02 грудня 2024 рокуСправа №160/13622/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Врони О. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку у зв'язку з затримкою виплати індексації грошового забезпечення у розмірі 370043,55 грн.;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 , середній заробіток у зв'язку з затримкою виплати індексації грошового забезпечення у розмірі 370043,55 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що при звільненні з військової служби і виключенні зі списків особового складу Військової частини, з ним не було своєчасно проведено повного розрахунку, а саме індексації грошового забезпечення. У зв'язку з вказаними обставинами позивачу підлягав виплаті за час затримки розрахунку середній заробіток.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.06.2024 року відкрито провадження по справі 160/13622/24. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1, 2 ст. 257, ч.1 ст.260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.
За ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Військова частина НОМЕР_1 у відзиві на позовну заяву вважає доводи позовної заяви необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідач заперечує проти позову у повному обсязі з наступних підстав.
Позивачем порушено строки звернення до адміністративного суду. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст.122 КАС України). Фактично позивача було звільнено з військової служби 06.07.2021, а звернувся до суду - 27.05.2024 року, тобто, майже через 3 роки після свого звільнення.
Позивач необґрунтовано посилається на норми ст. 117 КЗпП України. Передбачені законодавством про працю норми її оплати (загальні норми) не поширюється на порядок нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовцям (врегульовано спеціальним законодавством).
Трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, отже передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права.
Оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України, щодо виплати позивачу середнього заробітку за період з 06.07.2021 (день звільнення) по 05.05.2024 (дата виконання рішення суду), відсутні.
Позивач просить стягнути з відповідача суму середнього заробітку за майже 3 роки, що у багато разів перевищує розмір суми грошового забезпечення, яку відповідачем своєчасно не виплачено.
Ухвалою суду від 02.09.2024 перейдено до розгляду справи за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання. Підготовче засідання призначено на 01 жовтня 2024 року о 11:00 год.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 надати додаткові документи.
04.09.2024 від Військової частини НОМЕР_1 надійшла заява про виконання ухвали суду, до якої додано: довідку про нараховане грошове забезпечення за період з 27.06.2017 по 27.06.2019 та з 23.12.2019 по 06.07.2021 за №1236/1 від 03.09.2024 і довідку про середньоденне грошове забезпечення за травень 2021 -червень 2021 №126 від 03.09.2024 стосовно ОСОБА_1
01.10.2024 в підготовче засідання учасники справи, повідомлені про дату і час засідання належним чином, не з'явилися, про причини неявки не повідомили.
В підготовчому засіданні оголошено перерву до 05.11.2024 об 10:40.
02.10.2024 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності. ОСОБА_1 повідомив про неможливість прибути в судове засідання 01.10.2024 у зв'язку з хворобою, пов'язаною з пораненням.
Від відповідача 02.10.2024 надійшло клопотання про розгляд справи 05.11.2024 без участі його представника.
05.11.2024 у зв'язку з неявкою учасників справи в судове засідання продовжено розгляд справи в письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 в період з 27.06.2017 р. по 06.07.2021 р , має посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 19.05.2016.
Відповідно до копії витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.07.2021 року №168 ОСОБА_1 з 06.07.2021 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а з продовольчого забезпечення з 07 липня 2021 року.
Вказані обставини встановленні в рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.05. 2023 у справі № 160/3184/22 і в силу ч. 4 ст. 78 КАС України не підлягають доказуванню у даній справі.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.04. 2023 у справі № 160/3130/22 (залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25.10.2023) визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 27.06.2017 року 06.07.2021 року включно.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 27.06.2017 року 06.07.2021 року включно.
Грошові кошти були виплачені позивачу на виконання судового рішення у справі №160/3130/22 лише 06.05.2024.
У зв'язку з тим, що належні виплати були виплачені відповідачем з порушенням строку розрахунку, позивач звернувся з позовом до суду про нарахування і виплату середнього заробітку за час затримки виплати індексації грошового забезпечення .
При вирішенні спору суд виходить з наступного.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (Закон №2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі .
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (ч. 1ст.9 Закону №2011-ХІІ).
Абзацом 1 ч. 4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до ч.2 ст.9 Закону №2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною 3 ст. 24 Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Положеннями ст.116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною 1 ст. 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Разом з тим, 19.07.2022 р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 р. №2352-IX, яким викладено в новій редакції норму ст. 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Обчислення середнього заробітку проводиться відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (Постанова №100).
За абз. 3 п. 2 Постанови №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 від 05.11.2021 №954 про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором) для розрахунку виплат ОСОБА_1 за останні два місяці служби склало:
- травень 2021 року 10904,55 грн. ;
- червень 2021 року 10904,55 грн.
Отже, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача розраховується наступним чином: (10904,55грн. + 10904,55грн.) / 61 (кількість відпрацьованих днів в липні і серпні 2018 року) = 357,52 грн.
Щодо періоду розрахунку при затриманні, то суд з урахуванням позиції суду апеляційної інстанції у постанові від 25.08.2023 у справі №160/2599/23 (в якій було відхилено розрахунок суду першої інстанції подібний до розрахунку позивача у цій справі) розраховує його наступним чином.
Обов'язок по нарахуванню і виплаті відповідної суми виник у відповідача з моменту набрання законної сили рішення у справі №160/3184/22.
