31 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/13010/24 пров. № А/857/24182/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.08.2024р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Величка Івана Івановича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними; зобов'язання здійснити перерахунок і виплату допомоги на оздоровлення, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом (суддя суду І інстанції: Лунь З.І., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 27.08.2024р., м.Львів; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не зазначена),-
14.06.2024р. за допомогою системи «Електронний суд» представник адвокат Величко І.І., діючий на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії (а.с.1-5).
Згідно ухвали суду від 18.06.2024р. роз'єднано позовні вимоги в справі у самостійні провадження; у провадженні цієї справи розглядалися наступні позовні вимоги:
визнати протиправною бездіяльність відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 / (Військова частина НОМЕР_1 ) у відношенні до ОСОБА_1 щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати суми грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023р., та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п.4 постанови Кабінету Міністрів /КМ/ України № 704 від 30.08.2017р. «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та з урахуванням раніше виплачених сум;
зобов'язати відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 суму грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023р., та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п.4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та з урахуванням раніше виплачених сум (а.с.17-19).
Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами справи (а.с.21 і на звороті).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.08.2024р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо відмови у здійсненні ОСОБА_1 перерахунку та виплати суми грошової допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2023р. до 19.05.2023р., з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023р., та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п.4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»; зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за період з 01.01.2023р. до 19.05.2023р., з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023р., та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п.4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум; в іншій частині позовних вимог відмовлено (а.с.49-53).
Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив відповідач ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ), який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.58-65).
В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що позивач проходив військову службу, яка вважається публічною згідно п.17 ч.1 ст.4 КАС України; остаточною датою проходження військової служби позивача є 22.01.2024р.
Таким чином, позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права з моменту виключення зі списку особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, однак до суду із вказаними позовними вимогами звернувся більш як через 5 місяців з моменту виключення зі списку особового складу загону та всіх видів забезпечення.
При цьому до спірних правовідносин слід застосовувати спеціальний процесуальний строк, передбачений ч.5 ст.122 КАС України - місячний строк на звернення до суду
Водночас, позивач не надав будь-яких документів, які б підтверджували та доводили обґрунтованість пропущення строку звернення до адміністративного суду та можуть бути визнаними поважними причинами як такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду з адміністративним позовом, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
З урахуванням наведеного, позов підлягає залишенню без розгляду, оскільки його заявлено поза межами місячного строку.
Окрім цього, апелянт зазначив, що постановою КМ України № 704 від 30.08.2017р. визначено розрахунковою величиною не мінімальну заробітну плату, а прожитковий мінімум для працездатних осіб для визначення посадового окладу в спосіб множення на відповідний тарифний коефіцієнт. Примітками цієї постанови гарантовано, що мінімальна величина прожиткового мінімуму для працездатних осіб для встановлення посадового окладу та окладу за військове звання не може бути меншою 50 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01.01.2018р.
Таким чином, спірним є питання застосування положень п.4 постанови у співвідношенні до приміток 1 додатків 1, 14 постанови, а саме визначення розрахункової величини для обчислення посадового окладу та окладу за військове звання.
Водночас, неприведення приміток 1 до додатків 1, 14 постанови у відповідність до змін, що були внесені п.4 цієї постанови, не може бути підставою для обчислення посадового окладу та окладу за військове звання з використанням у якості розрахункової величини «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.)».
Оскільки норма п.3 р.ІІ Закону України № 1774-VIII від 06.12.2016р., якою встановлено, що після набрання чинності цим Законом (01.01.2017р.) мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, не втратила чинності, за юридичною силою є вищою за положення п.4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. у редакції до внесення змін постановою КМ України № 103, а також додатків 1, 14 постанови № 704.
Отже, розрахунковою величиною для визначення розмірів окладів та окладів за військове звання, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018р.
Таким чином, дії ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_1 ) в частині застосування розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом на 01.01.2018р. при нарахуванні позивачу допомоги на оздоровлення є правомірними та такими, що відповідають чинному законодавству.
Окрім цього, апелянт звертає увагу, що позивач був звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу. Наголошує на правомірності звільнення позивача (в судовому порядку не оскаржувалося та позивач не заперечує), відсутності поновлення на посаді, своєчасності виплати грошового забезпечення.
Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Апеляційний розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 проходив військову службу в структурі ДПС України, зокрема, у ІНФОРМАЦІЯ_4 (Військова частина НОМЕР_1 ) у період з 01.01.2023р. до 22.01.2024р.
Згідно наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону ДПС України № 113-ОС від 24.01.2024р. (про особовий склад) страшого сержанта ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 2 категорії - водія першого вогневого відділення мінометної прикордонної застави прикордонної комендатури швидкого реагування « ІНФОРМАЦІЯ_5 » НОМЕР_2 прикордрнного загону, виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 22.01.2024р. та направлено для подальшого проходження служби до НОМЕР_3 прикордонного загону ДПС України (а.с.38).
