"23" січня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2299/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Гута С.Ф.,
секретар судового засідання Борисова Н.В.,
за участю представників сторін:
від позивача: Піун С.П.,
від відповідача: Лук'янов О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ“» до відповідача: Акціонерного товариства “ХЕРСОНГАЗ» про стягнення 497436752,04 грн заборгованості,
зазначає наступне:
Товариство з обмеженою відповідальністю “ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ“» (надалі - ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ“», Позивач) використовуючи систему “Електронний суд» звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою про стягнення з Акціонерного товариства “ХЕРСОНГАЗ» (надалі - АТ “ХЕРСОНГАЗ», Відповідач) 497436752,04грн, з яких 325047796,56 грн основного боргу, 60257257,84 грн пені, 19987527,44 грн 3% річних та 92144170,20 грн інфляційних нарахувань, у зв'язку із невиконанням взятих на себе за укладеним Типовим договором постачання природного газу постачальником “останньої надії» зобов'язань в частині своєчасної та остаточної оплати вартості спожитого протягом 01.01.2022 - 31.01.2022 та 01.02.2022 - 28.02.2022 природного газу.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Одеської області від 23.05.2024 позовній заяві ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ“» присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 916/2299/24 та визначено суддю Гута С.Ф. для її розгляду.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.05.2024 прийнято позовну заяву ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ“» до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2299/24, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 27 червня 2024 року.
19 червня 2024 року АТ “ХЕРСОНГАЗ» реалізовано право на подачу відзиву на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог. Обґрунтовуючи підстави, які суд має врахувати для ухвалення рішення про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог, посилається на те, що можливість укладання Типового договору постачання природного газу постачальником “останньої надії» із Оператором ГРМ виникла на підставі постанови НКРЕКП від 29.10.2021 № 1909, якою внесено відповідні зміни до Кодексу газотранспортної системи та Правил постачання природного газу, у той же час ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ“» ініційоване судове провадження - справа № 640/34767/21 про визнання протиправної та нечинною постанови НКРЕКП від 29.10.2021 № 1909; безпосередньо ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ“» ініційовано судове провадження - 910/1007/22 про зобов'язання ТОВ “ОПЕРАТОР ГТС УКРАЇНИ» виключити із реєстру споживачів, котрим газ постачається за договором постачальника “останньої надії», зокрема АТ “ХЕРСОНГАЗ», при цьому зазначає, що наразі триває касаційне провадження у справі; те, що наведене у сукупності свідчить про незгоду саме ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ“» із наявним договором постачальника “останньої надії», укладеним із Відповідачем; те, що зверталось до ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ“» із заявою про розірвання укладеного договору “останньої надії» у листопаді 2021 року, у відповіді якого повідомлено про розірвання договору з 04.12.2021, у той же час, положення законодавства не передбачають можливість укладення такого договору за наявності заборгованості за минулі періоди. Додатково зазначає про звернення до ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ“» із пропозицію про укладення договору для покриття виробничо-технологічних втрат природного газу, однак відповіді на пропозицію не отримано.
21 червня 2024 року ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ“» реалізовано право на подачу відповіді на відзив, в якій зазначає, що чинні станом на час споживання Відповідачем природного газу приписи Правил постачання природного газу передбачали можливість укладення договору постачальника “останньої надії» із АТ “ХЕРСОНГАЗ», при цьому зазначає про внесення змін до Закону України «Про ринок природного газу», які передбачили можливість укладання договору постачальника “останньої надії» із оператором газорозподільної системи (зміни застосовуються виключно до правовідносин з 01 січня по 28 лютого 2022 року); те, що приписи законодавства передбачають автоматичне укладення договору постачальника “останньої надії» з дня визначення на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи, при цьому АТ “ХЕРСОНГАЗ» не доведено наявності укладеного договору постачання природного газу із будь-яким постачальником впродовж спірного періоду, а також не представлено підписаних актів приймання-передачі природного газу; те, що рішення у справі № 910/1007/22 набрало законної сили, у задоволенні позовних вимог ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ“» відмовлено та зазначено про неможливість виключення споживачів із реєстру постачальників “останньої надії».
Протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.06.2024 оголошено перерву у підготовчому засіданні до 25 липня 2024 року.
23 липня 2024 року АТ “ХЕРСОНГАЗ» представлено заперечення, в яких посилається на правову позицію у справі № 913/264/23 стосовно відсутності правових підстав для укладення договору постачальника “останньої надії» у разі наявності заборгованості перед таким постачальником; перевищення 60 добового терміну протягом року та встановлення механізму припинення постачання після 60 доби; на те, що безпосередньо ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ“» ініційовано судове провадження у справі - 910/1007/22 та подано касаційну скаргу у зв'язку із відмовою у задоволенні заявлених позовних вимог; те, що у Відповідача наявна заборгованість перед Позивачам за споживання природного газу за договором постачальника “останньої надії» впродовж листопад-грудень 2021, а також звернення Позивача із позовом до суду - 916/2273/24 про стягнення зазначеної заборгованості.
25 липня 2024 року ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ“» представлено письмові пояснення, в яких зазначає, що справи № 916/2999/24 та 913/264/23 не є подібними, посилається на внесення змін до Закону України «Про ринок природного газу», які передбачили можливість укладання договору постачальника “останньої надії» із оператором газорозподільної системи (зміни застосовуються виключно до правовідносин з 01 січня по 28 лютого 2022 року).
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.07.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 26 серпня 2024 року.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.08.2024 відкладено розгляд справи на 10 вересня 2024 року.
10 вересня 2024 року АТ “ХЕРСОНГАЗ» звернулось із клопотанням про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі 910/3971/22, в межах якої ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ“» не погоджуючись із визначенням ТОВ “ОПЕРАТОР ГТС УКРАЇНИ» обсягів спожитого природного газу операторами газорозподільних систем впродовж січня-лютого 2022, клопотало про призначення судової експертизи, котра і проводиться на теперішній час.
Призначене на 10 вересня 2024 року судове засідання не відбулось у зв'язку із технічними неполадками у роботі мережевого обладнання суду та відсутністю доступу до мережі інтернет.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.09.2024 призначено розгляд справи на 26 вересня 2024 року.
13 вересня 2024 року ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ“» представлено заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі, адже судом у справі № 910/3971/22 відмовлено у залученні АТ “ХЕРСОНГАЗ» третьої особою, те, що представлені до матеріалів справи докази надають можливість розглянуту справу у відповідності до приписів законодавства України.
Призначене на 10 вересня 2024 року судове засідання не відбулось у зв'язку із оголошенням системою цивільної оборони у місті Одесі та Одеській області повітряної тривоги.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.09.2024 призначено розгляд справи на 22 жовтня 2024 року.
14 жовтня 2024 року АТ “ХЕРСОНГАЗ» звернулось із клопотанням про повернення до стадії підготовчого провадження та зупинення провадження у справі до закінчення розгляду справи № 640/34767/21.
22 жовтня 2024 року ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ“» представлено заперечення на клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження та зупинення провадження у справі до закінчення розгляду справи № 640/34767/21.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.10.2024 частково задоволено клопотання АТ “ХЕРСОНГАЗ» про повернення до стадії підготовчого провадження та зупинення провадження у справі до закінчення розгляду справи № 640/34767/21, постановлено повернутись до стадії підготовчого провадження у справі № 916/2299/24 та призначено підготовче засідання на 21 листопада 2024 року.
