22 січня 2025 року Справа № 915/1108/24
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi Мавродієвої М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Сулейманової С.М.,
представника прокуратури: Григорян Е.Р.,
представника позивача: не з'явився,
представника відповідача: не з'явився,
представника третьої особи: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва Миколаївської області,
в інтересах держави в особі: Миколаївської обласної державної адміністрації,
до відповідача: Миколаївської міської ради,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:
Державне спеціалізоване господарське підприємство “Ліси України»,
про: усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання незаконними і скасування пунктів рішення Миколаївської міської ради, скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі,-
Керівник Окружної прокуратури міста Миколаєва Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Миколаївської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», з наступними вимогами:
- усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання незаконними і скасування пунктів 97, 97.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 19.06.2009 №35/54 про затвердження проекту землеустрою та відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 999 кв.м з кадастровим номером 4810137200:01:052:0022, віднесеної за функціональним призначенням до земель житлової забудови, за рахунок земель міста, не наданих у власність або у користування, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ;
- усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:052:0022 площею 0,099 га, розташованої по АДРЕСА_1 .
В обгрунтування позовних вимог прокурор вказує наступне:
- пунктами 97, 97.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради №35/54 від 19.06.2009 затверджено проект землеустрою та відведено у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 999 кв.м, віднесено її за функціональним призначенням до земель житлової забудови за рахунок земель міста, не наданих у власність або у користування, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 ;
- на підставі проекту землеустрою, затвердженого вказаним рішенням міської ради, сформовано земельну ділянку площею 999 кв.м з кадастровим номером 4810137200:01:052:0022 та внесено відомості про неї до Державного земельного кадастру. Державний акт на право власності на вказану земельну ділянку ОСОБА_1 не видавався. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно будь-які речові права щодо вказаної земельної ділянки за жодною особою не реєструвались;
- відповідно до актового запису про смерть №371 від 25.01.2016 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. За інформацією третьої Миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області №660/01-16 від 07.09.2024, згідно алфавітних книг обліку та реєстрації спадкових справ третьої Миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області за 2016-2024 роки, після смерті ОСОБА_1 спадкова справа не заводилась;
- пункти 97, 97.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради №35/54 від 19.06.2009 щодо відведення земельної ділянки площею 999 кв.м з кадастровим номером 4810137200:01:052:0022 у власність ОСОБА_1 є незаконними, оскільки як на час прийняття 19.06.2009 Миколаївською міською радою рішення №35/54 про затвердження проекту землеустрою та відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 999 кв.м з кадастровим номером 4810137200:01:052:0022, так і на даний час спірна ділянка належить до земель державного лісового фонду, перебуває в постійному користуванні ДП “Миколаївське лісове господарство»;
- земельним і лісовим законодавством не передбачено можливість передачі у приватну власність земельної ділянки лісогосподарського призначення державної форми власності для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд;
- всупереч нормам Земельного кодексу України, Миколаївською міською радою з перевищенням наданих законом повноважень прийнято пункти 97, 97.2 розділу 4 рішення №35/54 від 19.06.2009, якими в односторонньому порядку, поза волею належного розпорядника - Миколаївської обласної державної адміністрації фактично вилучено з постійного користування ДП “Миколаївське лісове господарство» земельну ділянку державного лісового фонду з кадастровим номером 4810137200:01:052:0022 та передано її у приватну власність;
- відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:052:0022 за рахунок державного лісового фонду супроводжувалось фактичною незаконною зміною її цільового призначення;
- враховуючи, що пункти 97, 97.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради №35/54 від 19.06.2009 стосуються спірної земельної ділянки лісового фонду, розпоряджатися якою не уповноважений вказаний орган місцевого самоврядування та яка не може бути вилучена із державної власності поза волею власника - Миколаївської обласної державної адміністрації, таке рішення в цій частині суперечить ст.ст.116, 141, 149 ЗК України, та порушує інтереси держави, що є підставою для визнання його незаконним та скасування;
- відновлення порушених інтересів держави потребує скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.
Ухвалою суду від 23.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 23.10.2024. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України».
