Провадження № 22-ц/803/1960/25 Справа № 180/616/24 Суддя у 1-й інстанції - Янжула О. С. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
29 січня 2025 року Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді: Ткаченко І.Ю.,
суддів: Пищиди М.М., Свистунової О.В.
за участю секретаря судового засідання: Кошари О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі цивільну справу
за позовом Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов'язків
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат»
на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2024 року,-
та на додаткове рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2024 року,-
У березні 2024 року Акціонерне товариство «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - АТ «Марганецький ГЗК») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов'язків. В обґрунтування позову посилалося на те, що 27 квітня 2020 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу начальником дільниці реставрації та правки Металокріплення цеху правки та виготовлення кріпильних- матеріалів (ЦПВКМ) АТ «Марганецький ГЗК». 01 лютого 2021 року із ним був укладений договір №43, про повну індивідуальну матеріальну відповідальність та в цей же день була проведена інвентаризація товарно-матеріальних цінностей, які були передані відповідачу на зберігання. Предметом даного договору є прийом працівником на себе, повної матеріальної відповідальності за незабезпечення, цілісності і/або схоронності матеріальних цінностей роботодавця, при виконанні трудових обов'язків. 28 грудня 2021 року його було ознайомлено з посадовою інструкцією начальника дільниці реставрації та правки металокріплення Цеху правки та виготовлення кріпильних матеріалів, яка затверджена заступником голови правління AT «Марганецький ГЗК» із умовами якої він повністю погодився, про що свідчить його підпис. Пунктом 4.3 цієї інструкції визначено, що начальник дільниці несе відповідальність за завдання матеріальної шкоди підприємству. 24 лютого 2022 року рф розпочала повноцінну широкомасштабну агресію проти України, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі Пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні було введено воєнний стан який діє до цього часу. Починаючи з 27 липня 2022 року Марганецька міська територіальна громада перебуває під, майже щоденними, артилерійськими обстрілами, у зв'язку з чим її було включено до Переліку територій, на яких ведуться активні бойові дії (на даний час Марганецьку міську територіальну громаду включено до переліку територій можливих бойових дій). Відповідно до наказу AT «Марганецький ГЗК» № 518-АГ від 28 вересня 2022 року комісією (в тому числі і за участі матеріально відповідальної особи ОСОБА_1 ) було проведено річну інвентаризацію складів №78, 79 Цеху правки та виготовлення кріпильних матеріалів, недостач станом на 01 жовтня 2022 року не виявлено. Неодноразові обстріли промислової зони, а також прямі влучання ворожої артилерії по об'єктам AT «Марганецький ГЗК» поставили під загрозу здоров'я та життя працівників. У зв'язку із цим керівництвом AT «Марганецький ГЗК» було-прийнято рішення про зупинення робіт підприємством та переведення частини працівників в режим вимушеного простою з 01 жовтня 2023 року. Згідно з наказом №629-ОП від 30 жовтня 2023 року «Про простій працівників AT «Марганецький ГЗК» начальник дільниці реставрації та правки металокріплення цеху правки та виготовлення, кріпильних матеріалів - ОСОБА_1 знаходився в простої, при цьому відповідно до наказу №644-ОП від 13 листопада 2023 року він був відкликаний з простою для участі в роботі інвентаризаційної комісії по проведенню щорічної інвентаризації на дільниці реставрації та правки металокріплення цеху правки та виготовлення кріпильних матеріалів, однак на роботу він не з'явився та участі в роботі інвентаризаційної комісії не прийняв. 14 листопада 2023 року комісією AT «Марганецький ГЗК» було проведено інвентаризацію ТМЦ, які обліковуються в підзвіті начальника дільниці реставрації та правки металокріплення ЦПВКМ - ОСОБА_1 .. В ході проведення інвентаризації комісією було виявлено нестачу товаро-матеріальних цінностей, що обліковувались в підзвіті начальника дільниці реставрації та правки металокріплення ЦПВКМ - ОСОБА_1 , а саме: арматури №16 А240С в кількості 0,2468 тн.; кріплення бв на сортування в кількості 4,5716 тн.; полоса 10*45 в кількості 0,3518 тн.: полоса 8*45 в кількості 3,3802 тн.; профіль металевий СВП 17 в кількості 0,5758 тн.; профіль металевий СВП 29 в кількості 20,5564 тн.; сталь коло16 ст 3 в кількості 0,8862 тн.; промисловий лом чорний в кількості 29,2398: тн., всього металокрипільної продукції 59,8086 тонн, на загальну суму 1416952,59 грн, з урахуванням ПДВ сума нестачі товарно-матеріальних цінностей становить 1700343,11 грн. Відповідно до наказу №340/К-тр від 23 листопада 2023 року ОСОБА_1 було звільнено за власним бажанням. Оскільки відповідач ніс повну матеріальну відповідальність та у зв'язку із неналежним виконанням своїх посадових обов'язків, нехтуючи нормативними актами та правилами, які регулюють його трудову діяльність, не пересвідчився особисто у наявності товарно-матеріальних цінностей шляхом їх періодичного перерахунку, що спричинило нестачу та матеріальні збитки просило суд ухвалити рішення яким стягнути з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 1700343,11 грн.
Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Додатковим рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2024 року стягнуто з АТ «Марганецький ГЗК» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 19500 грн.
В апеляційній скарзі позивач посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Скасувати додаткове рішення.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд безпідставно відмовив у задоволенні позову оскільки 01 лютого 2021 року з відповідачем був укладений договір №43, про повну індивідуальну матеріальну відповідальність та в цей же день була проведена інвентаризація товарно-матеріальних цінностей, які були передані відповідачу на зберігання. Посада начальника дільниці реставрації та правки металокріплення цеху правки та виготовлення кріпильних матеріалів, яку обіймав відповідач, входить до Переліку № 447/24 посад і робіт, що заміщаються або виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або, застосування у процесі виробництва, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР та Секретаріату ВЦРПС від, 28 грудня 1977 Р- №447/24 (що діяв на момент укладання договору про повну матеріальну відповідальність з Відповідачем). Відповідно до договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, предметом даного договору є прийом працівником на себе, повної матеріальної відповідальності за незабезпечення, цілісності і/або схоронності матеріальних цінностей роботодавця, при виконанні трудових обов'язків. Комісією AT «Марганецький ГЗК» було проведено інвентаризацію ТМЦ, які обліковуються в підзвіті начальника дільниці реставрації та правки металокріплення ЦПВКМ - ОСОБА_1 в ході якої було виявлено нестачу товаро-матеріальних цінностей, що обліковувались в підзвіті начальника дільниці реставрації та правки металокріплення ЦПВКМ - ОСОБА_1 . Відповідач звільнився за власним бажанням та відмовився відшкодувати спричинені нестачею матеріальні збитки.
Витрати на правничу допомогу в розмірі 19500 грн стягнуті додатковим рішення безпідставно, за відсутності належних доказів. Крім того, вказана сума не відповідає критерію розумності та необхідності.
12 грудня 2024 року представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Стороук С.С. надала відзив на апеляційну скаргу в якому зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду просить залишити їх без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказує про те, що в періоди з 28 серпня 2023 року по 31 жовтня 2023 року відповідач перебував на лікарняному. Отже відповідача було переведено у вимушений простій в момент перебування останнього на лікарняному. 10 листопада 2023 року відповідач подав заяву про звільнення за власним бажанням. В період перебування на лікарняному, у вимушеному простої - відповідач не знаходився на робочому місці. В свою чергу позивач не довів коли саме заподіяно шкоду та не врахував, що відповідач не виконував трудові обов'язки, оскільки перебував на лікарняному. Додаткове рішення ухвалене на підставі належних та допустимих доказів, та є цілком законним та вмотивованим. Вказала про понесення судових витрат в суді апеляційної інстанції у розмірі 15000 грн, які попросила покласти на позивача та зазначила, що відповідні докази їх понесення, будуть надані у передбачені законом строки.
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду, та приходить до висновку про зміну додаткового рішення.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції встановлено та це підтверджується матеріалами справи, що 27 квітня 2020 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу начальником дільниці реставрації та правки Металокріплення цеху правки та виготовлення кріпильних- матеріалів (ЦПВКМ) АТ «Марганецький ГЗК», що підтверджується наказом (розпорядженням) №175 від 24 квітня 2020 року.
01 лютого 2021 року із відповідачем був укладений договір №43, про повну індивідуальну матеріальну відповідальність та в цей же день була проведена інвентаризація товарно-матеріальних цінностей, які були передані відповідачу на зберігання.
Відповідно до договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність №43 від 01 лютого 2020 року, предметом даного договору є прийом працівником на себе, повної матеріальної відповідальності за незабезпечення, цілісності і/або схоронності матеріальних цінностей роботодавця, при виконанні трудових обов'язків.
Відповідно до наказу AT «Марганецький ГЗК» № 518-АГ від 28 вересня 2022 року комісією (в тому числі і за участі матеріально відповідальної особи ОСОБА_1 ) було проведено річну інвентаризацію складів №78, 79 Цеху правки та виготовлення кріпильних матеріалів, недостач станом на 01 жовтня 2022 року не виявлено, про що свідчить протокол та, інвентаризаційна опис.