Із особистої картки на грошове забезпечення за 2023 рік ОСОБА_1 та архівної відомості за період з січня 2023 року по грудень 2023 року вбачається, що за час проходження позивачем служби у ІНФОРМАЦІЯ_4 (Військова частина НОМЕР_1 ) у період 2023 року посадовий оклад, оклад за військовим званням та інші похідні види грошового забезпечення, в тому числі допомога на оздоровлення, нараховані і виплачені ОСОБА_1 , виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2018р. (а.с.14 і на звороті), що не заперечується відповідачем.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу допомоги на оздоровлення у повному обсязі, а саме розмір грошового забезпечення обчислений з використанням прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01.01.2018р., представник позивача звернувся до суду з розглядуваним позовом.
Приймаючи рішення по справі та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що з 29.01.2020р. відновлена дія п.4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у первісній редакції, яка запроваджувала алгоритм розрахунку посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Відтак, п.4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» встановлено алгоритм розрахунку «але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року» під час розрахунку посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, не застосовується, а здійснюється шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Тому з 29.01.2020р. розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, є множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
У свою чергу, базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Законодавець делегував КМ України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб.
Таким чином, посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача повинні обраховуватися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Отже, за спірний період відповідач неправильно обраховував посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача та, як наслідок, допомогу на оздоровлення, розмір яких визначається з посадового окладу та/або окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р.
Водночас, починаючи з 20.05.2023р. підстави для визначення посадового окладу, окладу за військовим званням виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023р., є відсутніми, оскільки з вказаної дати розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 грн. та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із роз'ясненнями, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
Стосовно решти позовних вимог колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне.
Предметом спору в цій справі є оскарження позивачем правильності обчислення розміру допомоги на оздоровлення за спірний період із використанням такого показника як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р.
Отже, спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу правомірності незастосування відповідачем п.4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» і додатків 1, 12, 13, 14 до згаданої постанови при обчислені розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023р.
При цьому, позивач не висував вимог стосовно врахування показників мінімальної заробітної плати.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 9 Закону України № 2011-XII від 20.12.1991р. «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
30.08.2017р. КМ України прийняв постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018р. та якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Станом на час прийняття постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» пункт 4 цієї постанови передбачав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
У свою чергу додатки 1, 12, 13, 14 до пункту 4 цієї постанови містили примітки, у яких відображено тарифні коефіцієнти та у якості розрахункової величини зазначений розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
Вказані додатки також мають примітки пояснювального характеру. Зокрема, у цих примітках наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.
Тобто, вказані додатки до п.4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. дублювали положення п.4 цієї постанови в частині зазначення розрахункової величини - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
Починаючи з 24.02.2018р., набула чинності постанова КМ України № 103 від 21.02.2018р. «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», якою пункт 4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 24.02.2018р. змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме: замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р.
Однак, зміст приміток до додатків 1 та 14 до постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. не було приведено у відповідність з нормою пункту 4 цієї постанови.
Проте, неприведення КМ України приміток до додатків 1, 12, 13, 14 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. у відповідність до змін, що були внесені в пункт 4 цієї ж постанови, не може бути підставою для обчислення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням з використанням у якості розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
Зміст приміток до додатків 1 та 14 до постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2018р. у справі № 826/3858/18 не змінювався.
Водночас, рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п.6 постанови КМ України № 103 від 21.02.2018р. «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким вносились зміни до постанов КМ України, що додаються, зокрема, пункту 4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р.
Відповідно до редакції п.4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р., яка діяла до внесення змін, та вимог п.1 приміток додатку 1 та пункту примітки Додатку 14 до постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р., розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29.01.2020р. мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Таким чином, пунктом 4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. визначено граничну нижню величину, яка береться для розрахунку посадового окладу, що складає розмір прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного року, але не менше 50 % мінімальної заробітної плати станом на 1 січня відповідного року. Тобто, у випадку, коли у календарному році, в якому застосовується відповідна норма зазначеного підзаконного нормативно-правового акту, 50 % розміру мінімальної заробітної плати перевищують прожитковий мінімум, 50 % розміру мінімальної заробітної плати стають розрахунковою величиною для обрахунку посадових окладів та окладу за військовими (спеціальними) званнями.
Разом з тим, постановою КМ України № 1038 від 28.10.2020р., яка застосовується з 01.10.2020р., внесені зміни до постанов КМ України, зокрема № 704 від 30.08.2017р., а саме примітки до додатка 1 викладено в такій редакції: 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. У разі, коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень. Посадові оклади осіб рядового, сержантського і старшинського (осіб рядового і молодшого начальницького) складу встановлюються за 1 - 12 розрядами. Посадові оклади за окремими посадами осіб рядового, сержантського і старшинського (осіб рядового і молодшого начальницького) складу понад 12 тарифний розряд визначаються керівниками державних органів.
