нп 2/490/215/2025 Справа № 490/10461/23
Центральний районний суд м. Миколаєва
28 січня 2025 року Центральний районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого - судді Черенкової Н.П.,
при секретарі - Романової К.Т.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Позивач, ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - «ТОВ «ФК «ЄАПБ»), звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути заборгованість за кредитними договорами в загальній сумі 102536,21 грн та сплачений судовий збір в сумі 2684,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що 30.05.2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» укладено кредитний договір № 901359306, який підписано електронним підписом позичальника.
Відповідно до Реєстру боржників №128 від 06.04.2021 до Договору факторингу №28/1118-01 укладеного між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон плюс» до ТОВ «Таліон плюс» перейшло право вимоги до відповідачки за кредитним договором № 901359306.
20.10.2022 року між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 20102022, у відповідності до умов якого, ТОВ «Таліон плюс» передає (відступає) ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТОВ «Таліон плюс» права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрах Боржників.
Відповідно до Реєстру прав вимоги №2 від 06.03.2023 до Договору факторингу № 20102022 від 20.10.2022, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідачки в сумі 102 536,21 грн, з яких:18 955,60 грн - сума заборгованості по основному боргу; 83 580,61 грн - сума заборгованості по відсоткам.
Всупереч умовам кредитних договорів, незважаючи на повідомлення, відповідачка не виконав свого зобов'язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідачки, остання не здійснила жодного платежу для погашення кредитної заборгованості на рахунки ані теперішнього, ані попереднього кредитора. З моменту отримання права вимоги до відповідачки, позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.
Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» на загальну суму 102 536,21 грн, які позивач просить суд з неї стягнути.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2023 року дану справу передано на розгляд судді Черенковій Н.П.
Після виконання приписів ст. 187, ухвалою судді від 26.10.2023 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
18.03.2024 року від пердставника відповідачки - адвоката Ремешевського Є.А. надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог з наступних причин.
До позовної заяви позивачем не додано документів, які підтверджували факт надання кредиту саме позикодавцем, а відповідач заперечує факт отримання 30.05.2020 р. кредитних коштів від зазначеної в позові фінансової компанії - ТОВ "Манівео Швидка Фінансова Допомога", оскільки в неї не зберігся примірник договору. Крім цього, у відповідності із доданими до позову додатковими угодами, позичальник нібито збільшував початкову суму кредиту але докази їх видачі позивач також не надав.
Представник відповідачки зауважує, що, що відсутність в матеріалах справи доказів видачі кредиту унеможливлює визначення дати видачі кредитних коштів, що є необхідним для вірного визначення розміру плати за правомірне використання кредитних коштів.
Також адвокат Ремешевський Є.А. вказує, що до позовної заяви додані 15 різних додаткових угод про зміну умов Кредитного договору, але жодна з них не містить, на відміну від Кредитного договору, електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідача.
Окремо, стосовно кредитного договору №901359306 представник відповідачки спростовує факт погодження нею змін до цього кредитного договору, з посиланням на норми частини 3 статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», які прямо вказують на нікчемність таких змін, оскільки зі змісту додаткових угод неможливо встановити дату відправлення повідомлення про зміну умов кредитування відповідачці, яка заперечує факт укладання будь-яких Додаткових угод до Кредитного договору та отримання нею будь-яких одноразових ідентифікаторів чи, тим більше, нових сум тіла кредиту.
Крім того, адвокат відповідачки стверджує, що додаткові угоди, на відміну від тексту Кредитного договору не містять засобів зв'язку, якими між сторонами мав здійснюватися обмін повідомленнями із паролем ідентифікатором. Зазначена в Додаткових угодах адреса «ahmedova-veronika@mail.ru» не могла використовуватися з цією метою, через заборону інтернет-провайдерам надання послуг з доступу користувачам мережі Інтернет до ресурсів сервісів «Mail ru», яка була запроваджена відповідно до п. 422 додатку № 2 до рішення РНБО України від 28.04.2017 р. «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», введеного в дію Указом Президента України № 133/2017 від 15.05 2017 p.
