справа №380/20116/24
31 січня 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
Позивач звернувся з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо призначення та виплати позивачеві одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням другої групи інвалідності, що настала внаслідок травми, пов'язаної з виконанням службових обов'язків.
- зобов'язати відповідача призначити і виплатити позивачеві одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням йому другої групи інвалідності, що настала внаслідок травми, одержаної під час проходження служби, пов'язаного з виконанням службових обов'язків.
Посилається на те, що в період з 01.08.1985 року по 21.12.1998 року проходив службу в установах виконання покарань управління виконання покарань Міністерства внутрішніх справ у Львівській області. 26.05.2023 року Львівською обласною медико-соціальною експертною комісією позивачу встановлено другу групу інвалідності, пов'язану з виконанням службових обов'язків. 21.08.2023 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності, проте така разом з доданими до неї матеріалами була повернута відповідачем без прийняття рішення. У подальшому, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07.02.2024 року у справі №380/28160/23 зобов'язано Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства Юстиції повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.08.2023 року про призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням другої групи інвалідності, що настала внаслідок травми, одержаної під час проходження служби, пов'язаного з виконанням службових обов'язків та прийняти відповідне рішення. Однак вказав, що листом від 07.08.2024 року відповідач повторно повернув подані позивачем документи без розгляду. Позивач з такою бездіяльністю відповідача не погоджується та вважає, що розгляд заяви і доданих до неї документів, поданих для призначення і виплати одноразової грошової допомоги, повинен закінчуватись прийняттям відповідного рішення (про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги), проте у цьому випадку жодного рішення за документами позивача прийнято не було, що свідчить про порушення його прав. Наведене і зумовило позивача звернутися до суду за судовим захистом. Просить позов задовольнити повністю.
У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що відповідно до поданих позивачем документів, а саме: витягу з наказу управління МВСУ №616 о/с від 10.12.1998 року та висновків службової перевірки від 20.10.1998 року, позивач був звільнений у запас з органів внутрішніх справ України, тому на засіданні комісії 26.06.2024 року прийнято рішення про скерування запиту до Головного управління Національної поліції у Львівській області для уточнення інформації про перебування особової справи ОСОБА_1 у архівах МВС України. Вказав, що листом Головного управління Національної поліції у Львівській області за №817/05/11-2024 від 25.07.2024 у відповідь на запит відповідача підтверджено перебування особової справи позивача в архівному секторі УРТЗІ ГУНП у Львівській області арх.№105/1-106695. На підставі викладеного, протоколом Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції №7-24 від 06.08.2024 року, затвердженим головою комісії Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з розгляду питань щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги, ухвалено повернути без виконання документи щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції ОСОБА_1 . З огляду на викладене, вважає, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими. Просить відмовити в задоволенні позову повністю.
Ухвалою судді від 01.10.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Позивач, ОСОБА_1 , у період з 01.08.1985 року по 21.12.1998 року проходив службу в установах виконання покарань управління виконання покарань Міністерства внутрішніх справ у Львівській області.
Наказом Управління виконання покарань управління МВС України у Львівській області від 10.12.1998 року №616о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за п.64 «б» (через хворобу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.
Відповідно до виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААВ №740729 від 26.05.2023 року та довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12ААА №027038 від 26.05.2023 року, позивачу встановлено другу групу інвалідності.
19.06.2023 року позивач звернувся із заявою до Головного управління МВС України у Львівській області про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з установленням другої групи інвалідності, однак у відповідь отримав лист від 04.07.2023 року, згідно якого по питанню призначення та виплати одноразової грошової допомоги необхідно звернутися в Західне міжрегіональне управління з питань виконання покарань Міністерства юстиції України.
21.08.2023 року позивач звернувся із заявою та відповідними документами до Західного міжрегіонального управління з питань виконання покарань Міністерства юстиції України про виплату одноразової грошової допомоги відповідно до п.7 постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 року №850 «Про порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції».
Листом Західного міжрегіональне управління з питань виконання покарань Міністерства юстиції України від 19.09.2023 року вищевказані документи повернуті позивачу без розгляду, оскільки ОСОБА_1 був звільнений в запас з органів внутрішніх справ, відтак одноразова грошова допомога має виплачуватись за останнім місцем проходження служби.
