справа №380/23870/24
з питань забезпечення позову
03 лютого 2025 року
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого - судді Карп'як О.О., розглянувши в письмовому провадженні заяву представника позивача про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради за участі у справі у якості, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Артура Шталя» про визнання протиправною та скасування ухвали,-
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП- НОМЕР_1 ) (далі - Позивач) звернулася в суд з позовом до Львівської міської радт (адреса: пл. Ринок, 1, м. Львів,79008; код ЄДРПОУ - 04055896) (далі - Відповідач) за участі у справі у якості, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Артура Шталя» (вул. Чубая Грицька, 11, м. Львів, 79005; РНОКПП -45461647) про визнання протиправною та скасування ухвали Львівської міської ради від 17 жовтня 2024 року № 5555 «Про надання «ОСББ "Артура Шталя" дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_2 ».
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
До суду позивачем (заявником) подано заяву про забезпечення позову (вх.№ 7770 від 30.01.2025), у якій просить суд:
Зупинити дію ухвали Львівської міської ради від 17.10.2024 року № 5555 «Про надання «ОСББ «Артура Шталя» дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_2 ».
Заборонити кадастровим реєстраторам реєструвати земельну ділянку на АДРЕСА_2 для обслуговування багатоквартирного житлового будинку.
В обґрунтування заяви про застосування заходів забезпечення позову заявник зазначає, про те, що співвласники будинку АДРЕСА_3 згоди не надавали, за рахунок земельної ділянки, що перебуває в користуванні співвласників будинку АДРЕСА_3 на підставі рішенням Виконкому Львівської міської Ради депутатів трудящих № 240. На думку заявника фактично в односторонньому порядку було змінено межі та площу земельної ділянки, наданої для обслуговування будинку АДРЕСА_3 , вилучивши частину такої земельної ділянки у співвласників будинку без їх згоди та без рішення суду.
Вказує, що метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову, оскільки у разі виготовлення документації із землеустрою, формування земельної ділянки та її реєстрація в Державному земельному кадастрі, затвердження документації із землеустрою відповідачем, повернення в користування співвласників будинку АДРЕСА_3 , в т.ч. і позивачки, такої земельної ділянки буде ускладнено та потягне за собою виникнення нових судових спорів.
Також вказують на те, що дозвіл на розроблення проекту землеустрою надано ОСББ "Артура Шталя", відповідно до Ухвали № 5555 Львівської міської ради від 17.10.2024, за рахунок земельної ділянки, наданої для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_3 , є територією, на якій розташований житловий будинок XIX ст. (1898р.), пам'ятка архітектури місцевого значення (охоронний № 5462-Лв), внесена в Державний реєстр нерухомих пам'яток України за Наказом МКІП №14 від 18.01.2021 р, який розміщений за посиланням: https://mcsc.gov.ua/kulturna-spadshchyna/derzhavnyy-reiestr-nerukhomykh-pam- iatok-ukrainy/.
Відповідачем подано заперечення на заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову. Відповідач вказує, що відповідно до частин 1-4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування територій для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Разом з цим, відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Предметом спору у справі №380/23870/24 є ухвала ЛМР від 17 жовтня 2024 року № 5555 «Про надання «ОСББ "Артура Шталя" дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Грицька Чубая, 11». Заборона кадастровому реєстратору реєструвати земельну ділянку на вул. Грицька Чубая, 11 для обслуговування багатоквартирного житлового будинку не стосується предмету спору і виходить за межі предмету спору і безпосередньо обмежуватиме право комунальної власності. У випадку задоволення п.2 прохальної частини заяви, ЛМР як власник земельної ділянки буде позбавлена можливості подальшого отримання плати за землю, що прямо обмежуватиме право власності відповідача, і таке обмеження є неспівмірним. Уважає, щопозивач просить суд вжити заходи забезпечення, які не можуть бути застосовані згідно ст. 151 КАС України.
Також відповідач наводить правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 380/624/16-ц, Велика Палата Верховного Суду приходить до висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак, отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не являється правовстановлюючим актом. Відтак - правовідносини, пов'язані з прийняттям та реалізацією такого рішення не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов'язань осіб. При прийнятті такого рішення орган державної влади виконує дозвільну функцію, що притаманна органу державної влади у публічно-правових відносинах. (пункт 30-32 постанови).
Крім того вказує, що приписи ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України на, які містяться покликання у «заяві» до спірних правовідносин не застосовуються так, як будинки по вул. Грицька Чубая, 11 та Тершаківців, 6 є багатоквартирними, і перехід права на земельну ділянку не відбувається. Заява про забезпечення позову мотивується в тому числі неналежними та недопустимими доказами, адже такі не долучені до матеріалів справи №380/23870/24 разом з позовною заявою, подані з пропуском строків встановлених ст. 160 КАС України за відсутності клопотання про поновлення строку на подання таких доказів. Тому, просить відмовити у задоволенні такої заяви.
Вирішуючи подану заяву суд керується таким.
Дослідивши підстави, на яких ґрунтується заява про вжиття заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку, що вона не підлягає задоволенню з урахування наступного.
