65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"31" січня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/5186/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Погребна К.Ф. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи №916/5186/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код ЄДРПОУ 40121452)
до відповідача: Об'єднання співвласників “Сімекс» багатоквартирних будинків №№ 3, 3А, 3Б по провулку Дунаєва (65044, м. Одеса, провулок Дунаєва, буд. 3, код ЄДРПОУ 25831535)
про стягнення 71 754,03грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Об'єднання співвласників “Сімекс» багатоквартирних будинків №№ 3, 3А, 3Б по провулку Дунаєва про стягнення 71 754,03грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.12.2024р. за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/5186/24 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.
Вказаною ухвалою суду було запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору, а також роз'яснено сторонам про можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч.7 ст. 252 ГПК України.
Згідно ч.5 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Пунктом 5.8 розділу І Положення про ЄСІТС передбачено, що офіційна електронна адреса - це сервіс Електронного кабінету ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, або адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів.
Таким чином, у розумінні Положення офіційною електронною адресою є адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, або адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів. Подібна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 28.06.2022 у справі №761/21436/20.
У пункті 5.6. Положення про ЄСІТС визначено, що користувач ЄСІТС - особа, що пройшла процедуру реєстрації в підсистемі "Електронний кабінет" (Електронний кабінет ЄСІТС), пройшла автентифікацію та якій надано доступ до підсистем ЄСІТС відповідно до її повноважень.
Особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою (пункт 17 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС).
Згідно з п. 37 наведеного розділу підсистема "Електронний суд" забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених. До електронних кабінетів користувачів надсилаються у передбачених законодавством випадках документи у справах, які внесені до автоматизованої системи діловодства судів (АСДС) та до автоматизованих систем діловодства, що функціонують в інших органах та установах у системі правосуддя. Документи у справах надсилаються до електронних кабінетів користувачів у випадку, коли вони внесені до відповідних автоматизованих систем у вигляді електронного документа, підписаного кваліфікованим підписом підписувача (підписувачів), чи у вигляді електронної копії паперового документа, засвідченої кваліфікованим електронним підписом відповідального працівника суду, іншого органу чи установи правосуддя.
Таким чином, особи, які зареєстровані в ЄСІТС, мають змогу знайомитися з матеріалами справи в електронному вигляді, оскільки всі внесені до автоматизованої системи діловодства судів документи та повідомлення по справі надсилаються до Електронних кабінетів користувачів в автоматичному порядку.
Відповідно до відомостей, наявних у матеріалах справи, відповідач - Об'єднання співвласників “Сімекс» багатоквартирних будинків №№ 3, 3А, 3Б по провулку Дунаєва є користувачем ЄСІТС, зареєстрований в “Електронному суді» та має власний “кабінет» в “Електронному суді».
Так, згідно Довідки суду про доставку електронного документа вих. № 916/5186/24/7333/24 від 05.12.2024 “Документ в електронному вигляді "Ст.176 Ухвала про відкриття провадження у справі (спрощене)" від 18.11.2024 по справі № 916/5186/24 (суддя Погребна К.Ф.) було надіслано одержувачу - Об'єднанню співвласників “Сімекс» багатоквартирних будинків №№ 3, 3А, 3Б по провулку Дунаєва в його електронний кабінет, та документ доставлено до електронного кабінету 02.12.24р о 18:25.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.
Таким чином, Об'єднання співвласників “Сімекс» багатоквартирних будинків №№ 3, 3А, 3Б по провулку Дунаєва повідомлено про відкриття провадження у справі та прийняття позовної заяви до розгляду.
Згідно з ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учассуд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.
Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Зі змісту ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
19.12.2025р. за вх. №45365/24 до суду від відповідача надійшов відзив на позов, згідно якого останній просить суд провадження по справі в частині стягнення 23 142,02грн. основного боргу закрити, а в іншій частині позовних вимог відмовити з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність.
