ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.02.2025Справа № 910/1154/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., розглянувши заяву
про забезпечення позову (до подачі позовної заяви) (вх. № 1154/25)
особи, що можуть набути статус учасників справи:
позивач ОСОБА_1
відповідач Міністерство оборони України
третя особа Державне підприємство Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель»
без виклику сторін
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з заявою про забезпечення позову в якій просить до вирішення спору по суті за позовом ОСОБА_1 про визнання незаконними наказів Міністерства оборони України:
2.1. Вжити заходи забезпечення позову ОСОБА_1 шляхом, заборони суб'єктам державної реєстрації, в тому числі: Міністерству юстиції України; центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям; територіальним органам Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі; виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській та Севастопольській міській, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, нотаріусам, проводити будь-які реєстраційні дії щодо відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» (ідентифікаційний код юридичної особи 44725823), зокрема, але не виключно змін щодо директора підприємства та (або) тимчасово виконуючих обов'язки директора;
2.2. Вжити заходів забезпечення позову ОСОБА_1 шляхом зупинення дії наказу Міністерства оборони України від 24.01.2025 року № 50/нм "Про забезпечення безперервної діяльності Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель";
2.3. Вжити заходів забезпечення позову ОСОБА_1 шляхом зупинення дії наказу Міністерства оборони України від 24.01.2025 року № 49/нм "Про заміну членів наглядової ради державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель".
Розглянувши подану заяву про забезпечення позову, дослідивши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заява про вжиття заходів забезпечення позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для їх розгляду, суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для її задоволення з огляду на наступне.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на судовий захист.
Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Європейським судом у справі "Горнсбі проти Греції" зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
У рішенні Європейського суду від 18.05.2004 у справі "Продан проти Молдови" суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов'язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін.
Таким чином, господарський суд, будучи органом правосуддя, повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення.
Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (боржника) або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача або особи, яка звернулась з відповідними вимогами у справі про банкрутство.
Частиною 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Поряд з викладеним, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів статей 13, 15, 74 Господарського процесуального кодексу України (змагальність сторін та пропорційність у господарському судочинстві, обов'язок доказування і подання доказів), слід здійснювати оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову права цього учасника (відповідача), а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням зазначених принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Принцип рівності перед законом і судом в процесуальному аспекті означає рівність суб'єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу незалежно від їх особистих якостей (правового статусу, майнового стану), визначення процесуального становища учасників судочинства тільки процесуальним законодавством і ніяким іншим, визначення процесуального порядку розгляду справ певною процесуальною формою.
У матеріальному аспекті принцип рівності повинен розумітися так, що до всіх учасників процесу матеріальний закон має застосовуватися однаково (право є застосуванням рівного масштабу до різних осіб).
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони в процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Суд зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
При цьому, у разі звернення особи до суду з немайновою позовною вимогою, у разі задоволення якої не вимагатиметься примусового виконання судового рішення, то має застосуватися та досліджуватися не така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, позаяк позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Аналогічна за змістом правова позиція сформульована Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.08.2018 року в справі № 910/1040/18.
Як вказує заявник в заяві про забезпечення позову, пунктом 7.1 Статуту встановлено, що Наглядова рада ДП «АОЗ» складається з п'яти осіб, з яких три члени є незалежними та два - представниками держави. Члени Наглядової ради призначаються (обираються) Уповноваженим органом управління. Зважаючи- наведені норми, Позивача призначено членом Наглядової ради ДП «АОЗ» як представника держави.
Згідно пункту 7.1 Положення про Наглядову раду, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 16.12.2024 № 839 «Про питання управління державним підприємством Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель», Наглядову раду очолює голова, який обирається членами Наглядової ради з їх числа простою більшістю голосів від її загального складу.
Як вже зазначалося, Позивача було призначено членом Наглядової ради як представника держави.
Пунктом 7.1 Статуту також передбачено, що строк повноважень члена Наглядової ради становить три роки. Повноваження члена Наглядової ради можуть бути припинені достроково виключно з підстав, установлених законом.
Таким чином, наведеним пунктом Статуту передбачений спосіб дострокового припинення повноважень члена Наглядової ради шляхом посилання на виключні підстави, передбачені законом.
Частиною 8 статті 11-2 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», передбачений виключний перелік підстав для дострокового припинення повноважень члена наглядової ради державного унітарного підприємства.