Миколаївська міська рада у відзиві від 04.10.2024 заперечує проти задоволення позову посилаючись на наступне:
- згідно листа управління містобудування та архітектури виконкому Миколаївської міської ради від 14.04.09 №15-3446/43 погоджено передати Прокоф'єву Ю.В. у власність земельну ділянку площею 999 кв.м, за рахунок земель міста, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ;
- юридичним департаментом Миколаївської міської ради було направлено службову записку від 01.09.2023 №30641/02.06.01-04/23-2 до управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради щодо надання копії проєкту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 999 кв.м з кадастровим номером 4810137200:01:052:0022 по АДРЕСА_1 ;
- листом управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради від 11.09.2023 №32172/11.02-03/23-2 надано копії проєкту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 999 кв.м. з кадастровим номером 4810137200:01:052:0022 по АДРЕСА_1 ;
- відповідно до висновку Державного комітету України із земельних ресурсів Управління держкомзему у місті Миколаїв від 17.06.2009 №2604 погоджено відведення ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 999 кв.м інші, за рахунок земель міста не наданих у власність чи користування з віднесенням її до земель житлової забудови - для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 ;
- відповідно до висновку про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок Міністерства охорони навколишнього природного середовища України Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, загальною площею 999 кв.м у власність ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ;
- згідно листа Міської санітарно-епідеміологічної станції від 14.04.2009 №806/5 погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 999 кв.м ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування індивідуальних житлових будинків по АДРЕСА_1 ;
- відповідно висновку Управління культури Миколаївської обласної державної адміністрації від 13.04.2009 №1121 про погодження проекту відведення земельних ділянок, враховуючи висновок наукової археологічної експертизи від 10.04.2009 №314-13/05-81 погоджено проект щодо відведення земельної ділянки площею 999 кв.м ОСОБА_1 у власність за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд за умов: а) використання земельних ділянок тільки за вказаним призначенням; б) припинення власниками ділянок будь-яких земельних робіт у разі знахідки археологічного або історичного характеру та повідомлення про це протягом однієї доби управління культури облдержадміністрації та місцеву раду. Земельні роботи не можуть бути відновлені без письмового дозволу управління культури облдержадміністрації (стаття 36 Закону України «Про охорону культурної спадщини) в) у зв'язку із примиканням до ділянки пам'ятки археології «Поселення пізньої бронзи - античності - Соляні» заборони порушення меж відведених ділянок;
- проект землеустрою щодо відведення спірної земельною ділянки мав всі погодження, які передбачені вимогами статті ст.186-1 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури відведення земельних ділянок та зміни їх цільового призначення»;
- держава в особі Державного комітету України із земельних ресурсів Управління держкомзему у місті Миколаїв, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області, Управління культури Миколаївської обласної державної адміністрації, погодила відведення у власність земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:01:052:0022 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по вул.Аеродромній, 53-А в центральному районі м.Миколаєва, а потім через органи прокуратури подає позовну заяву до суду про визнання незаконним та скасування пунктів рішення міської ради;
- держава на момент розроблення проекту землеустрою та його затвердження Миколаївською міською радою погодила можливість відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 та не вказувала про заперечення щодо цього, а також порушення прав та інтересів держави;
- приймаючи оскаржувані пункти рішення Миколаївська міська рада діяла у межах повноважень, визначених статтями 12, 123 Земельного кодексу України, статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»;
- пункти оскаржуваного рішення є актом індивідуальної дії і вичерпали свою дію фактом їх виконання.
23.10.2024 судом відкладено підготовче засідання на 25.11.2024.
Ухвалою суду від 25.11.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.12.2024.
17.12.2024 судом відкладено розгляд справи на 22.01.2025.
Сторони та третя особа явку повноважних представників у судове засідання не забезпечили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, окрім відповідача, який у відзиві просив розглядати справу без участі його представника.
Представник прокуратури підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
Господарським судом також враховано, що явка представників учасників справи не визнавалась судом обов'язковою.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомленні про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі, зокрема повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представників сторін та третьої особи.
У судовому засіданні 22.01.2025 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
У відповідності до пунктів 97, 97.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради №35/54 від 19.06.2009 «Про вилучення, надання, передачу у власність, спільну сумісну та спільну часткову власність, надання в оренду земельних ділянок громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради по Центральному району м.Миколаєва», затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки загальною площею 999 кв.м зарахувавши її за функціональним використанням до земель житлової забудови, за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_3 .
Надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 999 кв.м для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_3 .
Згідно інформації, яка міститься у листі №340/115-20 від 07.09.2022 Відділу у Миколаївському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ДП Центром ДЗК перенесено дані про земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:01:052:0022 площею 0,0999 га для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_1 . Форма власності - приватна. Категорія земель - землі житлової та громадської забудови, цільове призначення - 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Відомості про земельну ділянку перенесено на підставі рішення Миколаївської міської ради від 19.06.2009 року №35/34 (про затвердження проекту землеустрою у приватну власність громадянину ОСОБА_1 . Відомості про реєстрацію речового права на дану земельну ділянку відсутні.
З інформації Управління у Миколаївському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, яка міститься в листі №389/43-21 від 29.10.2021, інформація про видачу державного акту на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:01:052:0022 громадянину ОСОБА_1 , у відділі відсутня.
Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за №388167647 від 24.07.2024, будь-які речові права щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:052:0022 за жодною особою не реєструвались.
Прокурор вказує, що відповідно до актового запису про смерть №371 від 25.01.2016 ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За інформацією Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської Області, яка міститься в листі від 07.09.2024 № 660/01-16, згідно алфавітних книг обліку та реєстрації спадкових справ Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області за 2016-2024 роки, після смерті ОСОБА_1 спадкова справа не заводилась.
Згідно з інформацією Державного підприємства «Миколаївське лісове господарство», яка міститься в листі №87 від 31.03.2020 та додатків до нього, підприємство з 1986 року реалізує право постійного користування щодо земель лісового фонду, кварталу 47 виділів 1, 2 на підставі Державного акту на право користування землею Серія Б №031139 та планово - картографічних матеріалів лісовпорядкування, а саме планшету №5 лісовпорядкування 2013 року, у тому числі і земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:052:0022.
У листі №281 від 03.05.2023 Південного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (м.Миколаїв) зазначено, що за рахунок земель державного лісового фонду, які перебувають у постійному користуванні ДП «Миколаївське лісове господарство» Миколаївське лісництво квартал 47 виділи 1,2 було сформовано, зокрема земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:01:052:0022. Дозволу на вилучення, припинення права постійного користування або добровільної відмови від вказаної земельної ділянки управління не надавало.
Згідно з інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання “Укрдержліспроект», яка міститься в листі №749 від 24.11.2020, та доданих до нього фрагментів публічної кадастрової карти України з нанесеною частиною межі кв.47 Миколаївського лісництва ДП «Миколаївський лісгосп», земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:052:0022 станом на 01.01.2004 та 01.01.2014 входила до складу державного лісового фонду кв.47 вид.1 Миколаївського лісництва ДП «Миколаївський лісгосп».
Прокурор вважає, що на час прийняття 19.06.2009 Миколаївською міською радою рішення №35/54 про затвердження проекту землеустрою та відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 999 кв.м. з кадастровим номером 4810137200:01:052:0022 допущено порушення земельного та лісового законодавства щодо передачі у приватну власність земельної ділянки лісогосподарського призначення державної форми власності для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Оскільки спірна земельна ділянка на час прийняття оскаржуваного рішення та на даний час перебуває в постійному користуванні державного підприємства і розташована в місті обласного значення, то розпорядження нею здійснює Миколаївська обласна державна адміністрація.
Так, за інформацією Миколаївської обласної державної адміністрації, яка міститься в листі від 10.09.2020 №05-67/2526/5-20, облдержадміністрації не було відомо про рішення Миколаївської міської ради від 19.06.2009 №35/34, яким передано у приватну власність громадянам за рахунок земель лісового фонду земельні ділянки, розташовані у межах Центрального району м.Миколаєва. Миколаївською міською радою питання стосовно розпорядження земельними ділянками, зокрема, з кадастровим номером 4810137200:01:052:0022 з облдержадміністрацією не погоджувалось, розпорядження про припинення права постійного користування Державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» вказаною земельною ділянкою або її вилучення з постійного користування підприємства головою облдержадміністрації не видавалось.
