про відмову у забезпеченні позову
31 січня 2025 року ЛуцькСправа № 140/14967/24
Волинський окружний адміністративний суд в складі судді Плахтій Н.Б., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 , оформлене протоколом №21 від 11.10.2024, про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі п.1 ч.3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
зобов'язання повторно розглянути заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.1 ч.3 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 30.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
30.01.2025 позивач подав до суду через систему Електронний суд заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти будь-які дії, пов'язані з його мобілізацією та призовом на військову службу по мобілізації до моменту набрання законної сили рішенням у справі.
В обґрунтування наявності підстав для забезпечення позову позивач вказує, що право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов'язаним, тобто відстрочка має бути належним чином оформленою. При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.
Оскільки, позивачу було відмовлено в оформленні відстрочки від призову на військову службу, це рішення може зумовити подальшу незаконну мобілізацію, що перешкоджатиме його законному праву на оформлення відстрочки. Позивач набуде юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію його права на відстрочку в разі встановлення наявності у нього такого права. А у разі задоволення судом позову заявника до РТЦК, поновлення прав заявника буде неможливим, оскільки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим.
Відповідно до частин першої, четвертої-шостої статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.
Заяву про забезпечення позову розглянуто судом без повідомлення учасників справи відповідно до вимог частини першої статті 154 КАС України.
Аналізуючи доводи заяви про забезпечення позову, суд враховує наступне.
Відповідно до частини другої статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Отже, законодавець визначив лише дві підстави, за наявності яких суд може забезпечити позов, а саме: ускладнення або неможливість виконання рішення суду чи відновлення порушених прав позивача внаслідок невжиття заходів забезпечення позову та очевидна протиправність рішення, дії чи бездіяльності, яким порушуються права, свободи та інтереси особи, що звернулась до суду.
Водночас згідно з частиною першою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Частиною другою цієї статті визначено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Згідно з частинами першою, третьою статті 152 КАС України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову. У заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів.
Суд зауважує, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 01.06.2022 по справі №580/5656/21.
При цьому Верховний Суд у постанові від 28.02.2024 у справі №380/14241/23 зазначив, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Отже, обов'язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Доданими до позовної заяви документами підтверджується, що позивач звернувся до відповідача із заявою про оформлення відстрочки відповідно до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560), та відповідач направив позивачу повідомлення від 11.10.2024 №15636 про те, що протоколом від 11.10.2024 №21 комісія ухвалила рішення про відмову у розгляді заяви щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період з причин відсутності довідки за даними єдиної державної електронної бази з питань освіти..
При вирішенні заяви про забезпечення позову суд враховує, що заяву позивача про надання відстрочки розглянуто у порядку, встановленому пунктом 60 Порядку №560, а про відмову у наданні відстрочки позивачу як військовозобов'язаному було повідомлено письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7 Порядку №560.
У зв'язку із цим відсутні підстави стверджувати про очевидну протиправність протоколу комісії від 11.10.2024 №21 про відмову позивачу в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або очевидне порушення прав позивача таким рішенням.
Правову оцінку зазначеному рішенню (в т.ч. наявності у позивача передбаченої пунктом 9 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» підстави для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її належного документального підтвердження) буде надано судом за результатами розгляду справи по суті.
Отже, передбачені пунктом 2 частини другої статті 150 КАС України підстави для вжиття заходів забезпечення позову у цій справі відсутні.
Заява про забезпечення позову фактично обґрунтована підставою, визначеною пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України (тобто, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду), та заявник стверджує, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до вчинення відповідачем дій по мобілізації, змінить статус позивача з військовозобов'язаного на військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку, а також виконання рішення суду, оскільки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим.
На думку суду, такі доводи заявника не можуть бути визнані переконливими та достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки сформульовані як можливість/ймовірність вчинення дій, ґрунтуються на припущеннях. Наведені заявником твердження про можливе (а не реальне) настання негативних для позивача наслідків (у цьому випадку, за твердженням заявника, такі негативні наслідки та порушення прав позивача полягають саме у призові на військову службу під час мобілізації, при тому, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України) не зумовлюють необхідність забезпечення поданого у цій справі адміністративного позову.
