31 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/6234/24 пров. № А/857/30840/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській обл. на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.10.2024р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській обл. про визнання відмови протиправною, зобов'язання здійснити перерахунок підвищення до пенсії примусово переселених членів сім'ї громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані (суддя суду І інстанції: Тимощук О.Л., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 29.10.2024р., м.Івано-Франківськ; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не зазначена),-
05.08.2024р. (згідно з відбитком календарного штемпеля на поштовому відправленні) позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила:
визнати протиправною відмову відповідача Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України в Івано-Франківській обл. щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
зобов'язати відповідача ГУ ПФ України в Івано-Франківській обл. здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням проведених платежів з дати звернення, а саме: з 14.05.2024р. (а.с.1-6).
Заявлені вимоги обґрунтовує тим, що позивач ОСОБА_1 народилася і знаходилася 11 місяців і 10 днів разом з матір'ю в місцях позбавлення волі та є реабілітованою. Відтак, протиправними слід вважати дії відповідача щодо відмови у проведенні перерахунку підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами (а.с.21-22).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.10.2024р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправною відмову ГУ ПФ України в Івано-Франківській обл. щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; зобов'язано ГУ ПФ України в Івано-Франківській обл. здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з 01.05.2024р., з урахуванням проведених платежів; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с.164-172).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач ГУ ПФ України в Івано-Франківській обл., який в поданій апеляційній скарзі, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити (а.с.175-178).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що нормами п.«г» ч.1 ст.77 Закону України № 1788-ХІІ від 05.11.1991р. «Про пенсійне забезпечення» було передбачено, що призначені пенсії підвищується громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Постановою КМ України № 654 від 16.07.2008р. «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» установлено, що з 01.09.2008р. репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54 грн. 40 коп., а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43 грн. 52 коп.
ОСОБА_2 народила у місцях позбавлення волі позивачку, яка 07.06.1948р. із місць позбавлення волі була передана батьку ОСОБА_3 .
На підставі ст.1 Закону України № 962-XII від 17.04.1991р. «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» вищевказані особи реабілітовані.
Таким чином, ГУ ПФ України в Івано-Франківській обл. на виконання постанови КМ України № 654 від 16.07.2008р. «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», у визначені строки проведено перерахунок пенсії позивача та встановлено підвищення до пенсії в розмірі 54 грн. 40 коп.
При цьому, норма ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз.1 ч.1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Отже, розмір мінімальної пенсії, встановлений ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», не може застосовуватися для визначення розміру підвищення до пенсії позивача.
Водночас стверджує, що позивачем не дотримано правил звернення до органів ПФ, передбачених Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затв. постановою правління ПФ України № 22-1 від 25.11.2005р., через що відповідач не приймав рішення про відмову в перерахунку пенсії.
Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Апеляційний розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 ( ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в ГУ ПФ України в Івано-Франківській обл. та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з довідкою № 09/3-34-01 від 08.04.2002р. про реабілітацію, виданою Прокуратурою Івано-Франківської обл., позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в місцях позбавлення волі, де утримувалась її мати ОСОБА_2 , яка реабілітована відповідно до ст.1 Закону УРСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні»; 07.06.1948р. позивач із місця позбавлення волі передана батькові ОСОБА_3 згідно акту № 1121 від 07.08.1948р. (а.с.13).
На підставі ст.ст.1, 4 Закону УРСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» ОСОБА_6 як особа, яка народилась і знаходилась 11 місяців і 10 днів разом з матір'ю в місцях позбавлення волі, реабілітована.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 10.05.2002р. ОСОБА_1 має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (а.с.11).