З врахуванням наведеного, з огляду на відсутність доказів відправлення Додаткових угод відповідачці, керуючись вимогами ч. 5 ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" представник відповідачки вважає, що у випадку підтвердження факту видачі кредиту ТОВ "Манівео Швидка Фінансова Допомога", визначення розміру заборгованості за Кредитним договором має здійснюватися виходячи з його початкових умов строку кредитування 30 днів та процентна ставка 186,66% (0.51% в день) річних.
Щодо розміру заборгованості по процентах, адвокат Ремешевський Є.А. зазначає, що в матеріалах справи відсутній розрахунок суми заборгованості, а сума нарахованих процентів не відповідає умовами Кредитного договору та вимогам чинного законодавства. Сума тіла за Кредитним договором була лише 15000,00 грн. Якщо прийняти до уваги нікчемні додаткові угоди, то сума тіла мала складати 20000,00 грн (додаткова угода від 10.06.2020 р.). В додатку до позову "розрахунок суми заборгованості" Позивач вказує, що погашень по Кредитному договору не було, але вимоги про стягнення тіла кредиту не відповідають а ні умовам Кредитного договору, а ні "додатковим угодам".
За такого, представник відповідачки вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, оскільки не підтвердженні належними доказами та є безпідстаними.
20.03.2024 року від представника позивача - Панкратової Т.В. надійшла відповідь на відзив, в якій вважала заперечення, викладенні у відзиві такими, що не заслуговують на увагу з наступних підстав.
Укладення кредитного договору та додатків до нього здійснювалося шляхом електронного підпису з боку відповідачки за відповідним алгоритмом.
Представник позивача звертає увагу, що відповідно до п. 6 Додаткових угод до Договору № 901359306 від 30 травня 2020 року ці додаткові угоди є невід'ємною частиною Договору. Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідачки для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Також представник товариства наголошує на тому, що договори, укладені між відповідачкою та Первісним кредитором, Договори факторингу, укладені між Первісними кредиторами та ТОВ «ФК «ЄАПБ» у встановленому порядку недійсними не визнані, тобто, в силу ст. 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину.
Таким чином, враховуючи все вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається представник відповідачки у відзиві, як на підстави для відмови у задоволені позовних вимог в повному обсязі - є не обґрунтовані, недоведені, суперечать умовам укладених правочинів, нормам чинного законодавства, ряду правових позицій викладених в Постановах ВСУ, а отже є такими що не підлягають задоволенню та не повинні братися судом до уваги.
24.06.2024 року від представника відповідачки - адвоката Ремешевського Є.А. надійшло заперечення на відповідь на відзив, в якому вказав наступне.
Відповідач вважає, що надані позивачем до відповіді на відзив, як доказ отримання кредитних коштів, платіжні доручення не можуть бути використані в якості доказів у цій справі, оскільки вони складені із порушенням норм чинного законодавства, а їх зміст вказує на неможливість проведення таких розрахунків у банківський системі.
Крім того, представник відповідачки стверджує, що наданий позивачем розрахунок первісного кредитора підтверджує, що останній здійснював нарахування процентів за користування кредитом за межами як початкового строку кредитування, так і строку, передбаченого додатковими угодами до Кредитного договору. Це є порушенням норм чинного законодавства, з урахуванням правового висновку, на який відповідач посилався у відзиві, в частині припинення права нараховувати роценти за межами строку кредитування
Також адвокат Ремешевський Є.А. вказує, що первісний кредитор зазначив, що за період з 23.06.2020 р. по 06.03.2021 р. отримав в рахунок погашення кредиту платежі на загальну суму 32572,00 грн. Внаслідок вищезгаданого неправомірного нарахування процентів ця сума була врахована в їх погашення, замість погашення основної суми та припинення кредитних правовідносин.
Враховуючи наведені позивачем дані про дати та суми видачі та погашення кредиту, у відповідності із умовами кредитування, вимогами чинного законодавства щодо умов погашення та Методичними рекомендаціями щодо розрахунку ефективної ставки відсотка за фінансовими інструментами в банках України, затвердженими постановою НБУ № 171 від 01.06.2011 р. представником відповідачки складено власні розрахунки заборгованості, які додані до заперечення.
