Провадження № 22-ц/803/783/25 Справа № 203/1768/24 Суддя у 1-й інстанції - Єдаменко С. В. Суддя у 2-й інстанції - Максюта Ж. І.
30 січня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Максюти Ж.І.
суддів - Космачевської Т.В., Халаджи О.В.
за участю секретаря - Гречишникової О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Ткаченко Дениса Володимировича на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 серпня 2024 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,-
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначено, що з грудня 2016 року по теперішній час позивач є діючим адвокатом. 24 жовтня 2022 року в залі Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська здійснювався розгляд кримінальної справи № 199/10352/21 в якому позивач був захисником обвинуваченого ОСОБА_3 . Під час розгляду вищезазначеної справи було допитано в якості свідка цивільного чоловіка потерпілої ОСОБА_2 . Даний свідок під час свого допиту в судовому засіданні 24 жовтня 2022 року почав грубо себе поводити, застосовувати образливі слова, як в сторону позивача, так і інших захисників по даній кримінальній справі, та у присутності осіб, які були присутні при слуханні даної кримінальної справи, висловив (вимовив) наступні слова (дослівно на російській мові): «Эти мрази которые подняли руку на женщину и мрази которые их защищают». Зазначену заяву відповідача ОСОБА_2 позивач розцінює як образливі слова на свою користь, які принижують його честь, гідність та ділову репутацію. Враховуючи викладене, позивач просить суд визнати образливі висловлювання відповідача ОСОБА_2 , які були висловлені 24 жовтня 2022 року в залі судового засідання Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська, такими, що принижують честь, гідність та ділову репутацію позивача ОСОБА_1 ; зобов'язати відповідача вибачитися перед позивачем в залі судового засідання Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська у присутності осіб, які були присутні та чули образливі висловлювання ОСОБА_2 ; стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 50 000 грн. та судові витрати по справі(а.с. а.с. 1 - 3).
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 серпня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди - відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Ткаченко Д.В. посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду, на те, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
У поясненнях ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).
Судом першої інстанції встановлено, що з грудня 2016 року та по теперішній час позивач ОСОБА_1 є діючим адвокатом, що підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю. (а.с.27)
В провадженні Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська перебувала кримінальна справа № 199/10352/21 по об'єднаному кримінальному провадженню № 120210400000000901 та № 120210416300000484 за обвинуваченням: ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27, ч.3 ст.15 п.п.11, 12 ч.2 ст.115, ч.2 ст.309 КК України; ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.15 п.п.11, 12 ч.2 ст.115, ч.2 ст.309 КК України; ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.15 п.п.11, 12 ч.2 ст.115 КК України, яка була розглянута судом 05 березня 2024 року шляхом постановлення вироку. (а.с.10 - 26)
Під час розгляду зазначеної кримінальної справи позивач ОСОБА_1 , виконуючи свої професійні обов'язки, був захисником обвинуваченого ОСОБА_3 .
В судовому засіданні 24 жовтня 2022 року під час допиту в якості свідка цивільного чоловіка потерпілої ОСОБА_6 - ОСОБА_2 останній у присутності осіб, які були присутні при слуханні вищевказаної кримінальної справи, висловив (вимовив) наступні слова (дослівно на російській мові): «А как еще можно относиться к мразям которые подняли руку на женщину и к мразям которые их защищают?». (а.с.9)
Згідно ст.ст.12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Всупереч вказаним нормам, позивач не надав жодних належних і допустимих доказів.
Як роз'яснено у п.12 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27 лютого 2009 року, належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.
У п.15 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27 лютого 2009 року, зазначено, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної Фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Аналогічний висновок міститься і у Постанові ВП ВС від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження №12-110гс19) та має враховуватись при вирішенні даної справи в силу ч.4 ст.263 ЦПК України.
При цьому у відповідності до п.15 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27 лютого 2009 року недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
З приводу визнання відомостей недостовірними та такими, що принижують честь, гідність та ділову репутацію, слід зазначити, що у відповідності до ч.4 ст.277 ЦК України якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. Як роз'яснено у п.13 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27 лютого 2009 року, відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 277 ЦК судовий захист гідності, честі та ділової репутації внаслідок поширення про особу недостовірної інформації не виключається і в разі, якщо особа, яка поширила таку інформацію, невідома (наприклад, при направленні анонімних або псевдонімних листів чи звернень, смерті фізичної особи чи ліквідації юридичної особи, поширення інформації в мережі Інтернет особою, яку неможливо ідентифікувати, тощо). У такому випадку суд вправі за заявою заінтересованої особи встановити факт неправдивості цієї інформації та спростувати її в порядку окремого провадження. У разі доведеності обставин, на які посилається заявник, суд лише констатує факт, що поширена інформація є неправдивою, та спростовує її.
При цьому тягар доказування недостовірності поширеної інформації покладається на заявника, який несе витрати, пов'язані з її спростуванням. Встановлення такого факту можливо лише у тому разі, коли особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома. Якщо під час розгляду справи в порядку окремого провадження особа, яка поширила інформацію, щодо якої виник спір, стане відома, то суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позовна загальних підставах.
З огляду на зазначене апеляційний суд приходить до висновку про безпідставність позову, відсутність факту поширення недостовірної інформації, порушення честі, гідності та ділової репутації позивача з боку відповідача, що є безумовними підставами для відмови у задоволенні позовних вимог. Оскільки вимоги щодо спростування неправдивої інформації та публічного вибачення за її поширення є похідними, то ці вимоги також задоволенню не підлягають.
Як роз'яснено у п.5, 9 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власного ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У даному випадку ОСОБА_1 не надав жодних доказів вини відповідача у заподіянні йому моральної шкоди, не зазначив, чим підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, з чого він виходить, оцінюючи заподіяну йому шкоду саме у 50000,00 гривень, яким є характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких нібито зазнав позивач, характер немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо).
Відповідно до положень статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, оцінюючи всі перевірені в судовому засіданні докази в їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання про недоведеність позовних вимог позивачем, оскільки останнім не надано належних доказів порушення його прав, а відтак, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Враховуючи відсутність правових підстав для висновку щодо приниження честі, гідності та ділової репутації позивача з боку відповідача за встановлених вище обставин, відсутні також і підстави для стягнення моральної шкоди в зв'язку з не встановленням обставин її заподіяння.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про безпідставність та недоведеність пред'явленого позовну в задоволенні якого слід відмовити у повному обсязі.
Колегія суддів погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що стороною позивача не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оскаржуваним рішенням та посилання які містяться в ній є власним трактуванням норм законодавства, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.
Наведені в апеляційній скарзі доводи, які були предметом дослідження в суді першої інстанції, із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги не впливають на правильність судового рішення, не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ткаченко Дениса Володимировича - залишити без задоволення.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 серпня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді