31 січня 2025 року м. Житомир справа № 240/1791/24
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Капинос О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся позивач із позовом, в якому (з урахуванням уточнення позовних вимог) просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини яка полягає у здійсненні вірного перерахунку грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 06.03.2020 та щодо невиплати рівноцінної грошової компенсації утриманого податку на доходи фізичних осіб утриманого із перерахованого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 06.03.2020;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача 13044,37 грн. грошового забезпечення.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду у справі № 240/7556/21 Військова частина здійснила доплату позивачу належних сум грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 06.03.2020, однак перерахунок проведено неправильно у меншому розмірі. Також незаконно при виплаті таких коштів утримала із нарахованого грошового забезпечення податок з доходів фізичних осіб та не здійснила йому виплату рівноцінної компенсації такого податку.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду Липою В.А. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.
Ухвалою від 24.07.2024 справу прийнято до провадження суддею Капинос О.В..
До суду надійшли пояснення відповідача з додатками. Проте, такі пояснення суд до уваги не приймає, оскільки не надано доказів їх направлення іншим учасникам справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 06.03.2020 № 58 звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу з 06.03.2020.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2023 року у справі № 240/7556/21 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 06.03.2020, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та одноразової грошової допомоги у зв'язку зі звільненням з військової служби, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.
В грудні 2023 року представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом, в якому просив надати інформацію про нараховані позивачу суми доплати грошового забезпечення та доплатити належні суми.
У відповідь листом від 11.01.2024 № 461 відповідач повідомив, що фінансово-економічна служба нарахувала та виплатила ОСОБА_1 такі види грошового забезпечення, а саме: грошова допомога на оздоровлення 1330,80 грн., одноразова допомога у разі звільнення - 4996,20 грн., компенсація за невикористану відпустку - 2661,60 грн., грошове забезпечення по ПКМУ №704 -1717,17 грн., компенсація за невикористані відпустки як учаснику бойових дій -2484,16 грн., Всього: 10189 грн. 93 коп., з яких було утримано компенсацію ПДФО 1987,04 грн. (10189,93-1987,04 (ПДФО)=8202,89).
Позивач вважає, що відповідач протиправно недоплатив грошового забезпечення на виконання судового рішення та утримав із нарахованого грошового забезпечення податок з доходів фізичних осіб та не здійснив виплату позивачу рівноцінної компенсації такого податку, тому звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку позовним вимогам про визнання протиправною бездіяльність військової частини яка полягає у здійсненні вірного перерахунку грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 06.03.2020 та стягнення недоплаченої суми грошового забезпечення, суд вказує на наступне.
Положеннями частини другої статті 14, частини першої статті 370 КАС України передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності,-за її межами.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII).
За частиною першою статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 11 Закону № 1404-VIII державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Аналіз вищезазначених правових норм свідчить про те, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII, у рамках виконавчого провадження з виконання виконавчого листа.
Як свідчить зміст позовної заяви у даній справі, звернення позивачем до суду з цим позов зумовлене незгодою з розміром нарахованого грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі№240/7556/21.
Статтею 382, 382-1, 382-2, 382-3 КАС України визначено спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.
Відповідно до вимог статті 383 КАС України особа-позивач на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень-відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Верховний Суд у постанові від 21.11.2019 у справі №802/1933/18-а звернув увагу, що вищезазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення у справі.
При цьому, наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Статтею 129-1 Конституції України регламентовано, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Такий порядок оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, прийнятого на виконання судового рішення є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на положення частини п'ятої статті 383 КАС України, відповідно до якої, розгляд заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання.
За приписами частини шостої цієї статті, за наявності підстав для задоволення заяви, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону; у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Слід також врахувати і те, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України.
За вказаних обставин, суд вважає, що позивач у цій справі обрав невірний спосіб захисту порушеного права на отримання пенсійних виплат. У спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 383 КАС України пов'язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Отже, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду сформульованого, зокрема у постановах від 26 травня 2020 року у справі № 910/8322/19, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 2 лютого 2021 року у справі №925/642/19, від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц та від 11 липня 2023 року у справі № 640/17196/21, обрання позивачем неналежного способу захисту права є самостійною підставою для відмови в позові.