Також, відповідно до інформації Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства, яка міститься у листі №738 від 04.09.2020, зокрема, земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:052:0022 згідно з даними Публічної кадастрової карти України та планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування розміщена в межах земель лісогосподарського призначення, що перебуває в постійному користуванні Державного підприємства «Миколаївське лісове господарство». Інформація про вилучення земельної ділянки зі складу земель постійного користування ДП «Миколаївське ЛГ» до управління не надходила.
За твердженням прокурора, вказані обставини свідчать про те, що Миколаївською міською радою усупереч вимогам законодавства прийнято пункти 97, 97.2 розділу 4 рішення від 19.06.2009 №35/54, якими в односторонньому порядку, поза волею належного розпорядника - Миколаївської обласної державної адміністрації, фактично вилучено з постійного користування ДП «Миколаївське лісове господарство» земельну ділянку державного лісового фонду з кадастровим номером 4810137200:01:052:0022 та передано її у приватну власність зі зміною її цільового призначення.
Прокурор, з метою захисту права держави на землі лісового фонду, котрі неправомірно передано у приватну власність, усунення виявлених порушень у сфері розпорядження землями державної власності, звернувся з даним позовом до господарського суду.
На підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов наступних висновків.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, зазначене конституційне положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених цим Законом. Згідно з частиною третьою статті 23 Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Враховуючи, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст.131-1 Конституції України та ст.23 Закону України "Про прокуратуру".
Відповідно до ст.131-1 Конституції України, на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Одночасно, організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.
Частиною 3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно ч.ч.3, 4 ст.53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Правовий висновок щодо застосування ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
Так, за п.п.76-77 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Згідно п.80 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 по справі №912/2385/18 невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Нездійснення позивачем протягом тривалого часу захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, не звернення до суду із відповідним позовом протягом тривалого часу після звернення до відповідача, надає право прокурору на звернення до суду з даним позовом.
Статтею 14 Конституції України та ст.373 ЦК України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Відповідно до ст.1 Лісового Кодексу України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
З огляду на зазначене землі лісового фонду за особливостями свого цільового призначення і правового режиму не можуть використовуватися для житлової та громадської забудови (для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд).
У той же час, незаконне вилучення земель державної власності лісогосподарського призначення та їх відведення у приватну власність як земель житлової та громадської забудови, не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні.
Зокрема, такі дії порушують інтереси держави у сфері ефективного використання земельних та лісових ресурсів, оскільки унеможливлюють реалізацію державної політики по забезпеченню охорони, відтворення та сталого використання земельних і лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства.
Відповідно до ст.ст.319, 386 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Згідно ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, у тому числі шляхом звернення до суду.
Статтею 17 ЦК України передбачено, що орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом. Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.
Ураховуючи викладене, Миколаївська обласна державна адміністрація має право звернутися до суду за захистом порушеного права як розпорядник земель державного лісового фонду.
Прокуратурою в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру» 23.10.2021 скеровано до Миколаївської облдержадміністрації запит №51-9118вих-21, де вказано про конкретні порушення законодавства при прийнятті Миколаївською міською радою рішення від 19.06.2009 №35/34 та запропоновано надати інформацію про вжиті або заплановані заходи, у тому числі шляхом звернення до суду з позовом.
У відповідь на вказаний запит Миколаївська обласна державна адміністрація листом №05-67/4306/5-21 від 28.10.2021 проінформувала, що нею заходи стосовно припинення порушення використання громадянами, зокрема, земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:052:0022 не вживались, в тому числі позову до суду не пред'являлось.
Прокуратурою в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру» повторно скеровано до Миколаївської обласної державної адміністрації запит №51-50/2-7304вих-24 від 24.07.2024 де вказано про конкретні порушення законодавства при прийнятті Миколаївською міською радою рішення від 19.06.2009 №35/34 та запропоновано надати інформацію про вжиті або заплановані заходи, у тому числі шляхом звернення до суду з позовом.
У відповідь на вказаний запит Миколаївська обласна державна адміністрація листом №05-67/1997/5-24 від 01.08.2024 проінформувала, що нею позов, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:052:0022 в порядку господарського судочинства не пред'являвся. Повідомила, що не заперечує щодо пред'явлення органами прокуратури позову з метою захисту інтересів держави та усунення виявлених порушень чинного законодавства.
