ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.02.2025Справа № 910/13962/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін господарську справу
за позовом Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" (68600, Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Портова, буд. 7, ідентифікаційний код 01125815)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна багатопрофільна компанія "Транссервіс" (02140, м. Київ, вул. Вишняківська, 13, офіс 1, ідентифікаційний код 30694565)
про стягнення 140 132,04 грн.
Без повідомлення (виклику) сторін.
Державне підприємство "Ізмаїльський морський торговельний порт" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна багатопрофільна компанія "Транссервіс" про стягнення у розмірі 140 132,04 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором про збереження вантажу № 103/1 від 28.12.2011, а саме в частині оплати за зберігання вантажу, за період з липня 2023 року по вересень 2024 року, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 114 910,84 грн. Крім того, позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню у розмірі 9 563,56 грн, штраф 7% у розмірі 8 043,75 грн, 3% річних у розмірі 2 109,79 грн та інфляційні витрати у розмірі 5 504,10 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2024 на підставі ст. 174 Господарського процесуального кодексу України позовну заяву Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" було залишено без руху.
22.11.2024 через підсистему ЕСІТС "Електронний суд" від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, відповідно до якої позивачем усунуто недоліки, зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 14.11.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
Даною ухвалою суд на виконання вимог частини 7 статті 42 ГПК України, повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортна багатопрофільна компанія "Транссервіс" про обов'язок, встановлений частиною 6 статті 6 ГПК України, зареєструвати свій електронний кабінет через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, що забезпечує обмін документами.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 25.11.2024 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак була повернута відділом поштового зв'язку до суду з поміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Так, судом встановлено, що ухвала суду від 25.11.2024 була направлена рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що є достатнім для того, щоб вважити повідомлення належним, оскільки отримання поштової кореспонденції адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
За приписами пунктів 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
При цьому, суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат відмовився", "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Враховуючи викладене вище, судом було вжито усіх належних заходів, щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, відтак, останній вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.
При цьому, суд також враховує, що 29 червня 2023 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3200-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" (далі - ЄСІТС, Закон № 3200-IX). Цей Закон набрав чинності 21.07.2023.
За змістом розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3200-IX, зміни, що вносяться зазначеним Законом до Господарського процесуального кодексу України, вводяться в дію 18.10.2023, крім змін до підпунктів 17.3, 17.15 підпункту 17, підпункти 19.1, 19.2 підпункту 19 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України, введення в дію яких відбулося одночасно з набранням Законом № 3200-IX чинності.
Згідно з новою редакцією частин п'ятої ? восьмої статті 6 ГПК України, яка чинна з 18.10.2023 відповідно до Закону України № 3200-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами", суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням ЄСІТС, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС.
Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку.
Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Процесуальні наслідки, передбачені ГПК України у разі звернення до суду з документом особи, яка зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
19 жовтня 2023 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3424-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення обов'язків учасників судової справи", який набрав чинності 04.11.2023.
Згідно з новою редакцією ч. 6 ст. 6 ГПК України, чинної з 04.11.2023, адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Отже, з 18 жовтня 2023 року, відповідач у відповідності до приписів ч. 6 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України зобов'язаний був зареєструвати електронний кабінет Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, і така реєстрація забезпечила б отримання відповідачем процесуальних документів, в тому числі ухвали про відкриття провадження у справі Господарського суду міста Києва від 25.11.2024, а отже отримання ухвал Господарського суду міста Києва, зокрема в електронному кабінеті, залежало виключно від волі відповідача.
Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв'язку повідомлення від 01.12.2024 про неможливість вручення поштового відправлення, вважається днем вручення відповідачу ухвали Господарського суду міста Києва від 25.11.2024.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
28.12.2011 між Державним підприємством "Ізмаїльський морський торговельний порт" (надалі - позивач, порт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортна багатопрофільна компанія "Транссервіс" (надалі - відповідач, клієнт) було укладено договір на збереження вантажу № 103/1 (надалі - договір), за умовами якого порт забезпечує зберігання на складських площах порту вантаж клієнта, який передано клієнту на відповідальне зберігання слідчим слідчого відділу Луганського міського Управління МВС України в Луганській області на підставі акту приймання-передачі від 28.09.2010 в номенклатурі та обсягах, зазначених у додатку 1 до договору, а клієнт оплачує порту зберігання, роботи (послуги), на умовах та у строки, обумовлені у цьому договорі (п. 1.1 договору).
Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору, порт зобов'язується здійснювати прийом вантажу клієнта для зберігання на складських площах порту, оформляти та виставляти рахунок клієнту на зберігання вантажу на складських площах порту за ставками, що діють у порту.
Положеннями пункту 3.1 встановлено, що клієнт зобов'язаний здійснювати своєчасну оплату порту на умовах передбачених чим договором, а також відшкодовувати порту оплату за зберігання вантажу в період з 28.09.2010 (з моменту його передачі СВЛГУГМВС України Луганської області актом прийому передачі на зберігання ТОВ "ТМК "Транссервіс" як речовий доказ) у межах цього договору за чинними у порту ставками.
Згідно з п. 4.1 договору, оплата виставлених рахунків порту за зберігання та інші додаткові роботи (послуги) проводиться клієнтом за ставками цього договору, з додатком документів, що підтверджуються. Оплата проводиться шляхом здійснення банківського переказу коштів клієнту на поточний рахунок порту протягом 5 банківських днів від дати виставлення рахунку та одночасно надсилається до порту (факсом) копія банківського платіжного документа із зазначенням у ньому найменування фірми, найменування та кількість вантажу.
За умовами п. 4.4 договору, оплата за зберігання вантажу проводиться клієнтом протягом 5 банківських днів з моменту виставлення рахунку щомісяця протягом усього терміну зберігання. На момент вивезення останньої партії вантажу клієнт здійснює остаточний розрахунок за зберігання вантажу, згідно з виставленими портом рахунками, за ставками цього договору.
Відповідно до п. 7.3 договору, за порушення клієнтом строків оплати, зазначених у цьому договорі, порт має право стягнути з клієнта пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 банківських днів порт має право стягнути з клієнта додатково штраф у розмір 7% суми заборгованості. Оплата пені та штрафу не звільняє клієнта від обов'язку сплатити суму заборгованості.
Згідно з п. 8.1. договору, цей договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2021 р. Закінчення терміну дії цього договору не звільняє сторін від відповідальності за порушення, які мали місце під час дії цього договору.
Додатком № 1 до договору про збереження вантажу № 103/1 від 28.12.2011 сторони погодили, що клієнт, у встановлені цим договором терміни, сплачує порту зберігання вантажу на відкритих складах порту, на дату надання послуг за кожну відвантажену метричну тонну за такою ставкою: 0,21 грн/добу. Вищезазначену ставку наведено без урахування ПДВ, який стягується згідно з чинним законодавством України.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання договору, у період з липня 2023 року по вересень 2024 року позивач склав акти приймання - передачі виконаних робіт (наданих послуг) та виставив відповідачу рахунки на оплату, на загальну суму 114 910,84 грн, за зберігання 208 тн. вугілля, до яких було додано розрахунки вартості зберігання а саме:
- акт приймання - передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 7495/11 (ТЕК) від 31.07.2023 на суму 5 648,45 грн, рахунок № 7495/11 від 31.07.2023 на суму 5 648,45 грн;
- акт приймання - передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 8884/11 (ТЕК) від 31.08.2023 на суму 5 648,45 грн, рахунок № 8884/11 від 31.08.2023 на суму 5 648,45 грн;
- акт приймання - передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 10064/11 (ТЕК) від 30.09.2023 на суму 5 466,24 грн, рахунок № 10064/11 від 30.09.2023 на суму 5 466,24 грн;
- акт приймання - передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 11437/11 (ТЕК) від 31.10.2023 на суму 5 648,45 грн, рахунок № 11437/11 від 31.10.2023 на суму 5 648,45 грн;
- акт приймання - передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 12519/11 (ТЕК) від 30.11.2023 на суму 5 466,24 грн, рахунок № 12519/11 від 30.11.2023 на суму 5 466,24 грн;
- акт приймання - передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 13549/11 (ТЕК) від 31.12.2023 на суму 5 648,45 грн, рахунок № 13549/11 від 31.12.2023 на суму 5 648,45 грн;
