Постанова від 22.01.2025 по справі 910/21682/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/21682/15 (910/7418/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К. М.- головуючого, Жукова С. В., Картере В. І.

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г. Є.

за участю представників: Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області - Лазурович С. С.; Державного підприємства «Конярство України» - Нестеришина Т. С.; Фонду державного майна України - Ляховецької М. В.

розглянув у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.09.2023

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2024

у справі № 910/21682/15 (910/7418/23)

за позовом Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області

до Державного підприємства «Конярство України»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фонд державного майна України

про стягнення податкового боргу в розмірі 2 625 623,15 грн

в межах справи № 910/21682/15

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Астарта-Київ»

до Державного підприємства «Конярство України»

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/21682/15 про банкрутство Державного підприємства «Конярство України» (далі - ДП «Конярство України», Боржник) на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою суду від 15.10.2015.

Короткий зміст позовної заяви

У травні 2023 року Головне управління Державної податкової служби у Полтавській області (далі - ГУ ДПС у Полтавській області, податковий орган) звернулося до господарського суду з позовом до ДП "Конярство України" про стягнення земельного податку з юридичних осіб в розмірі 2 625 623,15 грн.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 18.05.2023 у справі №910/21682/15 (910/7418/23) прийняв позовну заяву до розгляду в межах справи №910/21682/15 про банкрутство ДП "Конярство України".

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Господарський суд міста Києва ухвалою від 13.09.2023, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2024, закрив провадження у справі №910/21682/15(910/7418/23) на підставі вимог пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, мотивував своє рішення тим, що вимоги платника податку про стягнення податкової заборгованості унормована приписами Податкового кодексу України (далі - ПК України); такі позовні вимоги стосуються насамперед перевірки законності дій суб'єкта владних повноважень, що свідчить про публічно-правовий характер такого спору, а тому цей спір підлягає розгляду саме за правилами адміністративного судочинства.

Судами враховано правовий висновок щодо застосування норм права, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.04.2023 у справі №320/12137/20 та від 01.11.2023 у справі № 908/129/22 (908/1333/22).

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

Не погодившись з ухваленими судовими рішеннями у цій справі, Головне управління ДПС у Полтавській області подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2024 скасувати, ухвалити нове рішення, яким направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Підставами касаційного оскарження скаржник зазначив обставини, визначені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, що полягають у неврахуванні судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду щодо застосування положень частини восьмої 45 Кодексу України з питань банкрутства (далі - КУзПБ), викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.09.2020 у справі № 826/16976/16 та від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11.

Доводи скаржника зводяться до порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

У контексті допущених судами процесуальних порушень скаржник зазначає про помилкове урахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13.04.2023 у справі №320/12137/20 (спір за позовом платника податків до контролюючого органу про стягнення бюджетної заборгованості та моральної шкоди) та від 01.11.2023 у справі № 908/129/22 (908/1333/22) (спір про визнання протиправним податкових повідомлень-рішень), адже спірні правовідносини у зазначених справах не є подібними до спору у цій справі про стягнення податкового боргу з боржника на користь державного бюджету.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

Боржник подав відзив, у якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення з викладених у відзиві підстав, оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

Фонд державного майна України подав пояснення на касаційну скаргу, за змістом яких вважає, що доводи касаційної скарги податкового органу не спростовують законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень.

Касаційне провадження

22.07.2024 до касаційного суду надійшла касаційна скарга податкового органу.

Протоколами від 22.07.2024 - 26.07.2024 підтверджено неможливість автоматизованого розподілу судової справи між суддями у зв'язку із нестачею потрібної кількості суддів.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.07.2024 для розгляду касаційної скарги визначено склад колегії суддів: Огороднік К. М. - головуючий, Пєсков В. Г., Жуков С. В.

Ухвалою від 12.08.2024 Верховний Суд залишив касаційну скаргу без руху та надав скаржнику строк для усунення її недоліків.

На виконання вимог ухвал Верховного Суду від 12.08.2024 до касаційного суду від скаржника надійшла відповідна заява.

У зв'язку з відпусткою судді Жукова С. В., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. (головуючий), Пєсков В. Г., Картере В.І., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.09.2024.