Прокурор зазначає, що спірна ділянка як на момент відведення, так і на даний час відноситься до сфери розпорядження держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, то невжиття нею протягом розумного строку після отримання повідомлення про наявність порушень інтересів держави, заходів до їх поновлення, є підставою звернення прокурора до суду.
Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 (12-72гс19), сам факт незвернення до суду обраного прокурором позивача з відповідним позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що зазначений орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
У постанові від 26.07.2018 по справі №926/1111/15 Верховний Суд зазначив, що прокурор, встановивши не усунуті порушення інтересів держави, має не тільки законне право, а й обов'язок здійснити захист таких інтересів, обравши при цьому один із способів захисту.
Отже, прокурор, у відповідності з вимогами ст.131-1 Конституції України, ст.53 ГПК України, має всі правові підстав для звернення до суду з даним позовом з метою забезпечення належного та своєчасного захисту порушених інтересів держави.
Миколаївська обласна прокуратура направила Миколаївській обласній державній адміністрації повідомлення №51-50/2-8365вих-24 від 02.09.2024 про намір здійснення Миколаївською обласною прокуратурою представництва інтересів держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації шляхом пред'явлення позову до Господарського суду Миколаївської області .
За такого, суд приходить до висновку, що прокурор правомірно звернувся до господарського суду з даним позовом.
За таких обставин, суд погоджується з доводами прокурора про наявність підстав для представництва ним у даній справі інтересів держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації.
За приписами ст.19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.
Відповідно до ст.55 Земельного кодексу України, до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ст.57 Земельного кодексу України, ч.1 ст.17 Лісового кодексу України).
Згідно ч.2 ст. 84 Земельного кодексу України, право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Частиною 5 ст.122 Земельного кодексу України визначено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Частиною 2 ст.1 Лісового кодексу України визначено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Статтею 5 Лісового кодексу України, визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Згідно ст.7 Земельного кодексу України, ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.
Відповідно до ст.8 Лісового кодексу України, у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
Згідно з п.4 ст.31 Лісового кодексу України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.
У відповідності до п.5 Розділу VІІІ «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України , до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.
У відповідності до ст.48 Лісового кодексу України, у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування.
Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.
У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об'єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.
Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.
Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п.5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України.
Згідно з інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання “Укрдержліспроект», яка міститься в листі №749 від 24.11.2020, та доданих до нього фрагментів публічної кадастрової карти України з нанесеною частиною межі кв.47 Миколаївського лісництва ДП «Миколаївський лісгосп», земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:052:0022 станом на 01.01.2004 та 01.01.2014 входила до складу державного лісового фонду кв.47 вид.1 Миколаївського лісництва ДП «Миколаївський лісгосп».
Відповідно до інформації Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства, яка міститься у листі №738 від 04.09.2020, зокрема, земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:052:0022 згідно з даними Публічної кадастрової карти України та планово - картографічними матеріалами лісовпорядкування розміщена в межах земель лісогосподарського призначення, що перебуває в постійному користуванні Державного підприємства «Миколаївське лісове господарство». Інформація про вилучення земельної ділянки зі складу земель постійного користування ДП «Миколаївське ЛГ» до управління не надходила.
Крім того, у листі №227/12.01-12 від 09.06.2023 Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради, надано інформацію, що земельна ділянка, зокрема з кадастровим номером 4810137200:01:052:0022 входить до перспективної зони ландшафтно-рекреаційної загальноміського значення (ПР-2).
Таким чином, спірна земельна ділянка на час прийняття Миколаївською міською радою рішення №35/54 від 19.06.2009 про затвердження проекту землеустрою та відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:052:0022 у власність ОСОБА_1 так і на даний час належить до земель державного лісового фонду та перебуває у постійному користуванні ДП «Миколаївське лісове господарство».