Позивач звернулася до ГУ ПФ України в Івано-Франківській обл. із заявою про нарахування та виплату підвищення до пенсії в розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Листом № 5642-4258/Ш-02/8-0900/24 від 10.06.2024р. відповідач відмовив позивачу в перерахунку нарахування підвищення до її пенсії за п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком як репресованій особі, покликаючись на те, що їй до пенсії за віком нараховується надбавка в розмірі 54 грн. 40 коп. відповідно до постанови КМ України № 654 від 16.07.2008р. «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» та вказав, що в частині розмірів надбавок та підвищень з 01.01.2024р. Закон України «Про пенсійне забезпечення» не діє (а.с.17, 18).
Предметом спору в цій справі є оскарження відмови пенсійного органу у виплаті ОСОБА_1 , як особі, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій, підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком.
Приймаючи рішення по справі та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції керувався тим, що виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону № 1788-ХІІ, який має вищу юридичну силу, а не пп.2 п.4 постанови КМ України № 654 від 16.07.2008р. «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян».
При цьому, вказана постанова Уряду звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам, та суперечить наведеним нормам вказаного Закону, а тому дії ГУ ПФ України в Івано-Франківській обл. щодо відмови позивачу як члену сім'ї репресованої особи в проведенні перерахунку підвищення пенсії в розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком суперечать нормам п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Водночас, позивач не надала суду доказів на підтвердження її належності до репресованих осіб, яку реабілітували.
Відтак, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 25 % мінімальної пенсії за віком як члену сім'ї репресованої особи.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із роз'ясненнями, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
Стосовно решти позовних вимог колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Відповідно до ст.1 Закону України № 962-XII від 17.04.1991р. «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (в первинній редакції) визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:
- антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»;
- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України;
- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами (статтю 1 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 2353-ХІІ від 15.05.1992р.).
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Законом України № 2325-VIII від 13.03.2018р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» були внесені ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.
Так, серед іншого, змінена назва закону на: «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону, визнано такою, що втратила чинність постанова Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні».
Зміни набули чинності 05.05.2018р.
Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом № 962-ХІІ.
Відповідно до ст.1-2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
Статтею 1-1 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» визначені наступні терміни, зокрема: вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР; депортація - примусове виселення народів, етнічних, етноконфесійних, соціальних або інших груп населення з місць їхнього постійного проживання з політичних, класових, соціальних, релігійних, національних мотивів; заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення; репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю були пов'язані спільним побутом.
Відповідно до статті 1-3 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР № 185 від 29.04.1942р., або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена.
Згідно з п.2.13 постанови правління ПФ України № 22-1 від 25.11.2005р., якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі статтею 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
Відповідно до п.«г» ч.1 ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Згідно з п.6 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Підпунктом 2 п.4 постанови КМ України № 654 від 16.07.2008р. «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» визначено, що з 01.09.2008р. репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54 грн. 40 коп., а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43 грн. 52 коп.
Згідно зі ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Стаття 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до вимог ч.1 ст.2 Закону України № 966-XIV від 15.07.1999р. «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не пп.2 п.4 постанови КМ України № 654 від 16.07.2008р. «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», оскільки останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом в постановах від 10.10.2018р. у справі № 446/1549/16-а, від 27.11.2018р. у справі № 446/1515/16-а та від 06.02.2019р. у справі №446/1848/16-а, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
Отже, вирішуючи наведений спір, колегія суддів на підставі аналізу співвідношення пп.2 п.4 постанови КМ України № 654 від 16.07.2008р. та п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», виходить з пріоритетності застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про пенсійне забезпечення», як нормативно-правового акту вищої юридичної сили.
Апеляційний суд враховує, що у постанові від 13.05.2024р. у справі № 500/5507/23 Верховний Суд дійшов висновку про належність до членів сімей, яких було примусово переселено, дітей, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім'єю та наявність у таких дітей права на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до п.«г» ч.1 ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Аналогічна правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду від 31.05.2024р. у справі № 500/3332/23.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач не належить до категорії репресованих осіб, а є членом сім'ї (дитиною) репресованої особи.