Не погодившись з такою бездіяльністю, ОСОБА_1 звернувся до суду.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07.02.2024 року у справі №380/28160/23 позов ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства Юстиції про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії задоволено частково. Зокрема, зобов'язано Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства Юстиції повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.08.2023 року про призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням другої групи інвалідності, що настала внаслідок травми, одержаної під час проходження служби, пов'язаного з виконанням службових обов'язків та прийняти відповідне рішення.
18.06.2024 року позивач повторно звернувся до відповідача із заявою (вх.С-1375 від 25.06.2024 року), в якій просив виплатити йому одноразову грошову допомогу у зв'язку з установленням інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ.
Листом Західного міжрегіональне управління з питань виконання покарань Міністерства юстиції України від 07.08.2024 року повернуто без виконання подані позивачем заяву та документи, мотивуючи тим, що особова справа ОСОБА_1 перебуває в архівному секторі УРТЗІ ГУНП у Львівській області арх.№105/1-106695.
Вважаючи у зв'язку із цим свої конституційні права та гарантії на належний соціальний захист порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.
Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.
Згідно ч.1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до п.5 Прикінцевих положень Кримінально-виконавчого кодексу України, до законодавчого врегулювання питань проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань та його соціального захисту на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи поширюються дія статей 22 і 23 Закону України «Про міліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ.
При цьому, ч.5 ст.23 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 року №2713-IV передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
У попередніх редакціях ч.5 ст.23 цього ж Закону було передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється дія статей 22 і 23 Закону України «Про міліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ. На працівників кримінально-виконавчої служби поширюються умови оплати праці, передбачені для працівників органів внутрішніх справ, які не мають спеціальних звань.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, визначено Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року №580-VIII (далі - Закон №580-VIII; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до ч.1 ст.97 якого одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання.
Згідно з абз.абз.2, 3 п.15 Розділу XI «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону №580-VIII, за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб. Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».
Вказаними абзацами пункт 15 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII доповнено згідно із Законом №900-VIII від 23.12.2015 року, який прийнято з метою відновлення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їхніх сімей, реалізації конституційних принципів рівності, справедливості, пропорційності й недискримінаційності під час унормування Законом соціального й правового захисту як поліцейських, так і колишніх працівників міліції, у тому числі пенсіонерів, інвалідів, а також членів їх сімей, інших осіб.
Таким чином, особа, яка втратила працездатність у зв'язку з проходженням служби в органах внутрішніх справ, не повинна позбавлятися права на отримання одноразової грошової допомоги та ставитися у менш вигідне становище порівняно з працівниками міліції, які змогли реалізувати своє право після звільнення з органів внутрішніх справ, або поліцейськими, які втратили працездатність під час проходження служби в поліції.
До набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію» порядок виплати одноразової грошової допомоги врегульовувався нормами ст.23 Закону України «Про міліцію» та Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 року №850 (далі - Порядок №850).
Так, згідно з ч.6 ст.23 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 року №565-XII (в редакції Закону України від 13.02.2015 року №208-VIII, який набрав чинності 12.03.2015 року), у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога.
На виконання вказаної норми затверджено Порядок №850.
Відповідно до п.2 цього Порядку №850, днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.
Згідно з підп.2 п.3 Порядку №850, грошова допомога призначається і виплачується у разі: установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи; 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи; 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.
Відповідно до п.7 Порядку №850, працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби, а в разі припинення відповідного органу внутрішніх справ як юридичної особи - до уповноваженої установи МВС такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).
До заяви додаються копії: довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов'язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного. ушкодження, за формою, що затверджується МВС; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України).
Пунктом 8 Порядку №850 встановлено, що керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив службу працівник міліції, або керівник уповноваженої установи МВС, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги.
У свою чергу, МВС, відповідно до п.9 Порядку №850, в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив службу працівник міліції, або до уповноваженої установи МВС для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.
Згідно з п.14 Порядку №850, призначення та виплата грошової допомоги не здійснюється, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без установлення інвалідності працівника міліції за висновком комісії з розслідування нещасного випадку є наслідком: учинення ним злочину, адміністративного правопорушення або дисциплінарного проступку; учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, установленого судом); подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати грошової допомоги.