Додатково представник відповідачки звертає увагу суду на те, що при прийнятті до уваги посилання позивача на укладання додаткових угод, загальний строк дії Кредитного договору перевищуватиме один осяць. В цьому випадку, згідно з п. 1 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про споживче кредитування (в редакції станом на 2020 рік), до спірних правовідносии треба застосувати норми цього Закону, зокрема в частині порядку погашення простроченої заборгованості, встановленого ст. 19 Закону країни "Про споживче кредитування" У цьому випадку кредитор мав за рахунок отриманих коштів спочатку погасити тіло кредиту, а потім нараховані проценти.
Крім того, представник відповідачки зазначає, що з аналізу наведених розрахунків вбачається, що незалежно він визначення строку кредитування із врахуванням додаткових угод чи за початковим терміном кредитування внесених кошти в сумі 32572,00 грн більш ніж достатньо для повного погашення заборгованості на Кредитним договором.
Оскільки розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, розгляд проводиться по наявних в справі матеріалах.
Частиною 3 ст. 211 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, в позовній заяві та у відповіді на відзив просив про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник відповідачки - адвокат Ремешевський Є.А. надав заяву про розгляд справи за відсутності відповідачки та її представника, в задоволенні позовних вимог просив відмовити у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві та запереченнях.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (Постанова ВС від 24.10.2024 у справі №752/8103/13-ц).
Суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, адже основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі письмових доказів, що відповідає приписам ст. 223 ЦПК України.
Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріли справи, оцінивши наявні у справі докази, дійшов наступного висновку.
Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи у продовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст.ст. 1, 3 ЦК України, ст.ст. 2, 4-5, 12-13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1ст.15 ЦК Українизакріплює право кожної особи на захистсвогоцивільного права уразійогопорушення, невизнанняабооспорювання.
Кожна особа має право на захистсвогоінтересу, який не суперечитьзагальним засадам цивільногозаконодавства (ч.2ст.15 ЦК України).
Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Судом встановлено, що 30.05.2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» укладено договір №901359306, який підписано електронним підписом позичальника, відповідно до якого кредитодавець зобов'язався надати позичальникові кредит на суму 15 000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику.
Згідно п.1.1. Кредитного договору Кредитодавець зобов'язується надати Позичальникові Кредит без конкретної споживчої мети, на суму 15 000 грн 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов'язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом, нараховані згідно п.1.3., п.1.4., або п. 1.5. цього Договору.
За п.1.2. Кредит надається строком на 30 (тридцять) днів від дати отримання Кредиту Позичальником.
Згідно п.1.3. Договору на період строку, визначеного п. 1.2 Договору, нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 0,51 відсотків від суми Кредиту за кожний день користування Кредитом.
У випадку користування Кредитом понад строк, встановлений п. 1.2 Договору, умови щодо нарахування процентів за Дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між Сторонами застосовується Базова процентна ставка в розмірі 1,70 відсотків від суми Кредиту за кожний день користування Кредитом, відповідно до чого Позичальник зобов'язується сплатити Товариству різницю між фактично сплаченими процентами за Дисконтною та нарахованою Базовою процентними ставками за весь строк користування Кредитом (від дати отримання Кредиту до фактичної дати його повернення) (п.1.4. Договору).
За п.1.5. Договору базова процентна ставка за користування Кредитом не застосовується протягом строку користування Кредитом вказаного в п. 1.2. Договору, виключно за умови якщо розмір Базової процентної ставки більший ніж 1,70 відсотків від суми Кредиту за кожен день користування Кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за Базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до п. 1.4. цього Договору.
Позичальник зобов'язаний повернути Товариству Кредит, нараховані проценти згідно п. 1.3. цього Договору не пізніше строку вказаного в п. 1.2. цього Договору (п.1.6. Договору).
Пунктом 4.1 договору встановлено, що невід'ємною частиною цього договору є Правила та Паспорт споживчого кредиту, що надано позичальнику до укладення договору. Уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на сайті товариства: "www.moneyveo.ua".
Відповідно до п.4.3. Договору сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку надання Кредиту, визначеного в п.1.2. цього Договору, є процентами в розумінні ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Як вбачається з пункту 4.7. договору сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та товариством в якості підпису позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.