Забезпечення адміністративного позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150-158 Кодексу адміністративного судочинства України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі.
Наявність такого інституту є однією з гарантій виконання рішення адміністративного суду і спрямовані на забезпечення принципу обов'язковості судових рішень.
Відповідно до частин першої, другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини: існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів; необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
При розгляді та вирішенні такого клопотання суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв'язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення позову забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення; ймовірності виникнення утруднень для виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; наявності зв'язку із вжиттям заходів запобігти порушенню прав та інтересів інших осіб в тому числі й осіб, які не приймають участь у розгляді справи.
Отже у випадку звернення сторони із вимогою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із такою вимогою.
Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
Підстави забезпечення позову, передбачені частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
За умовами статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Водночас заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернулася або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Таким чином, з наведеного вбачається, що суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані стороною по справі для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні.
Забезпечення позову по суті це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Тобто, прийняття такого рішення доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи привести до потреби докласти значні зусилля для відновлення прав позивача.
Забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень є очевидно протиправними.
Дослідивши заяву про забезпечення позову та наведені в обґрунтування для вжиття відповідних заходів підстави в їх сукупності, провівши аналіз положень чинного законодавства України, що регулює порядок забезпечення позову, суд дійшов наступних висновків.
Предметом дослідження у межах спірних правовідносин є правомірність ухвали Львівської міської ради від 17 жовтня 2024 року № 5555 «Про надання «ОСББ "Артура Шталя" дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Грицька Чубая, 11».
Водночас, відповідно до частини першої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд зазначає, що перевірка наявності обставин порушених прав та законних інтересів позивача, ухвалою Львівської міської ради від 17 жовтня 2024 року № 5555 «Про надання «ОСББ "Артура Шталя" дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Грицька Чубая, 11», є обов'язком суду під час вирішення справи по суті та на час розгляду заяви про забезпечення позову, такі дії є фактично надання судом правової оцінки спірному рішенню до ухвалення рішення по суті.
Відтак, питання щодо відповідності та правомірності оскаржуваної ухвали буде вирішуватися судом при розгляді справи по суті заявлених позовних вимог.
Порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї. Моментом порушення є момент прийняття рішення, вчинення дій чи бездіяльності, які породжують або можуть породити в майбутньому негативні правові наслідки для особи у вигляді виникнення, зміни чи припинення певних правовідносин за її участю. Іншими словами, таке рішення (дії чи бездіяльність) є юридичним фактом, котрий має існувати на момент звернення до суду, передувати йому та підтверджуватися належними доказами (постанова Верховного Суду від 21.02.2018 р. у справі №826/15718/16).
Вимоги щодо заборонити кадастровим реєстраторам реєструвати земельну ділянку на АДРЕСА_2 для обслуговування багатоквартирного житлового будинку фактично покликані на заборону вчиняти певні дії в майбутньому, а тому не можуть бути задоволені, оскільки захисту підлягає тільки порушене право (постанова Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-951цс16).
Суд звертає увагу, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування ухвали міської ради. Рішення суду за такими позовами не потребують виконання. Їх значення полягає у констатації факту правомірності оскаржуваного рішення і позбавлення його правових наслідків шляхом скасування. Тому у справі за таким позовом не може бути ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду. Отже і заходів забезпечення позову вони не потребують.
Позивачем жодним чином не доведено, як саме відмова у забезпеченні адміністративного позову унеможливить виконання рішення суду про визнання протиправним та скасування ухвали Львівської міської ради, в разі задоволення такого, позаяк матиме місце фактичне виконання в момент набрання рішенням законної сили.
Крім того, суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази того, що невжиття заходів забезпечення позову будь-яким чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у справі, предметом якого є визнання протиправним та скасування рішення.
Суд звертає увагу на те, що заявник не надав доказів існування очевидних ознак протиправності рішення суб'єкта владних повноважень та порушення прав, свобод або інтересів особи яка звернулась до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю та очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача та третім особам до ухвалення рішення в адміністративній справі за поданим позовом до суду, як і не обґрунтував причин неможливості захисту (поновлення) таких прав та інтересів після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів, не розкрив у чому полягає необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому.
При цьому, посилання заявника на ту обставину, що невжиття судом заходів забезпечення позову призведе до ускладнення чи неможливості виконання рішення суду також не підтверджені належними доказами.
Верховний Суд у постанові від 11 лютого 2021 року по справі № 640/8742/20 вказав, що положеннями частини другої статті 150 КАС України передбачено забезпечення позову не у випадку наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, а у випадку необхідності докладання значних зусиль та витрат для виконання рішення суду або в поновленні порушених прав, або якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (п.35).
За наведених обставин та матеріалів справи суд дійшов висновку, що підстав для вжиття заходів забезпечення позову, про які просить заявник (позивач), на даний час не вбачається.
Керуючись статтями 150-157, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 30.01.2025 року про забезпечення позову, - відмовити.
Ухвалу суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду відповідно до ст. ст. 293-297 КАС України, з урахуванням п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Суддя Карп'як Оксана Орестівна