Верховний Суд ухвалою від 10.09.2024, зокрема, відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС у Полтавській області на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2024 у справі №910/21682/15 (910/7418/23); призначив касаційну скаргу до розгляду на 23.10.2024 о 10:45; витребував з Господарського суду міста Києва та Північного апеляційного господарського суду матеріали цієї справи.

Ухвалою від 16.10.2024 Верховний Суд задовольнив заяву ГУ ДПС у Полтавській області про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів..

У зв'язку з відпусткою судді Пєскова В. Г., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. (головуючий), Жуков С. В., Картере В.І., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.10.2024.

Ухвалами від 23.10.2024 та 13.11.2024 та 11.12.2024 Верховний Суд, серед іншого, витребував з Господарського суду міста Києва та Північного апеляційного господарського суду матеріали цієї справи, у зв'язку з чим відклав розгляд справи, зокрема, востаннє - на 11.12.2024 о 11:45.

Ухвалою від 11.12.2024 Верховний Суд, зокрема, відклав розгляд касаційної скарги на 22.01.2025 о 11:30; витребував з Київського окружного адміністративного суду матеріали цієї справи № 910/21682/15 (910/7418/23).

14.01.2025 супровідним листом Київського окружного адміністративного суду від 27.11.2024 № 01-16/12798/202 до Верховного Суду надійшли матеріали справи у двох томах.

Ураховуючи дату надходження матеріалів цієї справи до касаційного суду, перегляд оскаржуваної ухвали у касаційному порядку здійснено у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для виконання усіх процесуальних дій і забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

Судове засідання 22.01.2025 відбулось у режимі відеоконференції за участю представників скаржника - ГУ ДПС у Полтавській області (позивач), ДП «Конярство України» (відповідач) та Фонду державного майна України (третя особа), які надали пояснення щодо суті вимог та доводів касаційної скарги.

Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Водночас об'єктом касаційного оскарження є постанова апеляційного господарського суду, якою залишено без змін ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі на підставі вимог пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України.

Оскільки оскаржувані судові рішення входять до визначеного пунктом 2 частини першої статті 287 ГПК України переліку, тому достатньою підставою їх касаційного оскарження згідно вимог абзацу шостого частини другої цієї статті є порушення судами норм процесуального права.

Здійснивши розгляд касаційної скарги, дослідивши наведені у ній доводи в межах підстав оскарження та перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Предметом позовних вимог є стягнення податкової заборгованості по земельному податку з Боржника як юридичної особи, що виникла у зв'язку з несплатою самостійно задекларованих податкових зобов'язань з земельного податку по деклараціях за 2021-2023 роки.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2015 відкрито провадження у справі № 910/21682/15 про банкрутство ДП «Конярство України», яке на дату звернення податковим органом з відповідним позовом та розгляду справи судом першої інстанції перебувало на стадії розпорядження майном.

Відповідно до частини шостої статті 12 ГПК України (тут і надалі у редакції Кодексу на дату розгляду справи судом першої інстанції) господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон про банкрутство).

21.10.2019 вступив у дію КУзПБ. З огляду на приписи пункту 4 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» цього Кодексу, законодавцем за темпоральним принципом (принцип дії закону у часі) визначено пряму дію норм цього Кодексу та їх застосування при розгляді справ про банкрутство незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, за винятком справ, які на день введення в дію Кодексу (21.10.2019) перебувають на стадії санації.

Згідно з частиною першою статті 2 КУзПБ (тут і надалі у редакції Кодексу, чинній на дату подання позовної заяви та розгляду справи судом першої інстанції) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

За змістом наведених у статті 1 КУзПБ термінів, що вживаються для цілей цього Кодексу:

грошовим зобов'язанням (боргом) є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань, серед іншого, належать також зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування;

боржником, серед іншого, є юридична особа, неспроможна виконати свої грошові зобов'язання, строк виконання яких настав;

кредитором, серед іншого, є контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень;

конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство;

З наведених вище обставин справи та правових норм вбачається, що спір у цій справі № 910/21682/15 (910/7418/23) має характер майнового спору, адже його предметом є стягнення з боржника, щодо якого відкрито справу про банкрутство, на користь податкового органу як поточного кредитора грошових зобов'язань щодо сплати податків (податкового боргу).

Відповідно до частини першої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Положеннями абзацу першого частини другої цієї статті, зокрема, унормовано, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна.