Керівництвом AT «Марганецький ГЗК» було-прийнято рішення про зупинення робіт підприємством та переведення частини працівників в режим вимушеного простою з 01 жовтня 2023 року.
Згідно з наказом №629-ОП від 30 жовтня 2023 року «Про простій працівників AT «Марганецький ГЗК» начальник дільниці реставрації та правки металокріплення цеху правки та виготовлення, кріпильних матеріалів - ОСОБА_1 знаходився в режим вимушеного простою.
14 листопада 2023 року комісією AT «Марганецький ГЗК» було проведено інвентаризацію ТМЦ, які обліковуються в підзвіті начальника дільниці реставрації та правки металокріплення ЦПВКМ - ОСОБА_1 ..
В ході проведення інвентаризації комісією було виявлено нестачу товаро-матеріальних цінностей, що обліковувались в підзвіті начальника дільниці реставрації та правки металокріплення ЦПВКМ - ОСОБА_1 , а саме: арматури №16 А240С в кількості 0,2468 тн.; кріплення бв на сортування в кількості 4,5716 тн.; полоса 10*45 в кількості 0,3518 тн.; полоса 8*45 в кількості 3,3802 тн.; профіль металевий СВП 17 в кількості 0,5758 тн.; профіль металевий СВП 29 в кількості 20,5564 тн.; сталь коло16 ст 3 в кількості 0,8862 тн.; промисловий лом чорний в кількості 29,2398 тн., всього металокрипільної продукції 59,8086 тонн, на загальну суму 1416952,59 грн, з урахуванням ПДВ сума нестачі товарно-матеріальних цінностей становить 1700343,11 грн.
Відповідно до наказу №340/К-тр від 23 листопада 2023 року ОСОБА_1 було звільнено за власним бажанням.
Також судом установлено, що в періоди з 28 серпня 2023 року по 31 жовтня 2023 відповідач перебував на лікарняному. Отже відповідача було переведено у вимушений простій в момент перебування останнього на лікарняному.
Відповідно до наказу №644-ОП від 13 листопада 2023 року ОСОБА_1 був відкликаний з простою для участі в роботі інвентаризаційної комісії по проведенню щорічної інвентаризації на дільниці реставрації та правки металокріплення цеху правки та виготовлення кріпильних матеріалів однак на роботу ОСОБА_1 не з'явився та участі в роботі інвентаризаційної комісії не прийняв, оскільки на думку суду, він не був належним чином повідомлений про наявність вказаного наказу, так матеріали справи містять фіскальний чек «УКРПОШТИ», який є не читабельним, однак враховуючи ряд технічних дій необхідних для влучення листа адресату суд вважає неможливим за кілька годин, оскільки наказ винесено 13 листопада 2023 року, а відповідачу для взяття участі у роботі комісії необхідно було з'явитися 14 листопада 2023 року.
Акт від 13 листопада 2023 року про ознайомлення з наказом №363АГ 13 листопада 2023 року про проведення інвентаризації та передачу ТМЦ, викликав у суду сумнів з приводу його достовірності, на що вказував і представник відповідача, так як він не був долучений до позовної заяви, а був наданий лише після подання відзиву на позовну заяву, в якому зазначено про порушення порядку ознайомлення відповідача із вказаним наказом. Окрім того, в ньому не зазначено ні адреси за якою було здійснено виїзд комісії, ні відомостей, що дозволили б дійти переконливого висновку про що зазначеними у акті особами дійсно було відвідано адресу місця реєстрації відповідача у конкретні час та дату, ні належних відомостей, доказів фіксації щодо відсутності там відповідача, у зазначений час.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що час спричинення шкоди підприємству не встановлений. Відповідач перебував на лікарняному, а його обов'язки мав виконувати інший працівник, підприємство перебувало в простої, про відкликання з простою відповідач належним чином не повідомлений, участі у роботі інвентаризаційної комісії не брав. Після виявлення підприємством нестачу товарно-матеріальних цінностей на суму 1700343,11 грн. AT «Марганецький ГЗК» не зажадало від ОСОБА_1 письмових пояснень, не провело внутрішнього розслідування події, що носить кримінальний характер, не вчинило жодних дій, щодо встановлення часу зникнення згаданих металоконструкцій, не опитано працівників служби охорони підприємства, не вчинено дій, щодо огляду камер відеоспостереження підприємства. Також суд не залишив поза увагою те, що Законом України «Про дерадянизацію законодавства України» від 21 квітня 2022 №2215-ІХ, який набув чинності 07 травня 2022 року, Указ Президії Верховної Ради СРСР від 13 липня 1976 року за №4204-ІХ «Об утверждении Положения о материальное ответственности рабочих и служащих за ущерб, причиненный предприятию учреждению, организации» - не застосовується на території України.
