ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.02.2025Справа № 910/6985/24
За позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця"
до Державного агентства резерву України
про стягнення 207657,25 грн.
Суддя Сташків Р.Б.
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
На розгляд Господарського суду міста Києва передано указану позовну заяву про стягнення з Державного агентства резерву України (далі - відповідач) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - позивач) 207657,25 грн боргу за договором відповідального зберігання №ОД/НР-03-670-НЮ від 29.04.2003, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань оплатити послуги за зберігання матеріальних цінностей.
Розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
У відзиві на позовну заву відповідач навів свої заперечення проти позову та просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Позивачем подано відповідь на відзив де викладено спростування на заперечення відповідача на позов.
Крім того, відповідач 28.11.2024 подав клопотанням про закриття провадження у справі на підставі ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
За результатами розгляду клопотання про закриття, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Як вбачається із доводів відповідача, викладених у клопотанні від 28.11.2024, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1117 від 26.09.2024, яка офіційно опублікована та набрала чинності 03.10.2024, про ліквідацію Державного агентства резерву України та пунктом 2 постанови утворено комісію з ліквідації Державного агентства резерву (далі - ліквідаційна комісія). Законодавством встановлено особливий порядок заявлення вимог кредиторами до юридичної особи, яка ліквідована.
На думку відповідача, позивач не набув права звернення до суду, оскільки у встановленому законодавством порядку до ліквідаційної комісії Державного агентства резерву України з вимогами не звертався.
Судом встановлено, що позивач звернувся до суду із позовом до Державного агентства резерву України про стягнення заборгованості 04.06.2024, тобто до прийняття рішення про ліквідацію Державного агентства резерву України 26.09.2024 та набрання таким рішенням сили 03.10.2024.
Відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
Порядок ліквідації юридичної особи унормований статтею 111 Цивільного кодексу України. Зокрема, передбачено, що ліквідаційна комісія (ліквідатор) забезпечує подання державному реєстраторові документів, передбачених законом для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в установлений законом строк (ч. 14 ).
Згідно з ч. 5 статті 104 Цивільного кодексу України, юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Проте, наразі, в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про те, що Державне агентство резерву України знаходиться в стані припинення, а запис про припинення даного підприємства відсутній.
А, отже, відсутні й підстави, визначені п. 6 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, для закриття провадження у справі. Клопотання відповідача про закриття провадження у справі задоволенню не підлягає.
Керуючись ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд враховує припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
29.04.2003 між Державним комітетом України з державного матеріального резерву як комітетом та Одеською залізницею як зберігачем було укладено договір № ОД/НР-03-670ню про відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (далі - Договір), за умовами якого комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з затвердженою номенклатурою у кількості та за вартістю згідно з актом форми № 1.
Відповідно до п. 1.1 Договору зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (далі - цінності) без користування ними зберігачем здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках зберігача.
Пунктом 3.1 Договору передбачено, що комітет зобов'язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей згідно з погодженим зведеним кошторисом витрат між зберігачем та комітетом у межах асигнувань, передбачених на ці цілі.
В пункті 3.2 Договору передбачено, що комітет зобов'язаний оплачувати зберігачу вартість робіт із закладення (поставки) цінностей за узгодженими регульованими або договірними оптово-відпускними цінами, що діють на час закладення (поставки).
Відповідно до пункту 2.8 Договору зберігач зобов'язаний щороку разом з річним звітом форми №12 подавати зведений кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік згідно «Порядку відшкодування залізницям України витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву», який погоджений Держкомрезервом України і Укрзалізницею від 17.01.2003, а також плани заміни та освіження матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на рік, що планується.
За умовами п. 4.1 Договору відшкодування витрат за зберігання цінностей визначається згідно щорічно погодженого комітетом зведеного кошторису витрат зберігача, який здійснює відповідальне зберігання цих цінностей мобілізаційного резерву.
Згідно з п. 4.3 Договору зберігач надає комітетові щоквартально до 15 числа місяця, наступного за звітним, звіти про фактичні витрати за зберігання цінностей, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків на утримання цінностей мобілізаційного резерву за встановленою формою.
У пункті 4.4 Договору вказано, що відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) зберігачу за зберігання цінностей мобілізаційного резерву комітет здійснює в межах, визначених підписаними, актами взаєморозрахунків фактичних витрат у відповідності до п. 4.3 цього договору, не пізніше 30 числа місяця наступного за звітним кварталом.
Згідно з пунктом 7.3 Договору він набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом усього терміну зберігання цінностей мобілізаційного резерву.
Відповідно до п. 6 ст. 2 Закону України «Про особливості утворення Публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» та п. 2 статуту ПАТ «Українська залізниця», затвердженого постановою КМУ від 02.09.2015 № 735 (в редакції постанови КМУ від 18.01.2017 №52), правонаступником всіх прав та обов'язків Державного підприємства «Одеська залізниця» є ПАТ «Українська залізниця».
27.11.2018 проведено державну реєстрацію «Статуту акціонерного товариства «Українська залізниця» у новій редакції, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання діяльності акціонерного товариства «Українська залізниця» від 30.10.2018 № 938, унаслідок чого найменування Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» змінене на Акціонерне товариство «Українська залізниця».
З урахуванням зазначеного, позовна заява подана від імені Акціонерного товариства «Українська залізниця», як правонаступника ДП «Одеська залізниця».
На виконання Указу Президента України від 09.12.2010 № 1085/2010 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" проведено реорганізацію Державного комітету України з державного мобілізаційного резерву шляхом перетворення у Державне агентство резерву України, яке є правонаступником Державного комітету України з державного матеріального резерву.
Отже, позивач є правонаступником зберігача, а відповідач - правонаступником комітету за укладеним Договором.
Як стверджує позивач, на виконання п. 2.8 Договору він надав відповідачу кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей за 2023 рік.
Листом від 20.06.2023 відповідач повідомив позивача про відмову в узгодженні кошторису витрат на 2023 рік з причин, зазначених у листі.
Листом від 06.09.2023 позивач повторно направив відповідачу кошторис витрат на 2023 рік з наданням обґрунтованих пояснень щодо висновків та вимог відповідача.
Кошторис витрат на зберігання цінностей на 2023 рік відповідач не повернув позивачу (погоджений або з зауваженнями), що на думку позивача, свідчить про односторонню відмову відповідача від виконання зобов'язань, передбачених договором та «Порядком відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 №532, п. 5 якого передбачає обов'язок відповідача визначати середній розмір сум витрат із зберігання матеріальних цінностей виходячи з розрахунку на 1 кв. метр складського приміщення, а розмір додаткових витрат визначити у кожному разі окремо за узгодженням з позивачем на підставі обґрунтованих фактичних витрат.
Відповідно до звіту про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» за 4 квартал 2023 року позивач фактично витратив на зберігання 207657,25 грн.
На виконання умов п. 4.3 Договору позивач направив відповідачу звіт про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» за 4 квартал 2023 року, проект акту на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей, а також копії документів на підтвердження витрат листом від 31.01.2024.
Листом від 12.03.2024 відповідач повідомив позивача, що акти на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей за 4 квартал 2023 року не будуть розглядатися відповідачем з причини непогодження кошторису за 2023 рік.
Позивач вважає, що відповідач безпідставно посилається на неузгодження планових витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на 2023 рік, як на підставу для відмови у виконанні свого грошового зобов'язання з оплати фактичних витрат на зберігання матеріальних цінностей у 4 кварталі 2023 року, оскільки на підставі ст.ст. 936, 946, 947 Цивільного кодексу України при безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Позивач зазначає, що враховуючи умови п. 4.4 Договору відшкодування витрат позивачу на зберігання цінностей мобілізаційного резерву відповідач здійснює не пізніше 30 числа місяця, наступного за звітним кварталом, у відповідача перед позивачем виникло грошове зобов'язання з відшкодування витрат за 4 квартал 2023 року на суму 207657,25 грн, яке станом на день подання цього позову є невиконаним.
Відповідач проти заявленого позову заперечував у повному обсязі, посилаючись на наступне:
- в порушення умов Договору та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", позивачем не надано первинних підтверджуючих документів щодо суми та дійсності понесених витрат;
- позивачем не підтверджено достовірності наданих розрахунків в частині премії до заробітної плати, оскільки відсутні копії або витяги з первинних документів;
- позивач не дотримався вимог Порядку, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, оскільки при розрахунку позовних вимог до складу витрат було неправомірно включено суми податку на додану вартість, який нараховано на заробітну плату;
- позивачем необґрунтовано нараховано амортизаційні відрахування, витрати з оплати земельного податку, оскільки їх розмір не підтверджено первинними документами;
- позивачем не надано доказів, що заявлені до відшкодування витрати дійсно понесені та пов'язані саме зі зберіганням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву;
- акт про відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 4 квартал 2023 року не підписаний та повернутий позивачу листом від 12.03.2024 № 707/0/4-24, у зв'язку із закінченням бюджетного періоду.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно з ч. 1 ст. 938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.
Частиною першою статті 946 ЦК України передбачено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання (ч. 1 ст. 947 ЦК України).
Відповідно до частин 1, 4, 5 статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Розміщення і будівництво на території України підприємств, установ, організацій та інших об'єктів системи державного резерву здійснюються в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 4 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1129 від 08.10.1997 на підприємствах, в установах і організаціях, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, розміщення матеріальних цінностей забезпечується Держрезервом, виходячи з критеріїв економічної доцільності, наявності у цих зберігачів, необхідних для зберігання продукції умов, доцільності територіального розташування зберігачів тощо.
Підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами.
Законом України "Про державний матеріальний резерв" передбачено відшкодування підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, фактичних витрат, пов'язаних з таким зберіганням. Згідно з цією нормою та п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532 (далі - Порядок), таке відшкодування здійснюється на підставі договору, укладеного між Держрезервом України і відповідальним зберігачем за встановленою формою, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
Згідно з пунктом 2 Порядку сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем.