Кредитний договір №901359306 підписано електронним підписом Позичальника, відтвореним шляхом використання Позичальником одноразового ідентифікатора «XY7X372R».
Згідно Додаткової угоди до Договору №901359306 від 31.05.2020 р. сторони домовилися про збільшення суми Кредиту на суму 1000,00 грн з 31.05.2020 р. на строк дії Договору №901359306 від 30.05.2020 р.
На підставі додаткових угод від 23.06.2020 р., 05.07.2020 р., 12.07.2020 р., 10.08.2020 р., 08.09.2020 р., 08.10.2020 р., 07.11.2020 р., 04.12.2020 р., 03.01.2021 р., 01.02.2021 р. до Договору №901359306 від 30.05.2020 року, укладених між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» відповідачці продовжено строк терміном з 29.06.2020 р. до 02.02.2021 р.
Разом з тим, вищевказані додаткові угоди не містять ні власноручного, ні електронного підпису ОСОБА_1
31.12.2020 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено Додаткову угоду №26 до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року, згідно якої сторони дійшли згоди про викладення тексту в новій редакції.
Згідно п.2.1 нової редакції Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» зобов'язується відступити ТОВ «Таліон Плюс», зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а ТОВ «Таліон Плюс» зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» за плату на умовах, визначених цим Договором.
Відповідно до Реєстру боржників №128 від 06.04.2021 до Договору факторингу №28/1118-01 укладеного між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон плюс» до ТОВ «Таліон плюс» перейшло право вимоги до відповідачки за кредитним договором № 901359306.
20.10.2022 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №20102022, у відповідності до умов якого, ТОВ «Таліон Плюс» передає (відступає) ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» належні йому права вимоги, а ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрах прав вимоги.
Згідно п. 2.1. Договору факторингу, згідно умов цього Договору клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується прийняти їх та передати грошові кошти у розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
Згідно п. 4.1. Договору факторингу, сторони погодили, що право вимоги переходить від клієнта до фактора на наступний календарний день після підписання сторонами відповідного Реєстру прав вимоги, по формі встановленій у додатку до цього Договору.
Відповідно до витягу Реєстру прав вимоги №2 від 06.03.2023 до Договору факторингу № 20102022 від 20.10.2022, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідачки ОСОБА_1 в сумі 102536,21 грн, з яких:18 955,60 грн - сума заборгованості по основному боргу; 83 580,61 грн - сума заборгованості по відсоткам.
Позивач вказує, що з моменту отримання права вимоги до відповідача, а саме з 06.03.2023 року ним не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.
Щодо відступлення прав вимоги новому кредитору.
Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора; зобов'язання в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положеннями статті 516 ЦК України визначено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За приписами статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
У таких випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Згідно зі статтею 1080 ЦК України презюмується дійсність договору факторингу незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.
За правилом статті 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Отже, за змістом наведених положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов'язку виконати зобов'язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов'язання на рахунок первинного кредитора.
Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Статтею 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15№ «боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. ... неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі».
Таким чином, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.
Якщо боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, внаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, правильним є стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Зазначене узгоджується з постановою КЦС ВС від 06 лютого 2018 року у справі № 278/1679/13-ц. Аналогічний правовий висновок міститься постанови КЦС ВС від у справі № 361/2105/16-ц від 6 лютого 2019 року та у справі КЦС ВС у справі № 667/11010/14-ц від 06 лютого 2019 року.
Отже, за змістом наведених положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов'язку виконати зобов'язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов'язання на рахунок первинного кредитора.
У даній справі, встановлено, що відступлення прав вимоги за вищевказаним кредитним договором було здійснено шляхом укладення Договорів факторингу про відступлення ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» належне йому право вимоги .
У матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про визнання договорів факторингу: № 28/1118-01, укладеного 28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» (з подальшими улкдаденими додатковими угодами), №20102022, укладеного 20.10.2022 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» недійсними або заперечення учасниками справи факту правомірності укладення цих договорів.