Призначене на 21.11.2024 судове засідання перервалось у зв'язку із оголошенням системою цивільної оборони у місті Одесі та Одеській області повітряної тривоги.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.11.2024 призначено підготовче засідання на 03 грудня 2024 року.
Протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.11.2024 відмовлено: у задоволенні клопотання АТ “ХЕРСОНГАЗ» про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі 910/3971/22, оскільки відсутня об'єктивна неможливість розгляду справи № 916/2299/24 до закінчення розгляду справи № 910/3971/22 по суті, представлені до матеріалів справи докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду; відмовлено у задоволенні клопотання АТ “ХЕРСОНГАЗ» про повернення до стадії підготовчого провадження та зупинення провадження у справі до закінчення розгляду справи № 640/34767/21 (в частині зупинення провадження у справі).
Постанова НКРЕКП від 29.10.2021 № 1909 за своєю правовою суттю є нормативно-правовим актом.
Відповідно до частини 2 статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Так, ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ“» ініційоване судове провадження - справа № 640/34767/21 про визнання протиправної та нечинною постанови НКРЕКП від 29.10.2021 № 1909, у той же час нормативно-правовий акт на відміну від індивідуального акту не скасовується з моменту його прийняття, а визнається нечинним повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду і, відповідно, не передбачає відновлення прав, які були порушені під час дії такого акта. Вказане спрямовано за гарантування ефективного захисту прав позивача, порушення прав якого припиняється з моменту втрати чинності акта, та водночас полягає у недопущенні можливості зловживання позивачем його правом на захист порушених прав внаслідок визнаної протиправності нормативно-правового акта, аналогічної позиції підтримується Верховний Суд у постанові від 04.04.2024 у справі 320/2796/23 (пункт 96), яку в силу приписів частини 4 статті 236 ГПК України суд враховує до спірних правовідносин.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.12.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 24 грудня 2024 року.
Протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.12.2024 оголошено перерву в судовому засіданні до 23 січня 2025 року.
Частинами 1 та 2 статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
В свою чергу, частиною 3 статті 2 ГПК України встановлено, що одним із основних засад (принципів) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Відповідно до положень статті 114 ГПК України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Згідно із приписами статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку “розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд щодо тлумачення положення “розумний строк» в рішенні у справі “Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Кузнецов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи “Серявін та інші проти України», “Проніна проти України»), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи вищенаведене, з метою дотримання принципів диспозитивності, змагальності, рівності учасників справи перед законом та судом, а також з метою надання можливості учасникам справи реалізувати права на викладення позиції у справі, представлення клопотань та заяв, виступу зі вступними словами, важливість справи для її учасників, господарським судом здійснювався розгляд справи в межах розумного строку.
Ухвалами Господарського суду Одеської області забезпечено право участі як представника ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ“», так і представника АТ “ХЕРСОНГАЗ» у засіданнях суду в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду після звернення із відповідними клопотаннями.
В процесі розгляду справи представник ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ“» підтримував заявлені позовні вимоги та наполягав на задоволенні позову в повному обсязі, представник АТ “ХЕРСОНГАЗ» натомість заперечував проти заявлених позовних вимог та наполягав на відмові у задоволенні заявлених позовних вимог.
23 січня 2025 року судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку статті 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Приписами статті 14 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, суд встановив:
Відповідно до пункту 1.1 типового договору постачання природного газу постачальником “останньої надії», затвердженого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2501, (Типовий Договір) типовий договір постачання природного газу постачальником “останньої надії» є публічним і регламентує порядок та умови постачання природного газу Споживачу постачальником “останньої надії» (далі - Постачальник).
Умови цього Договору розроблені відповідно до Закону України “Про ринок природного газу» та Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2496 (Правила постачання), та є однаковими для всіх споживачів України (пункт 1.2 Типового Договору)
Цей Договір є договором приєднання. При укладенні цього Договору зі Споживачем ураховуються вимоги статей 205,633,634,641,642 Цивільного кодексу України та укладення відбувається шляхом публічної оферти Постачальника та її акцептування Споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника. Цей Договір вважається укладеним зі Споживачем з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника “останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи (пункт 1.3 Типового Договору).
Терміни, що використовуються в цьому Договорі, мають такі значення: ЕІС-код - персональний код ідентифікації Споживача як суб'єкта ринку природного газу, присвоєний йому в установленому порядку Оператором ГРМ/Оператором ГТС (для прямих споживачів), до газових мереж якого підключений об'єкт Споживача (пункт 1.4).
За цим Договором Постачальник зобов'язується постачати природний газ Споживачу в необхідних для нього об'ємах (обсягах), а Споживач зобов'язується своєчасно сплачувати Постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим Договором (пункт 2.1).
Постачання природного газу Споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи днем початку постачання в Реєстрі споживачів Постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи (пункт 3.1).
Період безперервного постачання природного газу Постачальником не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу Споживачу Постачальником, крім випадків дострокового розірвання договору (пункт 3.3).
Постачання природного газу здійснюється за ціною, оприлюдненою Постачальником на своєму сайті. Така ціна визначається Постачальником відповідно до розділу VI Правил постачання. Нова ціна є обов'язковою для Сторін з дня, наступного за днем її оприлюднення Постачальником на власному сайті (пункт 4.1).
Об'єм (обсяг) постачання природного газу Споживачу за розрахунковий період визначається за даними Оператора ГРМ/Оператора ГТС (для прямих споживачів) за підсумками розрахункового періоду, що містяться в інформаційній платформі оператора газотранспортної системи та надані Споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу (пункт 4.2).
Постачальник зобов'язаний надати Споживачу рахунок на оплату природного газу за цим Договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між Постачальником і Споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо Сторонами це окремо обумовлено) (пункт 4.3).
Споживач зобов'язаний оплатити рахунок, наданий Постачальником відповідно до пункту 4.3 цього Договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу (пункт 4.4).
У разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (пункт 4.5).
За невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та чинним законодавством (пункт 8.1).
Цей Договір набирає чинності з дня, визначеного інформаційною платформою Оператора ГТС днем початку постачання природного газу Споживачу в Реєстрі споживачів Постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Дія цього договору не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу Постачальником (пункт 11.1).
Протягом строку дії Договору Споживач має право укласти договір постачання природного газу з іншим постачальником. У такому випадку цей Договір достроково припиняється по завершенню газової доби, що передує газовій добі початку постачання новим постачальником (згідно з даними інформаційної платформи Оператора ГТС).
Цей Договір достроково припиняється між Споживачем, яким є оператор газорозподільної системи, та Постачальником на наступну газову добу після виключення оператора газорозподільної системи з реєстру споживачів Постачальника на інформаційній платформі Оператора ГТС з підстав, визначених Кодексом ГТС (пункт 11.3)
Усі повідомлення за цим Договором вважаються зробленими належним чином у разі, якщо вони здійснені в письмовій формі та надіслані за зазначеними в цьому Договорі адресами Сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділу зв'язку одержувача (пункт 11.5).
25 листопада 2021 року АТ “ХЕРСОНГАЗ» звернулось до ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» із листом, в якому посилається на те, що з 01.11.2021 знаходиться в реєстрі постачальників “останньої надії», просить надіслати підписаний примірник відповідного договору, а також повідомляє про реалізацію права на відмову від договору та просить припинити постачання природного газу постачальником “останньої надії».
