Справа № 366/51/25
Провадження № 3/366/238/25
29.01.2025 селище Іванків
Іванківський районний суд Київської області у складі головуючого судді Мовчана В.В., розглянувши в судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення, яка надійшла від Відділення поліції № 1 (селища Іванків) Вишгородського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД № 285917 від 02.01.2025, по суті правопорушення, яке поставлено в провину, зазначено таке.
02.01.2025 року о 00 год. 40 хв. на 79 км + 100 м. автомобільної дороги сполученням Київ-Овруч, водій ОСОБА_1 керував автомобілем CHERY з реєстраційним номером НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння (різкий запах алкоголю з порожнини рота). Від проходження огляду на стан алкогольного сп?яніння у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.
08.01.2025 справа надійшла до суду. Судове засідання для розгляду справи призначено на 29.01.2025.
Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , у судове засідання не з'явився. Подав до суду клопотання про закриття провадження у справі, у якому просив здійснити розгляд справи без його участі.
З матеріалів справи вбачається, що події, за яких ОСОБА_1 ставиться в провину вчинення правопорушення, мали місце поблизу блок-поста, тобто місця несення служби військовослужбовцями ЗСУ та інших військових формувань в умовах воєнного стану. При цьому, в протоколі зазначено координати такого місця (назву автомобільної дороги та її відрізок). За таких обставин, з метою уникнення розголошення відповідних відомостей, суд приходить до висновку про можливість проведення закритого судового засідання.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.
Згідно з ч. 1 ст. 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.
Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян в дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення має бути з'ясовано, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення у справі.
Верховний Суд України у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглядаючи справу № 524/5741/16-а зауважив, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Доведення вини правопорушника покладається на орган, що складає протокол про адміністративне правопорушення. Під доказуванням у провадженні у справах про адміністративні правопорушення слід розуміти процесуальну діяльність суб'єктів щодо збору, перевірки та оцінки доказів з метою встановлення об'єктивної істини у справі й прийняття на цій основі законного рішення.
Верховний суд наголошує, що судді при розгляді справ про адміністративне правопорушення не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, адже, діючи таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Відповідно до ст. 32 Конвенції про захист прав і основних свобод людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід'ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.
Так, ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».
У рішенні ЄСПЛ від 30.05.2013 року (заява №36673/04) зазначено, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом). Виходячи з практики застосування Європейським судом Конвенції, у випадку, якщо передбачені санкції є достатньо суворими, то судовий розгляд має відповідати принципу справедливості відповідно до статті 6 Конвенції.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише при наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, обов'язковими елементами якого є: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона (вина). Відсутність хоча б одного із перелічених елементів виключає склад правопорушення взагалі, а порушена справа підлягає закриттю.
При цьому, в процесі доказування вини, доцільно керуватись принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14.02.2008 р. у справі «Кобець проти України»(з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282.
У постанові ККС ВС від 21.01.2020 у справі № 754/17019/17 (провадження № 51-2568км19) зроблено висновок, за яким стандарт доведення «поза розумним сумнівом» означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Це питання має бути вирішене на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється щодо правопорушника в межах протоколу про адміністративне правопорушення, який є єдиною підставою для ініціювання притягнення особи до адміністративної відповідальності, окрім виключень, зазначених у ст. 258 КУпАП. Протокол про адміністративне правопорушення як підстава для притягнення особи до відповідальності та як один із засобів доказування (ст. 251 КУпАП) у будь-якому разі повинен відповідати вимогам ст.256 КУпАП.
Деталі обвинувачення мають дуже суттєве значення, а його неконкретність розглядається ЄСПЛ як порушення права на захист (справа «Маттоціа проти Італії» від 25 липня 2000 року).
В обґрунтування звинувачення ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП до матеріалів справи долучено:
-протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 285917 від 02.01.2025;
-рапорт Інспектора взводу № 3 роти № 1 ППОП (стрілецький) ГУНП в Київській області від 02.01.2025 про те, що інспектором зупинено автомобіль під керуванням ОСОБА_1 , в якого виявлені ознаки алкогольного сп?яніння і про це повідомлено на гарячу лінію «102»;
-оптичний диск з матеріалами відеозапису (один фрагмент) та супровідні документи до нього.