20.12.2025р. за вх.№45528/24 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якого позивач вважає що заперечення відповідача є безпідставними, не підтверджені належним та допустимим доказами, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно положень ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи суд встановив наступне.
Як вказує позивач, відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 04.07.2017р. №880, ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.
За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020р. №917-р (зі змінами внесеними Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.09.2023р. №793-р) ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» визначено постачальником “останньої надії» на ринку природного газу.
Згідно з п. 26 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу" постачальник "останньої надії" - визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу.
Позивач вказує, що правове регулювання взаємовідносин всіх суб'єктів ринку природного газу України, у тому числі споживачів та постачальників природного газу незалежно від підпорядкування та форми власності, а також визначення правових, технічних, організаційних та економічних засад функціонування газотранспортної системи України здійснюється згідно з Кодексом газотранспортної системи, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015р. №2493, Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015р. № 2496, а також положеннями Закону України "Про ринок природного газу", Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Постачання природного газу постачальником "останньої надії" здійснюється на підставі типового договору, що затверджується регулятором. Договір на постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно- правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України "Про ринок природного газу" споживач зобов'язаний, зокрема: 1) укласти договір про постачання природного газу; 2) забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів; 3) не допускати несанкціонованого відбору природного газу; 4) забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених представників оператора газотранспортної системи, оператора газорозподільної системи до вузлів обліку природного газу та з метою встановлення вузлів обліку газу; 5) припиняти (обмежувати) споживання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів.
Таким чином, у зв'язку із відсутністю постачання природного газу іншим постачальником Оператором ГТС за участю операторів ГРМ, об'єми природного газу, спожитого відповідачем у квітень-травень 2024 автоматично включено до портфеля постачальника “останньої надії» - ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України», і, відповідно, спожитий природний газ віднесено до об'ємів, поставлених позивачем.
У зв'язку із цим позивач зазначає, що між ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» та Об'єднання співвласників “Сімекс» багатоквартирних будинків №№ 3, 3А, 3Б по провулку Дунаєва виникли правовідносини з Типового договору постачання природного газу постачальником “останньої надії», затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015р. №2501.
Позивач зазначає, що Об'єднання співвласників “Сімекс» багатоквартирних будинків №№ 3, 3А, 3Б по провулку Дунаєва було зареєстровано в реєстрі споживачів Постачальника “останньої надії».
Відповідно до положень п. 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС: інформаційна платформа - електронна платформа у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, яка використовується для забезпечення надання послуг транспортування природного газу відповідно до вимог цього Кодексу.
Оператор газотранспортної системи виконує функції адміністратора інформаційної платформи (пункт 5 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).
Отже, як вказує позивач, суб'єкти ринку природного газу (в даному випадку Позивач та Відповідач, як продавець та покупець природного газу відповідно), користуються ресурсами інформаційної платформи, адміністратором якої є Оператор ГТС.
Інформаційна платформа має бути доступною всім суб'єктам ринку природного газу та операторам торгових платформ у межах їх прав, визначених цим Кодексом, для забезпечення ними дій, пов'язаних із укладанням угод за короткостроковими стандартизованими продуктами, замовленням, наданням та супроводженням послуг транспортування природного газу, у тому числі для подання номінацій/реномінацій, перевірки величин грошових внесків (фінансової гарантії), а також інших дій, передбачених цим Кодексом. Для вчинення вищезазначених дій веб-додаток інформаційної платформи має бути доступним у мережі Інтернет цілодобово, сім днів на тиждень (пункт 2 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).
Позивач вказує, що оскільки згідно з інформаційною платформою Оператора ГРМ (як споживача природного газу) у Відповідача були відсутні постачальники природного газу на підставі укладеного договору (не перебував у реєстрі споживачів будь-якого із постачальників), то у відповідності до положень п. 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС такого споживача Оператором ГРМ було автоматично включено (зареєстровано) в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії», тобто Позивача.
