Справа № 591/11027/24
Провадження № 2/591/2097/24
03 лютого 2024 року
Зарічний районний суд м. Суми в складі:
головуючого судді Ніколаєнко О.О.,
за участю секретаря судового засідання Полякової А.О.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №591/11027/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення матеріальної та моральної шкоди,-
У жовтні 2024 р. позивач звернувся до суду з позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 17 серпня 2024 р. собака породи німецька вівчарка, яка перебувала на утриманні відповідачів, напала на належного йому собаку породи йоркширський тер'єр.
Коли позивач ішов до місця свого проживання, його собака був на поводку. Побачивши, що в його сторону біжить німецька вівчарка відповідачів, він відчув небезпеку для себе і свого собаки. Бажаючи уникнути контакту, позивач відскочив у бік та підняв свого собаку на поводку догори. У цей момент вівчарка підскочила, схопила йоркширського тер'єра за спину, вирвала поводок із рук позивача та побігла у двір будинку відповідачів.
Позивач побіг за вівчаркою, намагався її зловити, голосно кричав, кличучи на допомогу. Коли з будинку вийшла відповідачка, позивач просив її зловити собаку та допомогти врятувати Чапа , на що вона відповіла, що нічим не може допомогти. Зрештою, позивачу вдалося схопити вівчарку за шию та витягнути йоркширського тер'єра. Однак через значну перевагу у вазі та відсутність намордника, нашийника та поводка, собака відповідачів завдав йоркширському тер'єру проникаюче поранення, від якого останній помер на місці.
Постановою суду відповідачку було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 154 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
Позивач зазначає, що оскільки відповідачі перебувають у зареєстрованому шлюбі, проживають разом однією сім'єю та утримують собаку породи німецька вівчарка, яка є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, існують підстави для їхньої солідарної відповідальності.
У 2021 р. позивач придбав у приватної особи цуценя породи йоркширський тер'єр за 500 доларів США. Для визначення вартості цуценяти він надає скан-знімки з сайту OLX, на якому наведені ціни на відповідних собак, середня з яких становить 11 000 грн. Позивач вважає, що має підстави для стягнення з відповідачів у солідарному порядку заподіяної майнової шкоди в розмірі 11 000 грн.
Крім того, позивач зазначає, що протиправними діями відповідачів йому було завдано моральної шкоди. Під час нападу на його собаку він переніс значний стрес та хвилювання, оскільки боявся за своє життя і здоров'я. Дії відповідачів, які порушили правила утримання собак, призвели до негативних наслідків. Позивач болісно пережив втрату свого улюбленця, який постійно перебував у його родинному колі. Він відчуває глибоке почуття провини та розпачу через те, що не зміг врятувати собаку, а також додаткові моральні страждання через необхідність звернення до суду та правоохоронних органів, витрати особистого часу та коштів.
Моральну шкоду позивач оцінює у 20 000 грн. Він просить стягнути з відповідачів у солідарному порядку 11 000 грн матеріальної шкоди, 20 000 грн моральної шкоди, 9 000 грн судових витрат на оплату професійної правничої допомоги та сплачений судовий збір.
Ухвалою суду від 6 листопада 2024 р. було відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
У відзиві на позовну заяву відповідачка зазначила, що частково визнає позовні вимоги. Стосовно матеріальної шкоди вона не оспорює факт загибелі собаки внаслідок нещасного випадку за участі німецької вівчарки, догляд за якою тимчасово здійснювала. Відповідачка намагалася врегулювати спір у досудовому порядку: пропонувала позивачу придбати нового собаку ідентичної породи, проте позивач відмовився. Відповідачка погоджується компенсувати матеріальну шкоду в розмірі 8 000 грн.
Вона стверджує, що не є власницею собаки, оскільки німецька вівчарка належить її племінниці, яка проживає за кордоном та не має можливості забрати тварину через особисті обставини. Відповідачка заперечує проти стягнення моральної шкоди у розмірі 20 000 грн, вважаючи цю вимогу неспівмірною та необґрунтованою, оскільки позивач не зазнав фізичного болю чи страждань.
Відповідач ОСОБА_5 не погоджується з позовом і зазначає, що сам факт перебування у шлюбі з відповідачкою не є підставою для стягнення з нього матеріальної та моральної шкоди. Він наголошує, що не перебував поряд із відповідачкою під час інциденту, не вчиняв спільних дій або бездіяльності, тому вважає своє залучення як співвідповідача у справі неправомірним і просить відмовити в задоволенні позовних вимог щодо нього.