Згідно з частиною восьмою статті 45 КУзПБ до визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються в межах справи про банкрутство шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом.

З огляду на зазначені правові норми частин першої, другої статті 7, частини восьмої статті 45 КУзПБ Верховний Суд зазнає, що спір, предметом якого є позовна вимога контролюючого органу як поточного кредитора про стягнення грошових вимог з боржника, підлягає розгляду в порядку господарського судочинства у позовному провадженні в межах справи про банкрутство цього боржника.

Разом з тим, станом на дату розгляду справи судом першої інстанції існувала колізія зазначених норм КУзПБ та приписів пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України (у редакціях Кодексів, чинних на зазначену дату).

Так, статтею 20 ГПК України визначено перелік справ, що відносяться до господарської юрисдикції, до яких, зокрема, належать справи про банкрутство як одна з категорії спорів, що підсудні господарським судам.

У пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України ( у редакції Кодексу, чинній на дату подання позовної заяви та розгляду справи судом першої інстанції) закріплена визначено, щодо справ, що відносяться до юрисдикції господарських судів, входять справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

Верховний Суд зауважує, що колізія норм права вирішується шляхом вибору того нормативного акта, який має бути застосований до конкретного випадку (юридичного факту).

ГПК України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 ГПК України). Тоді як згідно преамбули КУзПБ цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи. При цьому КУзПБ містить як матеріальні, так і процесуальні норми.

Вочевидь ГПК України та КУзПБ мають рівну юридичну силу, а процесуальні норми ГПК України є загальними по відношенню до процесуальних норм КУзПБ. У такому випадку, при наявності колізії між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага має надаватися спеціальному, тобто КУзПБ.

Крім того, у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, яким, в даному випадку, є КУзПБ.

Зважаючи на викладені мотиви, визначення підсудності цієї справи не вбачається проблемним.

Однак, відмінність правозастосування господарськими судами відповідних правових норм зумовлена змінною практикою Великої Палати Верховного Суду щодо визначення юрисдикції податкових спорів, стороною в яких є платник податків, щодо якого порушено справу про банкрутство.

Так, у постанові від 21.09.2021 у справі № 905/2030/19 (905/1159/20) Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок щодо того, що з огляду на обставини здійснення щодо позивача - платника податків провадження у справі про банкрутство підвідомчість спору, який виник після 21.10.2019, слід визначати із застосуванням норм статті 7 КУзПБ як закону, що прийнятий пізніше, та якими розгляд такого спору віднесено до юрисдикції господарського суду, який здійснює провадження у справі про банкрутство.

Схожого висновку (хоча без уточнення щодо спору боржника із податковим органом) дотримувалася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.08.2023 у справі № 640/26320/20, у якій зазначила, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію 21.10.2019 КУзПБ повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

Однак, у постанові від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20 Велика Палата Верховного Суду відступила від указаного вище власного висновку, викладеного у постанові від 21.09.2021 у справі № 905/2030/19 (905/1159/20). Натомість, за змістом наведених мотивів Велика Палата Верховного Суду виснувала про віднесення до адміністративної юрисдикції таких категорій спорів з податковими органами в межах справи про банкрутство, зокрема: 1) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень - рішень; 2) про стягнення з контролюючого органу на користь позивача ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, а також інфляційних втрат та річних процентів.

При цьому у постанові від 01.11.2023 у справі № 908/129/22 (908/1333/22) Велика Палата Верховного Суду дотрималася такої ж позиції, зазначивши, зокрема, таке:

«Конструкція статті 7 КУзПБ свідчить на користь того, що законодавець, маючи на меті віднести до юрисдикції господарських судів певні категорії спорів, як-то стягнення заробітної плати, поновлення на роботі, окремо про це детально зазначив та виокремив такі спори. При цьому у статті жодним чином не виокремлено податкових спорів, що виникають з податкових відносин та врегульовані ПК України.

Зазначення у статті 7 КУзПБ всі майнові спори є широким поняттям та жодним чином не свідчить, що цей Кодекс розширює господарську юрисдикцію за межі юрисдикції, визначеної ГПК України.

Відсутність у КУзПБ застереження про невиключення з розгляду в межах процедури банкрутства спорів з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, що виникають з податкових правовідносин, не визначає їх підсудність господарським судам, оскільки такі застереження містяться в пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України, яка визначає юрисдикцію господарських судів, у тому числі щодо справ про банкрутство.

Отже, юрисдикцію судів щодо розгляду тих чи інших спорів встановлюють лише процесуальні кодекси (ГПК України, КАС України, ЦПК України). Зі змісту статті 7 КУзПБ слід дійти висновку, що така не встановлює особливостей, за яких адміністративні спори, що виникають з податкових відносин, віднесено до юрисдикції господарських судів у межах процедури банкрутства.».

Ураховуючи викладене, вбачається можлива суперечність між правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду у постанові 31.08.2023 у справі №640/26320/20 та постановами від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20 й від 01.11.2023 у справі № 908/129/22 (908/1333/22) щодо питання «безумовної концентрації всіх майнових спорів виключно в межах справи про банкрутство».

Поряд з цим у постановах від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20 та від 01.11.2023 у справі № 908/129/22 (908/1333/22) Велика Палата Верховного Суду не вирішувала питання щодо застосування норм частини восьмої статті 45 КУзПБ (що регулюють порядок розгляду спорів боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги, до визнання його банкрутом).

Таким чином, ураховуючи, що спірні правовідносини у цій справі (предметом спору є позовна вимога контролюючого органу як поточного кредитора про стягнення грошових вимог з боржника) не є подібними до правовідносин у справах №320/12137/20 (спір за позовом платника податків до контролюючого органу про стягнення бюджетної заборгованості та моральної шкоди) та від 01.11.2023 у справі № 908/129/22 (908/1333/22) (спір за позовом платника податків до контролюючого органу про визнання протиправним податкових повідомлень-рішень) урахування судами попередніх інстанцій правових висновків Великої Палати Верховного Суду у відповідних постановах у цих справах є безпідставним з огляду на нерелевантність зазначеної судової практики.

Отже, дійшовши помилкових висновків, що спір у цій справі не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, неправомірно закрив провадження у справі на підставі вимог пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України.

Обґрунтованість наведених мотивів Верховного Суду у цій справі щодо визначення юрисдикції податкових спорів, стороною в яких є платник податків, щодо якого порушено справу про банкрутство, підтверджується тим, що Законом України від 19.09.2024 № 3985-ІХ «Про внесення змін до Кодексу України з процедур банкрутства та деяких інших законодавчих актів України щодо імплементації Директиви Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу 2019/1023 та запровадження процедур превентивної реструктуризації» (далі - Закон № 3985-ІХ) внесено зміни до ГПК України, зокрема пункт 8 частини першої статті 20 цього Кодексу викладено у такій редакції: « 8) справи про банкрутство (неплатоспроможність) та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь - яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника;».

З наведеного вбачається, що змінами внесеними Законом № 3985-ІХ приписи пункт 8 частини першої статті 20 ГПК України не містять обмежень щодо підсудності господарським судам спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України.

Крім того, Законом № 3985-ІХ внесено зміни до абзацу першого частини другої статті 7 КУзПБ та викладено в такій редакції: « 2. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України;».

Отже, внесеними змінами до ГПК України та КУзПБ встановлено імперативне правило виключної підсудності господарським судам у розгляді справ про банкрутство, зокрема, спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України.

Таке урегулювання процедури розгляду відповідних спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.

Таким чином, з огляду на положення законодавства України, чинного на момент розгляду справи Верховним Судом, законодавець вкотре підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

Ураховуючи викладене, допущені судами попередніх інстанцій процесуальні порушення та зважаючи на принцип процесуальної економії, Верховний Суд вважає за необхідне оскаржувані судові рішення скасувати, а справу передати до місцевого господарського суду для продовження розгляду.

Дійшовши висновку про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд погоджується з доводами скаржника аналогічного змісту.

Згідно з положеннями статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом, зокрема, при дотриманні норм процесуального права.

Оскаржувані судові рішення таким вимогам не відповідають, враховуючи порушення судами норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованими підстави касаційного оскарження та погоджується з тими доводами скаржника, які відповідають висновкам суду, наведеним у мотивувальній частині цієї постанови.

Розподіл судових витрат

Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2024 у справі № 910/21682/15 (910/7418/23) скасувати.

3. Справу № 910/21682/15 (910/7418/23) направити до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя К. М. Огороднік

Судді С. В. Жуков

В. І. Картере