31 січня 2025 року № 320/36064/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення №106021 від 03.10.2023, винесене Святошинським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ);
- визнати протиправною бездіяльність Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо не скасування арешту з майна ОСОБА_2 в 2017 році та зобов'язати зняти арешт з усього майна яке належало ОСОБА_2 .
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомила, що вона є дружиною померлого ОСОБА_2 , якому належало на праві власності нерухоме майно, на яке накладено спірний арешт, який, в свою чергу, є перешкодою для прийняття спадщини.
Позивач зауважує, що за наслідками розгляду її звернення відповідачем було відмовлено у знятті арешту.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (Балаклицький А.І.) відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
У зв'язку з наданням судді Київського окружного адміністративного суду Балаклицькому А.І. відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена судді Василенко Г.Ю.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду прийнято справу до провадження, визначено що вона буде розглядатись за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та в порядку, визначеному положеннями ст. 287 КАС України.
Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспорта громадянина України № НОМЕР_1 .
Між позивачем та громадянином України ОСОБА_2 зареєстровано шлюб 19.09.2014, про що свідчить копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого 19.09.2014 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві.
09.06.2022 Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) видано свідоцтво про смерть ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 46 років.
01.09.2023 позивач звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Богданової І.Г. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, однак остання відмовила їй у цьому посилаючись на відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, згідно з якими старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Святошинського районного у м. Києві управління юстиції, в рамках виконавчого провадження НОМЕР_4, було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошено заборону на його відчуження.
Представник позивача звернувся до Святошинського ВДВС із заявою від 14.09.2023 про зняття арешту з майна ОСОБА_2 .
Листом Святошинського ВДВС від 04.10.2023 у задоволенні заяви було відмовлено та зазначено, що в рамках виконавчого провадження НОМЕР_4 державним виконавцем 13.05.2014 було прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", внаслідок чого зняття арешту з майна боржника не є можливим.
Не погоджуючись з правомірністю відмови відповідачем у знятті арешту з нерухомого майна, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Суд зауважує, що станом на дату винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21.05.2001 чинним був Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-ХІV (далі - Закон №606-ХІV).
Частиною першою статті 5 Закону №606-ХІV встановлено, що державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Виходячи зі змісту частини четвертої статті 24 Закону №606-ХІV вбачається, що за заявою стягувача, з метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення, державний виконавець постановою про відкриття виконавчого провадження вправі накласти арешт на майно боржника (крім коштів) та оголосити заборону на його відчуження. Одночасно з винесенням такої постанови державний виконавець може провести опис і арешт майна боржника в порядку, визначеному цим Законом.
Положеннями статті 55 Закону №606-ХІV передбачено, що арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а у разі потреби - в обмеженні права користування майном або його вилученні у боржника та передачі на зберігання іншим особам. Види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відповідальність зберігача майна, передбачену законом.
Арешт застосовується:
1) для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації;
2) для виконання рішення про конфіскацію майна боржника;
3) при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.
З матеріалів справи вбачається, що постановою старшого державного виконавця ДВС Святошинського РУЮ від 12.12.2013 при примусовому виконанні наказу №43/50, виданого 20.06.2011 Господарським судом м. Києва про стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь КП "ДУОЖФ Святошинського району" боргу в розмірі 45904,96 грн, для забезпечення виконання рішення суду, керуючись статтею 57 Закону №606-XIV накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_2 із забороною його відчуження.
02 червня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
Згідно із статтею 7 розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1404-VIII визначено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Відповідно до частини четвертої статті 59 Закону №1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;
9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.
10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».
Згідно з частиною п'ятою статті 59 Закону №1404-VIII у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Відповідно до частини першої статті 40 Закону №1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Як вже зазначалося судом, з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта вбачається, що на все майно ОСОБА_2 накладено арешт. Вказаний арешт накладений постановою державного виконавця від 12.12.2013 у виконавчому провадженні НОМЕР_4.
При цьому, з відповіді відповідача від 03.10.2023 вбачається, що 13.05.2014 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні НОМЕР_4.
З урахуванням означеного, суд дійшов висновку, що відповідачем, на якого покладено тягар доказування в адміністративному процесі, не надано суду жодних доказів існування незавершених виконавчих проваджень щодо ОСОБА_2 , які б обумовлювали необхідність залишення в силі накладеного на його майно арешту.
Таким чином, відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б свідчили про наявність невиконаних зобов'язань ОСОБА_2 та які б підтверджували обґрунтованість існування арешту належного йому майна.
Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Положенням статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що набрала чинності для України з 11.09.1997 та є складовою її правової системи відповідно до вимог статті 9 Конституції України, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі статтею 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Вказані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Конституційний Суд України в абзаці 2 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 11.10.2005 №8-рп/2005 зазначив, що діяльність правотворчих і правозастосовчих органів держави має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів.
Конституційний Суд України у Рішенні від 29.06.2010 №17-рп/2010 вказав, що одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац 3 пп. 3.1 п. 3 мотивувальної частини).
Отже, виходячи з принципу юридичної визначеності, як складової частини поняття верховенства права, права позивача на прийняття спадщини померлого чоловіка, якому належало арештоване майно, не повинні обмежуватись шляхом наявності арештів, які не тягнуть за собою забезпечення примусового виконання будь-яких виконавчих проваджень.
Суд звертає увагу на правовий висновок Верховного Суду у постанові від 27.03.2020 по справі №817/928/17, відповідно до якого як закінчення виконавчого провадження так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться. При цьому порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов'язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача.
Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12.10.2022 у справі № 203/3435/21.
Частиною п'ятою статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також, відповідно до частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
На підставі викладеного, зважаючи на те, що матеріали адміністративної справи не містять доказів правомірності існування станом на час розгляду справи накладеного арешту на все майно ОСОБА_2 , такий арешт за відсутності виконавчого провадження підлягає зняттю.
Матеріалами справи підтверджено, що виконавче провадження, в межах якого на майно позивача накладено арешт, на виконанні у відповідача не перебуває.
Відмовляючи у скасуванні арешту відповідач керувався тим, що оскаржуваний арешт може бути знятий виключно на підставі рішення суду, а тому, на думку суду, діяв в межах своїх повноважень та у порядку, передбаченому Законом №1404-VIII.
З урахуванням вищевикладеного у сукупності суд вважає за необхідне захистити права позивачки шляхом зобов'язання відповідача зняти арешт з усього майна, що належало ОСОБА_2 на праві власності, накладеного на підставі постанови від 12.12.2013 про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження, виданої ВДВС Святошинського РУЮ.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Таким чином, позов слід задовольнити частково.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим суд звертає увагу на те, що принцип пропорційності при стягненні судового збору у разі часткового задоволення позову щодо позовної вимоги немайнового характеру не застосовується.
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1073,60 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Зобов'язати Святошинський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з нерухомого майна, яке належить ОСОБА_2 , накладений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного у м. Києві управління юстиції від 12.12.2013 ВП НОМЕР_4.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три грн 60 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Мініст6есртва юстиції (м. Київ) (ідентифікаційний код 34999049).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення .
Суддя Василенко Г.Ю.