Положеннями абзацу 11 пункту 2 глави 5 вказаного розділу Кодексу ГТС визначено, що дата початку постачання природного газу споживачу постачальником «останньої надії» визначається в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» на інформаційній платформі.
Відповідно до абзацу 1 пункту 1 глави 2 розділу IV Кодексу ГТС, з метою уніфікації та однозначної ідентифікації суб'єктів ринку природного газу та точок комерційного обліку, розміщених на об'єктах газової інфраструктури, та для забезпечення спрощення процедур зміни постачальників природного газу та електронного обміну даними між суб'єктами ринку природного газу, на національному рівні використовується система кодування, рекомендована Європейською мережею операторів газотранспортних систем (ENTSOG).
Підпунктом 4.2. розділу IV Договору передбачено, об'єм (обсяг) постачання та споживання природного газу Споживачем за розрахунковий період визначається за даними оператора ГРМ за підсумками розрахункового періоду, що містяться в базі даних Оператора ГТС та доведені Споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.
Абзацом 2 пункту 1 глави 2 розділу IV Кодексу ГТС визначено, що для кодування використовується ЕІС-код, при цьому згідно з абзацом 4 вказаного пункту глави 2 розділу IV Кодексу ГТС кожному суб'єкту ринку природного газу та/або точці комерційного обліку може бути присвоєно лише один ЕІС-код. Зазначене обумовлює відсутність в інформаційній платформі найменувань споживачів, у зв'язку з чим їх ідентифікація здійснюється виключно за присвоєними ЕІС-кодами.
Позивач вказує, що в інформаційній платформі споживач з ЕІС-кодом 56XQ0000PN3EV00B (Відповідач) був закріплений за постачальником «останньої надії» ТОВ «ГК «Нафтогаз України» (ЕІС-код 56Х930000008780В) (Позивач) у т.ч. у період з 17.04.2024 по 02.05.2024.
Обсяг природного газу, використаний Відповідачем у вказаний період та внесений в алокацію Позивача як постачальника «останньої надії» ТОВ «ГК «Нафтогаз України» (ЕІС-код 56Х930000008780В), становить: з 17.04.2024 по 30.04.2024 - 2,55800 тис. м. куб., з 01.05.2024 по 02.05.2024 - 0,34929 тис. м. куб
Як зазначає позивач, факт включення відповідача до реєстру споживачів постачальника “останньої надії» та віднесення газу, спожитого відповідачем, до портфеля постачальника “останньої надії» з наведених вище підстав підтверджується: листом оператора ГТС від 14.10.2024р. №ТОВВИХ-24-16636, інформацією щодо остаточної аплікації відборів споживача з ЕІС - кодом 56XQ0000PN3EV00B, пунктом 17 довідки форми 10 виданої АТ «Одесагаз», реєстром пар споживачів від 01.01.2024р. ПОН портфель.
За посилання позивача, останній проводить нарахування вартості спожитого Споживачем природного газу виключно на підставі даних Оператора ГРМ про об'єм (обсяг) розподіленого/ спожитого Споживачем природного газу, які отримує в процесі доступу до інформаційної платформи оператора ГТС. Вартість природного газу визначається шляхом множення об'ємів природного газу, на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу.
З 1 жовтня 2021 р. ціна природного газу, що постачається постачальником «останньої надії» щоденно розраховується за формулою, наведеною в пункті 24 Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника «останньої надії», затвердженого постановою КМУ від 30 вересня 2015 р. № 809 в редакції Постанови КМУ № 1102.
У відповідності до п. 4.1 Договору постачання природного газу здійснюється за ціною, оприлюдненою Постачальником на своєму сайті. Тож ціна природного газу (з урахуванням ПДВ) відповідно до умов Договору опублікована/оприлюднена на сайті Позивача за посиланням https://gas.ua/uk/business/news/pon-archive-price (Архів ціни ПОН для непобутових споживачів - додається у вигляді роздруківки на паперовому носії).