Враховуючи, що предметом спору у справі №160/3184/22 був не тільки розмір належних позивачу виплат, а і право на їх нарахування і виплату, суд приходить висновку, що позивач має право на стягнення сум середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні з моменту набрання законної сили рішенням у справі №160/3130/22.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/3130/22 набрало законної сили 25.10.2023, отже першим днем затримки є 26.10.2023.
Кінцевий розрахунок проведений з позивачем 06.05.2024, а тому останнім днем затримки є 05.05.2024.
Період затримки розрахунку при звільненні складає 193 дні.
За вказаний період середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку індексації грошового забезпечення при звільненні складає 69001,36 грн. (357,52 грн . х 193 дні).
Статтею.117 КЗпП України Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX, обмежено виплату особі середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку шістьма місяцями.
У зв'язку з наведеним підлягає розрахунок за період з 26.10.2023 по 26.04.2024.
63638,56 грн. (357,52 грн. х 178 дні).
Положеннями ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунку у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
При застосуванні ст.ст.116,117 КЗпП України, суд виходить з наступного.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 за результатами розгляду справи стосовно офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117,237-1цього кодексу установлено, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті116 та117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 за наслідком розгляду справи № 821/1083/17 і Верховним Судом в постанові від 29 липня 2020 у справі №1.380.2019.003696 (адміністративне провадження №К/9901/12670/20) були зроблені наступні висновки:
«Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Відповідно до статті 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя».
Відповідач не провів повного розрахунку з позивачем при звільненні.
За таких обставин позивач має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку у відповідності до приписів ст.117 КЗпП України. Відтак, наявні підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
За висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.
При розрахунку судом встановлено, що при розрахунку середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні виплати індексації грошового забезпечення позивача становить 65068,64 грн., що не перевищує розмір виплаченої індексації грошового забезпечення у розмірі 370043,55 грн.
У зв'язку з чим суд приходить до висновку, що до даних правовідносин не застосовується принцип співмірності.
Отже, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 26.10.2023 по 26.04.2024 у зв'язку з затримкою виплати індексації грошового забезпечення при звільненні з військової служби, у сумі 65068,64 грн.
Щодо посилання відповідача на порушення позивачем строку звернення з позовом до суду.
Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
За приписами ч. 2 ст. 122 КАС, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами ч. 1 ст. 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або ж іншими законами.
Предметом спірних правовідносин у даній справі є не проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, до 19.07.2022 року звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками.
З 19.07.2022 року набув чинності Закон України від 01.07.2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю. Зокрема, змін зазнали норми законодавства щодо порядку звернення громадян до суду у разі виникнення трудових спорів в частині строків таких звернень.
Так, вищезазначеним Законом України від 01.07.2022 року № 2352-IX частину першу та другу статті 233 Кодексу законів про працю України було викладено у наступній редакції: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)."
Виходячи з наведеного, тримісячний строк звернення до суду застосовується до правовідносин, які виникли після набрання чинності Законом №2352-IX, тобто з 20.07.2022 року.
З урахуванням вищенаведеного, оскільки позивач був виключений зі списків особового складу частини 06.07.2021, він має право звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Позивач відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_2 від 19.05.2016 і за п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, а тому розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Позивач також просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в сумі 10000,00 грн.
Відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення відноситься до основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч.1,ч.2 ст. 16 КАС України).
Відповідно до ч.1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 ст. 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частин 1,2, 4, 5 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно ч.1.ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
За визначенням п.4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За договором про надання правової допомоги №1305/1 від 13.05.2024, укладеного між адвокатом Ільїним Олександром Миколайовичем (Адвокат) і Плужником Максимом Вікторовичем (Клієнт) , Клієнт делегував Адвокату права представляти інтереси Клієнта та приймати участь у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії розробити правову позицію у справі, скласти позовну заяву, підготувати позовні матеріали та подати їх в суд.
18.05.2024 сторонами складено акт приймання-передачі виконаних робіт, відповідно до якого клієнт прийняв від адвоката наступні юридичні послуги:
вивчення матеріалів наданих стороною з метою визначення судової перспективи спору, витрачений час 4 год., ціна 2500,00 грн.;
аналіз законодавства та консультації, витрачений час 4 год., 2500,00 грн.;
складання позовної заяви, витрачений час 5 год., 5000,00 грн.
Загальна сума послуг складає 10000,00 грн.
Відповідно до платіжної інструкції №0.0.3644119047.1 від 14.05.2024 позивачем оплачені послуги з надання правової допомоги у сумі 10000,00 грн.
За правилами частин 6, 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Тобто, суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Саме інша сторона зобов'язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.
Відповідачем заяви про зменшення суми витрат на правничу допомогу подано не було. Разом з тим суд при вирішенні стягнення розміру понесених витрат на правничу допомогу виходить з наступного.
За приписами ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є, зокрема, 1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави (п.1); 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру (п. 2).
Дана справа є справою незначної складності і розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, адвокатом не здійснювалось запитів з метою отримання додаткових документів та інформації.
За правовою позицією Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №200/14113/18-а суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що витрати позивача на правничу допомогу можуть бути зменшені та підлягають частковому відшкодуванню, а саме в сумі 5000,00 грн. що відповідатиме вимогам співмірності, розумності та справедливості.
Керуючись статтями 243-246, 250, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії -задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку у зв'язку з затримкою виплати індексації грошового забезпечення.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за період з з 26.10.2023 по 26.04.2024 у зв'язку з затримкою виплати індексації грошового забезпечення при звільненні з військової служби, у сумі 65068,64 грн.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Врона