Провадження № 11-кп/803/637/25 Справа № 175/14501/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
28 січня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу першого заступника керівника обласної прокуратури ОСОБА_5 на вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2024 року у кримінальному провадженні № 12024046440000141 від 28.08.2024 року, щодо:
ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Орлик Полтавської області, громадянина України, із середньою освітою, одруженого, маючого утриманні неповнолітню дитину, не працевлаштованого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, -
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_7
прокурора ОСОБА_8
захисника ОСОБА_9
За вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2025 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України та призначено йому покарання:
- за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358 КК України у виді штрафу в розмірі 200 (двохсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400,00 (три тисячі чотириста) гривень;
- за ч. 4 ст. 358 КК України у виді штрафу в розмірі 50 (п'ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850,00 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді штрафу в розмірі 200 (двохсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400,00 (три тисячі чотириста) гривень.
Судом вирішено питання речових доказів та судових витрат.
Цим вироком ОСОБА_6 визнаний винним за наступних обставин.
У 2020 році, ОСОБА_6 , більш точну дату не встановлено, перебуваючи за місцем свого проживання: АДРЕСА_1 , знайшов у мережі «Інтернет» електронну сторінку з оголошенням, на якій пропонувались послуги по виробництву посвідчень водія, всупереч вимогам постанови КМУ №340 від 08.05.1993 «Про затвердження Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортним засобом».
Надалі, у 2021 році, точну дату та час ОСОБА_10 , скориставшись мобільним додатком «Вайбер», надіслав СМС-повідомлення власнику зазначеного оголошення і в ході спілкування з ним домовився про виготовлення та подальше придбання і оплату вартості підробленого посвідчення водія за 6000,00 грн..
Того ж дня, продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, за адресою: Дніпропетровська область, смт Обухівка, більш точних даних не встановлено, за попередньою домовленістю з власником зазначеної електронної сторінки, діючи умисно, передав в електронному вигляді через повідомлення в мобільному додатку «Вайбер» свій фотознімок, анкетні дані та зразок підпису, з метою внесення їх до підробленого посвідчення водія, тим самим вчинив пособництво в підробленні вказаного офіційного документа.
Після чого, у невстановлений день та час, невстановлена особа виготовила підроблене посвідчення водія на ім?я ОСОБА_6 серія та номер НОМЕР_1 від 27.02.2021, яке ОСОБА_6 у 2021 році, отримав в одному із відділень ТОВ «Нова пошта».
Продовжуючи свою злочинну діяльність ОСОБА_6 , 27.08.2024 о 20-05 год., перебуваючи за кермом транспортного засобу марки «ВАЗ 2101», реєстраційний номер НОМЕР_2 , на блок посту, який розташований на 26 км траси М-31 в смт Обухівка Дніпровського району Дніпропетровської області, під час зупинки транспортного засобу, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, достовірно знаючи та усвідомлюючи, що посвідчення водія НОМЕР_1 на право керування транспортними засобами категорії «А» та «В» отримане ним всупереч «Положення про порядок видачі посвідчення водія та допуску громадян до керування транспортними засобами», затвердженого постановою КМУ від 08.05.1993 №340, надав співробітникам поліції його для ознайомлення, тим самим використав завідомо підроблений документ.
Зазначені дії ОСОБА_6 кваліфіковані судом за ч. 5 ст. 27 ч.1 ст. 358 КК України, як пособництво в підробленні посвідчення, яке видається установами, які не мають право видавати такий документ та за ч. 4 ст. 358 КК України, як використання завідомо підробленого документа.
В апеляції:
- прокурор просить вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2025 року в частині засудження ОСОБА_6 за ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358 КК України скасувати з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.
На підставі п. 2 ч.1 ст. 49 КК України звільнити ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності та на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України закрити кримінальне провадження в цій частині.
Виключити з резолютивної частини вироку посилання на ч. 1 ст. 70 КК України, про призначення ОСОБА_6 покарання за сукупністю кримінальних правопорушень.
Вважати ОСОБА_6 засудженим за ч.4 ст. 358 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що інкриміноване ОСОБА_6 кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358 КК України, відповідно до вимог ст. 12 КК України є кримінальним проступком та вчинене обвинуваченим на початку 2021 року, а отже з урахуванням п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України строки давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_6 на час ухвалення вироку, а саме 30 вересня 2024 року закінчились. За таких обставин, суд повинен звільнити ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності та закрити кримінальне провадження в цій частині.