Відповідно до умов пункту 4.3. Договору, постачальник зобов'язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено).
Позивач зазначає, що на виконання вказаного пункту Позивачем направлялись на адресу Відповідача відповідні рахунки на оплату поставленого природного газу, однак останнім такі рахунки були проігноровані.
Порядок здійснення оплати визначений п. 4.4. публічного Типового договору, яким передбачено, що Споживач зобов'язаний оплатити вартість спожитого ним природного газу до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.
За п.п. 1 п. 5.2 розділу 5 Типового договору Споживач зобов'язується забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природного газу згідно договору.
У зв'язку із цим, позивач вважає, що укладений між сторонами публічний Типовий договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст.ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Так, як вказує позивач у період з 17.04.2024р. по 02.05.2024р. ним було поставлено відповідачу природний газ в об'ємі 2,90729 куб. м на загальну суму 63 209,28 грн., проте відповідач за цей період оплату вартості спожитого газу не здійснив.
Таким чином у відповідача перед позивачем сформувалась заборгованість за спожитий природній газ на загальну суму 63 209,28 грн.
У зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за договором позивачем було нараховано відповідачу пеню у розмірі 5 339,56 грн., 3% річних у розмірі 613,81рн. та інфляційні втрати у розмірі 2 591,38грн.
Отже, посилаючись на вищенаведені обставини Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» звернулось до Господарського суду Одеської області з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:
восуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003).
В Україні основоположним принципом судочинства згідно Конституції України та Закону України “Про судоустрій і статус суддів» є принцип верховенства права.
Як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004, верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч.1 ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Згідно з п.п. 5,6 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Реалізовуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Відповідно до ч.1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо) Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до ч.1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
За ч.1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до п.п. 1, 2 Розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2496, постачальник “останньої надії» здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який укладається з урахуванням вимог цього розділу та має відповідати Типовому договору постачання природного газу постачальником “останньої надії», затвердженому постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2501, який є публічним, а його умови - однаковими для всіх споживачів. Договір постачання природного газу постачальником “останньої надії» укладається у випадках, передбачених пунктом 3 цього розділу, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника “останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника. Договір постачання природного газу постачальником “останньої надії» не потребує двостороннього підписання. На письмове звернення споживача постачальник “останньої надії» зобов'язаний протягом десяти робочих днів з дня отримання такого письмового звернення надати споживачу підписаний уповноваженою особою постачальника примірник договору постачання природного газу. Договір постачання між постачальником “останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника “останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи. За договором постачання природного газу постачальник “останньої надії» зобов'язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для нього об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу в розмірі, строки та порядку, що визначені договором. Максимальна тривалість постачання природного газу постачальником “останньої надії» не може перевищувати шістдесят днів та в будь-якому випадку не має тривати довше ніж до кінця календарного місяця, наступного за тим місяцем, у якому почалося фактичне постачання природного газу споживачеві постачальником “останньої надії».
Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України “Про ринок природного газу» вразливі споживачі - побутові споживачі, які набувають право на державну допомогу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; захищені споживачі - побутові споживачі, приєднані до газорозподільної системи, підприємства, установи, організації, що здійснюють надання важливих суспільних послуг та приєднані до газотранспортної або газорозподільної системи, а також виробники теплової енергії для потреб таких споживачів або підприємств, установ, організацій за умови, що виробництво теплової енергії для потреб таких споживачів або підприємств, установ, організацій здійснюється за допомогою об'єктів, не пристосованих до зміни палива та приєднаних до газотранспортної або газорозподільної системи; побутовий споживач - фізична особа, яка придбаває природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх жилих приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність; постачальник “останньої надії» - визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу.
Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 12 Закону України “Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із нормативно-правовими актами. Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку. Договір постачання природного газу об'єднанням співвласників багатоквартирних будинків для забезпечення опалення та постачання гарячої води до квартир співвласників (крім нежитлових приміщень) укладається на весь обсяг споживання природного газу для таких потреб та не може встановлювати різні ціни в межах цього обсягу. Постачання природного газу постачальником "останньої надії" здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" може містити окремі умови для різних категорій споживачів. При цьому в межах кожної категорії споживачів договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним. Постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу. Правила постачання природного газу затверджуються Регулятором після консультацій із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства і є обов'язковими для виконання всіма постачальниками та споживачами.
Господарський суд зазначає, що спір між сторонами виник щодо повної та своєчасної сплати за спожитий природний газ у період квітень-травень 2024р.
Відповідач є об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку.
Статтею 22 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачено, що для забезпечення утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку, включаючи поточний ремонт, утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, водопостачання та водовідведення, теплопостачання і опалення, отримання послуги з управління побутовими відходами, об'єднання за рішенням загальних зборів має право виступати колективним споживачем (замовником) усіх або частини житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» об'єднання оплачує холодну та гарячу воду, теплову та електричну енергію, природний газ, комунальні послуги за цінами (тарифами), встановленими для населення, крім частини таких послуг, що оплачуються власниками нежитлових приміщень. Вказана норма прямо регламентує застосування до ОСББ тарифу за природний газ як для населення (побутового споживача). При цьому, Закон має вищу юридичну силу по відношенню до підзаконних нормативних актів.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Згідно із частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.
Аналогічно унормовано поняття спільного майна багатоквартирного будинку частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».
Статтею 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначено, що об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об'єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.
Статтями 4 та 6 вказаного Закону передбачено, що об'єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Об'єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом. Основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання. Об'єднання є юридичною особою, що створюється відповідно до закону. Об'єднання є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між співвласниками. Об'єднання може бути створено лише власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (багатоквартирних будинках).
Згідно із статтею 12 вказаного Закону, витрати на управління багатоквартирним будинком включають, зокрема, витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна.
У постанові Верховного Суду від 13.02.2024 у справі №922/1717/23 зазначено, що ОСББ не є фізичною особою чи фізичною особою - підприємцем, а як юридична особа ОСББ не має свого власного споживання. ОСББ, згідно норм чинного законодавства, сприяє отриманню співвласниками багатоквартирного будинку комунальних послуг, зокрема, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення.
ОСББ має особливий статус, відмінний від інших юридичних осіб, оскільки створюється та функціонує як непідприємницьке товариство згідно окремого спеціалізованого Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», має статус неприбутковості, та не є суб'єктом господарювання, не використовує воду та теплову енергію для власних потреб.
Отже, виходячи з визначених термінів, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку є колективним споживачем, тобто юридичною особою, що об'єднує споживачів власників жилих та нежилих приміщень у будинку.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 1 Закону України “Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, забороняється підвищення для всіх категорій споживачів тарифів на: послуги з розподілу природного газу; теплову енергію (її виробництво, транспортування та постачання) і послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води. Протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, ціна на природний газ для побутових споживачів, а також для об'єднань співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельних кооперативів, іншої уповноваженої співвласниками відповідно до законодавства особи, яка шляхом самозабезпечення утримує системи автономного теплопостачання багатоквартирного будинку, що належать співвласникам на праві спільної сумісної власності у багатоквартирному будинку, в їхніх інтересах