Справа № 404/11413/24
Номер провадження 1-кс/404/4425/24
22 січня 2025 року м. Кропивницький
Слідчий суддя Кіровського районного суду міста Кіровограда ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , адвоката ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Кіровського районного суду міста Кіровограда скаргу представника скаржника, адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 на постанову дізнавача СД Кропивницького РУП ГУНП в Кіровоградській області від 29.07.2024 року про закриття кримінального провадження №12024121130000554, за ч. 1 ст. 192 КК України, -
Представник скаржника, адвокат ОСОБА_3 звернувся до Кіровського районного суду міста Кіровограда з вимогою скасувати постанову дізнавача від 29.07.2024 року про закриття кримінального провадження №12024121130000554, за ч. 1 ст. 192 КК України.
Прокурор, дізнавач не з'явились.
В судовому засіданні представник скаржника вимоги скарги підтримав, в обґрунтування скарги посилався на наступне:
В провадженні Кропивницького РУП ГУ НП в Кіровоградській області перебувають матеріали досудового розслідування по кримінальному провадженню №12024121130000554, за ч. 1 ст. 192 КК України.
29.07.2024 року, на підставі постанови дізнавача СД Кропивницького РУП ГУ НП в Кіровоградській області вказане кримінальне провадження закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.
Не погоджуючись з вказаними діями дізнавача, адвокат ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 , звернувся до суду із скаргою в порядку ст. 303 КПК України, в якій просить: скасувати постанову дізнавача про закриття кримінального провадження, як незаконну, посилаючись на те, що слідство не було проведено належним чином.
Перевіривши долучені до скарги матеріали вважаю, що заявлені вимоги підлягають задоволенню з наступних міркувань:
Відповідно до положень ч. 2 ст. 9 КПК України, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК України, кримінальне провадження закривається в разі, якщо встановлена відсутність в діянні події кримінального правопорушення. Оскаржувану ж постанову дізнавач виніс передчасно, оскільки не виконав вимог п. 2 ч. 5 ст. 110 КПК України, за умовами якого мотивувальна частина постанови слідчого повинна містити відомості про: зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови; мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення цього Кодексу. Тобто таке процесуальне рішення повинно відповідати фактичним обставинам, встановленим матеріалами кримінального провадження, зокрема в ньому має бути викладена суть заяви особи, яка звернулась з метою захисту своїх прав та інтересів. Відповіді на всі поставлені нею питання мають бути одержані та вичерпні, які виключають провадження у справі і обумовлюють її закриття, що є однією з гарантій забезпечення прав і законних інтересів учасників процесу.
Згідно з ст. 25 КПК України, слідчий, прокурор зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила. Слідчий, прокурор повинні забезпечити повне та ефективне проведення досудового розслідування (ст. ст. 36, 40 КПК України).
У кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення; форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення (п.п.1-2 ч. 1 ст. 91 КК України). Обов'язок доказування обставин кримінального правопорушення покладається на слідчого та прокурора (ст.91-93 КПК України).
Згідно ст. 85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у справі, та інших обставин, які мають значення, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Дізнавач не допитав службових осіб АТ «Сенс Банк».
Дізнавач не дослідив порядок оформлення оферти для реструктуризації кредиту (боргу) та його акцепт ОСОБА_4 ;
не дослідив та не з'ясував як відбувається цифрове підписання договорів між банком та заявником;
не дослідив та не з'ясував чи був заявник ознайомлений з умовами договору та як він їх погоджував;
не з'ясував та не дослідив, яким цифровим підписом чи в який спосіб відбувався механізм погодження, підписання договорів між АТ «Сенс Банк» та ОСОБА_4 ;
не з'ясував чи існує окремий публічний договір та/або положення про отримання кредиту в АТ «Сенс Банк» та де вони розміщенні і як відбувалось ознайомлення з умовами даного договору ОСОБА_4 .
У цьому провадженні предметом доказування є насамперед наявність або відсутність шахрайських дій чи зловживання довірою, спрямованих на отримання матеріальної вигоди за рахунок власника шляхом обману, шляхом їх неналежного ознайомлення з умовами кредитування, тобто джерелом доказування можуть бути безпосередньо договори укладені між заявником та банками АТ «Сенс Банк», АТ «Альфа банк», публічний договір та положення про отримання кредиту у цих банках та покази службових осіб вказаних банківських установ, які можуть бути причетні до злочину за ч.1 ст. 192 КК України. Отже тільки після вилучення, огляду і вивчення положень цих банків щодо кредитування осіб, можливо встановити чи спростувати факт заподіяння майнової шкоди заявнику шляхом обману або зловживання довірою та зробити правовий висновок про наявність чи відсутність незаконних дій осіб, на яких вказує заявник.
Неможливо дослідити, встановити або спростувати настання події злочину чи винуватість особи без дослідження та встановлення кола осіб, причетних до ймовірного заподіяння майнової шкоди заявнику шляхом обману або зловживання довірою.
Таким чином, дізнавач не зібрав і не дав оцінку обставинам, що підлягають обов'язковому доказуванню і мають значення.
