ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.01.2025Справа № 910/13269/24
За позовом Міністерства оборони України
до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт»
про стягнення 91 056 601,99 грн.
Суддя Босий В.П.
секретар судового засідання Дупляченко Ю.О.
Представники сторін:
від позивача: Заведій В.І.;
від відповідача: Сокур С.О.
Міністерство оборони України звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» (надалі - ДК «Укрспецекспорт») про стягнення 91 056 601,99 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним виконанням відповідачем зобов'язань за державним контрактом на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/252 від 15.07.2022, у зв'язку з чим позивач заявляє про стягнення з відповідача пені у розмірі 49 867 667,47 грн. та штрафу у розмірі 41 188 934,52 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
06.12.2024 до Господарського суду міста Києва від ДК «Укрспецекспорт» надійшов відзив на позов, відповідно до якого позивач заперечує проти позову та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з огляду на виникнення форс-мажорних обставин, що зумовили порушення строків поставки товару, про які позивач був обізнаний, а також вказує на невірний розрахунок суми пені та штрафу.
12.12.2024 до Господарського суду міста Києва від Міністерства оборони України надійшла відповідь на відзив, в якій позивач надав додаткові пояснення по справі з урахуванням заперечень відповідача, викладених у відзиві на позов, підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
17.12.2024 до Господарського суду міста Києва від ДК «Укрспецекспорт» надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач надав додаткові пояснення по суті спору з урахуванням заперечень позивача, викладених у відповіді на відзив. Також, 17.12.2024 відповідачем було подано клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, в якому заявник вказує на майновий стан та негативні наслідки для нього у разі стягнення неустойки, у зв'язку з чим просить суд зменшити розмір пені та штрафу, заявленої до стягнення, на 99 % від арифметично правильної та обґрунтованої суми пені.
В судовому засіданні 15.01.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті за правилами загального позовного провадження на 29.01.2025.
Представник позивача в судове засідання з'явився, надав пояснення по суті спору, позов підтримав, просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Присутній в судовому засіданні представник відповідача надав пояснення по суті спору, заперечив проти позову, просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, а також заявив клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 99%.
В судовому засіданні 29.01.2025 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
15.07.2022 між Міністерством оборони України (замовник) та ДК «Укрспецекспорт» (виконавець) укладено державний контракт на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/252 (далі - «Контракт»), відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов'язується поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства, зазначені в специфікації товари оборонного призначення, що поставляються за державним контрактом (специфікація товарів), що постачається з іноземної держави з метою забезпечення відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальної цілісності, обмеження конституційних прав і свобод людини, а замовник - прийняти його через визначеного вантажоодержувача та оплатити такі товари.
Відповідно до п. 2.1 Контракту орієнтовна вартість товару на момент укладення контракту без урахування податку на додану вартість становить 2 320 653 500,00 грн.
Згідно п. 2.6 Контракту розрахунки провадяться шляхом оплати замовником поставлених товарів протягом 10 банківських днів після пред'явлення виконавцем рахунку на оплату товару та документів, зазначених у пункті 2.7 контракту (за умови надходження бюджетних коштів на рахунки Міністерства оборони України). У разі поставки товару партіями, замовник проводить його оплату на тих самих умовах, що визначені в абзаці першому цього пункту контракту. Замовник оплачує поставлені товари за договірною ціною встановленою сторонами, яка зазначається у специфікації.
Пунктом 2.8 Контракту передбачено, що замовник може здійснювати попередню оплату у розмірі до 97% від орієнтовної вартості товару за Контрактом на строк не більш як на вісімнадцять місяців з дати перерахування коштів попередньої оплати на розрахунковий рахунок виконавця у такому порядку:
перша частина попередньої оплати у розмірі до 80% від орієнтовної вартості товару за контрактом здійснюється замовником після отримання іноземним постачальником (виробником) товарів дозволу уповноваженого органу з експертного контролю країни, в якій розміщується постачальник (виробник) товарів, на здійснення міжнародної передачі товарів військового призначення, що є предметом даного контракту;
кожна наступна частина попередньої оплати у розмірі 17% від орієнтовної вартості партії товарів, визначеної у специфікації, здійснюється після отримання замовником письмового повідомлення від виконавця про готовність до цієї партії до відправлення.