укладає договір про постачання природного газу для роботи газових котелень (дахових, прибудованих та/або таких, що розташовані на прибудинковій території) для забезпечення потреб співвласників багатоквартирного будинку (крім нежитлових приміщень), виробників теплової енергії - якщо вони використовують природний газ для виробництва теплової енергії для населення та уклали договір з суб'єктом ринку природного газу, на якого відповідно до частини першої статті 11 Закону України "Про ринок природного газу" покладено спеціальні обов'язки, не підлягає збільшенню від ціни, що застосовувалася у відносинах між постачальниками та відповідними споживачами станом на 24 лютого 2022 року. Протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, у договорах постачання природного газу об'єднанням співвласників багатоквартирних будинків для забезпечення опалення та постачання гарячої води до квартир співвласників (крім нежитлових приміщень) забороняється передбачати умови щодо попередньої оплати, надання банківської гарантії на обсяг грошових зобов'язань споживача та безакцептне списання коштів з банківського рахунку споживача. Протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, нарахування неустойки (штрафу, пені) за несвоєчасне проведення розрахунків за природний газ об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами, іншою уповноваженою співвласниками відповідно до законодавства особою, яка шляхом самозабезпечення утримує системи автономного теплопостачання багатоквартирного будинку, що належать співвласникам на праві спільної сумісної власності у багатоквартирному будинку, не здійснюється за період, протягом якого такий багатоквартирний будинок знаходився на тимчасово окупованій території, що визначається згідно із Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", або в районі проведення воєнних (бойових) дій, а також за період, протягом якого не менше 30 відсотків загальної житлової площі такого будинку було визнано непридатною для проживання внаслідок воєнних (бойових) дій та за умови надання кредиторам документів, що підтверджують такі обставини. Порядок підтвердження обставин, що є підставою для ненарахування неустойки (штрафу, пені), визначається Кабінетом Міністрів України. Протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, постачальнику природного газу забороняється здійснювати будь-які дії щодо примусу побутового споживача до оплати заборгованості (у тому числі включати заборгованість у рахунок на оплату, подавати судові позови, проводити стягнення заборгованості у примусовому порядку, вчиняти заходи з припинення газопостачання у зв'язку з наявністю заборгованості тощо), яка врегульовується відповідно до абзацу другого частини третьої статті 2 цього Закону. Тимчасово, протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), має право за зверненням постачальника "останньої надії" приймати рішення про здійснення постачання природного газу побутовим споживачам постачальником "останньої надії" на умовах типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, що затверджується Регулятором, та базової річної пропозиції суб'єкта господарювання (постачальника), визначеного постачальником "останньої надії". У такому разі умови типового договору постачання природного газу побутовим споживачам та базова річна пропозиція такого суб'єкта господарювання (постачальника) застосовуються до побутового споживача з дати початку постачання природного газу постачальником "останньої надії".
Тобто наведеними положеннями законодавець ввів мораторій протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, на підвищення цін (тарифів) на ринку природного газу, в т.ч. для об'єднань співвласників багатоквартирних будинків, навіть за умови включення останнього до Реєстру споживачів постачальника останньої надії.
З наявних матеріалів справи вбачається, що Об'єднання співвласників “Сімекс» багатоквартирних будинків №№ 3, 3А, 3Б по провулку Дунаєва, зокрема, за період з 17.04.2024р. по 02.05.2024 було включено до реєстру постачальника “останньої надії» ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» із визначенням обсягів природного газу - з 17.04.2024 по 30.04.2024 - 2,55800 тис. м. куб., з 01.05.2024 по 02.05.2024 - 0,34929 тис. м. куб, окрім того, відповідні обсяги природного газу також визначені у актах приймання-передачі природного газу та рахунках.
Господарський суд зауважує, що сторонами кількість обсягу спожитого природного газу за період з 17.04.2024р. по 02.05.2024 не оспорюється. Спірним питанням є визначення ціни природного газу та умов його постачання. Так, за твердженнями позивача обсяг природного газу має бути сплачений на користь ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» за ціною, що визначена Типовим договором та за розрахунком складає 63 209,28 грн. з ПДВ (обсяг - 2,90729 м.куб), при цьому щоденний обсяг та ціна за спірним періодом визначені в актах та рахунках наданих позивачем, які співпадають з цінами, які визначені в наданому позивачем архіву тарифів за квітень-травень 2024р. та які співпадають з цінами “Архів ціни ПОН для непобутових споживачів», які містяться на сайті позивача (https://gas.ua/uk/business/news/pon-archive-price).