У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги та додатково пояснили, що після загибелі собаки позивач викликав поліцію та швидку допомогу, оскільки через нервове напруження йому стало зле. Він підтвердив, що у 2021 р. придбав собаку породи йоркширський тер'єр у місті Полтава через сайт OLX за 500 доларів США, але платіжний документ не зберігся. Ветеринарний паспорт та інші документи на собаку були в нього, але наразі він не може їх знайти.
На наступний день після події племінниця відповідачки зателефонувала позивачу та запропонувала придбати нового собаку за 11 000 грн і компенсувати 10 000 грн моральної шкоди. Спочатку домовились зустрітися, однак наступного дня вона запропонувала лише 4 000 грн, що позивача не влаштувало.
Представник позивача також зазначив про наміри надати докази понесених витрат на професійну правничу допомогу.
У судовому засіданні представник відповідачів підтримала заперечення проти позову, наголошуючи, що солідарна відповідальність у даному випадку не виникає, оскільки німецька вівчарка не є спільною сумісною власністю подружжя. Вона підтвердила, що відповідачка визнає позов у частині компенсації 8 000 грн майнової шкоди та 2 000 грн моральної шкоди. Зазначила, що відповідачка щоденно годує та прибирає за собакою племінниці, оскільки та перебуває за кордоном. Відповідачка з чоловіком проживають за іншою адресою. 17.08.2024 прийшла погодувати собаку, ймовірно не закрила щільно хвіртку, внаслідок чого собака вибігла з домоволодіння та напала на собаку позивача.
Вивчивши матеріали справи, суд встановив, що позов підлягає частковому задоволенню. Сторони не заперечують, що позивач був власником собаки породи йоркширський тер'єр. Відповідачі перебувають у зареєстрованому шлюбі. За твердженням відповідачів, собака породи німецька вівчарка на прізвисько Гера належала племінниці відповідачки, яка наразі проживає за кордоном, а догляд за твариною здійснює відповідачка.
Відповідачі зареєстровані та фактично проживають за адресою: АДРЕСА_1 .
Постановою Зарічного районного суду м. Суми від 12.09.2024 у справі №591/8978/24 ОСОБА_4 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 154 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу. Відповідно до змісту даної постанови 17.08.2024 за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_4 допустила порушення правил тримання собаки породи німецька вівчарка, що призвело до загиьелі іншої собаки шляхом укусів. Потерпілим у даній справі був визнаний ОСОБА_1 (а.с. 6). Постанова набрала законної сили та в апеляційному порядку оскаржена не була.
Сторонами надано скріншоти оголошень з продажу цуценят породи йоркширський тер'єр, відповідно до яких вартість цуценят становить від 3 000 грн. до 2 000 євро.
Судом також оглянуто в судовому засіданні матеріали справи про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 154 КУпАП.
Відповідно до частини другої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 319 ЦК України власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Отже, власник зобов'язаний утримувати власність, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Невиконання цього обов'язку, якщо результатом такого невиконання є нанесення шкоди іншим особам, тягне за собою відшкодування власником збитків.
За змістом положень ч. 2 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової і моральної шкоди.
У частинах 1,2 ст. 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Законом України «Про захист тварин від жорстокого поводження» від 21.02.2006 року № 3447-IV (далі - Закон) спрямований на захист від страждань і загибелі тварин унаслідок жорстокого поводження з ними, захист їх природних прав та укріплення моральності й гуманності суспільства.
Статтею 1 вказаного Закону визначено, що до домашніх тварин належать зокрема собаки.
Відповідно до ст. ст. 9, 12 Закону, особа, яка супроводжує тварину, зобов'язана забезпечити: безпеку оточуючих людей і тварин, а також майна від заподіяння шкоди супроводжуваною домашньою твариною; наявність повідка для здійснення вигулу собак та інших домашніх тварин, які можуть становити небезпеку для життя чи здоров'я людини, поза місцем постійного утримання таких тварин, а також намордника на собаках порід, що включені до Переліку небезпечних порід собак, що затверджується Кабінетом Міністрів України. При супроводженні домашніх тварин не допускається залишати їх без нагляду. Дозволяється утримувати собак без повідків і намордників під час оперативного використання правоохоронними органами, собак спеціального призначення, а також собак під час муштри, на полюванні, на навчально-дресирувальних майданчиках. Шкода, заподіяна особі або майну фізичної особи, а також шкода, заподіяна майну юридичної особи твариною, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її утримує.
Згідно з ч.ч. 6, 8 ст. 9 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» домашніх тварин дозволяється утримувати - у вільному вигулі на ізольованій, добре огородженій території (в ізольованому приміщенні) на прив'язі або без неї. Фізичні та юридичні особи, які утримують домашніх тварин, зобов'язані дотримуватися вимог нормативно-правових актів, зазначених у статті 2 цього Закону, санітарно-гігієнічних і ветеринарних норм та правил, а також не допускати порушень прав і законних інтересів інших фізичних і юридичних осіб та не створювати загрози безпеці людей, а також інших тварин.