Пунктом 5 Порядку визначено, що Держрезерв на підставі аналізу статей витрат відповідальних зберігачів щороку визначає середній розмір суми витрат із зберігання матеріальних цінностей виходячи з розрахунку на 1 м2 складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), 1 куб.метр холодильної камери, резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземних газових сховищ, а також зберігання 1 тонни зернових культур в зерносховищі.
Залежно від номенклатури, асортименту та особливостей технології зберігання передбачаються можливі додаткові витрати, пов'язані з обслуговуванням матеріальних цінностей державного резерву, зокрема витрати на консервацію, переміщення, перефарбування тощо.
Розмір додаткових витрат визначається у кожному разі окремо за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем на підставі обґрунтованих фактичних витрат відповідального зберігача.
На виконання умов договору позивачем було складено та надіслано відповідачу листом від 18.01.2024 кошторис витрат за 2024 рік та акт за IV квартал 2023 року листом від 31.01.2024, які відповідач не погодив та повернув листом від 12.03.2024.
Як вбачається з матеріалів справи, документи на підтвердження витрат на зберігання, надсилались відповідачу разом з Актом на відшкодування витрат на зберігання за відповідний період та додавались до кошторису витрат на 2023 рік.
В листі від 12.03.2024 "Про непогодження акту за IV квартал 2023 року та кошторису витрат за 2024 рік" відповідач обґрунтовує свою позицію закінченням бюджетного року.
Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідачем не надано власний контррозрахунок витрат позивача по зберіганню матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за 2023 рік.
Позивачем на підтвердження суми зазначеної у акті за IV квартал 2023 року до позовної заяви надано копії податкових декларацій по оплаті за землю,розрахунки заробітної плати за звітний період, табель обліку використання робочого часу працівників позивача, виписка по заробітній платі, розрахунки витрат на електроенергію, акти приймання-передачі наданих послуг з електропостачання за спірний період.
Відповідно до частини 2 статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" частина запасів матеріальних цінностей державною резерву може зберігатися на промислових, транспортних, сільськогосподарських, постачальницько-збутових та інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах. Для підприємств, установ і організацій, заснованих повністю або частково на державній власності (державні підприємства, установи і організації, акціонерні товариства, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендні підприємства, засновані на державній власності), а також для суб'єктів господарської діяльності всіх форм власності, визнаних відповідно до законодавства України монополістами, відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву є обов'язковим, якщо це не завдає їм збитків.
Відповідальне зберігання матеріальних цінностей державною резерву для позивача є обов'язковим в силу вимог закону.
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідачем не спростовано невідповідність вказаної позивачем у акті за IV квартал 2023 року та долученим доказам суми грошових коштів.
Що ж стосується тверджень відповідача про неправомірність включення до складу витрат податку на додатну вартість, то суд звертає увагу на наступне.
За умовами Договору Держрезерв здійснює відшкодування витрат із зберігання цінностей, що свою чергу у розумінні чинного Податкового кодексу України є об'єктом відповідного оподаткування.
При цьому, податок на додану вартість нараховується в цілому на суму відшкодування, а не на його окремі складові.
А отже, доводи відповідача у цій частині є необґрунтованими та жодним чином не спростовують розмір понесених позивачем витрат на зберігання.
Частина 2 ст. 218 Господарського кодексу України прямо передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.
Статтею 46 Бюджетного кодексу України встановлені стадії виконання бюджету за видатками та кредитуванням: 1) встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі та в межах затвердженого розпису бюджету; 2) затвердження кошторисів, паспортів бюджетних програм, а також порядків використання бюджетних коштів: 3) взяття бюджетних зобов'язань; 4) отримання товарів, робіт і послуг: 5) здійснення платежів відповідно до взятих бюджетних зобов'язань; 6) використання товарів, робіт і послуг для виконання заходів бюджетних програм.
Відповідно до затвердженого розпису бюджету розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Порядок складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ встановлюється Кабінетом Міністрів України. Розпорядники бюджетних коштів забезпечують управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених цим Кодексом (ст. 47 Бюджетного Кодексу України).
Відповідно до статті 48 Бюджетного Кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років.
Зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються.
Тобто, доводи відповідача про не підписання акту про відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за IV квартал 2023 на суму 207657,25 грн у зв'язку із закінченням бюджетного періоду не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Оскільки заявлена позивачем сума заборгованості підтверджена наявними доказами у матеріалах справи в повному обсязі, за відсутності у матеріалах справи доказів сплати вказаної заборгованості, враховуючи положення ч. 2 ст. 237 ГПК України суд дійшов висновку, щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог позивача та стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 207657,25 грн.
Згідно з ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача у повному обсязі.
Керуючись статтями 86, 129, ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, 221, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Державного агентства резерву України (01024, м. Київ, вул. Чикаленка Євгена, 28/9; ідентифікаційний код 37472392) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5; ідентифікаційний код 40075815) заборгованість в сумі 207657 (двісті сім тисяч шістсот п'ятдесят сім) грн 25 коп. та судовий збір в сумі 2491 (дві тисячі чотириста дев'яносто одну) грн 89 коп.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
Суддя Сташків Р.Б.