26 листопада 2021 року АТ “ХЕРСОНГАЗ» звернулось до ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» із листом, в якому посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 27.09.2021 № 1011, направляє два примірника договору постачання природного газу для покриття об'ємів (обсягів) втрат на виробничо-технологічних витрат природного газу, один з яких пропонує повернути підписаним, або надати власний примірник договору із дотримання визначених у листі умов.
02 грудня 2021 року ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» надано відповідь АТ “ХЕРСОНГАЗ» на лист від 25.11.2021, в якій зазначає, що договір постачання природного газу постачальником “останньої надії» є припиненим з 04 грудня 2021 року
Відповідно до сформованої ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» довідки АТ “ХЕРСОНГАЗ» (Споживач із ЕІС-код 56X3500000000017) впродовж січня 2022 року спожито 4635,64647 тис.м.куб. природного газу, а впродовж лютого 2022 року - 3642,27514 тис.м.куб. природного газу.
ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» виставлено АТ “ХЕРСОНГАЗ» рахунок на оплату № 30349 від 10.12.2021 загальною вартістю 113100546,88 грн з ПДВ за спожитий впродовж 01-30.11.2021 природний газ загальним обсягом 3086,86158 тис.м.куб.
ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» виставлено АТ “ХЕРСОНГАЗ» рахунок на оплату № 2682 від 12.01.2022 загальною вартістю 175954197,67 грн з ПДВ за спожитий впродовж 01-31.12.2021 природний газ загальним обсягом 3762,71030 тис.м.куб.
ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» виставлено АТ “ХЕРСОНГАЗ» рахунок на оплату № 6537 від 11.02.2022 загальною вартістю 182337604,49 грн з ПДВ за спожитий впродовж 01-31.01.2022 природний газ загальним обсягом 4635,64647 тис.м.куб. Вказаний рахунок на оплату разом із актом приймання-передачі природного газу № 2150 з аналогічними показниками спожитого впродовж січня 2022 року природного газу надіслано АТ “ХЕРСОНГАЗ» 16 лютого 2022 року.
ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» виставлено АТ “ХЕРСОНГАЗ» рахунок на оплату № 10130 загальною вартістю 142710192,07 грн з ПДВ за спожитий впродовж 01-28.02.2022 природний газ загальним обсягом 3642,27514 тис.м.куб. Вказаний рахунок на оплату разом із актом приймання-передачі природного газу № 4193 з аналогічними показниками спожитого впродовж 01-28.02.2022 природного газу надіслано АТ “ХЕРСОНГАЗ» 30 березня 2022 року.
15 листопада 2022 року ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» звернулось до ТОВ “ОПЕРАТОР ГАЗОТРАНСПОРТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ» із адвокатським запитом, в якому просить надати інформацію стосовно фактичних обсягів споживання природного газу споживачами, внесеними до Реєстру споживачів постачальника “останньої надії», до кола яких входить АТ “ХЕРСОНГАЗ» (ЕІС-код 56X3500000000017) починаючи з 01 жовтня 2021 року.
25 листопада 2022 року ТОВ “ОПЕРАТОР ГАЗОТРАНСПОРТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ» у відповідь на вищенаведений адвокатський запит ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» представлено інформацію, відповідно до якої в інформаційній платформі споживач з ЕІС-кодом 56X3500000000017 закріплений за постачальником “останньої надії» ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» у період з 01.11.2021 по 30.12.2021, з 01.01.2022 по 28.02.2022, 01.05.2022 по 31.05.2022. Впродовж січня 2022 року зазначеним споживачем спожито 4635,64647 тис.м.куб, впродовж лютого 2022 року - 3642,27514 тис.м.куб.
ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» представлено до матеріалів роздруківку з власного вебсайту стосовно ціни газу постачальника “останньої надії» впродовж січня-лютого 2022 року.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.06.2024 відкрито провадження у справі № 916/2273/24 про стягнення з АТ “ХЕРСОНГАЗ» на користь ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» заборгованості, у тому числі: 174579667,46 грн суму основної заборгованості, 36129988,37 грн пені, 16033032,23 грн 3% річних та 83028845,62 грн інфляційних витрат
Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків:
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 24.12.2019 № 3010 прийнято остаточне рішення про сертифікацію Товариства з обмеженою відповідальністю “ОПЕРАТОР ГАЗОТРАНСПОРТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ» (код ЄДРПОУ 42795490) як сертифікованого оператора газотранспортної системи України.
Відповідно до статті 11 Закону України “Про ринок природного газу» з метою забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу на суб'єктів ринку природного газу у виключних випадках та на визначений строк можуть покладатися спеціальні обов'язки в обсязі та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України після консультацій з Секретаріатом Енергетичного Співтовариства. Такі обов'язки мають бути чітко визначеними, прозорими, недискримінаційними та заздалегідь не передбачати неможливість їх виконання. Такі обов'язки не повинні обмежувати постачальників, створених відповідно до законодавства інших держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у праві на здійснення постачання природного газу споживачам України. Такі обов'язки не можуть покладатися на споживачів. Обсяг та умови виконання спеціальних обов'язків, покладених Кабінетом Міністрів України на суб'єктів ринку природного газу, мають бути необхідними та пропорційними меті задоволення правомірного загальносуспільного інтересу та такими, що створюють найменші перешкоди для розвитку ринку природного газу.
За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 917-р визначено ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» постачальником “останньої надії» строком на три роки як переможця конкурсу.
У відповідності до частини 1 статті 12 Закону України «Про ринок природного газу» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) постачання природного газу постачальником “останньої надії» здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Типовий договір постачання природного газу постачальником “останньої надії» може містити окремі умови для різних категорій споживачів. При цьому в межах кожної категорії споживачів договір постачання природного газу постачальником “останньої надії» є публічним.
Згідно із частиною 1 статті 15 Закону України «Про ринок природного газу» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), у разі якщо постачальника ліквідовано, визнано банкрутом, його ліцензію на провадження діяльності з постачання природного газу анульовано або її дію зупинено, а також в інших випадках, передбачених правилами для постачальника “останньої надії», постачання природного газу споживачу здійснюється у порядку, визначеному правилами для постачальника “останньої надії», та на умовах типового договору постачання постачальником “останньої надії», що затверджується Регулятором.
Договір постачання між постачальником “останньої надії» і споживачем вважається укладеним з моменту початку фактичного постачання природного газу такому споживачу.
Постачальник “останньої надії» визначається Кабінетом Міністрів України строком на три роки за результатами конкурсу, проведеного у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із частиною 2 статті 15 Закону України «Про ринок природного газу» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) постачальник “останньої надії» постачає природний газ споживачу протягом строку, який не може перевищувати 60 діб та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником "останньої надії".
Після закінчення цього строку постачальник “останньої надії» зобов'язаний припинити постачання природного газу споживачу. Постачальник “останньої надії» має право припинити постачання природного газу споживачу до закінчення вищезазначеного строку у разі невиконання цим споживачем обов'язку щодо повної та своєчасної оплати вартості природного газу, який постачається постачальником “останньої надії», відповідно до типового договору постачання постачальником “останньої надії».
Договір між постачальником “останньої надії» та споживачем не може бути укладений за наявності простроченої заборгованості у такого споживача перед таким постачальником “останньої надії», крім випадків, якщо таким споживачем є побутовий споживач, споживач, що є бюджетною установою відповідно до Бюджетного кодексу України, закладом охорони здоров'я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо), закладом охорони здоров'я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), споживач, що здійснює виробництво теплової енергії.
