Іменем України
03 лютого 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/1314/24
Луганський окружний адміністративний суд у складі судді Пляшкової К.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом Дзундзи Юрія Романовича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду 29 жовтня 2024 року надійшла позовна заява адвоката Дзундзи Юрія Романовича (далі - представника позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) з такими позовними вимогами:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 02 листопада 2016 року по 13 вересня 2022 року (згідно з нормами статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення обчисленого відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати»;
2) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 листопада 2016 року по 13 вересня 2022 року (згідно з нормами статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення обчисленого відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу у відповідача. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 02 листопада 2016 року № 547-ос позивача виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення, а наказом від 05 червня 2018 року №143-ос - звільнено з військової служби та лав Державної прикордонної служби України.
Повивачу 25 жовтня 2024 року з відомостей автоматизованої системи виконавчих проваджень за виконавчим провадженням № НОМЕР_6 стало відомо, що на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2021 року у справі № 360/5602/21 відповідачем через військову частину НОМЕР_2 здійснено виплату належної позивачу індексації грошового забезпечення 13 вересня 2022 року в розмірі 13684,16 грн.
Представник позивача зазначає, що всі суми, належні до сплати позивачеві, мали бути виплачені у день його виключення зі списків особового складу.
Проте наведені обставини свідчать, що позивачу у день виключення зі списків особового складу не виплачена індексація грошового забезпечення, що є порушенням вимог статті 116 КЗпП України, за яке статтею 117 КЗпП України передбачена відповідальність у вигляді виплати працівнику середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Ухвалою від 04 листопада 2024 року позовну заяву залишено без руху, запропоновано позивачу подати до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку та доказами поважності причин його пропуску; документ про сплату судового збору в розмірі 968,96 грн.
Від представника позивача 12 листопада 2024 року надійшла заява, до якої додано заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду та документ про сплату судового збору.
Ухвалою від 15 листопада 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвалою від 15 листопада 2024 року зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у справі № 440/6856/22 за позовом ОСОБА_1 до Полтавської міської ради про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Від представника військової частини НОМЕР_1 до суду 10 грудня 2024 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав.
Як свідчать матеріали справи позивач проходив дійсну військову службу в лавах Державної прикордонної служби України та згідно з наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - начальника загону) від 02 листопада 2016 року № 547-ОС «Про особовий склад» виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв'язку з вибуттям для подальшого проходження служби у ІНФОРМАЦІЯ_2 з 02 листопада 2016 року. Вказана обставина не заперечується і позивачем, оскільки з мотивувальної частини позову стає зрозумілим, що позивач переміщений для подальшого проходження служби.
В подальшому, згідно з наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 ) від 05 червня 2018 року № 143-ОС «Про особовий склад» позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням, з 05 червня 2018 року.
Таким чином, позивач з військової частини НОМЕР_1 не звільнявся. Позивач звільнений 05 червня 2018 року з іншої військової частини.
На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2021 року у справі №360/5621/21, залишеного без змін постановою Першого апеляційного адміністративного від 30 травня 2022 року, згідно з платіжною інструкцією від 24 вересня 2022 року № 8813 та розрахункового листа від 12 вересня 2022 року № 2459 позивачу здійснено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, у розмірі 13684,16 грн (військовий збір - у розмірі 208,39 грн).
Аналіз положень статей 116, 117 КЗпП України, в редакції як до 19 липня 2022 року, так і після цієї дати, дає підстави для висновку, що обов'язковою умовою для виникнення правовідносин, визначених цими статтями, є звільнення працівника.
Проте, за матеріалами справи позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення відповідача та вибув для подальшого проходження служби до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Отже позивач з військової служби у відповідача не звільнявся, тому відсутні підстави для застосування до відповідача наслідків, визначених статтею 117 КЗпП України.
Також зауважено, що розрахунковий лист надати не можливо, оскільки в 2022 році військова частині НОМЕР_1 здійснювала виплату через військову частину НОМЕР_2 (перебувала на фінансовому забезпеченні, згідно наказу АДПСУ).
Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.
Також від Військової частини НОМЕР_1 до суду 10 грудня 2024 року надійшло клопотання про поновлення провадження у справі.