Заслухавши сторони кримінального провадження, прокурора, який підтримав доводи апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні з викладених в ній підстав, захисника ОСОБА_9 , який підтримав доводи апеляції прокурора та просив її задовольнити, пояснив, що дана позиція захисту узгоджена з обвинуваченим ОСОБА_6 , якому роз'яснено порядок звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України та їх наслідки, обвинувачений надав добровільну згоду, на закриття кримінального провадження за ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358 КК України, на підставі ст. 49 КК України, перевіривши доводи апеляції, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, у цьому кримінальному провадженні суд апеляційної інстанції переглядає вирок в межах апеляційної скарги.
Оскільки висновки суду стосовно доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні ним кримінальних правопорушень та правильність правової кваліфікації його дій за ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, в апеляції прокурора не оспорюються, інші учасники кримінального провадження апеляційних скарг не подавали, то вказані обставини судом апеляційної інстанції не перевіряються.
Доводи апеляційної скарги прокурора щодо необхідності звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за за ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, у зв'язку з закінченням строків давності, є переконливими.
З наданих матеріалів слідує, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії кримінальних проступків.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі.
Зважається на те, що санкція інкримінованої ОСОБА_6 ч. 1 ст. 358 КК України, в редакції ЗУ №1074-ІХ від 17.03.2020 року, тобто на час інкримінованої події передбачала покарання у виді штрафу до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешту на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років, а тому відповідно до п. 2 ч.1 ст. 49 КК України особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності через три роки з дня вчинення кримінального правопорушення.
Приймається до уваги також, правова позиція Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду 5 квітня 2021 року у справі № 328/1109/19 (провадження № 51 - 5464 кмо 20), в якій зауважено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, а не від покарання, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули зазначені у ч. 1 ст. 49 КК диференційовані строки давності за умови, що протягом вказаних строків особа не вчинила нового злочину, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років (перебіг давності не перерваний); особа не ухилялася від досудового слідства або суду (перебіг давності не зупинявся); законом не встановлено заборону щодо застосування давності до вчиненого особою злочину.
При цьому, визнання обвинуваченим своєї вини у вчиненні кримінального проступку, як обов'язкової умови такого звільнення чинним законодавством не передбачено.
Згідно змісту оскаржуваного вироку та встановлених судом першої інстанції фактичних обставин слідує, що ОСОБА_6 вчинив інкримінований йому кримінальний проступок за ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358 КК України, у 2021 році, більш точну дату не встановлено.
Крім того, в матеріалах справи відсутні відомості, що обвинувачений ухилявся від слідства та суду, а також вчинив новий злочину, а тому слід констатувати, що строк давності визначений ст. 49 КК України, у такому разі не переривався.
Таким чином, визначений ч. 1 ст. 49 КК України строк давності притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358 КК України, закінчився 30 вересня 2024 року, тобто на день ухвалення оскаржуваного вироку.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, кримінальне провадження закривається судом у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
За наведених обставин, висновки суду першої інстанції, щодо незастосування положень ст. 49 КК України, свідчать про неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність.
Відповідно до ст. 417 КПК України, суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені статтею 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
Також, враховуючи, що ОСОБА_6 обвинувачується ще у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, який вчинено ним у 2024 році, строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за яким не закінчилися, з урахування закриттям кримінального провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України за ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358 КК України, з резолютивної частини вироку, слід виключити посилання на ч. 1 ст. 70 КК України, про призначення ОСОБА_6 покарання за сукупністю кримінальних правопорушень та вважати його засудженим за ч. 4 ст. 358 КК України.
Таким чином, з огляду на вище викладене, вимоги апеляційної скарги прокурора є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу першого заступника керівника обласної прокуратури ОСОБА_5 , - задовольнити.
Вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2024 року у кримінальному провадженні № 12024046440000141 від 28.08.2024 року, щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, змінити.
На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України звільнити ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності та на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України закрити кримінальне провадження в цій частині.
Виключити з резолютивної частини вироку посилання на ч. 1 ст. 70 КК України, про призначення ОСОБА_6 покарання за сукупністю кримінальних правопорушень.
Вважати ОСОБА_6 засудженим за ч. 4 ст. 358 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим, який перебуває під вартою, - у той же строк з моменту вручення йому копії судового рішення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4