Відповідно до пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496 (тут і далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), Постачальник “останньої надії» здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який укладається з урахуванням вимог цього розділу та має відповідати Типовому договору постачання природного газу постачальником “останньої надії», затвердженому постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2501, який є публічним, а його умови - однаковими для всіх споживачів.
Договір постачання природного газу постачальником “останньої надії» укладається у випадках, передбачених пунктом 3 цього розділу, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника “останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.
Договір постачання природного газу постачальником “останньої надії» не потребує двостороннього підписання. На письмове звернення споживача постачальник “останньої надії» зобов'язаний протягом десяти робочих днів з дня отримання такого письмового звернення надати споживачу підписаний уповноваженою особою постачальника примірник договору постачання природного газу.
Договір постачання між постачальником “останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника “останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
Пунктом 2 розділу VI Правил постачання природного газу встановлено, що за договором постачання природного газу постачальник “останньої надії» зобов'язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для нього об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу в розмірі, строки та порядку, що визначені договором.
Максимальна тривалість постачання природного газу постачальником “останньої надії» не може перевищувати шістдесят днів та в будь-якому випадку не має тривати довше ніж до кінця календарного місяця, наступного за тим місяцем, у якому почалося фактичне постачання природного газу споживачеві постачальником “останньої надії».
При цьому пункт 3 розділу VI Правил постачання природного газу визначає, що постачальник “останньої надії» здійснює постачання природного газу споживачу (за умови відсутності відключення або ініціювання діючим постачальником відключення його об'єкта) та оператору газорозподільної системи в таких випадках: банкрутство, ліквідація попереднього постачальника природного газу; зупинення або анулювання ліцензії на постачання природного газу попереднього постачальника; відсутність підтвердженої номінації та реномінації постачальника споживача, постачальника, який здійснює постачання газу оператору газорозподільної системи для покриття об'ємів (обсягів) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі, або оператора газорозподільної системи, який здійснює закупівлю природного газу для покриття об'ємів (обсягів) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі на підставі договору (договорів) купівлі-продажу природного газу в оптового продавця, для газової доби D до 02:00 UTC (04:00 за київським часом) години для зимового періоду в газову добу (D-1) та 01:00 UTC (04:00 за київським часом) години для літнього періоду в газову добу (D-1) на точку виходу до газорозподільної системи, крім випадків ініціювання постачальником “останньої надії» відключення по об'єкту такого споживача (положення цього абзацу застосовується при постачанні природного газу побутовому споживачу, споживачу, що здійснює виробництво теплової енергії, та оператору газорозподільної системи); відсутність побутового споживача або споживача, що здійснює виробництво теплової енергії (точки комерційного обліку споживача) в Реєстрі споживачів будь-якого постачальника на інформаційній платформі Оператора ГТС (положення цього абзацу застосовується при постачанні природного газу побутовому споживачу та споживачу, що здійснює виробництво теплової енергії).
Пунктом 1 глави 5 розділу IV Кодексу газотранспортної системи (тут і далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що постачання природного газу споживачу здійснюється на підставі договору постачання природного газу між постачальником та споживачем, який укладається відповідно до Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2496 (далі - Правила постачання природного газу), та за умови включення споживача до Реєстру споживачів постачальника в інформаційній платформі у відповідному розрахунковому періоді. Постачальник, крім постачальника “останньої надії», не має права реєструвати споживача у власному Реєстрі споживачів постачальника в розрахунковому періоді, не погодженому зі споживачем.
Відповідно до пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу газотранспортної системи з моменту реєстрації споживача за постачальником в інформаційній платформі постачальник набуває статусу діючого постачальника для такого споживача (крім майбутніх періодів постачання, які заброньовані за іншими постачальниками в інформаційній платформі, постачання природного газу постачальником “останньої надії» та випадків, передбачених пунктом 6 цієї глави) та вважається, що з цього моменту зазначений постачальник забронював за собою цього споживача на наступні розрахункові періоди та є відповідальним за обсяги споживання природного газу цим споживачем. Реєстрація споживача в Реєстрі споживачів постачальником “останньої надії» здійснюється на період, що не може перевищувати граничний строк постачання, визначений Законом України "Про ринок природного газу" та Правилами постачання природного газу.
При цьому абзац 7 та 8 пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу газотранспортної системи передбачено, що реєстрація побутового споживача, споживача, що здійснює виробництво теплової енергії, або оператора газорозподільної системи здійснюється автоматично в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи за умови відсутності на інформаційній платформі інформації про відключення або ініціювання діючим постачальником відключення його об'єкта в таких випадках: відсутність підтвердженої номінації та реномінації діючого постачальника побутового споживача, споживача, що здійснює виробництво теплової енергії, постачальника, який здійснює постачання газу оператору газорозподільної системи для покриття об'ємів (обсягів) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі, або оператора газорозподільної системи, який здійснює закупівлю природного газу для покриття об'ємів (обсягів) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі на підставі договору (договорів) купівлі-продажу природного газу в оптового продавця, для газової доби D до 02:00 UTC (04:00 за київським часом) години для зимового періоду в газову добу (D-1) та 01:00 UTC (04:00 за київським часом) години для літнього періоду в газову добу (D-1) на точку виходу до газорозподільної системи, крім випадків ініціювання постачальником "останньої надії" відключення по об'єкту такого споживача. У такому випадку постачання здійснюється з дня, наступного за днем включення до Реєстру споживачів постачальника “останньої надії»; відсутність за три дні до кінцевої дати постачання природного газу поточним постачальником побутового споживача або споживача, що здійснює виробництво теплової енергії, в Реєстрі іншого постачальника. У такому випадку постачання здійснюється з дня, наступного за кінцевим днем постачання попереднім постачальником.
Дата початку постачання природного газу споживачу постачальником “останньої надії» визначається в Реєстрі споживачів постачальника “останньої надії» на інформаційній платформі (абзацам 11 пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу газотранспортної системи).
Окрім того, господарський суд вважає за необхідне зазначити, що Законом України "Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування" від 29.07.2022 № 2479-IX, який набрав чинності 19.08.2022, абзац 3 частини 2 статті 15 Закону "Про ринок природного газу" доповнено словами "та оператор ГРМ".
При цьому абзац 2 пункту 1 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2479-IX встановлює, що зміни, які вносяться до абзацу 3 частини 2 статті 15 Закону "Про ринок природного газу", застосовуються виключно до правовідносин з 1 січня по 28 лютого 2022 року.
Відповідно до абзацу 3 частини 2 статті 15 Закону "Про ринок природного газу", в редакції Закону України від 29.07.2022 № 2479-IX, договір між постачальником “останньої надії» та споживачем не може бути укладений за наявності простроченої заборгованості у такого споживача перед таким постачальником “останньої надії», крім випадків, якщо таким споживачем є побутовий споживач, споживач, що є бюджетною установою відповідно до Бюджетного кодексу України, закладом охорони здоров'я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо), закладом охорони здоров'я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), споживач, що здійснює виробництво теплової енергії, та оператор газорозподільної системи.
