номер провадження справи 9/204/24
27.01.2025 Справа № 908/2937/24
м.Запоріжжя
За позовом: Державної податкової служби в особі Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, м. Дніпро
до відповідача: Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, Запорізька область, м. Мелітополь
про стягнення 105675,49 грн.
Суддя Боєва О.С.
Без виклику сторін
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Державної податкової служби в особі Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про стягнення з відповідача: Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі суми 105675,49 грн, яка складається з: суми 90230,85 грн заборгованості за спожиту електричну енергію, суми 4733,43 грн 3% річних та суми 10711,21 грн інфляційних втрат.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 07.11.2024, здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2937/24 та визначено до розгляду судді Боєвій О.С.
Ухвалою господарського суду від 13.11.2024 вищевказану позовну заяву на підставі ч.1 ст. 174 ГПК України залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 27.11.2024, після усунення позивачем недоліків, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2937/24, присвоєно справі номер провадження 9/204/24. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Підставою для звернення з позовом до суду зазначено неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати вартості спожитої електричної енергії за період з вересня по грудень 2022 року в рамках Договору про відшкодування комунальних послуг, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 90230,85 грн. У зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов'язання, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача також 3% річних за загальний період прострочення з 01.01.2023 по 30.09.2024 та інфляційні втрати за загальний період прострочення з січня 2023 по вересень 2024 (включно). Позов обґрунтовано ст.ст. 258, 509, 526, 530, 610, 612 ЦК України та умовами договору про відшкодування комунальних послуг.
18.12.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позов (документ сформований в системі «Електронний суд» 17.12.2024), який прийнято судом до розгляду (відзив подано у визначений судом в ухвалі від 27.11.2024 про відкриття провадження у даній справі строк). Відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Заперечуючи проти позову відповідач посилається на відсутність укладеного між сторонами договору про відшкодування комунальних послуг. Договір про відшкодування комунальних послуг, акти та рахунки від 13.12.2022 до ТУ ДБР у м. Мелітополі не надходили (докази зворотнього матеріали справи не містять). Наданий позивачем до матеріалів справи договір не містить підписів обох сторін, дати та реєстраційного номеру. З огляду на викладене, у ТУ ДБР у м. Мелітополь відсутні зобов'язання щодо відшкодування комунальних послуг в розмірі 90 230,85 грн та, відповідно, відсутні підстави для застосування положень ст. 625 ЦК України.
Позивач правом на подання відповіді на відзив не скористався. Також позивач не надав на виконання ухвали суду від 27.11.2024 про відкриття провадження у даній справі пояснень щодо порядку визначення кількості спожитої відповідачем електричної енергії за кожний місяць спірного періоду та пояснень про застосування положень ст. 625 ЦК України саме з 01.01.2023.
27.01.2025 справу розглянуто, за наслідками розгляду справи прийнято рішення.
Розглянувши матеріали справи, суд
08.06.2021 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (орендодавець), Державна податкова служба України в особі Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (балансоутримувач, позивач у справі) та Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі (орендар, відповідач у справі) уклали Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/1-3898/д.
Відповідно до п. 4.1 розділу І «Змінювані умови договору» Договору оренди, об'єктом оренди є нежитлові приміщення адміністративної будівлі (Літ. А-2, А1-2, А-5), загальною площею 628,9 кв.м., розташованої за адресою: м. Запоріжжя, пр. Соборний, 190А.
У п. 9.2 розділу І «Змінювані умови договору» Договору оренди встановлено, що витрати на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю компенсуються орендарем в порядку, передбаченому пунктом 6.5 розділу ІІ договору.
У п. 6.5 розділу ІІ «Незмінювані умови договору» Договору оренди визначено, що протягом п'яти днів з дати укладення цього договору балансоутримувач зобов'язаний надати орендарю для підписання: два примірники договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю відповідно до примірного договору, затвердженого наказом Фонду державного майна, та/або проекти договорів із постачальником комунальних послуг, якщо стосовно об'єкта оренди такими постачальниками комунальних послуг відкриті окремі особові рахунки або якщо окремі особові рахунки були відкриті на попереднього користувача майном.
Орендар зобов'язаний протягом десяти робочих днів з моменту отримання примірників договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю: підписати і повернути балансоутримувачу примірник договору або подати балансоутримувачу обґрунтовані зауваження до сум витрат, які підлягають відшкодуванню орендарем за договором.
Орендар зобов'язаний протягом десяти робочих днів з моменту отримання від балансоутримувача відповіді на свої зауваження, яка містить документальні підтвердження витрат, які підлягають відшкодуванню орендарем, підписати і повернути балансоутримувачу примірник договору.
Орендар вживає заходів для укладення із постачальниками комунальних послуг договорів на постачання відповідних комунальних послуг протягом місяця з моменту отримання проектів відповідних договорів від балансоутримувача. Орендар зобов'язаний надати балансоутримувачу копії договорів, укладених із постачальниками комунальних послуг.
Договір укладено строком на 5 років з дати набрання чинності цим договором (п. 12.1 розділу ІІ «Незмінювані умови договору», п. 12.1 розділу І «Змінювані умови договору» Договору оренди).