Так, відповідно до ч.1 ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Частиною 1 ст.3 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
У відповідності до ч.1 ст.79-l Земельного кодексу України формування земельної ділянки як об'єкта цивільних прав полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Частиною 5 ст.116 Земельного Кодексу України визначено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Відповідно до ч.ч.2, 8 ст. 20 Земельного Кодексу України, зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності проводилася органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймали рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебували у державній чи комунальній власності, здійснювалося за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до вимог ст.ст.57, 59 Лісового кодексу України, зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.
Переведення земельних лісових ділянок до нелісових земель у цілях, пов'язаних з веденням лісового господарства, здійснюється без їх вилучення у постійного лісокористувача з дозволу органу виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями.
Порядок вилучення земельних ділянок врегульовано ст.149 Земельного кодексу України, відповідно до якої на час виникнення спірних відносин земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, могли вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим кодексом.
Частиною 2 статті 149 Земельного кодексу України, було визначено, що вилучення земельних ділянок, провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад, відповідно до їх повноважень.
За приписами ч.9 ст.149 Земельного кодексу України, вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення належить до повноважень Кабінету Міністрів України.
Згідно п.5 ст.27 Лісового кодексу України, Кабінет Міністрів у сфері лісових відносин передає у власність, надає у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності.
За приписами п.4 ст.31 Лісового Кодексу України, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.
З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що землі лісового фонду, які за матеріалами лісовпорядкування знаходяться у користуванні державних лісогосподарських підприємств, належать до державної власності та перебувають у розпорядженні обласних державних адміністрацій.
Водночас, за інформацією Миколаївської обласної державної адміністрації від 10.09.2020 №05-67/2526/5-20, облдержадміністрації не було відомо про рішення Миколаївської міської ради від 19.06.2009 №35/34, яким передано у приватну власність громадянам за рахунок земель лісового фонду земельні ділянки, розташовані у межах Центрального району м.Миколаєва. Миколаївською міською радою питання стосовно розпорядження земельними ділянками, зокрема, з кадастровим номером 4810137200:01:052:0022 з облдержадміністрацією не погоджувалось, розпорядження про припинення права постійного користування Державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» вказаною земельною ділянкою або її вилучення з постійного користування підприємства головою облдержадміністрації не видавалось (арк.45).
Також, відповідно до інформації Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства, яка міститься у листі №738 від 04.09.2020, зокрема, земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:052:0022 згідно з даними Публічної кадастрової карти України та планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування розміщена в межах земель лісогосподарського призначення, що перебуває в постійному користуванні Державного підприємства «Миколаївське лісове господарство». Інформація про вилучення земельної ділянки зі складу земель постійного користування ДП «Миколаївське ЛГ» до управління не надходила.
У відповідності до п.«а» ч.1 ст.21 Земельного кодексу України, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.
Таким чином, оскільки під час відведення у власність вказаної земельної ділянки Миколаївською міською радою протиправно змінено її цільове призначення із земель лісогосподарського призначення на землі житлової та громадської забудови, то відповідно до п.«а» ч.1 ст.21 Земельного кодексу України наявні підстави для визнання незаконними пунктів 97, 97.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 19.06.2009 №35/54.
Правовідносини щодо формування земельної ділянки, реєстрації її в Державному земельному кадастрі регулюються Земельним кодексом України, Законом України «Про Державний земельний кадастр», постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру» від 17.10.2012 №1051.
Згідно ч.1 ст.1 Законом України «Про Державний земельний кадастр», державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Відповідно до ст.ст.15, 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр», до Державного земельного кадастру включаються відомості щодо цільового призначення земельної ділянки (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель). Земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер, який є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.
Частиною 10 ст.24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Аналогічна підстава скасування державної реєстрації земельної ділянки передбачена ч.13 ст.79-1 Земельного кодексу України.
Оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:052:0022 дотепер належить до земель державного лісового фонду, то вона не може відноситися до земель приватної власності з цільовим призначенням землі житлової та громадської забудови з видом використання «для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд».
Статтями 16, 25 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Також у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки закривається і відповідна Поземельна книга.
Відповідно до ст.6 Закону України «Про Державний земельний кадастр» ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
За змістом ч.13 ст.79-1 Земельного кодексу України, земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується, у тому числі в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.
У абз.2 ч.10 ст.24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).