В процесі розгляду справи ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ“» наполягало на наявності укладеного із АТ “ХЕРСОНГАЗ» договору постачання природного газу постачальником “останньої надії», натомість АТ “ХЕРСОНГАЗ» зазначало про відсутність правових підстав для укладення відповідного договору, а саме: за наявності простроченої заборгованості у такого споживача перед таким постачальником “останньої надії» (справа № 916/2273/24); викладену у справі № 913/264/23 позицію Верховного Суду стосовно відсутності правових підстав для укладення договору постачання природного газу постачальником “останньої надії» із оператором газорозподільної системи.
Відповідно до опублікованої в Єдиному державному реєстрі судових рішень інформації по справі № 916/2273/24 22 травня 2024 року ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ“» звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до АТ “ХЕРСОНГАЗ», в якій просило суд стягнути з відповідача 309771533,68 грн. заборгованості, у тому числі: 174579667,46 грн основної заборгованості, 36129988,37 грн пені, 83028845,62 грн інфляційних витрат та 16033032,23 грн 3% річних.
Позовні вимоги у справі № 916/2273/24 обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Типовим договором постачання природного газу постачальником “останньої надії», затвердженим постановою НКРЕКП №2501 від 30.09.2015, щодо повної та своєчасної оплати поставленого позивачем природного газу у період з 01.11.2021 по 30.12.2021, у зв'язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість у спірній сумі, на яку позивачем нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати у зазначеному вище розмірі.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 22 листопада 2024 року у справі № 916/2273/24 позовні вимоги ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ“ задоволено частково. Стягнуто з АТ “ХЕРСОНГАЗ» на користь ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ“ 174579667,46 грн основної заборгованості, 18064994 грн пені, 83028845,62 грн інфляційних витрат та 16033032,23 грн 3% річних.
Поряд із цим 19 грудня 2024 року Південно-західним апеляційним господарським судом відкрито апеляційне провадження у справі № 916/2273/24 за апеляційною скаргою ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ“, на час проголошення рішення у справі № 916/2299/24 апеляційне провадження у справі № 916/2273/24 триває.
У постанові Верховного Суду від 19.06.2024 у справі № 913/264/23 зазначено:
« 5.10. Статтею 15 Закону України "Про ринок природного газу" врегульовано, що у разі якщо постачальника ліквідовано, визнано банкрутом, його ліцензію на провадження діяльності з постачання природного газу анульовано або її дію зупинено, а також в інших випадках, передбачених правилами для постачальника "останньої надії", постачання природного газу споживачу здійснюється у порядку, визначеному правилами для постачальника "останньої надії", та на умовах типового договору постачання постачальником "останньої надії", що затверджується Регулятором.
Договір постачання між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з моменту початку фактичного постачання природного газу такому споживачу.
Постачальник "останньої надії" постачає природний газ споживачу протягом строку, який не може перевищувати 60 діб та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником "останньої надії".
Після закінчення цього строку постачальник "останньої надії" зобов'язаний припинити постачання природного газу споживачу. Постачальник "останньої надії" має право припинити постачання природного газу споживачу до закінчення вищезазначеного строку у разі невиконання цим споживачем обов'язку щодо повної та своєчасної оплати вартості природного газу, який постачається постачальником "останньої надії", відповідно до типового договору постачання постачальником "останньої надії".
Договір між постачальником "останньої надії" та споживачем не може бути укладений за наявності простроченої заборгованості у такого споживача перед таким постачальником "останньої надії", крім випадків, якщо таким споживачем є побутовий споживач, споживач, що є бюджетною установою відповідно до Бюджетного кодексу України, закладом охорони здоров'я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо), закладом охорони здоров'я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та / або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), споживач, що здійснює виробництво теплової енергії.
5.11. Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2501 від 30.09.2015 затверджено типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" (далі - типовий договір).
Відповідно до пункту 1.1 типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним і регламентує порядок та умови постачання природного газу споживачу постачальником "останньої надії".
Згідно з пунктом 1.3 типового договору останній є договором приєднання та вважається укладеним зі споживачем з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора ГТС днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
Пунктом 3.1 типового договору передбачено, що постачання природного газу споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи днем початку постачання в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
Згідно з пунктом 3.3 типового договору період безперервного постачання природного газу постачальником не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником, крім випадків дострокового розірвання договору.
5.12. Разом з тим, як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, у 2022 році позивачем як постачальником "останньої надії" протягом січня - лютого 2022 року вже здійснювалося постачання природного газу, тобто станом на 01.05.2022 сплив граничний строк поставки природного газу відповідачем.
Верховний Суд у постанові від 16.08.2023 № 640/15656/20 зазначив, що аналіз положення щодо встановлення постачання природного газу споживачу протягом строку, який не може перевищувати 60 діб, дає підстави для висновку, що завданням постачальника "останньої надії" є страхування побутових та непобутових споживачів на певний період від раптового припинення газопостачання, якщо постачальник газу не зможе виконувати свої обов'язки перед споживачем. Постачальник "останньої надії" не конкурує за клієнта, не рекламує свої послуги, не змагається за споживача. Він підтримує клієнтів, які опинилися у скрутному становищі не з власної волі.
5.13. Згідно із абз.14 пунктом 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС у разі якщо за п'ять днів до кінцевої дати постачання природного газу поточним постачальником інформаційна платформа не фіксує такого споживача в Реєстрі іншого постачальника, у тому числі в Реєстрі постачальника із спеціальними обов'язками або постачальника "останньої надії", інформаційна платформа одночасно направляє оператору газорозподільної системи (оператору газотранспортної системи по прямих споживачах) інформаційне повідомлення про відсутність у споживача постачальника з певної дати за формою оператора газотранспортної системи, погодженою з Регулятором. Оператор газорозподільної системи (оператор газотранспортної системи по прямих споживачах), отримавши таке повідомлення, зобов'язаний протягом двох робочих днів проінформувати такого споживача про відсутність у нього постачальника з певної дати та можливі наслідки для нього і за необхідності розпочати заходи з припинення (обмеження) в установленому порядку газопостачання на об'єкти такого споживача.
Пунктом 5 розділу VI Правил постачання природного газу встановлено, що після закінчення граничного строку постачання природного газу постачальником "останньої надії", передбаченого цим розділом та Законом України "Про ринок природного газу", постачальник "останньої надії" зобов'язаний припинити постачання природного газу за договором зі споживачем. Виключення споживача з Реєстру споживачів постачальника "останньої надії" здійснюється у порядку, визначеному Кодексом газотранспортної системи. У випадку якщо споживач не був включений до Реєстру споживачів іншого постачальника після закінчення постачання природного газу постачальником "останньої надії", до такого споживача повинні застосовуватись заходи з припинення розподілу/транспортування (для прямих споживачів) природного газу споживачу відповідно до умов Кодексу газорозподільних систем та Кодексу газотранспортної системи.
5.14. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів, що ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" як постачальник "останньої надії" не мало правових підстав для подальшого постачання природного газу АТ "Оператор газорозподільної системи "Луганськгаз", оскільки законодавець передбачив ряд факторів і обставин, які безумовно мали бути враховані при постачанні природного газу постачальником "останньої надії": встановлення заборони на укладення договору постачання природного газу між постачальником "останньої надії" та споживачем за наявності у такого споживача простроченої заборгованості (стаття 15 Закону України "Про ринок природного газу"); неможливість постачання природного газу постачальником "останньої надії" споживачу із перевищенням шестидесятидобового терміну протягом календарного року (стаття 15 Закону України "Про ринок природного газу"; пункт 3.3 типового договору; пункт 2 розділу VI Правил постачання природного газу); встановлення механізму припинення постачальником "останньої надії" постачання споживачу природного газу після закінчення шестидесятидобового терміну постачання (стаття 15 Закону України "Про ринок природного газу"; пункт 5 розділу VI Правил)».