Підставою скасування оскарженої постанови є невідповідність фактичним обставинам кримінального провадження, тому що висновок слідчого не підтверджуються доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження. Слідчий обмежився лише допитом потерпілого і не проводив усі вище перелічені процесуальні та слідчі дії, хоча їх результати могли істотно вплинути на його висновки. За наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків у цьому провадженні, слідчий в оскарженій постанові не зазначив, чому він взяв до уваги одні докази і відкинув інші.
Постанова підлягає скасуванню із зазначених підстав через невідповідність висновків фактичним обставинам кримінального провадження, що вплинуло чи могло вплинути на вирішення питання про винуватість або невинуватість особи та правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Дізнавач не дослідив висловлену скаржником версію розвитку подій. Внаслідок бездіяльності слідчого, скаржник не міг адекватно реалізувати власні процесуальні можливості, які могли б компенсувати невигідне становище, у якому він опинився. Цей принцип має також застосовуватися, mutatis mutandis, до інших ситуацій, коли сторона через ті чи інші обставини обмежується у використанні можливостей для з'ясування важливих обставин справи. Наслідки поведінки сторони, яка своїми діями унеможливила або значно ускладнила дослідження важливих доказів, має тлумачитися на користь протилежної сторони, щоб не заохочувати сторону до використання таких прийомів. Проведення слідчим однобічного досудового розслідування є підставою для скасування постанови дізнавача СДКропивницького РУП ГУНП в Кіровоградській області про закриття кримінального провадження від 29.07.2024 року, №12024121130000554, за ч. 1 ст. 192 КК України.
Згідно положень п. 1 ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема і подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення). При цьому, положеннями ст. 92 КПК України регламентовано, що обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу покладається на дізнавача, слідчого, прокурора.
Закриття провадження є кінцевим процесуальним рішенням. Разом із цим текст постанови не містить дослідження і правового аналізу дослідження проступку за ч. 1 ст. 192 КК України, отже передчасним стало припущення про відсутність складу кримінального правопорушення.
Слідчі дії є діями, спрямованими на отримання доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. Підставами для проведення слідчої дії є наявність достатніх підстав, що вказують на можливість досягнення її мети (ч. 1-2 ст. 223 КПК України).
На досудовому провадженні може бути оскаржено рішення слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження заявником, потерпілим, його представником чи законним представником (п. 3 ч. 1 ст. 303 КПК України).
Рішення про закриття кримінального провадження можна буде визнати законним лише тоді, коли службова особа, якій доручено проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні на підставі належних та допустимих доказів проведе повний і об'єктивний правовий аналіз фактично встановлених ним реальних обставин.
Принципи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема право особи на справедливий суд зобов'язують дати належну та об'єктивну оцінку фактично встановленим обставинам.
За результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути постановлена ухвала про скасування рішення дізнавача, слідчого чи прокурора, зобов'язання вчинити певну дію (ч. 2 ст. 307 КПК України). Скаржник має право на повний і всебічний розгляд факту можливого кримінального правопорушення. Дізнавач при прийнятті процесуального рішення про закриття кримінального провадження, цих положень Закону, не дотримався. Висновки про неможливість встановити винну особи є передчасними, а рішення про закриття кримінального провадження - необґрунтованим.
Дізнавач використав надто формальні ознаки для закриття кримінального провадження. Правильність такого твердження міститься у правовому висновку викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № П/9901/736/18 (провадження № 11-989заі18), а також у постановах Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 352/882/18 (провадження № К/9901/65687/18), від 26 червня 2019 року у справі № 826/13030/18 (провадження № К/9901/67011/18), від 21 серпня 2019 року у справі № 826/11852/18 (провадження № К/9901/67801/18), від 27 листопада 2019 року № №819/313/18 (провадження № К /9901/156/19).
При цьому Верховний Суд зазначив, що згідно з практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, та як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішення питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки», «ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ» (ZUBAC v. CROATIA), (Beles and Others v. the Czech Republic), №47273/99, пп. 50-51 та 69, ЄСПЛ 2002 IX, та «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), №35787/03, п. 29, від 26 липня 2007 року).
При цьому, Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99).
На підставі вищевикладеного, слідчий суддя вважає, що скарга представника скаржника, адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 на постанову дізнавача СД Кропивницького РУП ГУНП в Кіровоградській області від 29.07.2024 року про закриття кримінального провадження №12024121130000554, за ч. 1 ст. 192 КК України, - підлягає задоволенню.
З огляду на перераховані обставини, керуючись ст.ст. 303-307 КПК України,
Скаргу представника представника скаржника, адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 на постанову дізнавача СД Кропивницького РУП ГУНП в Кіровоградській області від 29.07.2024 року про закриття кримінального провадження №12024121130000554, за ч. 1 ст. 192 КК України - задовольнити.
Визнати незаконною та скасувати постанову дізнавача СД Кропивницького РУП ГУ НП в Кіровоградської області від 29.07.2024 року про закриття кримінального провадження №12024121130000554, за ч. 1 ст. 192 КК України.
Копію ухвали направити прокурору Кропивницької окружної прокуратури для організації подальшого досудового розслідування.
Відповідно до ст. 309 КПК України, ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає, заперечення проти такої ухвали можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.
Слідчий суддя Кіровського
районного суду
м.Кіровограда ОСОБА_1