Україна
Донецький окружний адміністративний суд
31 січня 2025 року Справа№200/8228/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Голошивця І.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення від 28.10.2024 року №045550027199 та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення від 28.10.2024 №045550027199 та зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач 21 жовтня 2024 року після досягнення нею 50 років звернулася з заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 2. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі відповідач) №045550027199 від 28.10.2024 року позивачу було відмовлено у призначенні пенсії. Позивач зауважив, що в обґрунтування своєї відмови відповідач зазначив, що відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах мають працівники, які працювали на роботах із шкідливими і важкими умовами праці - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. При цьому відповідачем до загального страхового стажу заявника не зараховано: період роботи з 01.04.1992 по 15.06.1998 року згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 03.04.1992 року, оскільки на печатці назва організації при звільненні не відповідає назві підприємства при прийомі на роботу, що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29 липня 1993 року № 58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993р. за № 110. До пільгового стажу зараховано періоди роботи за Списком № 2 за даними спеціального стажу в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного страхування (форма ОК-5). При цьому, до загального страхового стажу було зараховано періоди роботи за Списком № 2 за даними спеціального стажу в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5). Відповідач визначив, що загальний страховий стаж позивача становить: 22 роки 3 місяці 8 днів; пільговий стаж позивача становить: 11 років 1 місяць 1 день. В результаті відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії, оскільки на його думку відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю у позивача необхідного страхового стажу та відповідного віку, передбаченого п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивач вважає, що рішення відповідача про відмову у призначенні їй пенсії на пільгових умовах є протиправним та підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 29.11.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлений відповідачу строк для надання на адресу суду: відзиву на позовну заяву та докази на підтвердження зазначеного у ньому, пенсійної справи позивача, довідку розрахунок пенсійного (страхового) стажу форми РС-право ППВП ПФУ та довідку форми ОК-5 сформованої по позивачу на час розгляду її заяви про призначення пенсії.
Про відкриття провадження у справі представник позивача адвокат Самохвалов С.В. та відповідач були повідомлені належним чином, відповідно до наявної у них реєстрації кабінету електронного суду, про що свідчить відповідна відмітка, де в графі «доставлено» зазначена дата 29.11.2024.
Слід також зазначити, що представником позивача - адвокатом Самохваловим С.В. відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України було надіслано квитанцію №2125038 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС, а саме Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, відповідно до якої відповідач також отримав позовну заяву разом із наданими до неї додатками.
Відповідно до ч.5 ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, у порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Відповідно до п.37 підрозділу 2 розділу III Положення «Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи» підсистема «Електронний суд» забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.
Відповідно до п.17 підрозділу 1 розділу III Положення «Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи» особам, які зареєстрували Електронний кабінет в ЄСІТС, суд вручає будь-які документи у справах, у яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення в паперовій формі за окремою заявою.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зареєстроване в Електронному кабінеті Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Як вже вище зазначалось, ухвалою суду від 29.11.2024 відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву, копію пенсійної справи позивача - протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.
Ухвала суду від 29.11.2024 отримана відповідачем 29.11.2024, що підтверджується відповідною відміткою в графі «доставлено».
Таким чином, граничним строком на подання відповідачем відзиву на позовну заяву є 13.12.2024 (включно).
Станом на 13.12.2024 так і станом на день розгляду справи, відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив.
Відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Таким чином, відповідач правом на подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) та надання доказів по справі не скористався, з клопотанням про продовження строків на надання відзиву до суду не звертався.
Пояснень, заперечень, заяв та/або клопотань від відповідача станом на дату винесення рішення по справі, до суду не надходило.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 . Відповідно до наявної в матеріалах справи копії паспорту громадянина України з безконтактним електронним носієм № НОМЕР_3 виданим від 21.04.2023 року, орган що видав 2129, є громадянкою України.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, ЄДРПОУ: 14099344, в даних правовідносинах є суб'єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України.
Як встановлено судом, підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами по справі, позивач звернулася з заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 до Управління ПФУ в м. Вінниці 21.10.2024, що підтверджується наявною в матеріалах справи позовною заявою, рішенням про відмову у призначенні пенсії від 28.10.2024 та відповідно самою заявою про призначення пенсії.