У разі проведення попередньої оплати, товари поставляються не пізніше строку поставки товарів, зазначеного у специфікації.
Попередня оплата здійснюється на підставі рахунку, наданого виконавцем, шляхом перерахування коштів протягом 15 (п'ятнадцяти) банківських днів після пред'явлення рахунку шляхом спрямування бюджетних коштів на рахунку, відкриті виконавцем на його ім'я в державному банку з подальшим використанням зазначених коштів виключно на цілі, визначені контрактом, з надання підтвердних документів.
За умовами п. 3.1 Контракту товари поставляються виконавцем відповідно до умов DDP на склад замовника згідно з міжнародними правилами тлумачення термінів «Інкотермс» у редакції 2020 року та приймаються вантажоодержувачем на підставі товаросупровідних документів та видаткової накладної з подальшим оформленням вантажоодержувачем акту приймання-передачі (згідно з додатком 22). В підтвердження про отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком товарів вантажоодержувачем також виписується повідомлення-підтвердження.
Поставка виконавцем та приймання вантажоодержувачем товару за контрактом здійснюється відповідно до комплекту технічної документації, що поставляється разом з товаром, у місці поставки. Товари передаються виконавцем та приймаються вантажоодержувачем згідно з товаросупровідними документами, технічною документацією (дозволяється мовою оригіналу). Переклад технічної документації, сертифікатами якості товарів, сертифікатами походження товарів виконавець зобов'язаний надати до закінчення термінів дії контракту (п. 3.2 Контракту).
Відповідно до п. 3.4 Контракту датою виконання виконавцем зобов'язань щодо поставки товару є дата початку приймання товарів, яка вказується вантажоодержувачем у акті приймання-передачі (згідно з додатком 22). Датою виконання умов контракту з сторони виконавця є дата підписання сторонами акту приймання-передачі товару за контрактом.
Згідно п. 4.1 Контракту виконавець зобов'язаний поставити товар згідно з умовами контракту не пізніше строку, визначеного у специфікації та надати замовнику документи згідно пункту 2.7 контракту.
Відповідно до підпункту 1 пункту 7.2 Контракту за порушення строків поставки товару виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставлених (недопоставлених) товарів, за кожний день прострочення поза встановлені контрактом строки поставки, а за прострочення понад 30 днів з виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної суми.
Додатком № 1 до Контракту сторони погодили специфікацію товарів оборонного призначення, що поставляється за державним контрактом, в якій, зокрема, дійшли згоди щодо строків поставки товарів (з урахуванням додаткової угоди №31 від 25.12.2023).
За твердженням позивача, відповідачем (постачальником) порушено умови Контракту в частині термінів поставки товару, а саме частину товару відповідач поставив із порушення строку визначеного сторонами у специфікації до контракту в редакції додаткової угоди №31 від 25.12.2023.
Позивачем на адресу відповідача направлялись претензії №403/5/2/7179 від 22.05.2023, №403/5/2/8714 від 12.07.2023, №403/5/2/10170 від 14.08.2023, №403/5/2/11858 від 13.09.2023, №403/5/2/13299 від 17.01.2024 та №220/11/305 від 22.02.2024, в яких позивач повідомив відповідача про нарахування пені та штрафу, у зв'язку з простроченням виконання відповідачем своїх зобов'язань із своєчасної поставки товару.
Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач здійснив поставку товару із порушенням строку, тому просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції у загальному розмірі 91 056 601,99 грн., з яких: 49 867 667,47 грн. - пені та 41 188 934,52 грн. - штрафу у розмірі 7 % від вартості непоставленого (недопоставленого) товару.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначає про порушення позивачем строків оплати товарів, що вплинуло на строки їх поставки, настання обставин непереборної сили. Також, відповідач просив суд зменшити розмір штрафних санкцій (пені та штрафу) на 99 % від арифметичного правильної та обґрунтованої суми.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами Контракту, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Судом встановлено, що згідно п. 4.1 Контракту виконавець зобов'язаний поставити товар згідно з умовами контракту не пізніше строку, визначеного у специфікації та надати замовнику документи згідно пункту 2.7 контракту.
