Справа № 369/5498/24
Провадження №2/369/5231/25
03.02.2025 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Янченка А.В.,
при секретарі судового засідання Безкоровайній М.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві заяву ОСОБА_1 про відвід судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Янченка А.В. від участі у розгляді цивільної справи № 369/5498/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виправлення недоліків третьою особою за рахунок виконання, -
У провадженні судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Янченка А.В. перебуває вказана цивільна справа.
31.01.2025 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про відвід судді Янченка А.В.
Вказана заява про відвід мотивована тим, що на переконання заявника наявні об'єктивні сумніви в неупередженості об'єктивності судді.
Так у матеріалах справи наявна інформація щодо подання позивачам заяви про виклик свідка від 01.04.2024 разом з позовною заявою від 01.04.2024 (а.с. 1,12).
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05.04.2024 відкрито позовне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виправлення недоліків третьою особою за рахунок виконавця. Суд постановив розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с.44-45).
Відповідно до приписів статті 91 ЦПК України заява про виклик свідка має бути подана до або під час підготовчого судового засідання, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, - до початку першого судового засідання у справі. В ухвалі про відкриття провадження у справі або в іншій ухвалі, якою суд вирішує питання про виклик свідка, суд попереджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання чи відмову від давання показань на вимогу суду.
Таким чином вбачається, що суду надане право в ухвалі про відкриття провадження вирішувати питання про виклик свідка. Це узгоджується також з приписами статті 187 ЦПК України, відповідно до яких, в ухвалі про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд зазначає, в тому числі, результат вирішення заяв і клопотань позивача, що надійшли разом із позовною заявою, якщо їх вирішення не потребує виклику сторін.
Однак з матеріалів справи вбачається, що у справі є довідка, складена і підписана секретарем судового засідання Києво-Святошинського районного суду Київської області Безкоровайна М.Л. про те, що у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Справу слуханням відкладено до 10.10.2024 року о 12 год. 00 хв. (а.с.84).
У справі також є довідка, складена і підписана секретарем судового засідання Києво-Святошинського районного суду Київської області (прізвище, ім'я, по-батькові секретаря у довідці не зазначено) про те, що у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. (а.с.98).
Проте в матеріалах справи відсутні як протоколи судових засідань 01.07.2024 та 10.10.2024, в яких суддя міг усною ухвалою вирішити питання про виклик свідка, так і відсутня ухвала, постановлена судом окремим документом, про виклик свідка.
Тобто суддя Янченко А.В. за станом судової справи з 05.04.2024 (дата ухвали про відкриття позовного провадження) по 10.10.2024 (дата другого судового засідання у справі), впродовж шести місяців, взагалі не вирішував питання про виклик свідка у справі, відповідно до заяви позивача про виклик свідка від 01.04.2024.
При цьому суддя Янченко А.В. умисно своїми обов'язками й правами з вирішення питання про виклик свідка у справі не користується, що жодним чином не відповідає пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Отже заявником у заяві про відвід обґрунтовується не незгодп сторони з процесуальними рішеннями судді, а обґрунтовується саме невчинення необхідних процесуальних дій щодо залучення у справу свідка, а відтак не підлягає застосуванню норма частини четвертої ст. 36 ЦПК України. Водночас необхідно також урахувати обставини справи у зв'язку з наявністю інших обставин, які викликають у мене особисто прямі та очевидні сумніви в об'єктивності та неупередженості судді Янченка А.В. через створення ним перешкод у реалізації моїх гарантованих Законом прав на судовий захист та справедливий суд.
Обставинами, які у заявника, і особи, яка бере участь у справі як позивач, викликали сумнів в його об'єктивності та неупередженості, заявник вважає наявність порушення цим суддею зобов'язань, прямо визначених п.п. 1, 2 та 4 ч.7 ст.56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що ставить під сумнів дотримання ним принципів верховенства права, незалежність та безсторонність суду, а також саму можливість реалізації моїх гарантованих Законом прав на судовий захист та справедливий суд.
Ці порушення, які прямо пов'язані з ухваленим суддею незаконним рішенням у справі (залишення позову без розгляду) за моєю позовною заявою, що відбулися у судовому засіданні 10.10.2024, і вони полягають у свідомому позбавленні мене цим суддею права на звернення до суду гарантованого мені пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є частиною національного законодавства, де кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, що підтверджено постановою Київського апеляційного суду від 10.12.2024, якою ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 жовтня 2024 року було скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Окрім цього необхідно звернути увагу також на наступне.
Відповідно до приписів статті 275 ЦПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини четвертої статті 279 ЦПК України перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Проте суддя відкриваючи провадження у справі 05.04.2024, але при цьому свідомо призначаючи перше судове засідання тільки на 01.07.2024 (через 86 днів), тобто поза межами строку визначеного ЦПК України, згідно якого перше судове засідання повинно проводитися не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (відповідно до 05.05.2024), а розгляд справи повинен тривати не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (відповідно до 05.06.2024), однозначно та беззаперечно порушив статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Водночас Верховний Суд неодноразово зазначав, що велика кількість справ у суді, велике навантаження на суддю, жодним чином не може виправдовувати порушення розумного строку розгляду справи. Навпаки, призначення суддею невиправдано великих термінів строку розгляду справи вказують на його низьку самоорганізацію у роботі та неналежне ставлення до виконання ним своїх обов'язків щодо розгляду справ незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У подальшому суддя відклав розгляд справи з 01.07.2024 на 10.10.2024 (на 100 днів), чим знову однозначно та беззаперечно порушив статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У подальшому суддя отримавши матеріали справи, після їх повернення з Київського апеляційного суду, 14.01.2025 призначив судове засідання на 15.04.2025 (через 90 днів), чим знову однозначно та 4 беззаперечно порушив статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому суддя Янченко А.В. умисно своїми обов'язками та правами призначати розгляд справи у визначені ЦПК України строки не користується, що жодним чином не відповідає пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Вивчивши подану заяву про відвід головуючого судді Янченка А.В. від участі у розгляді цивільної справи № 369/5498/24, суддя дійшов до наступного висновку.
Відповідно до ст. 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді.
Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.
До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім'ї, родичами між собою чи родичами подружжя.
Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Відповідно до положень ст. 39 ЦПК України відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Після сплину вказаного строку заявляти відвід дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строк, але не пізніше двох днів із дня, коли заявник дізнався про таку підставу.
За ст. 40 ЦПК України питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.
Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.
Питання про відвід вирішується невідкладно. Вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, здійснюється протягом двох робочих днів, але не пізніше призначеного засідання по справі. У разі розгляду заяви про відвід суддею іншого суду - не пізніше десяти днів з дня надходження заяви про відвід. Відвід, який надійшов поза межами судового засідання, розглядається судом у порядку письмового провадження.
Суд вирішує питання про відвід судді без повідомлення учасників справи. За ініціативою суду питання про відвід судді може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід судді, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід судді.
Пункт 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 13.06.2007 року «Про незалежність судової влади» передбачає, що відповідно до закону суддя не може брати участь у розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо він заінтересований у результаті розгляду справи або є інші обставини, які викликають сумнів в об'єктивності та неупередженості судді.
Статтею 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковими для виконання Україною. Вказаний Закон прямо закріплює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частина 1 статті 6 Конвенції містить вимоги щодо неупередженості суду. Так, Європейський суд з прав людини розрізняє чи в конкретній справі існує яке-небудь переконання або особиста зацікавленість даного судді та вимоги, чи суддя забезпечує достатню гарантію, щоб виключити підозру в цьому. Крім того, згідно принципу, який є стабільним, суд має бути неупередженим і безстороннім.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, при оцінці безсторонності суду слід розмежовувати суб'єктивний та об'єктивний аспект. Так у справі «Гаусшильдт проти Данії», «Мироненко і Мартиненко проти України» зазначається, що наявність безсторонності, для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції, має визначатися за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв. Щодо суб'єктивної складової даного поняття, то у справі «Гаусшильдт проти Данії» вказано, що потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Причому суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з'являються докази протилежного. Таким чином, існує презумпція неупередженості судді, а якщо з'являються сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об'єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, певних його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі. У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім (рішення у справі «Мироненко і Мартиненко проти України»). Зазначену позицію Європейського суду підтримав і Верховний Суд України у справі № 5-15п12 (ухвала Верховного Суду України від 01.03.2012 року у справі № 5-15п12).
З огляду на підстави заявленого відводу, суд вважає, що заява про відвід є необґрунтованою, оскільки не містить посилання на дії вчинені суддею, що не може свідчити про необ'єктивність або упередженість, що є підставами для відводу, визначеними ст. 36 ЦПК України.
Крім того, слід зазначити, що незгода з процесуальним рішенням, не може вважатися підставою для відводу судді.
Керуючись ст.ст. 36, 40 ЦПК України, суд, -
Вважати заявлений відвід судді Янченку А.В. необґрунтованим.
Передати заяву про відвід судді для розгляду іншому судді, визначеному в порядку, встановленому ч. 1 ст. 33 ЦПК України.
Ухвала оскарженню не підлягає, заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Повний текст ухвали складено: 03.02.2025 року.
Суддя А.В. Янченко