За вказаних обставин та враховуючи вищевказані висновки Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність у позивача права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому п.«г» ч.1 ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 25 % мінімальної пенсії за віком, як члену сім'ї репресованої особи.
Згідно з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішенні № 5-рп/2002 від 20.03.2002р. право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Таким чином, постанова КМ України № 654 від 16.07.2008р. «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» є підзаконним актом, при цьому норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» мають вищу юридичну силу, а тому підлягають до застосування у спірних правовідносинах.
Із урахуванням наведеного та виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії позивачу як члену сім'ї репресованої особи, підлягають застосуванню приписи п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а не норми постанови КМ України № 654 від 16.07.2008р. «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
При цьому, колегія суддів покликається на приписи ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки розмір мінімальної пенсії за віком визначається за правилами лише цього Закону, чинним законодавством інший мінімальний розмір пенсії за віком не визначений, тому слід застосовувати цей розмір.
Колегія суддів звертає увагу й на те, що відсутність бюджетного фінансування на виплату передбаченого п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» підвищення до пенсії не може бути причиною невиконання відповідним суб'єктом владних повноважень покладених на нього зобов'язань, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).
За таких умов дії відповідача ГУ ПФ України в Івано-Франківській обл. щодо відмови у проведенні перерахунку підвищення пенсії в розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком на підставі п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», не ґрунтуються на вимогах закону.
Щодо відсутності окремого звернення позивача до відповідача щодо нарахування та виплати їй підвищення до пенсії, встановленого п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», та відповідно відсутності відмови відповідача у задоволенні вказаного звернення позивача, а також значення цього для спірних правовідносин, апеляційний суд виходить з такого.
Положення ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» не встановлює будь-яких обмежень щодо нарахування підвищення до пенсії за певним видом пенсії, яку отримує особа, і при цьому ані норми Закону України «Про пенсійне забезпечення», ані норми Закону України № 1058-ІV від 09.07.2003р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» /Закон № 1058-ІV/ не передбачають приписів, за якими б обов'язковою і необхідною передумовою для призначення і виплати члену сім'ї репресованої особи, передбаченого ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» підвищення до пенсії, встановлювалась наявність окремого або додаткового звернення такого пенсіонера до органу пенсійного фонду про призначення і виплату йому вказаного підвищення до його пенсії.
Частиною першою ст.44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що за зверненням особи здійснюється лише призначення та перерахунок пенсії. При цьому, нарахування пенсійним органом пенсіонеру підвищення до пенсії відповідно до ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» не є призначенням чи перерахунком пенсії в розумінні Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Водночас, Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затв. постановою правління ПФ України № 22-1 від 25.11.2005р., зареєстр. у Міністерстві юстиції України 27.12.2005р. за № 1566/11846 /Порядок № 22-1/, затверджені лише такі форми заяв, що стосуються пенсій: про призначення/перерахунок пенсії, про виплату пенсії, про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера, про виплату допомоги на поховання.
Більше того, за змістом пункту 4.2 розділу IV Порядку № 22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб: з'ясовує наявність у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат. Тобто, звертаючись із заявою про призначення/перерахунок пенсії, пенсіонер не зобов'язаний подавати окремо письмової заяви про встановлення підвищення до пенсії.
Таким чином, передбачене ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» підвищення до пенсії має нараховуватись і виплачуватись такому пенсіонеру без будь-якого додаткового звернення останнього.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання ГУ ПФ України в Івано-Франківській обл. здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з 01.05.2024р., з урахуванням проведених платежів.
Колегія суддів відхиляє решту доводів апелянта, які наведені у поданій ним апеляційній скарзі, оскільки такі на правильність висновків суду не впливають, а відтак останні не можуть покладатися в основу скасування чи зміни оскарженого судового рішення.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача задоволені частково у визначений спосіб.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ГУ ПФ України в Івано-Франківській обл.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській обл. на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.10.2024р. в адміністративній справі № 300/6234/24 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській обл.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного тексту судового рішення: 31.01.2025р.