При цьому, суд відзначає, що із змісту п. 2.8 Контракту вбачається, що надання попередньої оплати - це право замовника, а не обов'язок, а відтак не є відкладальною обставиною для здійснення поставки товару у визначеній в специфікації строк.
Специфікацією до Контракту, в редакції додаткової угоди №31 від 25.12.2023, сторони погодили строк поставки товару, зокрема до 12.05.2023, 12.06.2023, 12.07.2023 та 12.08.2023.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Матеріалами справи (акти приймання-передачі) підтверджується порушенням відповідачем строків поставки товару, зокрема товари не було поставлено у строки до 12.05.2023, 12.06.2023, 12.07.2023 та 12.08.2023.
За твердженням відповідача, у ДК «Укрспецекспорт» відсутня вина в порушенні строків постачання за Контрактом, так як було вжито всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання та недопущення господарського правопорушення. Звертає увагу на те, що з метою виконання Контракту відповідач уклав зовнішньоекономічний контракт з іноземним постачальником - №USE-18.3-129-К.КІ-22 від 02.05.2022, в рамках якого здійснювалось постачання продукції на виконання Контракту.
Відповідач вказує, що вказані контракти є юридично пов'язаними між собою, оскільки іноземний постачальник зобов'язаний поставити товар через відповідача для позивача, а відповідач, як покупець цим товаром зобов'язаний забезпечити виконання зобов'язання з поставки товару у якості постачальника за Контрактом.
Також, відповідач зазначає, що 08.08.2023 отримав від іноземного постачальника лист №23/398-1/RK, в якому повідомлено, що у субпідрядника іноземного постачальника трапився промисловий інцидент, що призвів до ушкодження здоров'я працівників і зупинку всіх технологічних процесів.
На підтвердження вказаного до матеріалів справи додано сертифікат про виникнення форс-мажору Господарської палати Чеської республіки №102С/5000/2023 від 09.08.2023 та сертифікати Київської Торгово-промислової палати №3200-23-3794 від 01.09.2023 та №3200-23-4878 від 01.09.2023, у яких визначено наступний період дії форс-мажорних обставин: з 04.07.2023 і тривають станом на 27.12.2023.
Отже, відповідач зазначає, що ним доведено та підтверджено належними і допустимими доказами наявність обставин непереборної сили, що виключає підстави для притягнення його до відповідальності і стягнення штрафних санкцій.
Відповідач також вказує, що докладав всіх можливих зусиль для належного виконання Контракту.
Щодо вказаних тверджень відповідача, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України та статтею 196 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик. Юридична особа самостійно розраховує ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій, та самостійно приймає рішення про вчинення чи утримання від таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.
Тому, відповідач, як юридична особа яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, підписуючи з позивачем контракт на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення (з метою забезпечення відсічі і стримування збройної агресії російської федерації), усвідомлював, що кінцевою датою поставки товару є дата, визначена у специфікації до Контракту, повинен був врахувати цю обставину, з огляду на товар який підлягав поставці та можливості виконання зобов'язання у погоджені сторонами строки та те, що Контракт укладався вже після запровадження в Україні військового стану.
У пункті 1 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.
В статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» вказано, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за таких умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.
Відповідно до п. 7.3 Контракту сторони звільняються від відповідальності за невиконання (часткове чи повне) або неналежне виконання зобов'язань за контрактом у разі виникнення обставин непереборної сили (форс-мажорні обставини), які виникли поза волею сторін і безпосередньо вплинули на виконання контракту (аварія, катастрофа, стихійне лихо тощо).
Суд зазначає, що зі змісту вказаних сертифікатів вбачається, що фактично причиною затримки поставки товару в повному обсязі стали обставини затримки поставки контрагентом відповідача цієї продукції, тобто недодержання своїх обов'язків, у зв'язку із вищевказаними обставинами, контрагентами відповідача.
Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Аналогічні положення закріпленні й у статті 218 Господарського кодексу України, відповідно до якої підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Суд зауважує, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами, адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21.