Проте, Відповідачем не дотримано жодної із визначених підстав в ч.8 ст.11-2 ЗУ «Про управління об'єктами державної власності», а в наказі Міністерства оборони України від 24.01.2025 № 49/нм, яким здійснено заміну членів Наглядової ради підприємства, не зазначено посилання на жодний з наведених пунктів.
Таким чином, на думку заявника, Міністерством оборони України не було дотримано норм Закону щодо підстав для припинення повноважень членів Наглядової ради.
Крім того, спірним наказом Міністерства оборони України від 24.01.2025 року № 49/нм по суті не здійснено заміну члена наглядової ради підприємства, оскільки цим наказом не було призначено нікого змість «замінених» членів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Водночас, «заміна» передбачає призначення нового члена Наглядової ради замість заміненого. Проте, спірним наказом Відповідача подібного передбачено не було, що по суті є безпідставним припиненням повноважень членів Наглядової ради ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
На думку заявника, «заміна», яка була здійснена спірним наказом Міністерства оборони України від 24.01.2025 № 49/нм, фактично призвела до зменшення кількості членів Наглядової ради до трьох осіб, при цьому зі складу Наглядової ради були виведені всі представники держави. Таким чином, під загрозу був поставлений процес роботи Наглядової ради, і як наслідок, порушено діяльність Підприємства. На переконання Позивача, такі дії Відповідача є протиправними та блокують роботу Підприємства, яка полягає в забезпеченні обороноздатності України. Вірогідно розуміючи складність ситуації, Відповідач прийняв другий спірний наказ - наказ Міністерства оборони України від 24.01.2025 № 50/нм "Про забезпечення безперервної діяльності Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель", яким уповноважено та доручено начальнику ГУ контролю оборонних закупівель бригадному генералу ОСОБА_3 приймати рішення з питань, що належать до виключної компетенції наглядової ради ДП "Агенція оборонних закупівель".
На переконання Позивача, вказаний наказ є незаконним і таким, що порушує як права самого Позивача, так і права Підприємства.
Зважаючи на наведене, Відповідачем було неправомірно наділено функціями та повноваженнями Наглядової ради єдину фізичну особу, що суперечить принципам колегіального нагляду та управління.
Крім цього, на момент прийняття Відповідачем наказу про покладення функцій Наглядової ради на ОСОБА_3 , Наглядова рада залишалась повноважною оскільки після протиправного дострокового припинення повноважень двох її членів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - чисельний склад залишився у кількості 3 (трьох осіб), що відповідно до Статуту та норм Закону є повноважним складом Наглядової ради.
Виходячи з цього, Позивач має намір подати позов про визнання незаконними наказу Міністерства оборони України від 24.01.2025 року № 49/нм "Про заміну членів наглядової ради державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" та наказу від 24.01.2025 року № 50/нм "Про забезпечення безперервної діяльності Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель".
Системний аналіз положень частини 1 статті 136 і 137 Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені у частинах 2, 5, 6, 7 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
При цьому, вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом спору; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Отже, питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити припущення про утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття відповідних заходів забезпечення позову.
При цьому, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтвердження доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Вживаючи заходів забезпечення позову, суд також повинен урахувати баланс інтересів сторін та визначити, чи не обмежать такі заходи права та законні інтереси сторін на здійснення господарської діяльності.
Відтак, заявником належним чином не доведено, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії наказів від 24.01.2025 № 50/нм та від 24.01.2025 №49/нм Міністерства оборони України, не буде непропорційним втручанням.
Здійснюючи реалізацію таких гарантій, можливість забезпечення позову у даному випадку має бути піддана трискладовому тесту (Рішення ЄСПЛ від 01.06.2006 "Федоренко проти України") на визначення того чи було втручання законним у контексті національного законодавства; чи переслідувало таке втручання мету, спрямовану на задоволення інтересів суспільства та чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи.
У той же час, заявником не доведено, що вжиття заходів забезпечення позову до його пред'явлення матиме наслідком уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів заявника, щодо захисту яких буде пред'явлено позов.
За приписами статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відтак, подана заява про вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви не містить обґрунтованих мотивів та посилань на докази, на підставі яких, суд міг би дійти висновку щодо обґрунтованості, доцільності та необхідності забезпечення позову у визначений заявником спосіб на даній стадії судового провадження, отже, у забезпеченні позову слід відмовити.
Керуючись статтями 136, 137, 139, 140, 141, 234, 235 та 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.
2. Відповідно до статті 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання (03.02.2025 року) та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її складання.
Суддя Наталія ЯГІЧЕВА