Сторона захисту документів, які б відповідали критеріям доказів не надала.
Інших доказів матеріали справи не містять.
Відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП настає у разі керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно з п. 1.1 розділу 1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою КМУ від 10.10.2006 року № 1306 (далі - ПДР України), ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Відповідно до п.1.10 розділу 1 ПДР України водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.
Згідно з п. 2.5 ПДР України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до п. 2.9 «а» ПДР України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
У справах про адміністративні правопорушення за ст. 130 КУпАП підлягає доказуванню, крім інших факт керування особою транспортним засобом. Не доведення такого факту виключає об'єктивну сторону зазначеного правопорушення.
Під час дослідження у судовому засіданні матеріалів відеозапису на оптичному диску суддею встановлено, що на диску знаходиться один файл з відеозаписом.
Фрагмент відеозапису розпочинається в темну пору доби з салону автомобіля працівника поліції, який оголошує, що екіпаж прибув на місце події.
Після цього, працівник поліції підходить до автомобіля, який знаходиться в нерухомому положенні на узбіччі дороги, біля якого перебувають четверо осіб у військовій формі та один чоловік в цивільній.
Один з чоловіків у військовій формі говорить поліцейському, що чоловік у цивільній формі керував автомобілем та мав ознаки алкогольного сп?яніння. При з'ясуванні особи чоловіка у цивільній формі встановлено, що ним є ОСОБА_1 .
На запитання працівника поліції, який здійснює фіксацію подій, ОСОБА_1 заперечує факт керування ним транспортним засобом, після цього на вимогу працівника поліції пред'являє документи що посвідчують його особу.
На вимогу поліцейського пройти огляд на стан сп?яніння ОСОБА_1 відмовляється, мотивуючи це тим, що він не водій транспортного засобу і не зобов'язаний проходити такий огляд.
В подальшому відеозапис відображає процес складання протоколу про адміністративне правопорушення та спілкування зафіксованих на ньому осіб на різні теми, не пов?язані з розглядом справи.
Надаючи оцінку доведеності факту керування транспортним засобом ОСОБА_1 за стандартом доказування «поза розумним сумнівом», суд враховує таке.
Безпосередньо з матеріалів відеозапису не вбачається те, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом. На відеозаписі він такий факт неодноразово заперечував.
На обґрунтування доведеності такого факту, в матеріалах справи наявний рапорт працівника ППОП ГУНП в Київській області.
Судячи з абревіатури посади, ця особа є працівником полку поліції особливого призначення Головного управління Національної поліції в Київській області, тобто працівником поліції.
Інших доказів на підтвердження цього факту в матеріалах справи немає і долученим відеозаписом він не підтверджується.
Надаючи оцінку рапорту як доказу факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом, суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №524/5741/16-а, згідно з якою рапорт працівника поліції не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень.
Таким чином, рапорт поліцейського можна брати до уваги як доказ, за умови, що відображені у ньому відомості відповідають іншим доказам. В іншому ж випадку, сам лише рапорт не є доказом факту чи обставин, які підлягають доказуванню.
При цьому, нормативно-правовим актом, який регулює застосування органами, підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції автоматичної фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, доступ до відеозаписів працівників поліції та інших осіб, порядок зберігання, видачу та приймання технічних приладів і технічних засобів, а також зберігання, видалення та використання інформації, отриманої з цих приладів є Інструкція, затверджена наказом МВС України від 18.12.2018 № 1026 (далі - Інструкція № 1026).
Положення цієї Інструкції мають застереження до її застосування, однак такі застереження не стосуються працівників поліції особливого призначення (п. 1 розділу 1 Інструкції)
Відповідно до пп. 1 п. 2 розділу І Інструкції № 1026, застосування працівниками поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, здійснюється з метою попередження, виявлення або фіксування правопорушення.
Згідно з п. 5 розділу ІІ Інструкції № 1026, включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.
Аналіз наведених положень Інструкції № 1026 дає обґрунтовані підстави стверджувати, що у працівника поліції, який складав рапорт стосовно ОСОБА_1 , перебували в розпорядженні матеріали відеозапису подій, які він описав в рапорті.
Матеріали відеозапису за ст. 251 КУпАП є одним з процесуальних джерел доказів і могли б бути використані як доказ на підтвердження відомостей з рапорту, зокрема факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом.
