31 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/29196/23 пров. № А/857/17822/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Іщук Л.П., Шинкар Т.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2024 року, прийняте суддею Костецьким Н.В. у м. Львові у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, -
встановив:
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (надалі - В/Ч, відповідач) про визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 11.01.2018 по 10.07.2018; стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 11.01.2018 по 10.07.2018 (включно) в розмірі 57214, 10 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2024 позов задоволено.
Суд виходив з того, що відповідач порушив право позивача на своєчасне отримання належних грошових виплат при звільненні. Нарахування та виплата належного позивачу при звільненні грошового забезпечення відбулося 30.11.2023.
Щодо розрахунку суми стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації, суд урахував, що позивача було виключено зі списків військової частини 10.01.2018, а остаточний розрахунок з ним було проведено лише 30.11.2023.
Відтак відповідач повинен нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 11.01.2018. Оскільки період затримки розрахунку при звільненні перевищує 6 місяців, то у відповідності до частини першої статті 117 КЗпП України відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за шість місяців, тобто до 10.07.2018 включно.
Сума середнього заробітку, що підлягає до відшкодування, вирахувана шляхом множення середньоденного заробітку (316,10 грн.) на число календарних днів за період з 11.01.2018 по 10.07.2018 (181), становить 57214,10 грн.
Суд, з врахуванням принципу справедливості та співмірності зробив висновок, що середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 57214,10 грн. буде достатнім та справедливим з урахуванням усіх обставин справи.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, В/Ч подала апеляційну скаргу. Вважає, що вказане судове рішення прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права
В апеляційній скарзі зазначає, що норми трудового законодавства не застосовуються до військовослужбовців, правовий статус яких визначений спеціальним законодавством. Крім того, будь-які видатки, відповідач вправі здійснювати в межах бюджетних асигнувань на відповідні цілі.
Звертає увагу на те, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільненій відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення. Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.
Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з
їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки.
Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при
звільненні.
Таким чином, враховуючи вищезазначене, здійснений В/Ч НОМЕР_1 розрахунок і виплата сум належних позивачу при звільненні, ним не оскаржувалися.
З наявних в матеріалах справи доказів убачається, що питання щодо несвоєчасного
розрахунку пов'язаного із звільненням на день виключення із списків особового складу
07.04.2023 позивачем не порушувалось.
Враховуючи викладене, слід дійти висновку, що в даному випадку вина військової
частини відсутня, оскільки при звільненні спору між військовою частиною та позивачем щодо
належних до виплати сум не було. Лише через певний проміжок часу після звільнення позивач
подав позов щодо несвоєчасного розрахунку.
Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був
відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень
статті 117 КЗпП України відсутні.
Просить скасувати рішення суду та прийняти постанову, якою повністю відмовити в задоволенні позову.
В/Ч також заявлено клопотання про зупинення провадження у розглядуваній справі у зв'язку із передачею справи №440/6856/22, предметом розгляду у якій є подібні правовідносини, на розгляд Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд не в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ).
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 10.01.2018 №10-ос «По особовому складу» виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення прапорщика ОСОБА_1 , який вибуває для подальшого проходження служби до НОМЕР_2 прикордонного загону.
Як встановлено судом, відповідно до наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 24.03.2021 №21 «Про завершення заходів з припинення діяльності Військової частини НОМЕР_3 » визначено Військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , правонаступником всіх активів і зобов'язань Військової частини НОМЕР_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ( НОМЕР_5 прикордонний загін), код ЄДРПОУ НОМЕР_6 .
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.04.2023 у справі №380/17014/22, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2023, зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_6 (В/Ч НОМЕР_1 ) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2015-2017 роках та щомісячної додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 22.09.2010 №889, за період з січня 2016 по січень 2018 з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.
Відповідно до рішення суду від 10.04.2023, наказами начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 11.11.2019 № 486-ос старшого прапорщика ОСОБА_1 звільнено з військової служби на підставі п.п. «е» п. 2 ч. 5 ст. Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та від 12.11.2019 № 489-ос виключено із списків особового складу та усіх видів забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_7 .
На виконання вказаного рішення суду, відповідач 30.11.2023 провів нарахування і виплату позивачу грошової допомоги на оздоровлення та щомісячної додаткової винагороди, що підтверджується випискою надходжень по картці/рахунку позивача в АТ КБ «Приватбанк».
Надаючи правову оцінку заявленому клопотанню про зупинення провадження, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до п.5 ч.2 ст.236 КАС України суд має право зупинити провадження у справі в разі перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду - до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції.
Аналіз наведеної норми права свідчить про те, що суд вправі зупинити провадження у справі з підстави перегляду в касаційному порядку судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) саме палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду. Вказана норма не встановлює обов'язок зупиняти провадження у справі у разі наявності відповідної заяви учасника справи.
Крім того, із відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що 06.12.2024 Верховним Судом прийнято постанову за результатами розгляду зазначеної справи.
Таким чином, в задоволенні такого клопотання слід відмовити.
Відповідно до ч.3 ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 № 1115/2009 (далі Положення № 1115/2009), особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.
Згідно з частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України (далі- КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З урахуванням того, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику при звільненні всіх належних сум, на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби, допускається поширення норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними.
У цьому контексті колегія суддів зауважує, що приписи частини першої статті 47, частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов'язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Межі дії диспозиції частини першої статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких вступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов'язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.
Ці обставини не зазнали змін внаслідок унесення змін до статей 116, 117 КЗпП України Законом України від 1 липня 2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що законодавцем визначений механізм відповідно до якого здійснення остаточного розрахунку звільненої з військової служби особи за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням, повинен здійснювати орган Держприкордонслужби, який виключив особу із списків особового складу органу Держприкордонслужби.
Відповідно до п. 46 Положення у разі переміщення військовослужбовця по службі з одного органу Держприкордонслужби до іншого для дальшого проходження військової служби контракт про проходження військової служби не припиняється. За згодою сторін до контракту можуть бути внесені зміни, що засвідчуються підписами сторін контракту.
Таким чином, законодавством чітко відрізняються підстави виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, яке здійснюється як при звільненні військовослужбовця, так і при переміщенні військовослужбовця по службі між військовими частинами.
В останньому випадку військовослужбовець продовжує служити та отримувати грошове забезпечення.
Фактичні обставини цієї справи свідчать про те, що ОСОБА_1 не звільнявся з ІНФОРМАЦІЯ_1 (В/Ч НОМЕР_1 ) 10.01.2018, відтак, відповідач не мав статусу власника або уповноваженого ним органу для проведення розрахунку в день звільнення позивача з військової служби.
Отже, фактичні обставини цієї справи не відповідають гіпотезі частини першої статті 117 КЗпП України, а відтак ця норма не може бути застосована до спірних правовідносин. Поширення дії вказаної норми на випадок, який має місце у цій справі, протирічило б її змісту, сфері її дії й меті запровадження.
Як вже зазначалося судом вище, Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 10.01.2018 №10-ос «По особовому складу» виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення прапорщика ОСОБА_1 , який вибуває для подальшого проходження служби до НОМЕР_2 прикордонного загону.
З огляду на вказані обставини, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для виплати ОСОБА_1 середнього заробітку, передбаченого частиною першою статті 117 КЗпП України.
Аналогічних висновків щодо застосування норм права дійшов Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 (справа № 520/1897/22), і такі висновки відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29).
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
постановив:
В задоволенні клопотання ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про зупинення провадження у справі відмовити.
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) задовольнити.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2024 року у справі №380/29196/23 скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді Л. П. Іщук
Т. І. Шинкар