Справа № 183/10195/24
№ 1-кп/183/1346/25
03 лютого 2025 року Дніпропетровська обл.,
м. Самар
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю - секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції),
захисника - ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції),
обвинуваченого - ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 62023170030001168від 11.08.2024 року за обвинуваченням
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Задунаївка, Арцизького р-ну, Одеської обл., громадянина України, з середньою освітою, одруженого, військовослужбовця, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
ОСОБА_5 будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією та проходячи службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 військової частини НОМЕР_1 на посаді стрільця-помічника гранатометника ІНФОРМАЦІЯ_2, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 9, 11, 16, 125-130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1-4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від обов'язків військової служби, в умовах воєнного стану, 31.08.2022 y невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 09:00 год. самовільно залишив місце дислокації військової частини НОМЕР_1 , яка тимчасово дислокувалась за адресою: АДРЕСА_3 (більш детальна адреса не підлягає розголошенню в умовах правового режиму воєнного стану), та ухиляється від проходження військової служби проводячи час на власний розсуд, не пов'язуючи його з обов'язками військової служби до теперішнього часу.
Таким чином ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, яке кваліфікується як самовільне залишення військової частини військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення в межах висунутого обвинувачення, погодившись з юридичною оцінкою інкримінованого йому діяння та пояснив про обставини викладені вище, які стали підставою для пред'явлення останньому обвинувачення, за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Показання обвинуваченого ОСОБА_5 є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.
Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
За згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які правильно розуміє обвинувачений та інші учасники судового провадження і які ніким не оспорюються. При цьому у суду не було сумнівів в добровільності та істинності їх позиції, суд вважав недоцільним дослідження решти доказів щодо обставин, які сторонами кримінального провадження не оспорювались. Тому, суд обмежив дослідження доказів допитом обвинуваченої та дослідженням тих матеріалів кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_5 ..
При цьому суд роз'яснив обвинуваченому ОСОБА_5 та іншим учасникам судового провадження, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати визнанні ними фактичні обставини справи в апеляційному порядку.
Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, доходить до висновку про те, що вина ОСОБА_5 повністю доведена під час судового розгляду та кваліфікує його дії за ч. 5 ст. 407 КК України, як самовільне залишення військової частини військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану.
При призначенні покарання, суд, відповідно до вимог ст.ст. 65 - 67 КК України, враховує ступінь тяжкості та конкретні обставини вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого, наявність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться у п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання суд в кожному випадку і щодо кожного засудженого, який визнається винним у вчиненні злочину, повинен дотримуватися вимог ст. 65 КК України, а саме: враховувати характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу засудженого та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, оскільки саме через останні реалізується принцип законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначене судом покарання повинно бути достатнім, для виправлення засуджених і попередження здійснення ними нових злочинів.
Згідно класифікації, передбаченої ст. 12 КК України, обвинувачений вчинив тяжкий злочин.
Обставин, які згідно зі ст. 66 КК України пом'якшують покарання обвинуваченому не встановлено.
Обставин, які згідно зі ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченому судом не встановлено.
Вивченням особи обвинуваченого встановлено, що він на обліку у лікарів психіатра, нарколога не перебуває, проживає однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_6 , має утриманців, за місцем проживання зарекомендував себе посередньо, військовослужбовець, раніше не судимий.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд виходить із положень ст. ст. 50, 65 КК України, враховує принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно ст. 12 КК України є тяжким умисним злочином, відсутність пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, дані про особу винного, у зв'язку з чим суд призначає обвинуваченому ОСОБА_5 покарання за санкцією ч. 5 ст. 407 КК України у виді позбавлення волі на строк п'ять років, яке є необхідними та достатніми покаранням для виправлення обвинуваченого, а також запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.
На переконання суду, саме таке покарання відповідає загальним засадам його призначення, визначеним у статтях 50, 65 КК України, є справедливим та співмірним протиправному діянню, необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_5 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Вирішуючи питання можливості звільнення обвинуваченого ОСОБА_5 від відбування покарання з випробовуванням, із застосуванням положень ст. 75 КК України, суд дійшов наступного.
Системне тлумачення норм ст. 75 КК України дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання.
Водночас, з огляду на положення ст.75 КК України законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, зокрема, у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість кримінальних правопорушень, особу винного, але й інші обставини справи.
При цьому, оскільки покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинене кримінальне правопорушення, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових кримінальних правопорушень, як самим обвинуваченим, так і іншими особами, застосування ст.75 КК України при визначенні покарання за вчинення кримінальних правопорушень указаної категорії в теперішніх умовах є неприпустимим.
Тобто, звільнення осіб від відбування покарання з випробуванням військовослужбовця за самовільне залишення військової частини в умовах воєнного стану не лише не сприятиме запобіганню вчиненню нових злочинів іншими особами, а навпаки створить у таких осіб впевненість у безкарності за відмову від виконання наказів командирів, а також відмову від захисту Батьківщини. Вказане свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого злочину, оскільки може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного (обвинуваченого, засудженого), а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Відсутність належного реагування держави, зокрема суду під час призначення покарання за вчинення військовослужбовцями кримінальних правопорушень проти встановленого порядку несення військової служби під час дій військового стану (збройної агресії та повномасштабного вторгнення збройних сил Російської Федерації на територію України) нівелює визначену ст.ст. 50, 65 КК України мету призначення покарання та може призвести до збільшення рівня злочинності у військах, зниження рівня дисципліни та підриву боєготовності військових підрозділів, неспроможності забезпечення командуванням військових частин належного виконання завдань з оборони держави, захисту незалежності та територіальної цілісності України, що призводить до порушення прав та інтересів суспільства в цілому та держави.
На переконання суду застосування до військовослужбовців інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням за вчинення кримінальних правопорушень, пов'язаних з ухиленням від військової служби в умовах воєнного стану, не сприяє підтриманню належної боєздатності та рівня військової дисципліни Збройних сил України, попередженню нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими військовослужбовцями.
Таким чином, суд, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного, вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного стану, відношення особи до скоєного кримінального правопорушення, вважає за не можливе звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробовуванням, із застосуванням положень ст. 75 КК України.
Ухвалою слідчого судді Болградського районного суду Одеської області від 20.09.2024 р. щодо ОСОБА_5 застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 16 листопада 2024 року.
Ухвалою 07.11.2024 р Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області обвинуваченому продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою до 06.11.2024 р..
Ухвалою 13.12.2024 р Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області обвинуваченому продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою до 09.02.2025 р..
Час тримання обвинуваченого під вартою (починаючи з 20.09.2024 р.) слід зарахувати у строк відбуття ним покарання за цим вироком із розрахунку день попереднього ув'язнення за день позбавлення волі.
Запобіжний захід обвинуваченому до набрання вироком законної сили слід залишити раніше застосований - тримання під вартою.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
Процесуальні витрати та речові докази відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 100, 124, 349, 368 - 374, 376, 392 - 395 КПК України, суд -
ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років.
Строк відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з дня набрання вироком законної сили, зарахувавши у строк відбуття покарання час тримання його під вартою із розрахунку день попереднього ув'язнення за день позбавлення волі, починаючи з 20 вересня 2024 р..
Запобіжний захід ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили залишити раніше застосований - тримання під вартою.
На вирок може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.
Суддя ОСОБА_1