Поряд із цим у постанові Верховного Суду від 07.08.2024 у справі № 910/1007/22, на яку сторони посилалась в процесі розгляду справи зазначено наступне:
«Верховний Суд зауважує, що абз.3 ч.2 ст.15 Закону "Про ринок природного газу" (у редакції від 01.12.2021) дійсно встановлював заборону укладення договору між постачальником "останньої надії" та споживачем за наявності у нього простроченої заборгованості (крім випадків, якщо таким споживачем є побутовий споживач, споживач, що є бюджетною установою відповідно до Бюджетного кодексу України, закладом охорони здоров'я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо), закладом охорони здоров'я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), споживач, що здійснює виробництво теплової енергії.
58. Водночас Законом "Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування" від 29.07.2022 № 2479-IX, який набрав чинності 19.08.2022 (далі - Закон № 2479-IX), абз.3 ч.2 ст.15 Закону "Про ринок природного газу" доповнено словами "та оператор ГРМ".
59. При цьому абз.2 п.1 розд.ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2479-IX встановлює, що зміни, які вносяться до абз.3 ч.2 ст.15 Закону "Про ринок природного газу", застосовуються виключно до правовідносин з 1 січня по 28 лютого 2022 року.
60. Таким чином, оскільки законодавець включив операторів ГРМ до кола суб'єктів, з якими у період січня-лютого 2022 року договір постачання може бути укладений попри наявність простроченої заборгованості, відсутні підстави для виключення з 01.01.2022 з реєстру споживачів ТОВ "ГК "Нафтогаз України" як постачальника "останньої надії" відповідних операторів ГРМ.
61. Навіть за умови наявності заборгованості у операторів ГРМ за газ, спожитий у листопаді 2021 року, з 01.01.2022 та до 28.02.2022 вказане не може вважатися підставою для неукладення договору постачання.
62. За обставинами справ № 913/283/23, № 913/264/23 АТ "Луганськгаз" мало заборгованість перед ТОВ "ГК "Нафтогаз України" станом на 02.10.2022 (№ 913/283/23) та 01.05.2022 (№ 913/264/23).
63. Натомість у цій справі (№ 910/1007/22) йдеться про включення в реєстр постачальника останньої надії у січні 2022 року, тобто за той період, коли діяли спеціальні приписи закону (січень-лютий 2022 року) про те, що наявність заборгованості не перешкоджає укладенню договору з постачальником "останньої надії".
64. Таким чином, у справах № 913/283/23 та № 913/264/23 Верховний Суд не формував висновок щодо заборони включення операторів ГРМ до реєстру постачальника "останньої надії" в інформаційній платформі за наявності у них простроченої заборгованості перед постачальником "останньої надії" саме у січні 2022 року.
65. У цьому контексті Верховний Суд вкотре наголошує, що Закон № 2479-IX включив операторів ГРМ до кола суб'єктів, з якими у період січень-лютий 2022 року договір постачання міг бути укладений навіть попри наявність простроченої заборгованості (абз.3 ч.2 ст.15 Закону "Про ринок природного газу").
66. Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
67. Верховний Суд зауважує, що законодавець шляхом внесення відповідних змін до абз.3 ч.2 ст.15 Закону "Про ринок природного газу" фактично тимчасово (на відповідний період) скасував негативні наслідки для операторів ГРМ у вигляді заборони укладення договору між постачальником "останньої надії" та споживачем за наявності в нього простроченої заборгованості.
68. На момент прийняття та набрання чинності Законом № 2479-IX, з урахуванням дії на території України воєнного стану, для учасників ринку природного газу, які отримували газ за типовими договорами постачання природного газу постачальником "останньої надії" відповідно до Закону "Про ринок природного газу", - це бажана з точки зору держави модель поведінки, яка має обов'язковий характер для учасників ринку (подібні висновки, однак щодо ринку електричної енергії викладено у постановах Верховного Суду від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22, від 23.05.2024 у справі № 921/540/23, від 04.07.2024 у справі № 910/4629/21 тощо).
69. Тобто йдеться не про запровадження відповідальності, а про врегулювання правовідносин з урахуванням специфіки перших місяців з моменту введення воєнного стану (січень-лютий 2022 року).
70. Верховний Суд зауважує, що унормування відповідальності за невиконання договорів на ринку природного газу, зокрема, шляхом визначення відповідних положень щодо відповідальності у типових договорах, які затверджуються регулятором і мають силу нормативно-правового акта (п.8.13.21 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22). Так, відповідно до п.11.4 Типового договору у випадку порушення споживачем строків оплати за цим договором постачальник має право в односторонньому порядку розірвати цей договір шляхом подання доручення про відключення споживача від ГТС/ГРМ (для прямих споживачів) відповідно до законодавства. Якщо споживачем своєчасно не усунено причин подання такого доручення, договір вважається припиненим з дати, з якої це доручення підлягає виконанню відповідно до законодавства.».
Окрім того, Верховним Судом у постанові від 07.08.2024 у справі № 910/1007/22 зазначено також про те, що проаналізувавши зміст абз.7 п.2 гл.5 розд.IV Кодексу ГТС, зазначає, що реєстрація операторів ГРМ у реєстрі постачальника “останньої надії», яким є скаржник, на інформаційній платформі здійснюється в автоматичному режимі, без вчинення будь-яких дій з боку оператора ГТС. Наведене безпосередньо випливає з буквального тлумачення цієї норми.
Разом із тим, автоматичний режим такої реєстрації може не узгоджуватися з приписами абз.3 ч.2 ст.15 Закону "Про ринок природного газу", зокрема, за наявності у споживачів простроченої заборгованості (що унеможливлює укладення договору між такими споживачами та постачальником “останньої надії»).
Відповідно до частини 1 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Частина ж 3 статті 11 ЦК України визначає, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
В свою чергу, стаття 4 ЦК України передбачає, що основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.
Положеннями частини 1 статті 174 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.
Суд виходить з того, що закріплений у статті 58 Конституції України принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі "lex ad praeterian non valet" полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Статтею 5 ЦК України визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Системний аналіз викладеного дає змогу виокремити два випадки зворотної дії норм цивільного/господарського законодавства: 1) коли акт законодавства пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність; 2) якщо законодавець встановлює спеціальні випадки зворотної дії актів законодавства (висновок судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).
Таким чином, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правовим актом, може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, як зазначено в пункті 2 Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися 1) негайно (безпосередня дія); 2) шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма); 3) шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
Під зворотною (ретроактивною) дією акта цивільного/господарського законодавства розуміється поширення його дії на відносини, що виникли до набрання ним чинності.
Системний аналіз викладеного дає змогу виокремити два випадки зворотної дії норм цивільного/господарського законодавства: 1) коли акт законодавства пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність; 2) якщо законодавець встановлює спеціальні випадки зворотної дії актів законодавства.
Положення частини 1 статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватися на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99).
Отже, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Закріплення названого принципу є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 у справі № 1-зп).
Водночас цивільне/господарське законодавство не забороняє застосування нових положень зі зворотною силою, але виключно тоді, коли зворотна дія цих актів, по-перше, встановлена в них самих, а по-друге, якщо темпоральний прояв не суперечить принципу, вираженому в статті 58 Конституції України щодо застосування до події, факту того закону (нормативно-правового акта) під час дії якого вони настали або мали місце.