У позовній заяві позивач зазначив, що на адресу ТУ ДБР у м. Мелітополі листом №4496/6/32-00-17-02 від 13.12.2022 було направлено Договір про відшкодування комунальних послуг, акти та рахунки за надані комунальні послуги.
Відповідно до п.п. 3.2.2 п. 3.2 розділу 3 вказаного Договору про відшкодування комунальних послуг на який посилається позивач, орендар зобов'язується вносити плату по відшкодуванню оплати за послуги водопостачання і водовідведення, за електричну енергію та за послуги з розподілу електричної енергії на рахунок балансоутримувача згідно з наданими рахунками та актами на відшкодування до 25 числа місяця, наступного за розрахунковим, протягом десяти календарних днів, але не пізніше 25.12.2022 року.
Згідно з п. 6.1 вказаного Договору про відшкодування комунальних послуг на який посилається позивач, Договір набуває чинності з моменту підписання сторонами та діє до 31.12.2022, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх обов'язків. Відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України та ч. 7 ст. 180 ГК України, сторони домовились, що умови, передбачені цим Договором, застосовуються до правовідносин, що склались між сторонами, а саме з 01.01.2022 року.
Позивачем до позову додані також копії Актів обстеження нежитлових приміщень двоповерхової адміністративної будівлі Запорізького управління податкового адміністрування підприємств Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 31.12.2022, в яких зазначені показники приладів обліку у нежитлових приміщеннях станом на 01.09.2022, на 01.10.2022, на 01.11.2022, на 01.12.2022 та на 01.01.2023.
Як зазначив позивач, за період вересень-грудень 2022 відповідач спожив електричну енергію на суму 90 230,85 грн, проте всупереч умовам Договору про відшкодування комунальних витрат допустив порушення з оплати використаної електричної енергії.
Проаналізувавши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши представлені докази, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
З положень ч. 4 ст. 179 ГК України слідує, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим державним органом або органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ГК України).
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).
Частинами 1 статей 13 та 14 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
З положень ст.ст. 15, 16 ЦК України слідує, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб та в порядку, що встановлений договором або законом.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (правовий висновок наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17).
За змістом частин 1 та 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
З огляду на принцип диспозитивності у господарському процесі (ст.ст. 2, 14 ГПК України), особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
З ч. 1 ст. 237 ГПК України слідує, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з положеннями статей 73, 74, 76 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При цьому, суд наголошує, що Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торія проти Іспанії»).
У справі «Серявін проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (§ 58, рішення від 10.02.2010). В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
З огляду на предмет та підстави позову у даній справі, в даному випадку першочерговим є доведення позивачем укладення сторонами договору про відшкодування комунальних послуг та, як наслідок, факту виникнення між сторонами правовідносин згідно такого договору, на підставі якого, як зазначає позивач, у відповідача виник обов'язок з відшкодування спожитої ним електричної енергії.
Господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ст. 181 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
В ч. 1 ст. 641 ЦК України визначено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч. 1 ст. 642 ЦК України).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
Згідно з ч. 2 ст. 207 цього Кодексу правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
З аналізу вказаних вище норм матеріального права вбачається, що підпис (-си) є невід'ємним (-ми) елементом (-ами), реквізитом (-ами) письмової форми договору, наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Надана позивачем в матеріали справи копія (роздруківка тексту) Договору про відшкодування комунальних послуг не містить підписів сторін, що свідчить про недодержання письмової форми договору. У зв'язку з цим не підтверджується, що сторонами досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору і, відповідно, такий договір не є укладеним (вчиненим у письмовій формі).
У позові позивач зазначив, що на адресу ТУ ДБР у м. Мелітополі листом №4496/6/32-00-17-02 від 13.12.2022 було направлено договір про відшкодування комунальних послуг, акти та рахунки за надані комунальні послуги. З даного листа №4496/6/32-00-17-02 від 13.12.2022 слідує, що позивач надсилає відповідачу для підписання договір про відшкодування комунальних послуг, акти та рахунки за надані комунальні послуги.
Разом з тим, доказів на підтвердження направлення (надсилання) або вручення відповідачу вказаного листа з додатками: договором про відшкодування комунальних послуг, актами та рахунками за надані комунальні послуги, позивачем суду не надано. При цьому, Акти надання послуг, які додані в копіях позивачем до позову, з боку відповідача також не підписані.
На підставі викладеного, суд дійшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 90230,85 грн заборгованості є необґрунтованими та недоведеними, тому у задоволенні позову в цій частині судом відмовляється.
Щодо вимог про стягнення з відповідача суми 4733,43 грн 3% річних та суми 10711,21грн інфляційних втрат, суд зазначає, що зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.
З огляду на викладене, у зв'язку з відмовою у задоволенні позову в частині вимог про стягнення суми 90230,85 грн основного боргу, суд відмовляє й у задоволенні позову в частині вимог про стягнення з відповідача суми 4733,43 грн 3% річних та суми 10711,21 грн інфляційних втрат.
Витрати зі сплати судового збору згідно з положеннями статті 129 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Повний текст рішення складено та підписано 03.02.2025.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.С. Боєва