31 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/9572/24 пров. № А/857/28461/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
судді-доповідача Іщук Л. П.,
суддів Обрізка І.М., Шинкар Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року про повернення позовної заяви (головуючий суддя Шепелюк В.Л., м. Луцьк) у справі №140/9572/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними,
06 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив визнати протиправною бездіяльність, яка полягає у нездійсненні розрахунку розміру грошового забезпечення з 01 червня 2020 року по 13 січня 2023 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року); зобов'язати провести перерахунок та виплату грошового забезпечення у період з 01 червня 2020 року по 13 січня 2023 року, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік (на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, з урахуванням виплачених сум.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного від 17.09.2024 позовну заяву залишено без руху з підстав, встановлених частиною 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з її невідповідністю вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України для подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду разом з доказами поважності причин його пропуску.
14.10.2024 позивач направив на адресу суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, яка мотивована тим, що строк слід обраховувати з дня одержання письмового повідомлення (листа відповідача від 17 липня 2024 року №1279) про всі суми, на які особа набула право на дату звільнення.
На підставі пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України Волинський окружний адміністративний суд 21.10.2024 повернув позивачеві позовну заяву у зв'язку з пропуском строку звернення до суду через неповажність зазначених позивачем підстав для його поновлення.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що на день виключення із списків особового складу військової частини письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення йому не надавалось, що не було враховано судом першої інстанції. Вказує, що письмове повідомлення (лист від 17 липня 2024 року №1279) про суми грошового забезпечення отримав лише 17.07.2024, до суду з позовом звернувся 06.09.2024, тобто в межах строку, визначеного частиною другою статті 233 КЗпП.
Відповідач письмовий відзив на апеляційну скаргу не подав.
Апеляційний розгляд справи здійснено згідно ч.2 ст.312 КАС України в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Як вбачається із змісту оскаржуваної ухвали, свої висновки суд першої інстанції обґрунтовував тим, що позивач пропустив строк звернення до суду, а причини пропуску строку звернення, зазначені позивачем, є неповажними.
Суд першої інстанції зазначив, що КЗпП України з 19.07.2022 встановлено трьохмісячний строк звернення до суду у справах про вирішення трудового спору, який починає відлік з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення свого права.
Суд першої інстанції виснував, що оскільки позивача виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення 13.01.2023, а до суду з цим позовом звернувся лише 06.09.2024, причини пропуску строку звернення до суду, зазначені позивачем, є неповажними, тому його позовна заява підлягає поверненню.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, установлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів із дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Згідно із п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених ч. 2 ст.123 цього Кодексу.
Частиною другою статті 123 КАС України передбачено, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Аналіз наведених норм вказує на чітку послідовність дій суду під час з'ясування поважності причин пропуску строку звернення до суду до відкриття провадження у справі. При цьому, принциповим моментом в такому порядку є забезпечення можливості позивачу належним чином обґрунтувати причини пропуску строку, передбаченого ст.122 КАС України. Для цього законодавцем передбачено обов'язкове винесення судом ухвали про залишення позову без руху і надання можливості вказати відповідні підстави для поновлення строку.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції надав можливість позивачеві навести причини пропуску строку, про що винесена ухвала про залишення позовної заяви без руху.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Колегія суддів зазначає, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28.03.2018 у справі № 809/1087/17 та від 22.11.2018 у справі №815/91/18.
Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати можливість звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі, і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Такі висновки сформульовані Верховним Судом у справі №240/12017/19.
Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді справи. Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголосив, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.
Згідно частин 1 і 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч. 1).
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ч. 2).
Згідно нової редакції ст.234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Предметом позову є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 01.06.2020 по 13.01.2023, яке виплачувалось у неналежному, на думку позивача, розмірі під час проходження служби, що свідчить про необхідність застосування у спірній ситуації положень ст. 233 КЗпП України.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач звільнений зі служби з виключенням зі списків особового складу частини та всіх видів грошового забезпечення 13.01.2023 (наказ від 13 січня 2023 року №13).
До суду з позовною заявою позивач звернувся 06.09.2024, тобто з пропуском строку звернення до суду.
При цьому, про розмір свого щомісячного грошового забезпечення позивач міг дізнатися в момент його отримання, звернувшись до військової частини.
Той факт, що із заявою щодо з'ясування правильності нарахування грошового забезпечення позивач звернувся до відповідача у липні 2024 року (через півтора року після виключення зі списків особового складу військової частини) не змінює часу, з якого він повинен був або міг дізнатись про порушення своїх прав.
Апеляційний суд зауважує, отримання позивачем листа від 17 липня 2024 року №1279 про суми грошового забезпечення у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого такий повинен був дізнатись про порушення своїх прав, та свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали - без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 246, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року про повернення позовної заяви у справі №140/9572/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді І. М. Обрізко
Т. І. Шинкар