Суд також враховує, що за вимогами частини 1 статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Таким чином у контексті спірних правовідносин суд зазначає про те, що внесення змін до законодавства шляхом його доповнення можливістю укладення договору постачальника “останньої надії» із оператором газорозподільної системи, свідчить по-перше, такі зміни поширюються на правовідносини, що виникли з 01 січня по 28 лютого 2022 року, тобто підлягають обов'язковому застосуванню виключно до правовідносин які виникли до набрання ними законної сили, окрім того до їх запровадження, ці відносини не були врегульовані таким чином, по-друге, стосуються кола правовідносин між оператором газорозподільної системи та постачальником, по-трете, стосується врегулювання правовідносин з урахуванням специфіки перших місяців з моменту введення воєнного стану (січень-лютий 2022 року).
При цьому варто звернути уваги на те, що на момент прийняття та набрання чинності Законом № 2479-IX, з урахуванням дії на території України воєнного стану, для учасників ринку природного газу, які отримували газ за типовими договорами постачання природного газу постачальником "останньої надії" відповідно до Закону "Про ринок природного газу", - це бажана з точки зору держави модель поведінки, яка має обов'язковий характер для учасників ринку (подібні висновки, однак щодо ринку електричної енергії викладено у постановах Верховного Суду від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22, від 23.05.2024 у справі № 921/540/23, від 04.07.2024 у справі № 910/4629/21 тощо).
Суд також враховує, що відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Близький за змістом висновок, стосовно застосування законодавцем спеціальних випадків зворотної дії актів законодавства викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.05.2023 у справі № 914/1940/22.
Отже, виходячи із загально-дозвільного принципу, який закріплений у частині 1 статті 19 Конституції України, господарський суд доходить до висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень Закону України № 2479-IX, котрі передбачають можливість укладення договору між постачальником “останньої надії» та оператором газорозподільної системи у період з 01 січня по 28 лютого 2022 року навіть за наявності простроченої заборгованості у такого споживача перед таким постачальником “останньої надії», що відповідає принципу справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
У контексті спірних правовідносин та з урахуванням встановлених обставин, суд також зазначає, що згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 цієї статті, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Такі засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц).
У відповідності до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, стаття 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
В свою чергу, частинами 1 та 2 статті 67 ГК України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Згідно ж із статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною 1 статті 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно із частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно із приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Приписами статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В свою чергу, частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як встановлено статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Аналогічні положення містяться в частинах 1 та 7 статті 193 ГК України, в яких визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Частинами 1 та 2 статті 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.
Частинами 1 та 2 статті 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 статті 714 ЦК України встановлено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Відповідно до частини 1 статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Частиною 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
В свою чергу частини 1-3 статті 692 ЦК України передбачають, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Відповідно до пункту 26 частини 1 статті 1 Закону України “Про ринок природного газу» постачальник “останньої надії» - визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу.
Згідно з частинами 1 та 3 статті 12 Закону України “Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Постачання природного газу постачальником “останньої надії» здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Типовий договір постачання природного газу постачальником “останньої надії» може містити окремі умови для різних категорій споживачів. При цьому в межах кожної категорії споживачів договір постачання природного газу постачальником “останньої надії» є публічним. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Як зазначалось, Верховним Судом у постанові від 07.08.2024 у справі № 910/1007/22 зазначено також про те, що реєстрація операторів ГРМ у реєстрі постачальника “останньої надії» на інформаційній платформі здійснюється в автоматичному режимі, без вчинення будь-яких дій з боку оператора ГТС (абз.7 п.2 гл.5 розд.IV Кодексу ГТС).
Окрім того, суд враховує те, що ТОВ “ОПЕРАТОР ГТС УКРАЇНИ» як сертифікованим оператором газотранспортної системи України підтверджено факт як реєстрації АТ “ХЕРСОНГАЗ» в Реєстрі споживачів постачальника “останньої надії», так і споживання останнім заявленого обсягу природного газу.
Так, в матеріалах справи наявне звернення АТ “ХЕРСОНГАЗ» від 25.11.2021 стосовно відмові від постачання природного газу постачальником “останньої надії», відповідь ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» про припинення відповідного договору з 04.12.2021, а також звернення АТ “ХЕРСОНГАЗ» від 26.11.2021 із пропозицією укладення договору постачання природного газу для покриття об'ємів (обсягів) втрат та виробничо-технологічних втрат природного газу.
Однак, укладеного між сторонами договору постачання природного газу для покриття об'ємів (обсягів) втрат та виробничо-технологічних втрат природного газу до матеріалів справи не представлено, так само не представлено відповідного договору між Відповідачем та іншою особою, тобто після звернення із заявою про відмову від постачання природного газу постачальником “останньої надії» та продовження споживання природного газу відповідний договір постачання природного газу постачальником “останньої надії» може бути укладено повторно. Крім того, відмова від договору відбулась у листопаді 2021 року, а спірний період охоплює вже наступний рік - січень-лютий 2022.
У той же час, як зазначалось, пунктом 3 розділу VI Правил постачання природного газу (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що постачальник “останньої надії» здійснює постачання природного газу споживачу (за умови відсутності відключення або ініціювання діючим постачальником відключення його об'єкта) та оператору газорозподільної системи в таких випадках: банкрутство, ліквідація попереднього постачальника природного газу; зупинення або анулювання ліцензії на постачання природного газу попереднього постачальника; відсутність підтвердженої номінації та реномінації постачальника споживача, постачальника, який здійснює постачання газу оператору газорозподільної системи для покриття об'ємів (обсягів) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі, або оператора газорозподільної системи, який здійснює закупівлю природного газу для покриття об'ємів (обсягів) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі на підставі договору (договорів) купівлі-продажу природного газу в оптового продавця…
Господарський суд, проаналізувавши наведені вище норми матеріального права в аспекті спірних правовідносин, зазначає, що між сторонами виникли господарські зобов'язання, підставою яких є Типовий договір постачання природного газу постачальником “останньої надії», укладений між ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» та АТ “ХЕРСОНГАЗ», з огляду на те, що АТ “ХЕРСОНГАЗ» не представлено до матеріалів справи укладеного договору на поставку природного газу впродовж спірного періоду (01 січня - 28 лютого 2022 року), не підтверджено наявності номінації та реномінації на постачання природного газу у постачальника для нього, а також не спростовано факту споживання заявленого обсягу природного газу.
При цьому ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» як Постачальником доведено виконання належим чином взятих на себе обов'язків за Типовим договором та поставку АТ “ХЕРСОНГАЗ» природного газу впродовж спірного періоду обсягом 4635,64647 тис.м.куб. (01-31 січня 2022 року) та 3642,27514 тис.м.куб. (01-28 лютого 2022 року), що підтверджується дослідженою в описові частині рішення відповіддю ТОВ “ОПЕРАТОР ГАЗОТРАНСПОРТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ» як сертифікованого Оператора ГТС на адвокатський запит Позивача.
Внаслідок споживання природного газу ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» виставлено відповідні рахунки на оплату вартістю 182337604,49 грн з ПДВ за січень 2022 року та 142710192,07 грн з ПДВ за лютий 2022 року.
Також в матеріалах справи наявні роздруківки з офіційного веб-сайту ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» щодо архіву цін постачальника “останньої надії» для непобутових споживачів за січень-лютий 2022 року.