Суд також враховує, що за приписами пункту 63 Порядку №560 військовозобов'язані, які звернулися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки з заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби. У разі ухвалення комісією рішення про відмову у наданні відстрочки військовозобов'язаний, який підлягає призову на військову службу під час мобілізації, направляється на медичний огляд для визначення придатності до військової служби.
За змістом пункту 72 Порядку №560 рішення щодо придатності резервіста та військовозобов'язаного для проходження військової служби за станом здоров'я визначається військово-лікарською комісією при районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. У разі незгоди громадянина з рішенням військово-лікарської комісії при районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки на підставі його заяви громадянин направляється для проходження військово-лікарської комісії при обласному (Київському та ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Тобто, в розумінні пункту 63 Порядку № 560 правовим наслідком ухвалення комісією рішення про відмову у наданні відстрочки є направлення військовозобов'язаного, який підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на медичний огляд для визначення придатності до військової служби.
Сам факт ухвалення комісією рішення про відмову у наданні відстрочки автоматично не зумовлює призову особи на військову службу під час мобілізації і цьому обов'язково передує направлення військовозобов'язаного на медичний огляд для визначення придатності до військової служби. Мобілізаційне розпорядження вручається лише придатним до військової служби військовозобов'язаним.
При розгляді заяви про забезпечення позову суд не встановив обставин направлення позивача на медичний огляд чи вручення останньому мобілізаційного розпорядження.
Крім того, за правилами пункту 5 частини третьої статті 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом: зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.
Відповідно до пункту 82 Порядку №560 наказ про призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період видається: керівником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки - в день відправлення військової команди до військової частини (установи).
Згідно із пунктами 90, 91 Порядку №560 резервісти та військовозобов'язані, які отримали повістку щодо призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби, прибувають у строк та місце, зазначені в повістці для відправлення до військової частини (установи). Відправлення резервістів та військовозобов'язаних до місць проходження військової служби здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки у складі військових команд або індивідуально.
За приписами пунктів 94-95 Порядку №560 до складу військових команд включаються резервісти та військовозобов'язані, які придатні до військової служби за станом здоров'я, не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та за результатами професійно-психологічного відбору відповідають вимогам проходження військової служби у визначеному виді, окремому роді військ (сил). Військовозобов'язані, призванні на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, які раніше не проходили військову службу, направляються до навчальних частин (центрів) для проходження базової загальновійськової підготовки.
Тобто, відправлення військовозобов'язаних у складі військових команд або індивідуально до військової частини (установи) здійснюється виключно на підставі наказу, який видається керівником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки. При цьому, до складу військових команд включаються резервісти та військовозобов'язані, які придатні до військової служби за станом здоров'я, не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та за результатами професійно-психологічного відбору відповідають вимогам проходження військової служби у визначеному виді, окремому роді військ (сил).
Водночас, доказів видання наказу про призов позивача на військову службу під час мобілізації, який є підставою для відправлення його у складі військових команд або індивідуально до військової частини (установи), до позовної заяви та заяви про забезпечення позову не надано.
На думку суду, заходи забезпечення позову, про які просить заявник, безпосередньо не пов'язані з предметом спору у цій справі, адже в розумінні пункту 63 Порядку №560 правовим наслідком ухвалення комісією рішення про відмову у наданні відстрочки є лише направлення військовозобов'язаного, який підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на медичний огляд для визначення придатності до військової служби.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що заявником не доведено та документально не підтверджено обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника, що унеможливило б захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі, як і не доведено того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у цій справі.
Отже, з поданої заяви про забезпечення позову суд дійшов висновку про недоведеність передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 150 КАС України підстав для забезпечення позову, у зв'язку із чим у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись статтями 150-154, 248 КАС України, суд
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Н.Б.Плахтій