03 лютого 2025 року
м. Київ
справа №160/6302/24
адміністративне провадження №К/990/49001/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мацедонської В.Е.,
суддів - Желєзного І.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року,
додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року
та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року
у справі № 160/6302/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: Державна судова адміністрація України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: Державна судова адміністрація України, в якій просила:
- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49070 м. Дніпро, вул. Д. Яворницького, 57; код ЄДРПОУ 26239738) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 1918122,96 грн. (один мільйон дев'ятсот вісімнадцять тисяч сто двадцять дві) грн. 96-коп. з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто за рахунок бюджетної програми КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", розпорядником якої є Державна судова адміністрація України (ЄДРПОУ 26255795), на користь ОСОБА_1 суддівську винагороду за час вимушеного прогулу за період з 01.03.2021р. по 17.01.2024р. у сумі 2179682,49 грн., що визначена без утримання податків й інших обов'язкових платежів.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року, у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.07.2024 в адміністративній справі №160/6302/24 скасовано.
Ухвалено нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа: Державна судова адміністрація України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково.
Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити суддівську винагороду ОСОБА_1 за період з 27.02.2021 по 17.01.2024, з урахуванням висновків суду.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 03 січня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк у 10 днів для усунення недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції касаційної скарги в новій редакції із зазначенням підстав (підстави), на яких подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 КАС України підстави (підстав) (пункт 4 частини другої статті 330 КАС України), з належним її обґрунтуванням.
13 січня 2025 року до Верховного Суду надійшла уточнена касаційна скарга на виконання ухвали Верховного Суду від 03 січня 2025 року.
У касаційній скарзі позивач зазначає, що судові рішення постановлені з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні судоми норм матеріального права, висновки судів не ґрунтуються на правових позиціях Верховного Суду та матеріалах справи.
При цьому у касаційній скарзі позивач вказує, що розмір неотриманої суддівської винагороди за час вимушеного прогулу має обчислюватися виходячи із розміру посадового окладу судді першої інстанції, який діяв в період з 27.02.2021 року по 17.01.2024 року (період вимушеного прогулу) та визначений у відповідності до положень ст. 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів». Отже, застосування судом першої інстанції для визначення суми суддівської винагороди, розміру окладу у сумі 63060,00грн., який діяв у 2020 році суперечить правовому висновку Верховного Суду, викладеному у Постанові від 11.06.2024 році по справі № 380/2696/21 та рішенням Верховного Суду щодо порядку визначення розміру суддівської винагороди.
Також, посилаючись на постанову Верховного Суду від 03 листопада 2022 року у справі № 380/2696/21, скаржниця зазначає, що судом апеляційної інстанції проігноровано висновки Верховного Суду щодо належного способу захисту, а також не наведено суми суддівської винагороди, яка підлягає сплаті позивачці.
Проте, вказуючи на порушення норм матеріального права, позивач не вказує конкретний пункт частини четвертої статті 328 КАС України, які є передумовою відкриття касаційного провадження.
Крім того, оскаржуючи додаткове рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, позивач зазначає п.1 ч. 4 ст. 328 КАС України як підставу касаційного оскарження. В обґрунтування скаржник зазначає, що ухвалені рішення без дотримання висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року у справі №815/1479/18, від 15 липня 2020 року у справі №640/10548/19, від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20, від 18 травня 2022 року у справі №640/4035/20, від 16 червня 2022 року у справі №380/4759/21, від 13 травня 2021 року у справі №200/9888/19-а, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.
При цьому, суд зазначає, що в разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, необхідно указати конкретну норму права (пункт, частина, стаття), яка застосована судом без урахування висновку Верховного Суду.
Слід зазначити, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) у чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов'язковим є взаємозв'язок усіх чотирьох умов.
Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України в касаційній скарзі зазначається норма права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд апеляційної інстанції застосував в оскаржуваному судовому рішенні; висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні; висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду із зазначенням дати її прийняття та номеру справи; обґрунтування подібності правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
При цьому, обов'язковою умовою є подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду та у якій подається касаційна скарга).
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Разом з тим, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин.
Посилаючись на п. 1 ч. 4 статті 328 КАС України скаржник не вказав конкретну норму права, яка застосована судом без урахування висновку Верховного Суду, та не наводить обґрунтування, які б свідчили про подібність правовідносин у цій справі та у справах, у яких Верховним Судом, на його думку, були зроблені висновки.
Відповідно до частини другої статті 121 КАС України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
З огляду на те, що скаржником подано заяву про усунення недоліків без усунення визначених недоліків, Суд дійшов висновку про наявність підстав для продовження строку на усунення недоліків касаційної скарги.
Керуючись статтею 121 КАС України, -
Продовжити ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 03 січня 2025 року, на десять днів з дня вручення копії цієї ухвали.
Роз'яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк касаційну скаргу разом із доданими до неї матеріалами буде повернуто.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська
Судді І. В. Желєзний
Ж. М. Мельник-Томенко