Примітки до додатка 14 викладено в такій редакції: 1. Оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються в порядку, встановленому п.4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень. Виплата військовослужбовцям окладів за військовими званнями генерал-полковник, які присвоєні до 01.10.2020р., зберігається за ними у розмірах, встановлених законодавством. Виплата військовослужбовцям окладів за військовими званнями старший прапорщик, старший мічман, прапорщик, мічман, старшина, головний корабельний старшина, які присвоєні до 01.10.2020р., зберігається за ними до завершення проведення переатестації у розмірах, встановлених законодавством.
Примітки за своїм змістом та призначенням є такими, що лише роз'яснюють механізм (формулу) обчислення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням.
Так, постановою КМ України № 870 від 06.09.2005р. затверджені Правила підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, які визначають загальні підходи до підготовки проектів актів КМ України (постанов і розпоряджень), їх форму, структуру та техніко-юридичні особливості розроблення з урахуванням нормопроектувальної техніки.
За змістом п.20 вказаних Правил у структурі проекту положення або іншого нормативно-правового акта, який передбачається затвердити постановою, в окремих випадках допускається, як виняток, застосування примітки (зноски) без нормативних положень.
Положеннями п.2.16 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затв. наказом Міністерства юстиції України № 34/5 від 12.04.2005р., також передбачено, що включення до нормативно-правових актів приміток не допускається, за винятком випадків, якщо необхідно дати визначення будь-якого суміжного поняття або помістити короткий коментар, що допоможе точніше зрозуміти положення, викладені в структурній одиниці нормативно-правового акта. Примітки не повинні містити норм права.
Тобто, примітка до нормативно-правового акту носить інформаційний характер та не може містити норм права.
Крім того, пунктом 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 1774-VIII від 06.12.2016р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01.01.2017р., встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Норми пункту 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення цього Закону були чинними як на дату прийняття постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р., так і станом на 29.01.2020р. неконституційними не визнавалися.
Враховуючи юридичну силу законів та підзаконних нормативно-правих актів, яким є постанова КМ України № 704 від 30.08.2017р., місце таких в системі нормативно-правових актів, оскільки всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм, апеляційний суд дійшов висновку про те, що при розв'язанні колізії між нормами п.3 розділу ІІ Закону України № 1774-VIII від 06.12.2016р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» та п.4 КМ України № 704 від 30.08.2017р., у редакції до внесення змін постановою КМ України № 103 від 21.02.2018р. «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», перевагу слід надати положенням закону, як акту вищої юридичної сили з урахуванням принципу верховенства права, закріпленого у ст.8 Конституції України.
Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019р. у справі № 240/4946/18 щодо застосування норм права, а саме пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 1774-VІІІ від 06.12.2016р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», за якою після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
Оскільки норма п.3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 1774-VІІІ від 06.12.2016р. не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення п.4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р., у редакції до внесення змін постановою КМ України № 103 від 21.02.2018р., а також додатків 1, 12, 13, 14 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р., суд апеляційної інстанції не вбачає правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Вказане відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 11.02.2021р. у справі № 240/11952/19, від 11.02.2021р. у справі № 200/3774/20-а.
Таким чином, з 29.01.2020р., тобто з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18, пункт 6 постанови КМ України № 103 від 21.02.2018р. втратив чинність та була відновлена дія п.4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. у первісній редакції, тобто в редакції, що передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Отже, положення п.4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. щодо обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
При цьому колегія суддів зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України № 2629-VIII від 23.11.2018р. «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України № 1928-IX від 02.12.2021р. «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закон України № 2710-IX від 03.11.2022р. «Про Державний бюджет України на 2023 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018р. на 2022-2023 роки відповідно, не містять.
Тобто, положення п.4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р. до 01.01.2020р. - набрання чинності Законом № 294-IX, не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Водночас, з урахуванням положень п.3 розділу ІІ Закону України № 1774-VІІІ від 06.12.2016р. та п.4 постанови № 704 від 30.08.2017р., починаючи з 29.01.2020р., а саме з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. в справі № 826/6453/18, у позивача виникли правові підстави для перерахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт (однак без урахування показників мінімальної заробітної плати).
Підсумовуючи викладене, колегія суддів висновується наступним чином:
з 01.01.2020р. положення п.4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою КМ України № 704 від 30.08.2017р. прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р. не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
встановлене положеннями п.3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 1774-VIII від 06.12.2016р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою КМ України № 704 від 30.08.2017р., жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів підкреслює, що базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Законодавець делегував КМ України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб.