Також суд враховує, що АТ “ХЕРСОНГАЗ» було обізнано про реєстрацію в Реєстрі споживачів постачальника “останньої надії» (лист від 25.11.2021), було обізнано із змістом Типового договору постачання природного газу постачальником “останньої надії», що в контексті розгляду даної справи та викладених у тексті рішення висновків про наявність правових підстав для укладення відповідного договору із оператором газорозподільної системи свідчить про обізнаність із строками оплати вартості спожитого в межах договору природного газу.
В свою чергу, АТ “ХЕРСОНГАЗ» в порушення приписів статей 525,526,610,629,692,712,714 ЦК України, статей 193,265 ГК України та умов Типового Договору вартість спожитого природного газу не сплачено, не дивлячись на те, що з урахуванням частини 1 статті 530, частини1 статті 692, частини 1 статті 712, частини 1 статті 714 ЦК України, пункту 4.4 Типового Договору строк виконання зобов'язання на суму 325047796,56 грн настав (вартість спожитого у січня 2022 року природного газу 182337604,49 грн з ПДВ + вартість спожитого у лютому 2022 року природного газу 142710192,07 грн з ПДВ).
Враховуючи викладене, позов ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» про стягнення з ОСББ АТ “ХЕРСОНГАЗ» основного боргу підлягає задоволенню у сумі 325047796,56 грн.
У зв'язку із порушенням АТ “ХЕРСОНГАЗ» умов Типового Договору в частині своєчасної та остаточної оплати вартості спожитого природного газу, ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ», окрім заявлених до стягнення 325047796,56 грн основного боргу, просить стягнути 60257257,84 грн пені, 19987527,44 грн 3% річних та 92144170,20 грн інфляційних нарахувань.
Частиною 3 статті 14 ЦК України встановлено, що виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Частиною 1 статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За частинами 1 та 2 статті 614 ЦК вбачається, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до положень абзацу 1 частини 1 статті 617 ЦК та статті 218 ГК підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язанням несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язанням виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно частини 1 статті 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
В силу частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Приписами статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
В статті 549 ЦК України надано визначення неустойки (штрафу, пені), під якою слід розуміти грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Приписами Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (стаття 1). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3).
Умовами пункту 4.5 Типового Договору передбачено, що у разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Як визначено у частині 6 статті 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Разом з цим частина 2 статті 625 ЦК визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.02.2018 у справі № 922/4544/16, від 26.04.2018 у справі № 910/11857/17, від 16.10.2018 у справі № 910/19094/17, від 06.11.2018 у справі № 910/9947/15, від 29.01.2019 у справі № 910/11249/17, від 19.02.2019 у справі № 910/7086/17, від 10.09.2019 у справі № 920/792/18.
Нарахування, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК, не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання. Подібний за змістом правовий висновок викладений в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 920/505/22.
У постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 913/869/14 вказано: "Разом із тим ст.617 ЦК встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок дії непереборної сили, у той час як норми ст.625 ЦК, яка визначає відповідальність за порушення саме грошового зобов'язання незалежно від наявності чи відсутності вини боржника, є спеціальними, конкретизуючими і не передбачають жодних підстав звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання (ч.1 ст.625 ЦК). Ураховуючи викладене, можна дійти висновку, що порушення відповідачем умов Договору щодо оплати товару є підставою для нарахування визначених ст.625 ЦК платежів, а наявність обставин непереборної сили за Договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами".
Верховний Суд у постанові від 13.09.2023 у справі № 910/8741/22 звернув увагу на те, що форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов'язань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов'язань на період існування форс-мажору. Отже, нарахування у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, що передбачені частиною 2 статті 625 ЦК, за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю (штрафними санкціями), встановленою статтею 611 ЦК та статтею 217 ГК.
Тому правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені статтею 617 ЦК та статтею 218 ГК, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов'язання, передбаченого частиною 2 статті 625 ЦК, щодо сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми.
Ознайомившись із представленим ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» розрахунком пені, 3% річних та інфляційних нарахувань із зазначеним періодом нарахування по кожному із прострочених зобов'язань, судом встановлено, що останні виконано у відповідності до методології та приписів чинного законодавства України. Відтак, вважає наявним у ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» права на звернення із вимогами про стягнення з АТ “ХЕРСОНГАЗ» 60257257,84 грн пені, 19987527,44 грн 3% річних та 92144170,20 грн інфляційних нарахувань.
Однак, на переконання господарського суду, стягнення 60257257,84 грн пені унеможливлюється наступним.
Частиною 1 статті 230 ГК України унормовано, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у виді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно із частиною 4 статті 231 зазначеного Кодексу розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Водночас за змістом частини 3 статті 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статті 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
Так, зокрема, неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Частина 2 статті 216 ГК України передбачає, що застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та постанові Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19.
Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.
Поряд з цим, відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно із частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Так, за наслідками розгляду справи № 911/2269/22 Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 виклала, зокрема, такі висновки:
" …. - розмір неустойки у зобов'язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов'язання, зокрема, у разі заподіяння збитків;
- отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов'язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов'язання та виникнення зобов'язання;
- у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;
- категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником;
- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер;
- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;
- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду…. ".
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
Відтак, приймаючи до уваги те, що матеріали даної справи не містять жодних доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану та господарської діяльності ТОВ “ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» , та/або доказів настання негативних наслідків та понесення останнім збитків саме в результаті порушення АТ “ХЕРСОНГАЗ» умов Типового Договору, те, що юридична адреса (місто Херсон) останнього з початку військової агресії російської федерації не змінювалась, з метою дотримання принципів справедливість, добросовісність та розумності господарський суд реалізуючи дискреційні повноваження зменшує належну до стягнення суму пені до 600000,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Приписи статті 79 ГПК України встановлюють, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1-3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005 р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
У рішенні від 03.01.2018 р. “Віктор Назаренко проти України» (Заява № 18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції “справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають “справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (рішення у справі “Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява № 30428/96, пункти 17,18, від 06 лютого 2001 року).
Частиною 3 статті 4 Закону України “Про судовий збір» передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, без урахування зменшення розміру неустойки.
Керуючись ст.ст.13,20,73,74,76,86,129,165,232,233,237,238,240,241
Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ“» до відповідача: Акціонерного товариства “ХЕРСОНГАЗ» про стягнення 49743675,04 грн заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства “ХЕРСОНГАЗ» (73036, м. Херсон, вул. Поповича, буд. 3, Код ЄДРПОУ 03355353) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ“» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, Код ЄДРПОУ 40121452) 325047796/триста двадцять п'ять мільйонів сорок сім тисяч сімсот дев'яносто шість/грн 56 коп. основного боргу, 600000/шістсот тисяч/грн 00 коп. пені, 19987527/дев'ятнадцять мільйонів дев'ятсот вісімдесят сім тисяч п'ятсот двадцять сім/грн 44 коп. 3% річних, 92144170/дев'яносто два мільйона сто сорок чотири тисячі сто сімдесят/грн 20 коп. інфляційних нарахувань та 847840/вісімсот сорок сім тисяч вісімсот сорок/грн 00 коп. витрат із сплати судового збору.
У задоволенні решти заявлених позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.
Повний текст складено 03 лютого 2025 р.
Суддя С.Ф. Гут