Тобто, законодавець встановив, що у випадку здійснення незаконної державної реєстрації земельної ділянки єдиною можливою підставою для її скасування у Державному земельному кадастрі є саме судове рішення про скасування державної реєстрації ділянки, яке має супроводжуватися скасуванням і рішення органу державної виконавчої влади, яким затверджено документацію, що слугувала підставою формування відповідної ділянки.
За інформацією Головного управління Держгеокадастру в області від 22.07.2024 №10-14-0.6-3331/2-24 наразі відсутні підстави вважати, що дана земельна ділянка не зареєстрована саме з вини заявника, а тому скасування державної реєстрації земельної ділянки можливе за наявності доведеної вини останнього.
Так, відповідно до ст.152 Земельного Кодексу України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Статтею 391 Цивільного Кодексу України установлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Незаконне вилучення спірної земельної ділянки призвело до зміни її правового статусу, а саме: державна власність змінена на комунальну та приватну. Змінено й цільове призначення земельної ділянки з земель лісогосподарського призначення на землі житлової та громадської.
Судом встановлено, що спірна земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду та перебуває у постійному користуванні державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства.
Предмет негаторного позову становить вимога власника, який володіє майном, до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.
Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.
Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.
При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв'язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.
Оскільки акт на право користування землею серії Б №031139 1986 року є чинним, зміни до нього не вносились, то Миколаївська обласна державна адміністрація не втратила володіння, а ДП «Миколаївське лісове господарство», правонаступником якого є ДСГП «Ліси України» - право користування спірною земельною ділянкою, яке й до цього часу належить останньому.
Враховуючи, що спірна земельна ділянка входить до земель державного лісового фонду, речові права на неї не зареєстровані за ОСОБА_1 , та правонаступники (спадкоємці) його прав та обов'язків за твердженням прокурора відсутні, то мета позову спрямована саме на усунення перешкод у розпорядженні та користуванні нею.
З урахуванням викладеного в даній справі ефективний захист інтересів держави потребує усунення перешкод Миколаївській обласній державній адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання незаконними і скасування пунктів 97, 97.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 19.06.2009 №35/54 та скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:052:0022 площею 0,0999 га, розташованої по вул.Аеродромній, 53-а у м.Миколаєві.
Задоволення судом саме таких позовних вимог призведе до припинення існування спірної ділянки як земель житлової та громадської забудови та загалом як об'єкта цивільних правовідносин та, відповідно, відновлення права постійного користування державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства на спірну ділянку Держлісфонду України, оскільки остання дотепер на підставі акту на право постійного користування та матеріалів лісовпорядкування рахується як землі лісогосподарського призначення державної власності.
Не скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі вочевидь створює перешкоди власнику, оскільки неможливо в силу вимог закону сформувати земельну ділянку під усім лісовим масивом, на яку накладається інша земельна ділянка з іншим цільовим призначенням.
Таким чином, державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:052:0022 у Державному земельному кадастрі підлягає скасуванню.
Враховуючи вищевикладене, позов прокурора підлягає задоволенню.
У відповідності до ч.1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі Салов проти України від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Надточий проти України від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Статтею 86 ГПК України, передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58).
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.
Відповідно до ст.129 ГПК України, у разі задоволення позову, судовий збір підлягає покладенню на відповідача.
Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації (код ЄДРПОУ 00022579) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання незаконними і скасування пунктів 97, 97.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 19.06.2009 № 35/54 про затвердження проекту землеустрою та відведення у власність Прокоф'єву Юрію Вікторовичу земельної ділянки площею 999 кв.м з кадастровим номером 4810137200:01:052:0022, віднесеної за функціональним призначенням до земель житлової забудови, за рахунок земель міста, не наданих у власність або у користування, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул.Аеродромній, 53-а у м.Миколаєві.
3. Усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації (код ЄДРПОУ 00022579) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:052:0022 площею 0,099 га, розташованої по вул. Аеродромній, 53-а у м.Миколаєві.
4. Стягнути з Миколаївської міської ради на користь Миколаївської обласної прокуратури 4844,80 грн судового збору.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч.1 ст.254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно ст.257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне судове рішення складено 03.02.2025 року.
Суддя М.В.Мавродієва