Аналіз ч. 4 ст. 12 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» дає підстави для висновку, що лише за умови встановлення конкретної особи, яка утримувала тварину, і внаслідок її дій (бездіяльності), відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність збитків та причинний зв'язок; (б) відповідач (особа, яка утримувала тварину в момент завдання збитків) доводить відсутність протиправності та вини.
Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
За результатами розгляду справи по суті позовних вимог, з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України щодо відшкодування шкоди, суд визнає, що саме на відповідачів покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.
Так, факт завдання позивачу шкоди з вини відповідачки ОСОБА_4 підтверджується постановою Зарічного районного суду м. Суми у справі №591/8978/24.
Відповідно до частини четвертої, шостої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов'язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі. В силу положень наведених вище норм обставина щодо заподіяння шкоди з вини відповідачки ОСОБА_4 є преюдиційною та не підлягає доказуванню.
Факт заподіяння шкоди з боку відповідача ОСОБА_5 не підтверджується матеріалами справи. Зокрема, відповідно до довідок про реєстрацію місця проживання відповідачів вони зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . Собака ж, діями якої заподіяна шкода позивачу, перебуває у домоволодінні за іншою адресою: АДРЕСА_2 . За поясненнями відповідачки, які вона надавала як під час розгляду даної справи так і під час провадження у справі про адміністративне правопорушення, вона доглядає за собакою родички, яка виїхала за кордон. Враховуючи, що за поясненнями позивача з приводу відшкодування шкоди у досудовому порядку він спілкувався також із племінницею відповідачки, яка пропонувала відшкодувати шкоду, у суду немає підстав не довіряти твердженню відповідачки стосовно того, що вона здійснює догляд за собакою племінниці. Суд не вбачає ані в діях, ані в бездіяльності відповідача ОСОБА_5 причинного зв'язку із заподіяною шкодою. Відтак, відсутні підстави для задоволення позовних вимог до відповідача ОСОБА_5 .
Протиправним діями відповідача ОСОБА_4 позивачу заподіяна майнова шкода. За твердженням позивача вартість собаки, яка підлягає відшкодуванню відповідачкою, становить 11 000 грн. На підтвердження такої вартості позивачем надані скріншоти двох оголошень щодо продажу цуценят породи йоркширський тер'єр за ціною 10 000 грн. та 12 000 грн. Відповідачем також надано скріншоти оголошень щодо продажу цуценят вказаної породи, відповідно до яких ціна продажу цуценят варіюється від 3 000 грн. до 2 000 євро. Позивачем не надано доказів, які б підтверджували вартість придбання ним собаки або характеристики собаки (щеняча картка, родовід, тощо). Враховуючи відсутність інших доказів, які б підтверджували вартість собаки породи йоркширський тер'єр, суд виходить з середньої ціни продажу собаки такої породи, копії оголошень про продаж яких надані обома сторонами у справі. Така середня вартість становить 16 000 грн. Враховуючи, що позивачем заявлено до відшкодування шкоду в розмірі 11 000 грн., ці кошти підлягають відшкодуванню позивачу в повному обсязі.
Також позивачем заявлено вимогу про стягнення моральної шкоди.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Частинами 3 та 4 статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
При оцінці обґрунтованості вимог позивача про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об'єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.
Разом з тим, з огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
Як вбачається із матеріалів справи ситуація, яка трапилась є психотравмувальною для позивача, оскільки через напад собаки відповідачки на його собаку, смерть домашньої тварини позивач переніс стрес та хвилювання, йому завданні страждання (моральна шкода). Позивачу також спричинені моральні страждання за умови порушення відповідачкою правил утримання собаки, внаслідок чого загинула собака позивача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди знайшли своє підтвердження. Враховуючи засади розумності, виваженості та справедливості суд вважає необхідним стягнути з відповідачки 10 000 грн. для компенсації понесених позивачем страждань та переживань внаслідок загибелі домашньої тварини.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, та враховуючи часткове, на 67,7% задоволення позову, з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 820,49 грн пропорційно до задоволених вимог.
Керуючись ст. ст. 141, 142, 206, 256, 264, 265 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 11 000 матеріальної шкоди, 10 000 моральної шкоди, 820,49 грн. витрат по сплаті судового збору.
У іншій частині вимог відмовити у зв?язку з необгрунтованістю.
Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення виготовлено 03.02.2025.
Суддя О.О. Ніколаєнко