В даному випадку, відповідачем не надано належних та допустимих доказів виникнення для нього форс-мажорних обставин, які стали причиною несвоєчасного виконання поставки товару за Контрактом, а відтак до тверджень відповідача про наявність підстав для звільнення його від відповідальності на підставі вказаних обставин відноситься критично.
За несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань з поставки товару позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 49 867 667,00 грн., яка нарахована за загальний період з 13.05.2023 до 03.12.2023 та штрафу у розмірі 41 188 934,52 грн.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 Господарського кодексу України).
Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 Господарського кодексу України),
Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини першої статті 546 Цивільного кодексу України є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
Сторонами у п. 7.2 Контракту погоджено, що за порушення строків поставки продукції виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого (недопоставленого) товару, за кожний день прострочення поза встановлені контрактом строки поставки, а за прострочення понад 30 днів з виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної суми.
Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов'язань за договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов'язання з приводу поставки товару не є грошовими зобов'язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.
Зазначена позиція кореспондується з висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 03.03.2020 у справі № 922/2220/19, від 17.09.2020 у справі № 922/3548/19 та від 16.02.2021 у справі № 910/1972/20.
Крім того, у випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Тобто, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки.
Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені і штрафу та встановив, що в останньому допущено помилки у визначенні періоду простроченого виконання зобов'язання з поставки товару, а саме за актом №166-з, а також вартості поставленого товару, а саме за актом 236/м, що призвело до необґрунтованого збільшення розміру пені та штрафу.
Здійснивши власний розрахунок, суд відзначає, що обґрунтованою є сума пені в розмірі 49 577 233,81 грн. та сума штрафу у розмірі 41 183 043,10 грн.
Разом з тим, відповідач просив суд зменшити розмір штрафних санкцій (пені та штрафу) на 99% від арифметично правильної та обґрунтованої суми.
Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18 від 21.11.2019 зі справи № 916/553/19).
Водночас слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до п. 9.1 Статуту Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» затвердженого наказом Міністерства оборони України №187 від 14.07.2022 (Статут), господарська діяльність відповідача провадиться відповідно до законодавства України з метою одержання прибутку та ґрунтується на принципах самоокупності та самофінансування. Основним показником фінансових результатів господарської діяльності Компанії є прибуток.
Згідно п. 9.2 Статуту використання прибутку Компанією здійснюється відповідно до затвердженого фінансового плану Компанії з урахуванням вимог Господарського кодексу України та норм чинного законодавства України.
Відповідно до п. 9.3 Статуту у фінансовому плані Компанії затверджуються суми коштів, які спрямовуються державі, як власнику і зараховуються до державного бюджету.
Згідно з п. 9.4 Статуту складення, затвердження та контроль за виконанням фінансового плану Компанії здійснюються в установленому законодавством порядку.
Відповідно до п. 9.5 Статуту Компанія відраховує та сплачує до державного бюджету частину прибутку відповідно до порядку та нормативу, визначених законодавством.
Тобто, як вказує відповідач, його фінансова діяльність спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України №138 від 23.02.2011 затверджено Порядок відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями (Порядок).
Пунктом 1 Порядку з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України №933 від 26.10.2016, визначено, що частина чистого прибутку (доходу), що відраховується до державного бюджету за відповідний період Державним концерном «Укроборонпром», його учасниками, державними унітарними підприємствами, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади, які задіяні у розробленні, виробництві та ремонті озброєння, військової і спеціальної техніки та їх складових і є виконавцями державного оборонного замовлення у зазначений період, визначається у розмірі 30 відсотків.
Отже, як вказує відповідач, беручи до уваги завдання, які покладені на нього, а також предмет статутної і фактично здійснюваної відповідачем діяльності, відповідач зобов'язаний щоквартально здійснювати відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) у розмірі 30 відсотків.
Відповідач також зазначає, що спірні взаємовідносини, які виникли між позивачем і відповідачем у цій справі, через призму процесуального закону виглядають як відносини рівних сторін і окремих, незалежних один від одного господарюючих суб'єктів. Однак, після введення на території України правового режиму воєнного стану, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №237 від 09.03.2022, ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» було виключено із складу Державного концерну «Укроборонпром» та передано до сфери управління Міноборони.