Колегія суддів погоджується висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Згідно із частиною першою статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини).
Відповідно частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються також до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.
Відповідно частин першої та другої статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
Умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: 1) порушення працівником покладених на нього трудових обов'язків; 2) нанесення прямої дійсної шкоди; 3) вина в діях або бездіяльності працівника; 4) прямий причинний зв'язок між протиправною та винною дією чи бездіяльністю працівника та шкодою, яка настала.
За змістом статті 131 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна. Працівники зобов'язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді.
Відповідно до пункту першого статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.
При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.
За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.
Під прямою дійсною шкодою необхідно розуміти, зокрема втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.
Отже, за змістом зазначених норм матеріального права, вирішуючи спори щодо відшкодування працівником майнової шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд повинен установити такі факти: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці
Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду в повному обсязі. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.
Згідно з ч.1 ст. 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29 грудня 1992 року № 14, розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП), суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно зі ст. 135-1 КЗпП може бути укладено такий договір, та чи був він укладений. За відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладено лише обмежену матеріальну відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.
Отже, за пунктом 1 частини 1 статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.
Згідно частини першої статті 135-3 КЗпП України розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.
За частиною першої статті 137 КЗпП України суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений.
Отже, відшкодування шкоди, заподіяної працівником підприємству, врегульовано нормами КЗпП України, а не нормами ЦК України.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 463/4040/15-ц (провадження № 61-23441св18).
Колегією суддів встановлено, що 27 квітня 2020 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу начальником дільниці реставрації та правки Металокріплення цеху правки та виготовлення кріпильних- матеріалів (ЦПВКМ) АТ «Марганецький ГЗК», що підтверджується наказом (розпорядженням) №175 від 24 квітня 2020 року. 01 лютого 2021 року із ним був укладений договір №43, про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.
Відповідно до наказу AT «Марганецький ГЗК» № 518-АГ від 28 вересня 2022 року комісією (в тому числі і за участі матеріально відповідальної особи ОСОБА_1 ) було проведено річну інвентаризацію складів №78, 79 Цеху правки та виготовлення кріпильних матеріалів, недостач станом на 01 жовтня 2022 року не виявлено.
В періоди з 28 серпня 2023 року по 31 жовтня 2023 відповідач перебував на лікарняному.
Керівництвом AT «Марганецький ГЗК» було-прийнято рішення про зупинення робіт підприємством та переведення частини працівників в режим вимушеного простою з 01 жовтня 2023 року.
Згідно з наказом №629-ОП від 30 жовтня 2023 року «Про простій працівників AT «Марганецький ГЗК» начальник дільниці реставрації та правки металокріплення цеху правки та виготовлення, кріпильних матеріалів - ОСОБА_1 знаходився в режим вимушеного простою.
14 листопада 2023 року комісією AT «Марганецький ГЗК» було проведено інвентаризацію ТМЦ, які обліковуються в підзвіті начальника дільниці реставрації та правки металокріплення ЦПВКМ - ОСОБА_1 (без присутності останнього та за відсутності належних доказів його повідомлення про відкликання із простою та про проведення інвентаризації). В ході проведення інвентаризації комісією було виявлено нестачу товарно-матеріальних цінностей, що обліковувались в підзвіті начальника дільниці реставрації та правки металокріплення ЦПВКМ - ОСОБА_1 , а саме: арматури №16 А240С в кількості 0,2468 тн.; кріплення бв на сортування в кількості 4,5716 тн.; полоса 10*45 в кількості 0,3518 тн.; полоса 8*45 в кількості 3,3802 тн.; профіль металевий СВП 17 в кількості 0,5758 тн.;профіль металевий СВП 29 в кількості 20,5564 тн.; сталь коло 16 ст 3 в кількості 0,8862 тн.; промисловий лом чорний в кількості 29,2398 тн., всього металокрипільної продукції 59,8086 тонн, на загальну суму 1416952,59 грн. З урахуванням ПДВ сума нестачі товарно-матеріальних цінностей становить 1700343,11 грн.
Обов'язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві (ст. 138 КЗпП України).
Відповідно до постанови Верховного Суду від 27 липня 2023 року у справі № 334/10099/21 вирішуючи спори щодо відшкодування працівником майнової шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд повинен установити такі факти: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника. Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду в повному обсязі. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.