Разом з тим враховую обставини встановлені по тексту рішення вище, застосування позивачем для відповідача тарифів для непобутових споживачів у періоді квітень-травень 2024 є безпідставним та таким, що суперечить Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування».
У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як встановив суд, факт споживання природного газу у період квітень-травень 2024р. в обсязі 2,90729тис. м. куб. є доведеним, а тому розрахунок вартості спожитого відповідачем природного газу повинен здійснювати, на рівні побутових споживачів та складати суму в розмірі 7,96 гривень за 1 тис. куб. м., що вбачається із даних на офіційному веб-порталі ТОВ «Газопостчальна компанія «Нафтогаз України» в розділі ПОН-архів тарифів за наступним посиланням (https://gas.ua/uk/home/slr) що в загальному розмірі становить 23 142,02 грн (2,90729 тис. м. куб.х 7,96 грн). Враховуючи викладене, заборгованість відповідача за спожитий в період квітень-травень 2024р. природній газ становить 23 142,02грн.
Поряд з цим відповідачем до відзиву на позовну заяву було додано докази сплати відповідної заборгованості, а саме платіжну інструкцію № 1413 від 12.12.2024 року та платіжну інструкцію № 1421 від 18.12.2024 року
З огляду на викладене, суд закриває провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 23 142,02грн основного боргу за відсутністю предмету спору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
В частині стягнення з відповідача решти основного боргу в сумі 40 067,26грн. судом відмовляється з огляду на обставини встановлені по тексту рішення вище.
Щодо позовних вимог про стягнення 613,81грн 3% річних, 5 339,56грн пені та 2 591,38грн інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з ст. 220 ГК України, боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення.
Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з пунктом 4.5. договору у разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. У разі порушення побутовим Споживачем строків оплати за цим Договором він сплачує пеню в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.
Як було встановлено судом, у відповідача була наявна заборгованість за спожитий в період квітень-травень 2024р. природній газ в загальному розмірі 23 142,02грн., з урахування чого судом здійснено перерахунок пені, 3% річних та інфляційних витрата саме з встановленої судом суми заборгованості, а також з урахування п.4.5 договору, умовами якого передбачено пеню в розмірі 0,01 відсотка суми боргу для побутових споживачів.
Так, здійснивши перерахунок пені, 3% річних та інфляційних витрата за допомогою системи “Ліга Закон», судом встановлено, що загальна сума пені яка підлягає задоволенню становить 273,71грн., загальна сума 3% річних яка підлягає задоволенню становить 224,36грн. та загальна сума інфляційних витрат яка підлягає задоволенню становить 1 832,10грн.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Інші посилання та заперечення сторін не спростовують висновків, до яких дійшов суд.
Суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України".
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, проте враховуючи обставини встановлені по тексту рішення вище, підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно ст.129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код ЄДРПОУ 40121452) до Об'єднання співвласників “Сімекс» багатоквартирних будинків №№ 3, 3А, 3Б по провулку Дунаєва (65044, м. Одеса, провулок Дунаєва, буд. 3, код ЄДРПОУ 25831535) - задовольнити частково.
2. Провадження по справі в частині позовних вимог про стягнення 23 142,02грн. основного боргу - закрити.
3. Стягнути з Об'єднання співвласників “Сімекс» багатоквартирних будинків №№ 3, 3А, 3Б по провулку Дунаєва (65044, м. Одеса, провулок Дунаєва, буд. 3, код ЄДРПОУ 25831535) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код ЄДРПОУ 40121452) пеню в розмірі 273 (двісті сімдесят три)грн. 71коп., 3% річних у розмірі 224 (двісті двадцять чотири)грн. 36коп. інфляційні витрати в розмірі 1 832 (одна тисяча вісімсот тридцять дві)грн. 10коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 78 (сімдесят вісім)грн. 67коп.
4. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 31 січня 2025 р.
Суддя К.Ф. Погребна