- акт приймання - передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 716/11 (ТЕК) від 31.01.2024 на суму 9 207,74 грн, рахунок № 716/11 від 31.01.2024 на суму 9 207,74 грн;
- акт приймання - передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 1621/11 (ТЕК) від 29.02.2024 на суму 8 613,70 грн, рахунок № 1621/11 від 29.02.2024 на суму 8 613,70 грн;
- акт приймання - передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 2508/11 (ТЕК) від 31.03.2024 на суму 9 207,74 грн, рахунок № 2508/11 від 31.03.2024 на суму 9 207,74 грн;
- акт приймання - передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 3363/11 (ТЕК) від 30.04.2024 на суму 8 910,72 грн, рахунок № 3363/11 від 30.04.2024 на суму 8 910,72 грн;
- акт приймання - передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 4181/11 (ТЕК) від 31.05.2024 на суму 9 207,74 грн, рахунок № 4181/11 від 31.05.2024 на суму 9 207,74 грн;
- акт приймання - передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 4886/11 (ТЕК) від 30.06.2024 на суму 8 910,72 грн, рахунок № 4886/11 від 30.06.2024 на суму 8 910,72 грн;
- акт приймання - передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 5927/11 (ТЕК) від 31.07.2024 на суму 9 207,74 грн, рахунок № 5927/11 від 31.07.2024 на суму 9 207,74 грн;
- акт приймання - передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 7115/11 (ТЕК) від 31.08.2024 на суму 9 207,74 грн, рахунок № 7115/11 від 31.08.2024 на суму 9 207,74 грн;
- акт приймання - передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 8053/11 (ТЕК) від 30.09.2024 на суму 8 910,72 грн, рахунок № 8053/11 від 30.09.2024 на суму 8 910,72 грн.
Як зазначає позивач, відповідач у порушення умов договору не виконав своїх зобов'язань в частині оплати послуг за зберігання вантажу, а саме за період з липня 2023 року по вересень 2024 року, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 114 910,84 грн.
Позивач з метою досудового врегулювання спору направляв на адресу відповідача вимоги про сплату вищезазначених рахунків, а саме: вимога № 16/ГВР/07/846-23 від 31.10.2023 на суму 18 389,88 грн; вимога № 16/ГВР/02/165-24 від 01.02.2024 на суму 18 315,03 грн; вимога № 16/ГВР/02/513-24 від 20.05.2024 на суму 29 572,37 грн; вимога № 16/ГВР/02/701-24 від 16.08.2024 на суму 29 363,84 грн. Відповідач вказані вимоги залишив без відповіді та задоволення.
З огляду на викладене, позивач звернувся з даною позовною заявою до суду про стягнення з відповідача заборгованості за договором у розмірі у розмірі 114 910,84 грн. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 9 563,56 грн, штраф 7% у розмірі 8 043,75 грн, 3% річних у розмірі 2 109,79 грн та інфляційні витрати у розмірі 5 504,10 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що останній за своєю правовою природою є договором зберігання.
Згідно з частиною 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Частиною 1 статті 938 Цивільного кодексу України визначено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.
Пунктом 8.1 договору сторони встановили, що договір діж до 31 грудня 2012 року. Однак, закінчення терміну дії договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, які мали місце під час дії цього договору.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів вивезення відповідачем з території порту переданого на зберігання вантажу після закінчення строку дії договору.
За приписами статті 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.
Як вбачається із матеріалів справи позивач, на виконання умов договору склав акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг): № 7495/11 (ТЕК) від 31.07.2023, № 8884/11 (ТЕК) від 31.08.2023, № 10064/11 (ТЕК) від 30.09.2023, № 11437/11 (ТЕК) від 31.10.2023, № 12519/11 (ТЕК) від 30.11.2023, № 13549/11 (ТЕК) від 31.12.2023, № 716/11 (ТЕК) від 31.01.2024, № 1621/11 (ТЕК) від 29.02.2024, № 2508/11 (ТЕК) від 31.03.2024, № 3363/11 (ТЕК) від 30.04.2024, № 4181/11 (ТЕК) від 31.05.2024, № 4886/11 (ТЕК) від 30.06.2024, № 5927/11 (ТЕК) від 31.07.2024, № 7115/11 (ТЕК) від 31.08.2024, № 8053/11 (ТЕК) від 30.09.2024.
Вище вказані акти відповідачем не підписані. При цьому, мотивованої відмови від їх підписання відповідач не надав.
На оплату наданих послуг позивач виставив відповідачу рахунки на загальну суму 114 910,84 грн, а саме: № 7495/11 від 31.07.2023 на суму 5 648,45 грн, № 8884/11 від 31.08.2023 на суму 5 648,45 грн, № 10064/11 від 30.09.2023 на суму 5 466,24 грн, рахунок № 11437/11 від 31.10.2023 на суму 5 648,45 грн, № 12519/11 від 30.11.2023 на суму 5 466,24 грн, № 13549/11 від 31.12.2023 на суму 5 648,45 грн, № 716/11 від 31.01.2024 на суму 9 207,74 грн, № 1621/11 від 29.02.2024 на суму 8 613,70 грн, № 2508/11 від 31.03.2024 на суму 9 207,74 грн, № 3363/11 від 30.04.2024 на суму 8 910,72 грн, № 4181/11 від 31.05.2024 на суму 9 207,74 грн, № 4886/11 від 30.06.2024 на суму 8 910,72 грн, № 5927/11 від 31.07.2024 на суму 9 207,74 грн, № 7115/11 від 31.08.2024 на суму 9 207,74 грн, № 8053/11 від 30.09.2024 на суму 8 910,72 грн.
Судом встановлено, що за умовами договору оплата за зберігання вантажу проводиться клієнтом протягом 5 банківських днів з моменту виставлення рахунку щомісяця протягом усього терміну зберігання.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Однак, відповідач, у встановлений строк, своїх зобов'язань з оплати виставлених позивачем рахунків за зберігання вантажу у повному обсязі не здійснив.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Доказів на підтвердження сплати відповідачем заборгованості за договором, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору на збереження вантажу № 103/1 від 28.12.2011, положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому вимога позивача про стягнення основної заборгованості у розмірі 114 910,84 грн з відповідача є обґрунтованою та такою що підлягає задоволенню.
У зв'язку з неналежним виконання грошових зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 9 563,56 грн, штраф 7% у розмірі 8 043,75 грн, 3% річних у розмірі 2 109,79 грн та інфляційні витрати у розмірі 5 504,10 грн.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
За приписами частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексу України, іншими законами та договором.
Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Судом встановлено, що за порушення відповідачем строків оплати, зазначених у цьому договорі, позивач має право стягнути з відповідача пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 банківських днів позивач має право стягнути з відповідача додатково штраф у розмір 7% суми заборгованості. Оплата пені та штрафу не звільняє відповідача від обов'язку сплатити суму заборгованості (п.7.3. договору).
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.
За результатами перевірки наданих позивачем розрахунків пені та штрафу суд дійшов висновку про їх правомірність та арифметичну вірність, а отже позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 9 563,56 грн. та штрафу у розмірі 8 043,75 грн підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо оплати за зберігання вантажу, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних витрат та 3% річних.
Перевіривши надані позивачем розрахунки 3 % річних та інфляційних витрат суд встановив, що їх розмір становить суму більше, ніж заявлено позивачем, однак, приймаючи до уваги, що суду не надано право виходити за межі позовних вимог, до стягнення підлягає у заявленому позивачем розмірі 3 % річних у розмірі 2 109,79 грн та інфляційні втрати у розмірі 5 504,10 грн.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна багатопрофільна компанія "Транссервіс" (02140, м. Київ, вул. Вишняківська, 13, офіс 1, ідентифікаційний код 30694565) на користь Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" (68600, Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Портова, буд. 7, ідентифікаційний код 01125815) основну заборгованість у розмірі 114 910 грн 84 коп., пеню у розмірі 9 563 грн 56 коп., штраф у розмірі 8 043 грн 75 коп., інфляційні витрати у розмірі 5 504 грн 10 коп., 3% річних у розмірі 2 109 грн 79 коп. та витрати зі сплати судового збору у сумі 3 028 грн 00 коп.
3. Після набрання рішенням суду законної сили видати позивачу наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 03.02.2025.
Суддя Пукшин Л.Г.