Однак, в матеріалах справи такий відеозапис відсутній, а працівник поліції, який склав протокол про адміністративне правопорушення, обмежився лише долученням до матеріалів справи рапорту інспектора ППОП ГУНП в Київській області, відомості якого не підтверджуються іншими доказами.
Також сумнів у достовірності відомостей з рапорту інспектора ППОП ГУНП в Київській області ґрунтується на тому, що цей поліцейський про подію виявлення ОСОБА_1 повідомив службу «102» Національної поліції. Про це він зазначив в рапорті.
Однак, в матеріалах справи відсутній рапорт оперативного чергового про отримання такого повідомлення.
Разом з цим суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що окрім інспектора ППОП ГУНП в Київській області, який складав рапорт, на місці події перебували ще троє осіб.
В таких осіб було б можливо отримати письмові пояснення як свідків стосовно того, яким чином ОСОБА_1 опинився на місці події, чи керував він автомобілем та чи дійсно в момент зупинки мав ознаки алкогольного сп'яніння.
Положеннями ст. 251 КУпАП визначено одним з процесуальних джерел доказів письмові пояснення свідків і не встановлено заборони щодо отримання одним поліцейським в іншого письмових пояснень для їх використання як доказів у справі.
Однак, жодних письмових пояснень матеріали справи не містять.
За таких обставин, факт керування ОСОБА_1 суд визнає таким, що не доведений «поза розумним сумнівом», цей факт є сумнівним та в силу ст. 62 Конституції України тлумачиться на користь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Недоведеність вини особи, відповідно до ст. 9 КУпАП, свідчить про відсутність складу правопорушення.
Враховуючи недоведеність наданими доказами факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом, суд приходить до висновку про відсутність в діях останнього об'єктивної сторони складу правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Слід зазначити, що до таких висновків приходив Київський апеляційний суд у своїх постановах, де обставини справ були аналогічними цій справі (постанова від 31.08.2023 у справі № 366/1306/23, апеляційне провадження № 33/824/3367/2023; постанова від 30.10.2023 у справі № 366/935/23, апеляційне провадження № 33/824/4447/2023, постанова від 06.06.2024 у справі № 366/504/24, апеляційне провадження №33/824/2860/2024).
За результатами дослідження доказів суд приходить до висновку, що склад правопорушення є недоведеним поза розумним сумнівом.
Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи у тому чи іншому діянні, оскільки він не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується зі стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. theUnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25), оскільки наявні у ньому дані не випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа "Коробов проти України" № 39598/03 від 21.07.2011).
З наведеного слідує, що відомості, які відображені у протоколі про адміністративне правопорушення повинні підтверджуватись долученими у встановленому законом порядку доказами, які відображають у своїй сукупності всю суть обставин інкримінованої протиправної поведінки правопорушника, що наведена у протоколі про адміністративне правопорушення.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу (ч. 2 ст. 251 КУпАП).
За ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно з ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
За встановлених обставин, провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв?язку з відсутністю в його діях складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
З протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що у ОСОБА_1 тимчасово вилучено посвідчення водія серії НОМЕР_2 .
Відповідно до ч. 4 ст. 265-1 та п. 6 Порядку тимчасового вилучення посвідчення водія на транспортний засіб та його повернення, затвердженого постановою КМУ від 17.12.2008 № 1086 (зі змінами), тимчасово вилучене посвідчення водія у зв'язку із закриттям провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, підлягає поверненню ОСОБА_1 .
Питання про стягнення судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 40-1 КУпАП, за якою судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення сплачується особою, на яку накладено адміністративне стягнення.
Оскільки у цьому випадку провадження у справі підлягає закриттю, судовий збір слід віднести на рахунок держави.
На підставі ст. 19, 62 Конституції України, керуючись ст. 7, 36, 40-1, 130, 245, 247, 251, 256, 266, 268, 280, 283-285 КУпАП, суд
ОСОБА_1 визнати невинуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП закрити провадження у справі, у зв'язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.
Тимчасово вилучене посвідчення водія серії НОМЕР_2 , повернути ОСОБА_1 .
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги та може бути оскаржена особами, визначеними ч. 2 ст. 294 КУпАП до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня вручення копії постанови.
Суддя Віталій МОВЧАН