За такого, враховуючи вищевказане, право вимоги до боржниці ОСОБА_1 за Кредитним договором № 901359306 від 30.05.2020 року перейшло до ТОВ «ФК «ЄАПБ», що дає останньому право на стягнення з відповідачки в судовому порядку неповернуту нею суму позики.
Щодо укладення договору в електронній формі.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені статтею 203 ЦК України.
Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.
Пунктами 5 та 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК України та ГК України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеному у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною 6 цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею ( стаття 11 Закону України " Про електронну комерцію).
Частиною 5 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" передбачено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України " Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Кредитний договір № 901359306 від 30.05.2020 року укладений сторонами шляхом ідентифікації позичальника та використання ним електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором, що узгоджується з вимогами законодавства. Такий договір прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.
Відповідно до Алгоритму дій споживача в телекомунікаційній системі ТОВ "Манівео Швидка Фінансова Допомога" з метою акцепту оферти та укладення електронного договору повідомляє, що позичальник запрошується для переходу на сторінку для ознайомлення з офертою, яка містить в собі всі істотні умови договору та додатково повідомляється СМС-повідомленням, на номер телефону, вказаний позичальником у заявці на кредит.
Таким чином, встановлено, що Кредитний договір між первісним кредитором та відповідачкою укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому відповідачка через особистий кабінет на веб-сайті первісного кредитора подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту, після чого первісний кредитор надіслав відповідачці за допомогою засобів зв'язку на вказаний нею номер телефону 0938296160 одноразовий ідентифікатор «XY7X372R» у вигляді смс-коду, який заявниця використала для підтвердження підписання Кредитного договору.
Судом встановлено, що без здійснення вказаних дій відповідачкою Кредитний договір не був би укладеним сторонами, отже цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору в запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).
Враховуючи викладені обставини, суд вважає, що Кредитний договір №901359306 від 30.05.2020 р. укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов'язки, які витікають із кредитного договору.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи Додаткові угоди від 23.06.2020 р., 05.07.2020 р., 12.07.2020 р., 10.08.2020 р., 08.09.2020 р., 08.10.2020 р., 07.11.2020 р., 04.12.2020 р., 03.01.2021 р., 01.02.2021 р. до Договору №901359306 від 30.05.2020 року не містять цифрового підпису ОСОБА_1 що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію»
Тобто суд не може прийняти вищевказані Додаткові угоди як належний та допустимий доказ їх укладення з відповідачкою та погодження нею продовження строку кредитування і збільшення суми кредиту.
Щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками.
За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння змінайого умов не допускається.
Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України наслідками порушення боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.
Згідно зі ст.1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей абоінших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до пункту 1 статті 13 ЗаконуУкраїни "Про електронну комерцію" розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.
У постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 Верховний Суд зазначив, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75. Таким чином, виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту.
Відповідно до приєднаних до матеріалів справи платіжного доручення АТ «Альфа-Банк» від 30.05.2020 року на суму 15 000,00 грн, платіжних доручень АТ КБ «Приват Банк» від 31.05.2020 року на суму 1 000,00 грн, від 03.06.2020 року на суму 600,00 грн, від 05.06.2020 року на суму 2050,00 грн, платіжних доручень АТ «Альфа Банк» від 08.06.2020 року на суму 1 000,00 грн, від 10.06.2020 року на суму 350,00 грн, Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» здійснено переказ Ахмедовій В.Р. за договором від 30.05.2020 №901359306 грошових коштів на загальну суму 20000,00 грн для зарахування на платіжну картку № НОМЕР_1 хх-хххх-1221.
Водночас у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження належності ОСОБА_1 банківської картки № НОМЕР_1 хх-хххх-1221, яка не містить відомостей банківської установи.
Так, Кредитний договір між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 від 30.05.2020 року №901359306 не містить реквізитів банківської картки ОСОБА_1 .
Водночас у матеріалах справи відсутні докази зазначення відповідачкою відкритого на власне ім'я банківського рахунку в українському банку, банківської картки № НОМЕР_1 хх-хххх-1221, на яку може бути здійснено Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» зарахування кредиту.
У разі заміни первісного кредитора у зобов'язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов'язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.