Таким чином, з точки зору адміністративно-розпорядчого правовідношення взаємовідносини між позивачем і відповідачем з 09.03.2022 є відносинами прямого управління (зі сторони Міноборони) і підпорядкування (зі сторони ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт»), в яких Міноборони, як орган управління, повністю координує роботу ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт».
В таких умовах господарська діяльність відповідача при укладанні договорів з позивачем на постачання товарів оборонного призначення є повністю залежною від останнього, зокрема і при визначенні строків виконання таких договорів.
Як вказує відповідач, він також докладав всіх можливих зусиль для належного виконання Держконтракту.
При цьому, відповідач повідомляв позивача відповідними листами про хід виконання і проблеми, які виникли під час виконання Держконтракту.
Відповідач зауважив, що він бере участь у посиленні обороноздатності України шляхом здійснення поставок товарів військового призначення, в тому числі, для Міноборони з метою забезпечення потреб військових формувань.
Крім того, згідно з п. 49 Порядку планування, формування, особливості розміщення, коригування оборонних закупівель, здійснення контролю та звітування про їх виконання, а також оприлюднення інформації про оборонні закупівлі, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України №363 від 03.03.2021, у разі здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг оборонного призначення за імпортом через вітчизняних суб'єктів господарювання, яким в установленому порядку надані повноваження щодо здійснення імпорту відповідних видів товарів, робіт і послуг оборонного призначення, в тому числі із залученням кредитів під державні гарантії для фінансування програм, пов'язаних з підвищенням обороноздатності і безпеки держави, прибуток (постачальницька винагорода) становить 3 відсотки вартості товарів, робіт і послуг оборонного призначення за зовнішньоекономічним договором (контрактом).
Тобто, планований прибуток відповідача від здійснення імпортних операцій з закупівлі товарів, робіт і послуг оборонного призначення, які на даний час є основним видом діяльності відповідача, становить лише 3 відсотки вартості таких товарів, робіт і послуг, що неминуче впливає на фінансовий стан відповідача.
Відповідач вказує, що стягнення з нього заявлених позивачем грошових сум штрафних санкцій призведе до ще більшого погіршення фінансового стану відповідача та фактично може спричинити зупинення діяльності відповідача, у тому числі зупинення виконання інших державних контрактів щодо закупівлі товарів, робіт і послуг оборонного призначення за імпортом, а відтак - фактичну неможливість виконання відповідачем поставлених перед ним завдань в умовах повномасштабної військової агресії російської федерації проти України та введеного в Україні воєнного стану.
Зважаючи на надані відповідачем обґрунтування, беручи до уваги всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги, що матеріали справи не містять доказів понесення позивачем збитків, спричинених простроченням виконання відповідачем зобов'язань, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд дійшов висновку про наявність підстав для реалізації свого права щодо зменшення розміру пені та штрафу, що підлягає стягненню з відповідача, на 50% відсотків, тобто до 24 788 616,91 грн. пені та 20 591 521,55 грн. штрафу.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, позовні вимоги Міністерства оборони України підлягають задоволенню частково та стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня у розмірі 24 788 616,91 грн. та штраф у розмірі 20 591 521,55 грн.
Згідно ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Таким чином, приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог шляхом перерахунку судом суми пені і штрафу та зменшення судом заявлених до стягнення сум пені та штрафу на 50%, витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а в частині зменшення судом заявлених до стягнення сум пені та штрафу - на відповідача.
Керуючись статтями 129, 232, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
1. Позов Міністерства оборони України задовольнити частково.
2. Стягнути з Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 36; ідентифікаційний код 21655998) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6; ідентифікаційний код 00034022) пеню у розмірі 24 788 616 (двадцять чотири мільйони сімсот вісімдесят вісім тисяч шістсот шістнадцять) грн. 91 коп., штраф у розмірі 20 591 521 (двадцять мільйонів п'ятсот дев'яносто одна тисяча п'ятсот двадцять одна) грн. 55 коп. та судовий збір у розмірі 847 840 (вісімсот сорок сім тисяч вісімсот сорок) грн. 00 коп. Видати наказ.
3. В іншій частині у задоволені позову відмовити.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 31.01.2025.
Суддя В.П. Босий