Згідно вимог статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
За правилами статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19).
Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач, є підставою для відмови у позові, а у разі, якщо на тому наполягає відповідач, - для відхилення його заперечень проти позову.
З наявних у справі доказів, не можна дійти висновку, що винними протиправними діями відповідача позивачу заподіяно матеріальної шкоди і він має нести матеріальну відповідальність у розмірі визначеному позивачем, та доводами апеляційної скарги цей висновок не спростовано.
З 01 серпня 2023 року відповідач перебував на лікарняному. Згідно з наказом №629-ОП від 30 жовтня 2023 року «Про простій працівників AT «Марганецький ГЗК» відповідач знаходився в режим вимушеного простою.
Посилання апеляційної скарги саме як на підставу для задоволення позову лише на сам факт укладання із відповідачем договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність та факт встановлення нестачі товарно-матеріальних цінностей, за встановлених фактичних обставин, як підстава для задоволення апеляційної скарги та позову відхиляються.
Належні, достатні і допустимі докази про обставини заподіяння шкоди суду не надані.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність заявлених позовних вимог, оскільки у підтвердження обґрунтувань заявлених позовних вимог позивач не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог належними й допустимими доказами.
Інші доводи приведені в апеляційній скарзі в частині незгод із рішенням суду від 14 жовтня 2024 року не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Отже, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга в цій частині - без задоволення.
Стосовно незгоди позивача із додатковим рішенням від 29 жовтня 2024 року.
17 жовтня 2024 року представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Стороук С.С. звернулася до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення та просила суд стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати, а саме: витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 19500 грн.
Додатковим рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2024 року заяву задоволено. Стягнуто з АТ «Марганецький ГЗК» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 19500 грн.
Відповідно до ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;3) судом не вирішено питання про судові витрати;4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення (частина 2 статті 270 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, потрібних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частин четвертої - шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи (частина третя статті 141 ЦПК України).
Згідно із частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Із матеріалів справи встановлено, що надавши відзив на позовну заяву представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Стороук С.С. заявила про стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат.
Після ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову від 14 жовтня 2024 року, за допомогою підсистеми Електронний суд 17 жовтня 2024 року подала заяву про ухвалення додаткового рішення до якої долучила відповідні докази, а саме копію Угоди №15/01 про надання правничої допомоги, від 15 квітня 2024 року, укладеної між ОСОБА_1 та адвокатським бюро «Олени Сторожук» в особі керуючого адвоката Сторожук О.С.; копію звіту про надання правничої допомоги за Угодою №15/01 про надання правничої допомоги від 15 квітня 2024 року (в якому вказано об'єм виконаної роботи та наданих послуг), відповідно до якого загальна сума гонорару за надання правничої допомоги складає 19500 грн без ПДВ; копію рахунку №15-1/01 від 15 квітня 2024 року, з якого вбачається, що гонорар за надання правничої допомоги за договором №15/01 від 15 квітня 2024 року без ПДВ складає 15000 грн; копію квитанції №3198406 Серія 03 ААВ від 15 квітня 2024 року на суму 15000 грн, що становить аванс гонорару за правничу допомогу за Угодою №15/01 від 15 квітня 2024 року; копію рахунку №14-1/01 від 14 жовтня 2024 року відповідно до якого гонорар за надання правничої допомоги за договором №15/01 від 15 квітня 2024 року без ПДВ становить 4500 грн; копію квитанції №3198421 Серія 03 ААВ від 14 жовтня 2024 року на суму 4500 грн, що становить гонорар за правничу допомогу за Угодою №15/01 від 15 квітня 2024 року; копію ордера Серії АI на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 на підставі договору про надання правової допомоги №15/01 від 15 квітня 2024 року адвокатом Сторожук С.С. виданого адвокатським бюро «Олени Сторожук».
Доводи апеляційної скарги про недоведеність обсягу наданих послуг та виконаних робіт відхиляються.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз'яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об'єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (стаття 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
Також у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом позивача послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
У розумінні умов частин четвертої - шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21.
Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.
Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.
У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Із урахуванням наведеного, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності адвокатських витрат та їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, критерію значимості таких дій у справі, приймаючи до уваги доводи апеляційної скарги в цій частині, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 10 000 грн та зміни оскаржуваного додаткового рішення суду у відповідній частині.
Керуючись ст.ст.367,374,375,376, 381-383 ЦПК України,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» - задовольнити частково.
Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2024 року - залишити без змін.
Додаткове рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2024 року - змінити, зменшивши розмір стягнутих з Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу із 19500 грн до 10000 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Судді: