнього руху в діях водія ОСОБА_3 , з технічної точки зору перебуває у причинному зв'язку з подією дорожньо-транспортної пригоди. У діях велосипедиста ОСОБА_8 вбачаються невідповідності технічним вимогам п. 10.1, 16.11 та розділу 33 (дорожній знак 2.1 «Дати дорогу») Правил дорожнього руху. Невідповідність вимогам п. 10.1 Правил дорожнього руху в діях велосипедиста ОСОБА_8 з технічної точки зору перебуває у причинному зв?язку із настанням події ДТП.
Судом також встановлено, що за даними засвідченої копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , транспортний засіб «Nissan Prairie», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з 05.12.2019 зареєстрований на праві власності на ОСОБА_3 . Вказана особа має право керування транспортними засобами категорії «В» відповідно до засвідченої копії посвідчення водія НОМЕР_4 від 30.10.2001.
За даними висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 17.06.2024, на підставі акта медичного огляду особи №5801 від 17.06.2024, час огляду - 09-05 година 17.06.2024, у ОСОБА_3 ознак сп'яніння не виявлено.
Так, дослідивши визначений обсяг доказів та надавши їм належну оцінку, вислухавши покази обвинуваченого та потерпілої, суд вважає, що винуватість ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) при вище викладених обставинах повністю доведена, та кваліфікує його необережні дії у формі протиправної недбалості за ч.2 ст.286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
При цьому, суд враховує, що основним безпосереднім об'єктом цього кримінального правопорушення є безпека руху й експлуатації автомобільного та деяких інших видів транспорту, перелік яких наведений у примітці до ст. 286 КК, і його додатковим обов'язковим об'єктом виступає життя і здоров'я особи.
Так, об'єктивну сторону кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України утворює, в даному випадку, діяння - порушення правил безпеки дорожнього руху; наслідки - у вигляді спричинення смерті потерпілому, а також причинний зв'язок між порушенням правил безпеки дорожнього руху і зазначеними наслідками.
Із суб'єктивної сторони кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.286 КК України характеризується саме необережною виною.
Суд зауважує, із врахуванням висновків Верховного Суду, здійснених у постанові від 13.02.2020 у справі №576/195/18, пр.51-7021 км18, що, розглядаючи способи вчинення злочинів даного виду, слід зазначити, що дорожньо-транспортні події належать до необережних злочинів, тобто вчиняються через злочинну самовпевненість або злочинну недбалість. Злочинні порушення правил безпеки дорожнього руху є наслідком різноманітних недозволених дій або невчинення дій з боку суб'єктів цього виду злочинів.
Крім цього, слід враховувати, що за змістом ст.286 КК України, цей злочин належить до злочинів із так званим матеріальним складом. А тому ознакою його об'єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння, є не будь-яке з порушень правил безпеки дорожнього руху, а лише ті з них, які створюють реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків, передбачених у ч.1, 2 або 3 цієї статті, і перебувають з ними у причинному зв'язку.
Причинний зв'язок в автотранспортних злочинах відрізняється тим, що він встановлюється не між діями водія та наслідками, що настали, а між порушеннями правил дорожнього руху й відповідними наслідками.
Причинний зв'язок - це об'єктивний зв'язок між дією (бездіяльністю) тієї чи іншої особи і певним наслідком. Встановити причини означає дати відповідь на запитання про те, чому явище відбувається, чим воно викликане, що знаходиться в його основі.
Причинний зв'язок як ознака об'єктивної сторони злочину підлягає встановленню у випадках, коли суспільно небезпечні наслідки є обов'язковою ознакою складу злочину, тобто в злочинах з матеріальним складом. Якщо ж причинний зв'язок між діянням і наслідком не встановлений, об'єктивна сторона злочину з матеріальним складом відсутня внаслідок відсутності такої обов'язкової її ознаки, як причинний зв'язок. Причинний зв'язок має місце лише тоді, коли діяння виступає необхідною умовою, без якої неможливе настання наслідку.
Діяння полягає в порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту. Воно може вчинятися шляхом дії або бездіяльності й полягати: 1) у вчиненні дій, заборонених правилами; 2) у невиконанні дій, які особа може і зобов'язана вчинити відповідно до вимог правил безпеки руху й експлуатації транспорту.
Обстановка вчинення злочину характеризується тим, що діяння вчиняється та наслідки настають в обстановці дорожнього руху.
Причинний зв'язок між діянням і наслідками має місце тоді, коли порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, допущене винуватою особою, неминуче зумовлює шкідливі наслідки, передбачені ст. 286 КК України.
Допущені особою, яка керує транспортним засобом, порушення ПДР можуть бути умовно поділені на дві групи:
а) порушення, які самі по собі (без порушення інших правил ПДР) не здатні викликати суспільно небезпечні наслідки, зазначені у ст.286 КК України (наприклад, керування транспортним засобом без посвідчення водія, не зареєстрованим, або без належного номерного знака тощо);
б) порушення, які самі по собі (навіть без будь-яких інших додаткових факторів) містять реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і тим самим виступають як головна, вирішальна умова, без якої наслідки не настали б і яка з неминучістю викликає (породжує) їх у конкретній ДТП, що мала місце (наприклад, порушення правил перестроювання транспортних засобів (п. 10.3 ПДР), розвороту (п. 10.7 ПДР), заборони виїзду на зустрічну смугу руху транспорту (п. 11.4 ПДР), перевищення швидкості руху транспорту (п. 12.4 ПДР) тощо).
Під час розгляду кримінального провадження суд зобов'язаний виявити, встановити і вказати в мотивувальній частині вироку порушення ПДР, які мали місце під час конкретної ДТП, але водночас він повинен чітко зазначати у вироку, які саме з цих порушень були причиною настання наслідків, передбачених ст.286 КК України, тобто знаходилися у причинному зв'язку з ними, а які з цих порушень виконали лише функцію умов, що їм сприяли.
Таким чином, в даній справі, з урахуванням протокола огляду місця події, показів обвинуваченого, а також висновків експертних досліджень, суд дійшов висновку про те, що за умови виконання п.10.1 ПДР велосипедистом ОСОБА_8 подія ДТП не відбулася б, як наслідок, невідповідності вказаним вимогам в діях велосипедиста з технічної точки зору перебувають у причинному зв'язку із настанням події ДТП. Разом з цим, порушення водієм ОСОБА_3 вимог п.п.12.4, 12.9 (б) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, зі змінами та доповненнями, з технічної точки зору знаходиться в причинному зв'язку з подією дорожньо-транспортної пригоди, настанням суспільно-небезпечних наслідків у вигляді смерті потерпілого, оскільки обвинувачений, керуючи технічно справним транспортним засобом та за сприятливих погодних умов, прямуючи ділянкою дороги без особливостей, будучи тверезим та маючи добре самопочуття, мав технічну можливість запобігти наїзду на велосипедиста ОСОБА_8 шляхом застосуванням своєчасного екстреного гальмування, але виключно в разі здійснення руху саме з дозволеною швидкістю руху в межах населеного пункту. В даному випадку порушення швидкісного режиму ОСОБА_3 , навіть, із застосуванням заходів екстреного гальмування та тієї обставини, що водій завчасно помітив маневр, здійснений велосипедистом, завадило запобігти зіткненню із вказаним іншим учасником дорожнього руху, що й призвело до непоправних наслідків.
За змістом ч.1 ст.65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч.2 ст.53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Разом з цим, дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню.
Поняття суддівського розсуду або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції, принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оцінюючі поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66-67 КК України), визначенні «інші обставини справи» або ж «інші обставини кримінального провадження», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.75 КК України, тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта (постанова Верховного Суду від 30.03.2023 у справі №373/870/22, провадження №51-4235 км 22).
Так, діяння, передбачене ч.2 ст.286 КК України згідно зі ст.12 КК України віднесено до тяжких злочинів.
Відповідно до ст.66 КК України обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого суд визнає активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та щире каяття.
Разом з цим, нормою статті 66 КК України до обставин, що пом'якшують покарання, віднесене й добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди. В даному випадку потерпілій завдано виключно моральну шкоду, збитки внаслідок вчиненого правопорушення в їх цивільно-правовому розумінні не завдані, до стягнення не заявлені, а усунення заподіяної шкоди є об'єктивно неможливим з урахуванням фактичних обставин справи. Тому дана обставина не визнається судом такою, що існує.
Відповідно до ст.67 КК України обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.
Суд враховує, що той факт, що внаслідок порушення ПДР потерпілий ОСОБА_8 дійсно створив небезпеку для дорожнього руху, не викликає розумних сумнівів. Однак, незалежно від причин виникнення небезпеки для руху або перешкоди, водій ОСОБА_3 був зобов'язаний діяти з дотриманням п. п. 12.3, 12.4, 12.9 б) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, виконавши їх вимоги, а саме, рухаючись із дотриманням швидкісного режиму, негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу. Таким чином, той факт, що небезпеку для руху первісно створено внаслідок власної протиправної поведінки велосипедиста, не звільняє водія ОСОБА_3 від виконання вимог зазначених вище пунктів ПДР та відповідальності.
Також суд враховує вік й відомості про особу обвинуваченого. За матеріалами кримінального провадження ОСОБА_3 одружений (копія свідоцтва одруження НОМЕР_5 від 05.02.1999), до затримання офіційно працевлаштований, має на утриманні неповнолітню доньку ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , малолітнього сина ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджено належними та допустимими письмовими доказами, під наглядом лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває.
ОСОБА_3 має відмінну службову характеристику, засвідчену підписом начальника випробувальної служби ДП «Івченко-прогрес» ОСОБА_12 від 23.09.2024, за період роботи з 2005 року дисциплінарних стягнень не мав.
За даними досудової доповіді, складеної 08.01.2025 Шевченківським районним відділом філії ДУ «Центр пробації» в Запорізькій області, на виконання ухвали суду, ризики вчинення повторного кримінального правопорушення ОСОБА_3 , як і ризик небезпеки для суспільства та окремих осіб оцінені як низькі. Тому, орган пробації вважає, що виправлення цієї особи можливе без позбавлення та обмеження волі, не становить високої небезпеки для суспільства. Застосованими в разі звільнення обвинуваченого від відбування покарання є положення ч.1 ст.76, ч.3 ст.76 КК України.
Під час призначення покарання судом береться до уваги вчинення обвинуваченим одного епізоду кримінального правопорушення, спосіб вчинення злочину, необережну форму вини, тяжкі наслідки, що настали, супутні обставини - роль та поведінку потерпілого у ДТП, яка також пов'язана із безпосереднім порушенням правил дорожнього руху. Суд зважує й на посткримінальну поведінку ОСОБА_3 , який повністю визнав свою провину у вчиненні злочину, сприяв розгляду справи, доклав зусиль для часткового відшкодування моральної шкоди, а також вибачився перед потерпілою та щиро розкається у скоєному, зробив для себе відповідні висновки. Зазначене свідчить про те, що він зробив належні висновки для себе та бажає стати на шлях виправлення.
Крім того, ОСОБА_3 , як встановлено під час дослідження матеріалів справи, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався.
Слід врахувати й думку потерпілої щодо призначення покарання обвинуваченому. Так, ОСОБА_6 проти призначення покарання, запропонованого прокурором, не заперечувала, наполягала на позбавленні обвинуваченого права керування транспортними засобами, проте, погоджується зі звільненням ОСОБА_3 від відбуття основного покарання із застосуванням положень ст.75,76 КК України, просить не позбавляти його волі, оскільки він має двох дітей, що не досягли повноліття. Потерпіла окремо наголосила, що ділянка дороги, розташована на місці події, є ділянкою концентрації дорожньо-транспортних пригод, на ній загинуло та постраждало багато людей, разом з цим, ОСОБА_3 , як він і сам підтвердив під час судового розгляду, неодноразово прямував даною ділянкою, відповідно, обізнаний із дорожньою обстановкою.
Суд наголошує, що дискреційні повноваження суду визнаються Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у пунктах 20, 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Разом із тим, процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині.
При цьому, первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Наступним етапом є саме врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винуватого, та обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання.
Суд погоджується із думкою сторони обвинувачення, що призначення покарання є дискрецією суду, відповідно, думка потерпілої не може бути вирішальною в даному питанні. Думка потерпілого є важливою у справах приватного обвинувачення. У цій справі вона не є вирішальною, оскільки злочин, передбачений ч.2 ст.286 КК України, відноситься до злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а кримінальне провадження здійснюється у формі публічного обвинувачення.
За нормою ч.1 ст.69-1 КК України передбачено, що за наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу. Проте, обставини відповідно до п.2 ч.1 ст.66 КК України в даній справі не встановлено.
Таким чином, за результатами розгляду справи, беручи до уваги тяжкість та фактичні обставини вчиненого правопорушення, вищенаведені чинники, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_13 покарання у виді позбавлення волі відповідно до санкції ч.2 ст.286 КК України строком на 5 років, з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, що відповідатиме тяжкості вчиненого злочину і особі засудженого та сприятиме його виправленню і попередженню скоєння нових кримінальних правопорушень. Альтернативного виду основного покарання санкцією статті не передбачено.
В питанні призначення покарання обвинуваченому суд виходить з того, що застосування статті 75 КК України полягає у наданні засудженій особі можливості протягом іспитового строку підтвердити можливість її виправлення і інтеграції у суспільство без відбування призначеного покарання.
Так, на переконання суду, виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, тому необхідно звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням, призначивши іспитовий строк згідно зі ст.75 КК України тривалістю 3 роки, якщо протягом цього строку він не вчинить нового злочину і виконає покладені обов'язки, передбачені п.1,2 ч.1 ст.76 КК України, п.2 ч.3 ст.76 КК України.
Щодо додаткового покарання суд зауважує, що під час судового розгляду стороною захисту не підтверджено, що діяльність обвинуваченого безпосередньо пов'язана з правом керування транспортним засобом чи останній потребує постійного користування транспортним засобом з певних медичних причин, існування яких потребувало б більш виваженого та обережного підходу при обранні заходу примусу. Враховуючи, що обвинувачений має посвідчення водія, як встановлено судом, призначення додаткового покарання є можливим.
Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2002 «Про практику призначення судами кримінального покарання», судам необхідно мати на увазі, що частиною 1 статті 75 КК передбачено звільнення від відбування покарання з випробуванням тільки тих осіб, які засуджуються до виправних робіт, службового обмеження (для військовослужбовців), обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, тобто лише щодо основного покарання, що має бути належним чином вмотивовано у вироку.
Звільнення від відбування призначеного судом додаткового покарання за цією нормою закону не допускається.
При звільненні з випробуванням від відбування основного покарання суд відповідно до ст. 77 КК може призначити додаткові покарання: штраф (за умови, що він передбачений санкцією закону, за яким засуджується особа); позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Додаткові покарання підлягають реальному виконанню, про що суд зазначає в резолютивній частині вироку.
Крім того, судом не встановлено підстав, - ані нормативних, ані фактичних для застосування положень ст.69 КК України.
Слід зауважити, що зі змісту ч.1 ст.69 КК слідує, що призначення покарання, нижчого від найнижчої межі може мати місце в разі встановлення судами наявності таких кількох (мінімум двох) пом'якшуючих обставин, які обов'язково істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінально - караного діяння.
Правова конструкція ч.1 ст.69 КК законодавцем побудована таким чином, щоб суди в ході реалізації ними своїх дискреційних повноважень під час призначення винній особі покарання в кожному конкретному випадку вмотивовано аргументували істотність зниження ступеня тяжкості вчиненого діяння. Тобто встановлення лише факту наявності не менше двох пом'якшуючих обставин не може автоматично тягнути застосування ст. 69 КК України. А в даному провадженні судом встановлено лише одну пом'якшуючу вину обвинуваченого обставину.
Конституційний Суд України у рішенні від 02.11.2004 №15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
У рішенні ЄСПЛ у справі «Scoppola v. Italy» (№2) (Заява №10249/03) від 17.09.2009, констатовано, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Так, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ч.1 ст.50 КК).
Відповідно, визначене покарання є необхідним й достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень, тобто, відповідає меті, передбаченій ст.50 КК України, із дотриманням принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання; перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою ОСОБА_3 , адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.
23.09.2024 до матеріалів справи представником потерпілої адвокатом ОСОБА_7 в інтересах потерпілої ОСОБА_6 подано цивільний позов, за змістом якого потерпіла сторона просить стягнути з ОСОБА_3 завдану внаслідок вчиненого кримінального правопорушення моральну шкоду у сумі 200 000,00 гривень. В обґрунтування позовної вимоги представником зазначено, що визначену шкоду завдано внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, а не непереборної сили чи умислу потерпілого, а також наведено посилання на норми ст.3 Конституції України, ст.23, 1187 ЦК України.
За змістом позовної заяви потерпіла є рідною сестрою загиблого, втратила брата, з яким підтримувала теплі родинні стосунки, дбала про нього, оскільки матері немає в живих, відтак, брат був для неї як дитина, про яку вона піклувалась, переймалась станом його здоров'я тощо. Смерть брата стала величезним стресом та шоком для потерпілої. При цьому, на час події власної сім'ї у брата не було. Звістка про смерть брата завдала глибоких моральних та душевних страждань, постійного відчуття туги, при цьому, усвідомлення непоправності та передчасності втрати близької людини. Трагічність обставин загибелі посилюють душевні страждання ОСОБА_6 , вимагають додаткових зусиль для відновлення звичного способу життя та подолання стресового стану, моральної та фізичної виснаженості.
В судовому засіданні сторона потерпілої підтвердила наведене обґрунтування розміру моральної шкоди. Родинні зв'язки ОСОБА_6 із ОСОБА_8 доведені наданими засвідченими копіями свідоцтв про народження та паспорта громадянина України потерпілої, дослідженими судом, не заперечуються учасниками кримінального провадження.
Часткове відшкодування цивільним відповідачем моральної шкоди у сумі 70 000 гривень підтверджено дослідженими судом засвідченими копіями платіжних інструкцій №0.0.4128998848.1 від 13.01.2025 та №0.0.4128993410.1 від 13.01.2025. Призначення платежів у вказаних платіжних документах «погашення заборгованості» не змінює висновків суду. Відповідно, потерпіла сторона під час розгляду справи підтримала заявлений позов у сумі 130 000 гривень, з урахуванням часткової сплати.
Розглядаючи цивільний позов, суд враховує, що за змістом ч. 1 ст. 129 КПК суд, ухвалюючи, зокрема, обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Частиною 5 ст. 128 КПК передбачено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Згідно з п.2 ч.3 ст. 374 КПК у мотивувальній частині обвинувального вироку, в числі іншого, зазначаються підстави для задоволення цивільного позову. При цьому виходячи із законодавчих положень у своєму рішенні суд повинен навести точний розрахунок присуджених сум для відшкодування матеріальної шкоди.
Задовольняючи позовні вимоги потерпілої (з урахуванням залишкової суми моральної шкоди у розмірі 130 000 гривень), перевіривши вимоги цивільного позивача, оцінивши надані нею докази відповідно до ст. 94 КПК України, виходить з такого нормативного обґрунтування.
Так, згідно зі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у її душевних стражданнях через протиправну поведінку щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Згідно з ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, установлених ч. 2 цієї статті.
При цьому розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається судом залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) і з урахуванням інших обставин. Суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд має навести в рішенні відповідні мотиви.
Таким чином, законодавець визначив загальні критерії щодо меж судової дискреції у вирішенні питання про розмір грошового відшкодування моральної шкоди, тобто визначення розміру такого відшкодування становить предмет оціночної діяльності суду.
Установивши доведеність винуватості ОСОБА_3 , враховуючи ціну позову, наведене обґрунтування завданих ОСОБА_6 моральних та душевних страждань, до яких призвела втрата близької людини, що є немайновими втратами, суд знаходить розмір заявленої до стягнення моральної шкоди справедливим та співрозмірним. Вочевидь, що втрата брата, з яким склались добрі родинні стосунки, вимагає від потерпілої додаткових зусиль для відновлення звичного способу життя та подолання стресового стану, а також стану моральної та фізичної виснаженості. Втрата близької людини безумовно спричиняє й негативні переживання та спогади, тривогу, емоційні й тілесні реакції при спогадах.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16 відійшла від раніше висловлених правових позицій та дійшла висновку про те, що виходячи із положень статей 16 і 23 ЦК та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення. Так, право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Касаційний цивільний суд Верховного Суду неодноразово застосовував цю позицію, зокрема, в постанові від 01 березня 2023 року у справі №496/1691/19, виходив із того, що в контексті приписів ст. 1168 ЦК України, ст. 23 ЦК України є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди.
Об'єднана палата КЦС ВС в постанові від 22 квітня 2024 року у справі №279/1834/22 сформувала висновок, за яким норми права, передбачені ст. 23 ЦК, мають поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи.
Суд також вважає за необхідне зауважити, що за змістом ч.6 ст.55 КПК України, якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи то положення частин 1-3 цієї статті поширюються на близьких родичів чи членів сім'ї такої особи, коло яких визначено приписами п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК України (відповідні висновки здійснені Верховним Судом у постанові від 02 вересня 2024 року у справі № 689/477/23, пр.51-2463 км 24).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК близькі родичі та члени сім'ї - чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
Так, ОСОБА_6 набула процесуальний статус потерпілої відповідно до вимог КПК України і сторони кримінального провадження не ставлять під сумнів її статус потерпілої, є близькою особою для загиблого, отже, вона має належні підстави до використання всіх прав потерпілої особи в цьому кримінальному провадженні, зокрема на отримання відшкодування за шкоду, заподіяну фізичній особі внаслідок вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Враховуючи наведене, потерпіла належить до суб'єктів, яким може бути компенсована моральна шкода, завдана смертю ОСОБА_8 , попри те, що вона не проживала однією сім'єю із рідним братом, якому ОСОБА_3 внаслідок вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, заподіяно смерть.
Отже, врахувавши характер та обсяг моральних страждань, яких зазнала ОСОБА_6 , немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у її життєвих стосунках, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, з ОСОБА_3 на користь потерпілої підлягає стягненню моральна шкода у сумі 130 000 гривень, відповідно, цивільний позов підлягає задоволенню.
Відповідно до п.2 ч.4 ст.374 КПК у резолютивній частині вироку, окрім іншого, зазначається рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження.
За змістом ч.4 ст.174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
Відповідно до ухвали слідчого судді Ленінського районного суду м.Запоріжжя у справі №334/5022/24, пр.1-кс/334/1495/24 від 24.06.2024 клопотання слідчого, за погодженням з прокурором, задоволено частково. Накладено арешт на автомобіль «Nissan Prairie», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , велосипед «Україна», що належить ОСОБА_8 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , та є речовими доказами у кримінальному провадженні, внесеному 17.06.2024 до ЄРДР №12024082050001199 за ч.2 ст.286 КК України, з метою забезпечення їх збереження. В іншій частині (щодо визначення місця зберігання транспортних засобів) у задоволенні клопотання відмовлено.
Так, судом в даному провадженні за результатами його розгляду задовольняється цивільний позов, проте, заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна вжиті виключно з метою збереження речових доказів, як видно з ухвали слідчого судді, адже під час досудового розслідування цивільний позов не був заявлений потерпілою стороною. Відповідно, з урахуванням думки сторін кримінального провадження, відсутності заперечень щодо скасування арешту майна, ціни позову, арешт, накладений на велосипед «Україна», яким керував потерпілий, а також на автомобіль «Nissan Prairie», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував обвинувачений, підлягає скасуванню.
Інші заходи забезпечення кримінального провадження під час досудового розслідування та судового розгляду справи не застосовувались.
Відповідно до ст.118 КПК України до процесуальних витрат відносяться витрати пов'язані із залученням експертів.
За змістом ч.2 ст.124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
З огляду на надані стороною обвинувачення докази витрати на проведення судових товарознавчих експертиз: судова інженерно-транспортна експертиза за експертною спеціальністю «Дослідження технічного стану транспортних засобів» № СЕ-19/108-24/11473-ІТ від 21.06.2024 вартістю 3 029 гривні 12 копійок; судова інженерно-транспортна експертиза за експертною спеціальністю «Транспортно-трасологічні дослідження» №СЕ-19/108-24/11474-ІТ від 27.06.2024 вартістю 6 058 гривень 24 копійки; судова інженерно-транспортна експертиза за експертною спеціальністю «Дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортних пригод» № СЕ-19/108-24/12620-ІТ від 18.07.2024 вартістю 3 786 гривень 40 копійок, з обвинуваченого на користь держави підлягає сукупна вартість витрат на проведення вказаних досліджень.
Суд також вважає за необхідне розглянути питання щодо речових доказів по справі з урахуванням положень ст.100 КПК України та думки сторін кримінального провадження, висловленої під час розгляду справи, зокрема, щодо повернення речей загиблого потерпілій.
Відповідно до ч.15 ст.615 КПК України, враховуючи умови дії воєнного стану, після складання та підписання повного тексту вироку суд вважає за доцільне обмежитися проголошенням його резолютивної частини у судовому засіданні з обов'язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.
Керуючись ст. 2, 7, 17, 84-86, 89, 91-95, 98-102, 104-105, 118, 124, 131, 174, 349, 367-371, 373-374, 376, 377, 392, 394, 395, 615 КПК України, суд, -
Визнати ОСОБА_3 винуватим у пред'явленому йому обвинуваченні у скоєнні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років із призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 3 (три) роки.
У відповідності до ст.75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі на визначений судом строк, якщо він протягом 3 (трьох) років іспитового строку не вчинить нового злочину, а також виконає обов'язки, передбачені п.1,2 ч.1 ст.76, п.2 ч.3 ст.76 КК України:
- періодично з'являтиметься для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомлятиме уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи;
- не виїжджатиме за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Скасувати арешт майна, накладений відповідно до ухвали слідчого судді Ленінського районного суду м.Запоріжжя у справі №334/5022/24, пр.1-кс/334/1495/24 від 24.06.2024, а саме з автомобіля «Nissan Prairie», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_3 , а також велосипеда «Україна», що належить ОСОБА_8 .
Цивільний позов ОСОБА_14 до ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_6 , на користь потерпілої ОСОБА_14 , РНОКПП НОМЕР_7 , завдану моральну шкоду у сумі 130 000,00 гривень (сто тридцять тисяч гривень 00 копійок).
Стягнути з ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_6 , на користь держави процесуальні витрати на проведення судових експертиз у сумі 12 873,76 гривень (дванадцять тисяч вісімсот сімдесят три гривні 76 копійок).
Речові докази - транспортний засіб «Nissan Prairie», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що зберігається на території спеціального майданчика ГУНП в Запорізькій області по вул. Привокзальній, буд.13 у м. Запоріжжі, - передати ОСОБА_3 за приналежністю; велосипед «Україна», що зберігається на території спеціального майданчика ГУНП в Запорізькій області по вул. Привокзальній, буд.13 у м. Запоріжжі, - потерпілій ОСОБА_15 .
Речовий доказ - пару шльопанців, що зберігаються у камері схову Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області, - передати потерпілій ОСОБА_15 .
Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч.3 ст.349 цього Кодексу.
Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду шляхом подання через Шевченківський районний суд м.Запоріжжя апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку негайно після його проголошення.
Роз'яснити, що обвинувачений, захисник, потерпіла, її представник мають право подати клопотання про помилування, ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.
Копію вироку після його проголошення негайно вручити прокурору та іншим учасникам справи, присутнім під час проголошення вироку, не пізніше наступного дня після ухвалення - учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.
Відповідно до ч.15 ст.615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку проголосити його резолютивну частину з обов'язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.
Суддя ОСОБА_1