Таким чином, з 01.01.2023р. посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача повинні обраховуватися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Згідно ч.1 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до п.1 роз.ХХІІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затв. наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018р. /Порядок № 260/, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Отже, виплата грошової допомоги на оздоровлення безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
У зв'язку з тим, що у період з 01.01.2023р. до 19.05.2023р. відповідач обраховував грошове забезпечення позивача, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р., тому такі дії вплинули на розмір нарахованої та виплаченої позивачу грошової допомоги на оздоровлення.
Оцінюючи в сукупності вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідачем протиправно обчислено та виплачено позивачу грошову допомогу на оздоровлення за період з 01.01.2023р. до 19.05.2023р., з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р.
При цьому апеляційний суд враховує, що відповідно до ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення ст.1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення від 08.11.2005р., заява № 63134/00).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Також колегія суддів звертає увагу, що звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.
Окрім цього, апеляційний суд враховує, що за усталеною судовою практикою дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980р. на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційним є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).
Водночас, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином, колегія суддів приходить до переконання про наявність правових підстав для зобов'язання відповідача перерахувати ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2023р., та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно п.4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та здійснити виплату, через що заявлений позов є підставним та обґрунтованим, а тому підлягає до задоволення, з вищевикладених мотивів.
Водночас, колегія суддів вказує на застереження про врахування відповідачем вже виплачених сум грошової допомоги на оздоровлення, що унеможливить повторне нарахування та виплати таких позивачу.
У частині дотримання позивачем строків звернення до суду із розглядуваним позовом колегія суддів висновується тим, що заявлені позовні вимоги стосуються перерахунку та виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік.
Відповідно ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (ч.1).
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.2).
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.3).
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч.5).
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Відповідно до абз.1 ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно ст.4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Згідно з ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У пункті 2.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 9-рп/2013 від 15.10.2013р. зазначено про те, що спір щодо стягнення невиплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці. В разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Конституційний Суд України при тлумаченні норми ст.233 КЗпП України виходить з того, що право на отримання заробітної плати повинно бути гарантоване незалежно від строку. Таким чином, у цій статті КЗпП України встановлена додаткова гарантія для осіб, що звертаються до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.
Законом України № 2352-IX від 01.07.2022р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесені зміни до норм КЗпП України.
Зокрема, частини 1 і 2 ст.233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч.1).
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч.2).
Згідно нової редакції ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Таким чином, строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, встановлено тримісячний строк, який обчислюється з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
При цьому, такий строк може бути поновлений судом в разі його пропуску з поважних причин за умови, якщо з дня отримання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Закон України № 2352-ІХ від 01.07.2022р. не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії в часі.
Отже, цей Закон містить норми прямої дії та поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, зокрема з 19.07.2022р.
Окрім цього, відповідно до п.1 Глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Згідно п.1 постанови КМ України № 1236 від 09.12.2020р. «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020р. до 31 грудня 2022р. на території України установлено карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020р. № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020р. № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029). Постановою КМ України № 383 від 245.04.2023р. дію вказаного карантину продовжено до 30.06.2023р.
Постановою КМ України № 651 від 27.06.2023р. «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Встановлено, що згідно із довідкою ІНФОРМАЦІЯ_6 (Військова частина НОМЕР_4 ) № 434 від 10.06.2024р. ОСОБА_1 з 24.03.2024р. по теперішній час проходить навчання (службу) у Військовій частині НОМЕР_4 (а.с.10).
За приписами ч.ч.1, 5 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, початком обчислення строку звернення до суду з адміністративним позовом вважається день, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як вбачається з матеріалів справи, представник позивача Величко І.І. під час проходження служби ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою від 24.05.2024р. про перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 30.08.2021р. по 20.05.2023р. Одночасно просив надати довіку про грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 30.08.2021р. по 01.02.2024р.
На вказану заяву відповідачем на електронну пошту представника позивача Величка І.І. була надіслана 06.06.2024р. відповідь (а.с.15).
Отже, про порушення свого права про перерахунок грошового забезпечення, зокрема грошової допомоги на оздоровлення, позивач дізнався саме з листа-відповіді відповідача від 06.06.2024р. Після чого представник позивача Величко І.І. 13.06.2024р. звернувся до суду із розглядуваним позовом
Тобто, місячний строк звернення до суду з позовом позивачем не пропущено, що підтверджується матеріалами справи та обставинами встановленими судом.
Відтак, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду із розглядуваним позовом.
Інші висновки рішення суду першої інстанції колегія суддів вважає підставними і обґрунтованими, оскільки такі відповідають вимогам законодавства, діючого на момент виникнення спірних відносин.
Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача задоволені частково у визначений спосіб.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Враховуючи результат апеляційного розгляду, та в силу приписів ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ).
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.08.2024р. в адміністративній справі № 380/13010/24 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта ІНФОРМАЦІЯ_7 (Військова частина НОМЕР_1 ).
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного тексту судового рішення: 31.01.2025р.