Зі змісту наведених норм вбачається, що керівник органу внутрішніх справ після реєстрації зазначених у п.8 Порядку документів готує та подає до МВС висновок щодо виплати грошової допомоги, а МВС після надходження документів приймає одне з двох альтернативних рішень: призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, відмова в призначенні грошової допомоги.
Отже, компетенція керівника органу внутрішніх справ обмежується реєстрацією поданих заявником документів та підготовкою висновку щодо виплати грошової допомоги, що є проміжним етапом у процедурі призначення грошової допомоги, а МВС України в питанні призначення одноразової грошової допомоги обмежується - прийняттям одного з двох рішень: про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в призначенні такої допомоги (за наявності підстав, визначених п.14 Порядку №850).
Інших повноважень у керівника органу внутрішніх справ при підготовці відповідного висновку Порядком №850 не передбачено. Це стосується і випадків, коли або керівник органу внутрішніх справ, або МВС повертає документи на доопрацювання. При цьому, визначати наявність права на отримання одноразової грошової допомоги та відповідність особи вимогам ст.23 Закону України «Про міліцію» та Порядку №850 є прерогативою саме МВС.
Водночас суд враховує, що судовим рішенням у справі №380/28160/23, яке набрало законної сили, встановлено, що до правовідносин позивача належить застосовувати вимоги саме Порядку №850.
А тому, за аналогією, у спірному випадку до компетенції Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України віднесено підготовку та подання та Міністерства юстиції України (як вищестоящого органу) висновку щодо виплати грошової допомоги, а до компетенції Міністерства юстиції України - прийняття одного з двох передбачених п.9 Порядку №850 рішень: призначення або у випадках, передбачених п.14 Порядку №850, відмову в призначенні грошової допомоги.
Суд встановив, що відповідач, Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України, відповідно до листа від 07.08.2024 №5к/вих./4.2./7914, ухилилося від вчинення дій, що віднесені до його компетенції, оскільки не подало Міністерству юстиції України в 15-денний строк з дня реєстрації поданих позивачем документів висновок щодо виплати грошової допомоги.
Як наслідок, вказана бездіяльність відповідача є протиправною.
Водночас, вирішуючи питання про найбільш ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить з наступного.
Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З приписів вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.
Тобто адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 27.09.2021 року у справі №380/8727/20, від 03.06.2021 року у справі №2340/4545/18, від 23.09.2021 року у справі №440/1389/19.
Суд враховує, що недобросовісне виконання відповідачем судового рішення створює перешкоди у реалізації позивачем свого права на належне соціальне забезпечення, проте за відсутності рішення Міністерства юстиції України, постановленого у відповідності до вимог п.9 Порядку №850, суд не може перебирати на себе повноваження цього органу та вирішувати питання про виплату грошової допомоги.
За таких обставин, суд приходить висновку, що у спірній ситуації єдиним правильним способом захисту порушеного права буде зобов'язання відповідача подати Міністерству юстиції України документи позивача (за вх.С-1375 від 25.06.2024 року) та висновок щодо виплати грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ. В протилежному випадку, може скластись ситуація, за якої відповідач не зможе виконати судове рішення у цій справі, що, у свою чергу, означатиме про неефективний спосіб захисту порушених прав та інтересів позивача.
Щодо позовної вимоги в частині зобов'язання відповідача призначити та виплатити одноразову грошову допомогу позивачу у зв'язку з установленням інвалідності, то така є безпідставною та не підлягає задоволенню, адже, як зазначено судом вище, призначення або відмова в призначенні грошової допомоги, в силу вимог п.9 Порядку №850, відноситься до виключних повноважень Міністерства юстиції України, яке не було стороною у справі та яким питання щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги у встановленому законодавцем порядку не вирішувалося.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.
Щодо судового збору, то такий позивачем не сплачувався, оскільки відповідно до п.9 ст.5 Закону України «Про судовий збір» останній звільнений від його сплати.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 52, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції щодо неподання Міністерству юстиції України документів ОСОБА_1 (за вх.С-1375 від 25.06.2024 року) та висновку щодо виплати йому грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ.
Зобов'язати Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (місцезнаходження: вул.Архипенка, 1, м.Львів, 79005; код ЄДРПОУ: 40867243) подати Міністерству юстиції України документи ОСОБА_1 (за вх.С-1375 від 25.06.2024 року) (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) та висновок щодо виплати йому грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ, згідно з вимогами Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 року №850.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Ланкевич А.З.