Ухвалою від 16 грудня 2024 року задоволено клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 про поновлення провадження у справі та поновлено провадження у справі.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив таке.
ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) згідно із довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 25 листопада 2024 року № 08/5661 в період з 11 травня 2016 року по 02 листопада 2016 року походив військову службу у відповідача.
Дослідженням наявної в матеріалах справи копії витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 02 листопада 2016 року № 547-ос встановлено, що ОСОБА_1 виключений із списків особового складу загону та всіх видів забезпечення для подальшого проходження служби до ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 02 листопада 2016 року.
Згідно з витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 05 червня 2018 року № 143-ОС виключено із списків особового складу загону та всіх видів забезпечення ОСОБА_1 , звільненого в запас наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 04 травня 2018 року № 109-ОС, за статтею 26 частиною шостою пунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з урахуванням підпункту «ї» (які в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять військову службу за контрактом і строк контракту яких закінчився, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу, крім випадків визначених абзацом другим частини третьої статті 23 Закону) пункту 1 частини восьмої статті 26 та підпункту «б» частини другої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» без права носіння військової форми одягу.
Довідкою Військової частини НОМЕР_4 від 01 липня 2024 року № 405, копія якої наявна в матеріалах справи, підтверджено, що в період з 09 травня 2022 року по теперішній час перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_4 ІНФОРМАЦІЯ_7 .
ОСОБА_1 05 жовтня 2021 року звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2021 року у справі № 360/5602/21, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2022 року, позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задоволено;
визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо застосування жовтня 2015 року та жовтня 2016 року, як місяців за якими здійснюється обчислення індексу споживчих цін для індексації грошового забезпечення (базових місяців), при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 11 травня 2016 року по 02 листопада 2016 року;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 11 травня 2016 року по 02 листопада 2016 року, із застосуванням січня 2008 року, як місяця з обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця).
Згідно із розрахунковим листом за вересень 2022 року Військовою частиною НОМЕР_1 позивачу на виконання рішення суду у справі № 360/5602/21 нараховано індексацію в сумі 13892,55 грн, до виплати - 13684,16 грн.
Дослідженням виписки по картковому рахунку позивача, відкритому в АТ КБ «ПриватБанк», за 13 вересня 2022 року встановлено, що 13 вересня 2022 року Військовою частиною НОМЕР_2 на картковий рахунок позивача на виконання рішення суду у справі № 360/5602/21 зараховані кошти в сумі 13684,16 грн.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Частиною першою статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Положеннями частини четвертої статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Абзацом першим частини третьої статті 24 Закону № 2232-XII визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з частиною першою статті 14 Закону України від 03.04.2003 № 661-IV «Про Державну прикордонну службу України» (далі - Закон № 661-IV) до особового складу Державної прикордонної служби України входять військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України.
Відповідно до частини третьої статті 25 Закону № 661-IV військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства.
Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Положення № 1115/2009), яке визначає порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період.
Відповідно до пункту 7 Положення № 1115/2009 закінченням проходження громадянином військової служби вважається день, зазначений у наказі про виключення військовослужбовця зі списків особового складу Адміністрації Держприкордонслужби чи її розвідувального органу, регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, навчальних закладів, науково-дослідних установ або органів (підрозділів) забезпечення Держприкордонслужби (далі - органи Держприкордонслужби) у зв'язку з його звільненням з військової служби в запас або у відставку, загибеллю (смертю), визнанням судом безвісно відсутнім або оголошенням померлим.
Згідно із пунктом 12 Положення № 1115/2009 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців з державою, зокрема включення їх до списків особового складу органів Держприкордонслужби або виключення з таких списків, присвоєння та позбавлення військових звань, пониження та поновлення у військових званнях, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо, оформлюється письмовими наказами на підставі документів, види та форма яких установлюються Адміністрацією Держприкордонслужби.
Відповідно до пункту 292 Положення № 1115/2009 наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби видається відповідною посадовою особою. Перебування військовослужбовця у відпустці чи його тимчасова непрацездатність не є підставою для затримки видання такого наказу.
Після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за обраним місцем проживання.
Згідно з абзацом першим пункту 293 Положення № 1115/2009 особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.
Згідно із пунктом 1.2 розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 № 425 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18.06.2008 за № 537/15228 (далі - Інструкція № 425, яка була чинною на час виключення позивача з особового складу та всіх видів забезпечення відповідача), у цій Інструкції наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
грошове забезпечення - це гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
До складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення;
місячне грошове забезпечення - це грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством.
До складу місячного грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати та премія);
штатна посада - посада, визначена у штаті органу Держприкордонслужби, статус якої визначається встановленим за нею найвищим військовим званням і посадовим окладом.
Пунктом 1.7 розділу І Інструкції № 425 визначено, що грошове забезпечення, що належить військовослужбовцю і своєчасно не виплачене йому або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.
Індексація грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюється в порядку та розмірах, установлених законодавством (пункт 1.9 розділу І Інструкції № 425).
У пункті 4.9 розділу IV Інструкції № 425 врегульовано виплату військовослужбовцям грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби.
Підпунктом «а» підпункту 4.9.1 пункту 4.9 розділу IV Інструкції № 425 визначено, що у разі звільнення військовослужбовців з військової служби грошове забезпечення виплачується: особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, які займають посади до дня отримання органом Держприкордонслужби наказу або повідомлення про звільнення з військової служби, слухачам, курсантам Національної академії з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, - до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж за один місяць з дня одержання органом Держприкордонслужби наказу чи письмового повідомлення про звільнення (з урахуванням підпунктів 4.9.2 - 4.9.4 цієї Інструкції).
Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Слід зазначити, що Законом № 2011-XII, Положенням № 1115/2009, Інструкцією № 425, які є спеціальними нормативно-правовими актами і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, та у випадку виникнення спорів з цього приводу, не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців Державної прикордонної служби України.
Нерозповсюдження на військовослужбовців Державної прикордонної служби України норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців Державної прикордонної служби України не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01.07.1949 № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30.06.1961, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до цих правовідносин норми КЗпП України.
Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
За змістом статті 117 КЗпП України:
в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (в редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року);
у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (в редакції, яка діє з 19 липня 2022 року).
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності, додаткові доплати, індексація тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Суд враховує правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
З вище наведених положень статті 24 Закону № 2232-XII та пункту 7 Положення № 1115/2009 слідує, що днем звільнення військовослужбовця з військової служби в Держприкордонслужбі вважається день, зазначений у наказі про виключення військовослужбовця зі списків особового складу Адміністрації Держприкордонслужби чи її розвідувального органу, регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, навчальних закладів, науково-дослідних установ або органів (підрозділів) забезпечення Держприкордонслужби (далі - органи Держприкордонслужби) у зв'язку з його звільненням з військової служби в запас або у відставку, загибеллю (смертю), визнанням судом безвісно відсутнім або оголошенням померлим.
Однак з вищеописаних доказів судом встановлено, що позивач за наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 02 листопада 2016 року № 547-ос з військової служби з 02 листопада 2016 року не звільнявся, а лише був виключений зі списків особового складу цього прикордонного загону та всіх видів забезпечення у зв'язку з вибуттям для подальшого проходження військової служби в ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Оскільки судом встановлено, що станом на 02 листопада 2016 року (дата виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення відповідача) звільнення позивача з військової служби в Держприкордонслужбі не відбулось, то суд дійшов висновку про неможливість покладення на відповідача такої відповідальності, яка передбачається статтею 117 КЗпП України, а саме, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки виключення зі списків особового складу відповідача у зв'язку з продовженням військової служби в іншому органі Держприкордонслужби не є тотожнім виключенню зі списків особового складу у зв'язку із звільненням з військової служби в Держприкордонслужбі. Як наслідок, у задоволенні позову слід відмовити.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Оскільки позивачу відмовлено у задоволенні позову, судові витрати у вигляді сплати судового збору у розмірі 968,96 грн (платіжна інструкція від 12 листопада 2024 року № A998-E861-EMCA-E9M0) покладаються на позивача та не відшкодовуються йому за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволення позову Дзундзи Юрія Романовича в інтересах ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.О. Пляшкова