Разом із тим, позивачем ТОВ ФК «Європейська агенція з повернення боргів» не надано доказів на підтвердження зарахування кредитних коштів згідно Кредитного договору №901359306 від 30.05.2020 року на рахунок відповідачки.
Відсутні відомості щодо відкриття відповідачкою відповідного кредитного рахунку (кредитної картки) на виконання умов кредитних договорів та зарахування вказаних коштів на ці кредитні рахунки. Відсутні також і докази фактичного користування відповідачкою кредитними коштами (рух коштів на особовому рахунку позичальника).
У такому разі копії платіжних доручень, за якими ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» здійснено переказ Ахмедовій В.Р. за договором №901359306 від 30.05.2020 року грошових коштів на загальну суму 20000,00 грн для зарахування на платіжну картку № НОМЕР_1 хх-хххх-1221, не є достатніми доказами для висновку про розмір невиконаного ОСОБА_1 зобов'язання з повернення кредиту та сплати відсотків.
Крім того, позивачем на підтвердження заборгованості відповідачки надано розрахунок заборгованості, виконаний ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», з якого вбачається, що відповідачкою щомісяця за період з 23.06.2020 по 06.03.2021 здійснювалося погашення кредитної заборгованості на загальну суму 32 572,00 грн.
Разом з тим, в даному розрахунку за основу взята сума тіла кредиту - 20 000,00 грн, а також період з 30.05.2020 по 06.04.2021 року.
Однак, як встановлено судом вище Додаткові угоди, згідно яких відповідачці додатково збільшено кредит на 5 000,00 грн та продовжено строк кредитування не є належними доказами, оскільки не містять цифрового підпису ОСОБА_1 .
За такого, дані, на підставі яких виконаний даний розрахунок, є такими, що не відповідають дійсності, а отже, суд не приймає такий розрахунок як належний доказ.
У постанові Верховного Суду від 14 липня 2020 року в справі № 367/4970/13-ц, зроблено висновок, що «заперечуючи розмір кредитної заборгованості, розрахований банком, боржник та його представник не надали суду докази, які б спростовували як факт надання кредиту в розмірі, визначеному кредитним договором, так і розмір боргу, що є процесуальним обов'язком боржника».
Представником відповідачки - адвокатом Ремешевським Є.А. надано свій контррозрахунок заборгованості, згідно якого, на підставі всіх нарахувань та погашень заборгованості, ОСОБА_1 погашено всю суму боргу, включаючи відсотки.
Вказаний розрахунок складений відповідно вимог до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Враховуючи правовий висновок Верховного Суду у постанові від 17.12.2020 по справі 278/2177/15-ц, суд визнає наданий стороною відповідачки розрахунок заборгованості належним та допустимим доказом в розумінні ст. ст. 77, 78 ЦПК України.
Обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції то захист прав людини і основоположних, свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Сторони у процесі користуються своїми правами на власний розсуд, обирають спосіб захисту порушених прав, надають суду докази на підтвердження своєї правової позиції та спростування заперечень іншої сторони, при цьому тягар доказування повністю покладається на сторони.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (Постанова ВП ВС від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц)
Крім того, відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.
У випадку невиконання учасником справи його обов'язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв'язку із їх недоведеністю, або задоволення позовних вимог у випадку ненадання відповідачем доказів на спростування обставин, зазначених у позові.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для ухвалення судового рішення.
Таким чином, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, виходячи з принципів розумності, пропорційності, виваженості, справедливості, з урахуванням балансу інтересів сторін, меж дозволеного втручання, вирішуючи позови у межах заявлених вимог, суд приходить до висновку про те, що позивачем не доведено належними, допустими доказами наявність у ОСОБА_1 заборгованості за Кредитним договором №901359306 від 30.05.2020 року, а отже, у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
При вирішенні даного спору, суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також відрізних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й відрізних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Так, як у задоволені позовних вимог відмовлено, судовий збір стягненню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 526, 549, 610-612, 625, 1049-1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 13, 77-81, 259, 263-265, 247, 280-285 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повний текст заочного рішення виготовлено: 28 січня 2025 року.
Суддя Н.П. Черенкова