Відповідно до принципу екстериторіальності для розгляду заяви про призначення пенсії був визначений структурний підрозділ - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, що підтверджується рішенням про відмову №045550027199 від 28.10.2024 та не заперечується сторонами по справі.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області на підставі заяви позивача від 21.10.2024 було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №045550027199 від 28.10.2024, відповідно до якого було зазначено: Відмова про призначення пенсії: ОСОБА_1 . Дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 заявника: НОМЕР_2 . Адреса фактичного проживання заявника: АДРЕСА_2 . Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України: 21.10.2024. Призначення пенсії: за віком на пільгових умовах за Списком № 2. Необхідний вік становить: 55 років. Вік заявника: 51 рік 4 місяці 5 днів. Необхідний страховий стаж становить: не менше 25 років у жінок. Страховий стаж заявника становить: 22 роки 3 місяці 8 днів. Необхідний пільговий стаж становить: не менше 10 років. Пільговий стаж заявника становить: 11 років 1 місяць 1 день. Результати розгляду документів, доданих до заяви: Коментар: Відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах мають працівники, які працювали на роботах із шкідливими і важкими умовами праці - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Результати розгляду документів, доданих до заяви: Додатковий коментар: Особливості підтвердження трудового стажу окремим категоріям працівників визначено пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, згідно із яким для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників, у яких зазначаються: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, в районі проведення антитерористичної операції або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, а також на територіях територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), стаж роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. До загального страхового стажу заявника не зараховано: період роботи з 01.04.1992р. по 15.06.1998р. згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 03.04.1992р., оскільки на печатці назва організації при звільненні не відповідає назві підприємства при прийомі на роботу, що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29 липня 1993р. № 58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993р. за № 110. До пільгового стажу зараховано періоди роботи за Списком № 2 за даними спеціального стажу в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5). Враховуючи зазначене, вирішено: відмовити в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу та відповідного віку, передбаченого п.2 ч.2 статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Заявник працює/не працює: не працює. Дата з якої особа матиме право на пенсійну виплату: 17.06.2032, або при набутті необхідного страхового стажу. На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує.
Не погодившись із вищезазначеними діями та позицією пенсійного органу, позивач звернулася за захистом своїх прав та інтересів до суду з цим позовом, в якому просила суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 045550027199 від 28.10.2024 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до загального страхового стажу періоди роботи позивача з 01.04.1992 по 15.06.1998 року згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 03.04.1992 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та сплачувати позивачу пенсію за віком на пільгових умовах з 21 жовтня 2024 року.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд виходив з наступного.
Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV).
Згідно із преамбулою Закону №1058-IV, цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно із ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (№1788), громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788 визначено, що за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункт 6 частина перша статті 92 Конституції України).
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з приписами статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII (далі Закон №1788), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 (далі Порядок №637).
Відповідно до п.1, п.2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Тобто, аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що саме трудова книжка працівника є основним документом, що підтверджує його стаж роботи.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 року по справі №235/805/17, від 06.12.2019 року по справі №663/686/16-а, від 06.12.2019 року по справі №500/1561/17, від 05.12.2019 року по справі №242/2536/16-а.
Як встановлено судом з оскаржуваного рішення, відповідачем було не зараховано позивачу до її загального страхового стажу період роботи з 01.04.1992 по 15.06.1998 року.
Підставою не зарахування позивачу вищенаведеного періоду роботи стало те, що згідно з трудовою книжкою позивача - на печатці назва організації при звільненні не відповідає назві підприємства при прийомі на роботу, що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29 липня 1993р. № 58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993р. за № 110.
Судом встановлено, що згідно із записами трудової книжки виданої на ім'я ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , серії НОМЕР_1 дата заповнення 03.04.1992 року, позивач в оскаржуваний період працювала:
- з 01.04.1992 по 15.06.1998 року, прийнята маляром 2 розряду на (мовою оригіналу) ССУ «Отделстрой», в графі звільнена стоїть відбиток печатки Акціонерного товариства закритого типу «ОБРОБУД», номера записів 1, 2 в трудовій книжці позивача.
З приводу того, що на печатці назва організації при звільненні не відповідає назві підприємства при прийомі на роботу, суд зазначає наступне.
На час первинного заповнення трудової книжки позивача (01.04.1992 року) діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162.
Відповідно до п.1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням, питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови «Про трудові книжки робітників та службовців», при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 вказаної постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
На момент розгляду справи судом діє порядок ведення трудових книжок, який регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (надалі - Інструкція №58).
Згідно пункту 2.4 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до п.4.1 Інструкції №58, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
З положень пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка та підпис керівника підприємства.
Разом з тим, обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
Судом встановлено, що позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження її трудового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року, справа № 275/615/17, провадження №К/9901/768/17.
Вказана позиція кореспондується з нормами Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року (далі - Порядок № 637), відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
З аналізу наведених норм, судом встановлено, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, відсутність дати наказу на звільнення з роботи, а також відсутність підпису відповідальної особи при звільненні позивача, в порядок, що діяв на момент відкриття трудової книжки та подальше не дооформлення даної графи не може бути підставою для виключення певного періоду роботи зі страхового стажу позивача.
Суд зазначає, що не зарахування спірного стажу ОСОБА_1 під час розгляду її заяви про призначення пенсії за віком буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певного періоду роботи з трудового стажу позивача на момент розгляду її заяви про призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи позивача відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при здійсненні розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком.
З урахуванням вищенаведеного суд дійшов до висновку, що позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача зарахувати до її загального страхового стажу період роботи з 01.04.1992 по 15.06.1998 року підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги позивача зобов'язати відповідача призначити пенсію позивачу відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 21.10.2024 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, що доповнив Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту: «На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
За приписами статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість, згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років та страховий стаж у жінок з 20 років до 25 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, рішенням № 1-р/2020 КСУ було визнано неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим, на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років та наявністю страхового стажу 20 років та пільгового стажу 10 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах та наявністю страхового стажу у відповідній кількості років. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років, так само, як і страховий стаж визначав 20 років, тоді як другий - 25 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03.11.2021 року прийнятій у справі №360/3611/20 зробила висновок про те, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області в призначенні ОСОБА_1 пенсії, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за віком досягла 51 року, мала страхового стажу - 22 роки 3 місяці 8 днів та пільгового стажу - 11 років 1 місяць 1 день, з урахуванням посилань відповідача на недосягнення позивачем відповідного пенсійного віку - 55 років та відсутністю необхідного страхового стажу у розмірі 25 років, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.
Враховуючи вищенаведене суд дійшов до висновку, що позивач має право на призначення їй пільгової пенсії за Списком № 2 з урахуванням того, що позивачу виповнилося 51 рік та страховий стаж на дату її звернення до Пенсійного фонду становить 22 роки 3 місяці 8 днів, що є достатнім навіть без врахування страхового стажу, який при первинному зверненні не було зараховано відповідачем позивачу, пільговий стаж роботи за Списком № 2 становить 11 років 1 місяць 1 день, що підтверджено матеріалами справи та самим спірним рішенням відповідача, що відповідає критеріям для призначення пільгової пенсії відповідно до Списку № 2 та до пункту «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту свого порушеного шляхом зобов'язання відповідача призначити пенсію, суд зазначає наступне.
Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 дійшов висновку, згідно якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
В постанові від 22.09.2022 року у справі № 380/12913/21 Верховний Суд сформулював визначення «ефективного правосуддя» та зазначив, що комплексний аналіз приписів КАС України дає суду підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб'єктів. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Зазначені висновки також відповідають позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16 та від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а.
Водночас у постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював висновок, згідно якого у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Таким чином з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню шляхом зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 21.10.2024 року.
Суд зауважує, що рішення суб'єкта владних повноважень мають ґрунтуватися на оцінці всіх фактичних обставин, що мають значення для об'єктивного вирішення питання в межах дискреційних повноважень такого суб'єкта. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати, як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо. При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а за конкретними обставинами.
Враховуючи вищевикладене, а також встановлені фактичні обставини справи, у взаємозв'язку із приписами чинного законодавства, суд доходить висновку про протиправність невмотивованого спірного рішення, та як наслідок його скасування.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Відповідно до приписів ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, а також те, що підчас розгляду адміністративного спору судом встановлено наявність у позивача усіх необхідних умов для призначення пенсії за віком, беручи до уваги приписи ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову шляхом визнання протиправним рішення відповідача про відмову позивачу у призначенні пенсії №045550027199 від 28.10.2024 року, та як наслідок скасувати це рішення, крім того, зобов'язати відповідача призначити позивачу з 21.10.2024 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, зарахувавши до її загального страхового стажу: період роботи з 01.04.1992 по 15.06.1998 року, з урахуванням висновків суду по цій справі.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується квитанцією від 25.11.2024 позивач за подання адміністративного позову сплатила 968,96 грн. судового збору.
Суд повертає позивачу судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області у розмірі 968,96 грн.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 9, 32, 139, 243 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (адреса: 61000, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, ЄДРПОУ: 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення від 28.10.2024 року №045550027199, та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ: 14099344) про відмову ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) у призначенні пенсії №045550027199 від 28.10.2024 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ: 14099344) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) з 21.10.2024 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, зарахувавши до її загального страхового стажу: період роботи з 01.04.1992 по 15.06.1998 року, з урахуванням висновків суду по цій справі.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (адреса: 61000, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, ЄДРПОУ: 14099344) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 коп.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 31 січня 2025 року.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.О. Голошивець