вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"03" лютого 2025 р. м. Київ Справа № 911/2980/24
Суддя Грабець С.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Біоальянс-Енергія"
до Гребінківської селищної ради
про стягнення заборгованості,
без виклику учасників справи
04 листопада 2024 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Біоальянс-Енергія" (далі - позивач) до Гребінківської селищної ради (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 22 779,45 грн.
В обґрунтування заявлених вимог представник позивача послався на порушення відповідачем умов договору №21/2021 на поточний ремонт від 19.08.2021 року.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.11.2024 року відкрите провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, відповідачу роз'яснено, що в строк до 11.12.2024 року він має право надіслати суду заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позовну заяву (пред'явити зустрічний позов).
29 листопада 2024 року через систему "Електронний суд" до Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Частиною 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність та вірогідність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
19 серпня 2021 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Біоальянс-Енергія" (далі - позивач) та Гребінківською селищною радою (далі - відповідач) укладений договір №21/2021 на поточний ремонт (далі - договір), згідно з умовами якого, позивач зобов'язувався виконати роботи з повірки приладів газової безпеки (далі - роботи), що знаходяться в приміщеннях котелень Гребінківської селищної ради, а відповідач зобов'язувався роботи прийняти та оплатити.
Згідно з п. 2.1. договору, загальна вартість робіт визначена на підставі договірної ціни та складає 23 190,00 грн. (двадцять три тисячі сто дев'яносто гривень 00 копійок), в тому числі 20% ПДВ 3 865,00 грн. (три тисячі вісімсот шістдесят п'ять гривень 00 копійок).
Пунктом 3.1. договору встановлено, що розрахунки за виконані роботи здійснюються у безготівковій формі, шляхом перерахування на рахунок позивача грошових коштів, визначених у п. 2.1 даного договору, в 10-тиденний термін після підписання актів виконаних робіт при наявності бюджетного фінансування. У випадку затримки фінансування - не пізніше 20 числа місяця наступного за розрахунковим, але не пізніше останнього робочого дня бюджетного року.
Цей договір набирає чинності з дати його укладання та діє до 31.12.2021 р. Датою укладання договору є дата підписання його сторонами (п. 8.1. договору).
Відповідно до додаткової угоди №1 до договору на поточний ремонт №21/2021 від 19 серпня 2021 року, сторони дійшли згоди про продовження дії договору на поточний ремонт №21/2021 від 19 серпня 2021 року, у зв'язку з чим погодили наступну (нову) редакцію п. 8.1. договору: «Цей договір набирає чинності з дати його укладання та діє 31.12.2022 р. Датою укладання договору є дата підписання його сторонами».
Рішенням Господарського суду Київської області від 30.01.2024 року в справі №911/1719/23 позов товариства з обмеженою відповідальністю "Біоальянс-Енергія" до Гребінківської селищної ради задоволений, стягнуто з відповідача на користь позивача 23 190, 00 грн. боргу за послуги, надані згідно з умовами договору №21/2021 від 19.08.2021 року.
Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлена в рішенні, у зв'язку з чим відсутня необхідність встановлення їх повторно, піддаючи сумніву стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Так, судом встановлений факт порушення відповідачем умов договору №21/2021 на поточний ремонт від 19.08.2021 року.
У зв'язку з тим, що відповідач не оплатив борг у сумі 23 190,00 грн., позивач звернувся до суду та просив стягнути з відповідача 14 245,66 грн. пені, 1 019,72 грн. трьох процентів річних та 7 514,07 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції.
Частиною 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі "Мала проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що рівність сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом.
29 листопада 2024 року через систему "Електронний суд" до Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти стягнення пені заперечував, послався на те, що договором не було передбачено стягнення пені за порушення відповідачем зобов'язання щодо оплати виконаних робіт, проти стягнення трьох процентів річних у сумі 335,79 грн. та суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, в розмірі 1 043,55 грн., не заперечував.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Зобов'язання припиняється:
- за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами (ст. 600 Цивільного кодексу України);
- зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги (ч. 1 ст. 601 Цивільного кодексу України);
- за згодою сторін (ч. 1 ст. 604 Цивільного кодексу України);
- внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора (ст. 605 Цивільного кодексу України);
- неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає (ст. 607 Цивільного кодексу України);
- смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою (ч. 1 ст. 608 Цивільного кодексу України);
- смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов'язаним з особою кредитора (ч. 2 ст. 608 Цивільного кодексу України);
- ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (ст. 609 Цивільного кодексу України).
З огляду на відсутність у вищезазначених правових нормах такої підстави припинення зобов'язання, як ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, суд дійшов висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Рішенням Господарського суду Київської області від 30.01.2024 року в справі №911/1719/23 позов товариства з обмеженою відповідальністю "Біоальянс-Енергія" до Гребінківської селищної ради про стягнення боргу задоволений повністю, стягнуто з Гребінківської селищної ради на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Біоальянс-Енергія" 23 190,00 грн. боргу.
Вищевказане рішення суду виконане не було.
Так, якщо судове рішення про стягнення з боржника грошових коштів фактично не виконано, кредитор має право вимагати стягнення з нього у судовому порядку пені, трьох процентів річних та суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, до повного виконання грошового зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Відповідно до ч. 4 ст. 882 Цивільного кодексу України, передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.
Отже, відповідно до норм чинного законодавства, підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта.
У свою чергу, обов'язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт, - негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт), законом покладений саме на замовника.
Передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов'язків можливе за наявності реального виконання робіт за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття робіт у строк, визначений договором.
Ця правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 06.12.2019 року в справі №910/7446/18.
Частиною 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Так, під час розгляду справи №911/1719/23 судом встановлено, що позивачем був направлений на адресу відповідача акт здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) згідно з договором, який був отриманий відповідачем 04 січня 2022 року, що підтверджується описом вкладення від 30.12.2021 року та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0911200177161, копії яких долучені до матеріалів справи №911/1719/23.
Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (ч. 5 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України).
Документів, що підтверджували б оплату відповідачем виконаних позивачем робіт або звернення відповідача до позивача щодо якості виконаних робіт, їх недоліків тощо, представник відповідача суду не подав.
Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Частиною 3 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Так, пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Так, розмір штрафних санкцій, відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, встановлюється законом. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначений, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.
Законодавець пов'язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов'язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.
Якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов'язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.
Ця правова позиція міститься в постанові Верховного суду від 05.09.2019 року в справі №908/1501/18.
Умовами договору стягнення пені за порушення відповідачем строків оплати виконаних робіт передбачене не було, тому вимога позивача про стягнення 14 245,66 грн. пені є безпідставною та такою, що задоволенню судом не підлягає.
Крім цього, позивач просив суд стягнути з відповідача 1 019,72 грн. трьох процентів річних та 7 514,07 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, сплата трьох процентів річних від простроченої суми є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредитору.
Згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 538 Цивільного кодексу України, виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.
Під час розгляду справи №911/1719/23 судом встановлено, що позивачем був направлений на адресу відповідача акт здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) згідно з договором, який був отриманий відповідачем 04 січня 2022 року.
Оскільки, ані умовами договору, ані приписами чинного законодавства, не встановлений строк, протягом якого замовник повинен надати виконавцю мотивовану відмову від прийняття робіт, відповідач повинен був надати мотивовану відмову від підписання акту здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) згідно з договором, протягом семи з днів з дня його отримання, тобто не пізніше 11 січня 2022 року.
Так, датою підписання акту здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) згідно з договором вважається наступний день після завершення семиденного строку для надання відповідачем заперечень позивачу щодо його підписання, а саме, - 12 січня 2022 року.
Як зазначалось вище, відповідно до п. 3.1. договору, розрахунки за виконані роботи здійснюються у безготівковій формі, шляхом перерахування на рахунок позивача грошових коштів, визначених у п. 2.1 даного договору, в 10-тиденний термін після підписання актів виконаних робіт при наявності бюджетного фінансування. У випадку затримки фінансування - не пізніше 20 числа місяця наступного за розрахунковим, але не пізніше останнього робочого дня бюджетного року.
Доводи представника відповідача про те, що рішенням Господарського суду Київської області в справі №911/1719/23 від 30.01.2024 року був встановлений строк виконання зобов'язання з оплати робіт, а саме 31 грудня 2022 року, є безпідставними, оскільки, як зазначено судом у цьому рішенні, цей строк є присічним та пов'язаним саме з відсутністю бюджетного фінансування.
При цьому, документів, що підтверджували б відсутність бюджетного фінансування, представник відповідача суду не подав.
Європейський суд з прав людини у справі "Бакалов проти України" та у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" також зазначив, що відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").
Так, відповідач повинен був оплатити виконані позивачем роботи, відповідно до акту здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) згідно з договором, протягом десяти днів, починаючи з 12 січня 2021 року, тобто, - не пізніше 21 січня 2021 року.
Господарський суд під час вирішення спору з'ясовує обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку та здійснює оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі, якщо відповідний розрахунок позивачем здійснений неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми пені та інших нарахувань, у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості (постанови Верховного Суду від 14.01.2021 року в справі №922/2216/18 та від 05.03.2018 року в справі №910/1389/18).
Відповідно до ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Так, три проценти річних:
враховуючи період заборгованості з 22 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року, що складає 344 дні, суму боргу в розмірі 23 190,00 грн., становлять 655,67 грн.;
враховуючи період заборгованості з 01 січня 2023 року до 30 червня 2023 року, що складає 181 день, суму боргу в розмірі 23 190,00 грн., становлять 344, 99 грн.,
а разом 1 000,66 грн. (за розрахунком суду), які підлягають стягненню.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожний період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж повинен бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому повинен бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо оплату заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без враховування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням цього місяця.
Сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, враховуючи період заборгованості з 22 січня 2022 року до 30 червня 2023 року, суму боргу в розмірі 23 190,00 грн., індекси інфляції: у лютому 2022 року - 101,6%; у березні 2022 року - 104,5%; у квітні 2022 року - 103,1%; у травні 2022 року - 102,7%; у червні 2022 року - 103,1%; у липні 2022 року - 100,7%; у серпні 2022 року - 101,1%; у вересні 2022 року - 101,9%; у жовтні 2022 року - 102,5%; у листопаді 2022 року - 100,7%; у грудні 2022 року - 100,7%; у січні 2023 року - 100,8%; у лютому 2023 року - 100,7%; у березні 2023 року - 101,5%; у квітні 2023 року - 100,2%; у травні 2023 року - 100,5%; у червні 2023 року - 100,8%, складає 7 120,04 грн. (за розрахунком суду), які підлягають стягненню.
Також позивач просив суд стягнути з відповідача 3 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Згідно зі ст. 16 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами (принципами) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно зі ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну допомогу відбувається в наступній послідовності:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну допомогу (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: - подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну допомогу, що підлягають розподілу (ст. 126 Господарського процесуального кодексу України);
3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Так, у позовній заяві представник позивача, - адвокат Попова Світлана В'ячеславівна, зазначила орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс, у зв'язку з розглядом цієї справи, а саме 3 000,00 грн. за складання та подання позовної заяви до суду.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в цій справі представник позивача подала копії платіжних інструкцій: №3372 від 01.11.2024 року, на суму 2 415,00 грн.; №3373 від 01.11.2024 року, на суму 540,00 грн., та №3374 від 01.11.2024 року, на суму 45,00 грн., з призначенням платежу: "за складання та подачу позовної заяви за договором №21/2021 від 19.08.2021 р.", а також свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, серії ДН №5528, від 13.06.2019 року, видане на підставі рішення Ради адвокатів Донецької області №9 від 29.05.2019 року та ордер, серії АН №1528359, від 01.11.2024 року.
При визначенні суми відшкодування суд виходить із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення в справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).
Так, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3 000,00 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Оскільки позов задоволений частково, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ч. 1 ст. 1, ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", ч. 1 ст. 173, п. 3 ч. 1 ст. 174, ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, ч. 1 ч. 2 ст. 530, ч. 3 ст. 551, ч. 1 ст. 598, ст. 599, ст. 600, ч. 1 ст. 601, ч. 1 ст. 604, ст. 605, ст. 607, ст. 608, ст. 609, ч. 1 ст. 617, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, ст. 2, 3, ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 11, ст. 12, ч. ч. 3, 4 ст. 13, ст. ст. 14 - 15, ст. 16, ст. 18, ст. 19, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ч. ч. 4, 5 ст. 75, ч. ч. 2, 3 ст. 120, ч. 1 ст. 123, ч. ч. 1, 2, 3, 4, 5 ст. 126, ст. 129, ч. 2 ст. 162, ч. 1 ст. 165, п. 1 ч. 6 ст. 165, ч. ч. 1, 2 ст. 222, ст. 223, ч. 3 ст. 232, ст. 233, 236, ч. 2 ст. 237, ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, суд
Задовільнити частково позов товариства з обмеженою відповідальністю "Біоальянс-Енергія" до Гребінківської селищної ради про стягнення заборгованості.
Стягнути з Гребінківської селищної ради (08662, Київська область, Білоцерківський район, селище міського типу Гребінки(з), проспект Науки, будинок 2, ідентифікаційний код 04359152) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Біоальянс-Енергія" (09100, Київська область, місто Біла Церква, вулиця Фастівська, будинок 23, офіс 703, ідентифікаційний код 41809596) 1 000,66 грн. (одну тисячу шістдесят шість грн. 66 коп.) трьох процентів річних; 7 120,04 грн. (сім тисяч сто двадцять грн. 04 коп.) суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції; 1 069,52 грн. (одну тисячу шістдесят дев'ять грн. 52 коп.) витрат на професійну правничу допомогу та 863,61 грн. (вісімсот шістдесят три грн. 61 коп.) витрат на сплату судового збору.
Відмовити в іншій частині позову.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складений 03.02.2025 року.
Суддя С. Грабець