31 січня 2025 року №759/7696/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Білоноженко М.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними та скасування постанов-
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернувся до Святошинського районного суду м. Києва із позовом до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (03148, м. Київ, вул. Гната Юри, 9, код ЄДРПОУ 34999049), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати постанови державного виконавця Дриганта І.В. Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення виконавчого збору НОМЕР_2 від 18.01.2024 та про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_3 від 02.04.2024.
В обгрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані постанови відповідача є протиправними, оскільки позивачем в добровільному порядку, у строк, встановлений Законом, було сплачено штраф відповідно до постанови Святошинського районного суду м. Києва від 07.11.2023 року, відтак відсутні підстави для відкриття виконавчого провадження та стягнення виконавчого збору.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 16 квітня 2024 року справа №759/7696/24 передана на розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
Матеріали справи надійшли до Київського окружного адміністративного суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи №759/7696/24 визначено суддю Білоноженко М.А.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано від відповідача належним чином засвічені матеріали ВП НОМЕР_2 та НОМЕР_3.
Відповідач надав до суду витребувані матеріли виконавчих проваджень, проте відзив на позовну заяву не надав. Відтак, суд вирішує спір на підставі наявних доказів.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
07 листопада 2023 року Святошинським районним судом міста Києва було прийнято постанову, згідно якої позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності зі сплатою штрафу у розмірі 17000 (сімнадцять тисяч) гривень.
Постанову суду позивач отримав 20 грудня 2023 року та оскаржив рішення до Київського апеляційного суду.
19 лютого 2024 року постановою Київського апеляційного суду, постанову Святошинського районного суду м. Києва від 07.11.23 р., залишено без змін. Дану постанову суду апеляційної інстанції позивач отримав на сайті ел.суду з повідомленням на ел.пошту 01 березня 2024 року.
09 лютого 2024 року в рамках виконавчого провадження НОМЕР_2, державним виконавцем було в примусовому порядку стягнуті грошові кошти з рахунку позивача у розмірі 5 358,69 грн.
29 лютого 2024 року, позивачем було частково сплачено штраф в сумі 6500 грн.
01 березня 2024 року позивачем було сплачено штраф в сумі 5150 грн.
Отже, з врахуванням примусово стягненої суми та сплаченого штрафу позивачем було погашено штраф на зальну суму 17008,69 грн.
Незважаючи на це, 13.04.2021 року в поштову скриньку позивач отримав постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3.
Із вищезазначеної постанови позивач дізнався про постанову про стягнення виконавчого збору № НОМЕР_2, про наявність якої він повідомлений не був.
Вважаючи вказані постанови протиправними, позивач звернувся до суду із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з вимогами пункту 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Пунктом 6 частини 1 статті 4 Закону №1404-VIII передбачено, що у виконавчому документі зазначається дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).
Відповідно до вимог пункту 1 частини 4 статті 4 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання).
Згідно з вимогами частини 1 статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Строки пред'явлення виконавчих документів до виконання визначені у статті 12 Закону №1404-VIII.
Так, частиною 1 статті 12 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Відповідно до вимог частини 2 статті 12 Закону №1404-VIII строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
Згідно з частиною 1 статті 291 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) постанова адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 26 цього Кодексу, постанов по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованого в автоматичному режимі, про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованого в режимі фотозйомки (відеозапису), а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Приписами частини 1 та частини 3 статті 299 КУпАП визначено, що постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншими законами України.
Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, крім постанов про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), підлягає примусовому виконанню після закінчення строку, установленого частиною першою статті 307 КУпАП.
Згідно з вимогами частини 1 статті 307 КУпАП України штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтею 300 і цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
Відповідно до вимог статті 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.
У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується:
- подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу;
- витрати на облік зазначених правопорушень. Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, оскарження особою постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зупиняє її примусове виконання до розгляду відповідної скарги, що покликано забезпечити визначеність сторін у виниклих між ними правовідносинах.
Як встановлено судом під час розгляду справи виконавчий документ, а саме: постанова у справі про адміністративне правопорушення, була оскаржена до Святошинського районного суду м. Києва, за результатами розгляду якої 07 листопада 2023 року судом було притягнуто позивача до відповідальності із накладенням штрафу у розмірі 17000,00 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач оскаржив його до Київського апеляційного суду, який постановою від 19 лютого 2024 року залишив постанову Святошинського районного суду м. Києва від 07.11.2023 року без змін.
Таким чином, з моменту винесення постанови Київським апеляційним судом від 19.02.2024 року, у позивача було 15 днів для добровільної сплати штрафу, тобто до 05.03.2024 року.
Матеріалами справи підтверджено, що 29.02.2024 року позивачем було частково сплачено штраф у розмірі 6500,00 грн.
01.03.2024 року позивачем було сплачено штраф у розмірі 5150,00 грн.
Крім того, 18 січня 2024 року відповідач відкрив виконавче провадження № НОМЕР_2 за постановою Святошинського районного суду м. Києва про стягнення з позивача штрафу у сумі 34 000,00 грн (тобто, до моменту прийняття рішення Київським апеляційним судом за результатами оскарження постанови Святошинського районного суду м. Києва від 07.11.2023 року), та в примусовому порядку стягнув кошти з рахунку позивача у розмірі 5358,69 грн.
Отже, станом на 01.03.2024 року позивачем було у повному обсязі сплачено штрафні санкції за винесеною постановою.
Добровільне виконання позивачем постанови суду підтверджується також заявою Святошинського районного суду м. Києва від 27.03.2024 року на адресу Святошинського ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) про повернення без виконання постанови суду від 07.11.2023 року, оскільки штраф і судовий збір було сплачено у повному обсязі.
Таким чином, судом встановлено, що позивачем добровільно виконано постанову суду у визначений законом строк.
Суд звертає увагу, що відповідно до постанови Святошинського районного суду м. Києва від 07.11.2023 року, сума штрафу складає 17000,00 грн, натомість відповідачем відкрито провадження і пред'явлено до стягнення 34 000,00 грн.
Відповідно до вимог ст. 308 КУпАП у порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу.
При цьому, суд зауважує, що на час звернення постанови Святошинського районного суду м. Києва від 07.11.2023 року до виконання, вказана постанова не набрала законної сили і була оскаржена позивачем до суду апеляційної інстанції, відтак, у відповідача були відсутні підстави для примусового виконання відповідного виконавчого документа, в т.ч. у подвійному розмірі, адже зазначена постанова у справі про адміністративне правопорушення оскаржувалася позивачем у встановленому законом порядку.
Таким чином, постанова про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_3 від 02.04.2024 є протиправною і підлягає скасуванню.
Крім того, 18.01.2024 року у виконавчому провадженні НОМЕР_2 відповідачем була винесена постанова про стягнення виконавчого збору, яка також підлягає скасуванню з наступних підстав.
Як встановлено судом у даній справі, після оскарження постанови Святошинського районного суду м. Києва від 07.11.2023 року до Київського апеляційного суду і до прийняття рішення за результатами апеляційного оскарження, відповідачем була винесена постанова від 18.01.2024 року про стягнення виконавчого збору.
Вказане суперечить вимогам чинного законодавства, адже добровільне виконання боржником судового рішення є підставою для звільнення його від сплати виконавчого збору та інших витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.
Таким чином, в зв'язку із добровільною сплатою позивачем суми штрафу, постанова про стягнення з позивача виконавчого збору НОМЕР_2 від 18.01.2024 є протиправною і підлягає скасуванню.
Отже, відповідачем не надано належних та беззаперечних доказів на спростування доводів, викладених в позовній заяві позивача, а відтак не виконано свого процесуального обов'язку щодо доказування правомірності прийнятих ним рішень.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно вимог ч. 3 ст. 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку суду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Згідно вимог ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією від 15.04.2024 року.
В зв'язку із задоволенням позовних вимог, на користь позивача необхідно стягнути суму сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) задовольнити повністю;
Визнати протиправними та скасувати постанови державного виконавця Дриганта І.В. Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення виконавчого збору НОМЕР_2 від 18.01.2024 та про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_3 від 02.04.2024;
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп) за рахунок бюджетних асигнувань Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (03148, м. Київ, вул. Гната Юри, 9, код ЄДРПОУ 34999049).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення .
Суддя Білоноженко М.А.