За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Щодо вимог в частині невиплати рівноцінної грошової компенсації утриманого податку на доходи фізичних осіб утриманого із перерахованого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 06.03.2020.
Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація) визначаються Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі - Порядок № 44).
Згідно з пунктами 2 Порядку грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" (п.3 Порядку №44).
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення (п.4 Порядку № 44).
Пунктом 5 вказаного Порядку передбачено, що грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення).
Абзацом 3 пункту 242 вказаного Положення визначено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до п.168.5 ст.168 Податкового кодексу України (далі - ПК України) суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членами сім'ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
У контексті викладених норм слідує висновок, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат їх доходів, виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення та виплачується установами, що утримують військовослужбовців за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Отже, при нарахуванні грошового забезпечення військовослужбовцям утримана сума податку з доходів фізичних осіб підлягає поверненню шляхом виплати відповідної компенсації в розмірі суми утриманого податку.
Під час судового розгляду даної справи, встановлено, що позивачу на виконання рішення військова частина нарахувала та виплатила ОСОБА_1 такі види грошового забезпечення, а саме: грошова допомога на оздоровлення 1330,80 грн., одноразова допомога у разі звільнення - 4996,20 грн., компенсація за невикористану відпустку - 2661,60 грн., грошове забезпечення по ПКМУ №704 -1717,17 грн., компенсація за невикористані відпустки як учаснику бойових дій -2484,16 грн., Всього: 10189 грн. 93 коп., з яких було утримано компенсацію ПДФО 1987,04 грн. (10189,93-1987,04 (ПДФО)=8202,89).
Отже, під час її виплати військовою частиною утримано із нарахованого позивачу грошового забезпечення податок з доходів фізичних осіб та безпідставно не здійснено виплату рівноцінної компенсації такого податку, передбаченої положеннями Порядку №44.
Як підсумок, суд вважає, що при належному виконанні відповідачем своїх зобов'язань та виплаті позивачу грошового забезпечення, грошова компенсація у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення, мала бути виплачена йому одночасно з виплатою грошового забезпечення .
Подібна правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 липня 2020 року у справі №814/142/17.
За таких обставин, суд дійшов висновку щодо протиправності бездіяльності відповідача по невиплаті грошової компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення позивача та наявності підстав для зобов'язання нарахувати та виплатити недоотриману суму грошового забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб при проведенні доплати грошової допомоги при звільненні.
Вимоги про стягнення задоволенню не підлягають, оскільки розрахунок компенсації належить до повноважень відповідача.
У контексті оцінки доводів учасників справи, суд вважає за необхідне звернути увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, які беруть участь у розгляді даних спірних відносин суд вважає, що ключові аргументи отримали достатню оцінку.
Відповідно до статті 2 КАС України, завданням адміністративного суду є захист порушених прав фізичних осіб з боку суб'єктів владних повноважень. Відповідно позовні вимоги не можуть бути спрямовані у майбутнє, оскільки задоволення такого позову буде суперечити меті і завданню адміністративного судочинства. Тому суд вважає, що порушене право підлягає захисту станом на час вирішення справи, а тому суд задовольняє позовні вимоги в цій частині шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку по день ухвалення рішення.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Зважаючи на відсутність судових витрат у даній адміністративній справі питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246,256 КАС України,
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 рівноцінної грошової компенсації податку на доходи фізичних осіб, утриманого із грошового забезпечення, нарахованого за період з 29.01.2020 по 06.03.2020 на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду у справі № 240/7556/21.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 рівноцінну грошову компенсацію податку на доходи фізичних осіб утриманого із грошового забезпечення (в тому числі щомісячного та усіх одноразових додаткових видів грошового забезпечення), нарахованого за період з 29.01.2020 по 06.03.2020 на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду у справі № 240/7556/21.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Капинос
31.01.25