Провадження № 22-ц/803/143/25 Справа № 207/4752/23 Суддя у 1-й інстанції - Скиба С.А. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
29 січня 2025 року Дніпровський Апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Кошари О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз»
на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 лютого 2024 року,-
18 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз», у якій просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 452701 гривня 20 копійок, оскільки 17 жовтня 2019 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» на посаду фінансового директора . Наказом № 194-05/к був звільнений з посади у зв'язку з розірванням трудового договору у випадку припинення повноважень посадової особи за п. 5 ст. 41 КЗпП України . Згідно інформації, що міститься в розрахунковому листі за липень 2023 року , ОСОБА_1 нарахована вихідна допомога з компенсацією відпустки, з урахуванням окладу та оплатою по середньому заробітку. Розрахунок було проведено лише 9 серпня 2023 року. Сума середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 згідно розрахункового листа за липень 2023 року 2 дні - 60360 гривень 17 копійок . Тому, середньоденна заробітна плата за 1 день складає - 30180 гривень 08 копійок . Кількість робочих днів, належних оплаті за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 липня 2023 року по 9 серпня 2023 року складає 15 днів . Отже, сума середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні становить : 15 х 30180 гривень 08 копійок = 452 701 гривня 20 копійок (а.с.2-6).
Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 лютого 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задоволенні частково.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 433 187 гривень 70 копійок.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено, також вирішено питання щодо судових витрат (а.с.133-136) .
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у поновному обсязі (а.с.144-161).
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працював у АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» з 17 жовтня 2019 року на посаді директора фінансового ( а.с. 19 ).
Згідно наказу № 194-05/к від 19 липня 2023 року ОСОБА_1 звільнений у зв'язку з розірванням трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у випадку припинення повноважень посадових осіб, п. 5 ст. 41 КЗпП України ( а.с. 14 ).
Розрахунок було проведено 09 серпня 2023 року.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що станом на день звільнення позивача відповідач не провів виплату позивачу всіх належних сум, що є підставою для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 433 187,70 грн.
Колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції.
Так, згідно частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частиною першою статті 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Частиною третьою статті 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п'ятій статті 97 КЗпП України.
Як зазначено у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 10.10.2019 у справі № 243/2071/18, зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат.
За частиною першою ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до частини ст. 83 КЗпП у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, встановлена ст. 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в п.п. 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц).
Як зазначено у п. 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 905/857/19 (провадження № 12-56гс21) виплата заробітної плати працівнику - це обов'язок роботодавця. Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано. Обов'язок роботодавця виплатити працівнику заробітну плату не є відповідальністю у розумінні статті 617 ЦК України, від якої може бути звільнений роботодавець унаслідок випадку або непереборної сили.
Доводи апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. Так, посилання на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги докази щодо відсутності його вини з приводу затримки розрахунку при звільненні, за якими виконання відповідачем зобов'язання, передбаченого ст.116 КЗпП України, унеможливлено дією форс-мажорних обставин, не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.
З системного аналізу ст. 117 КЗпП України вбачається, що законодавець пов'язує право працівника на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у разі наявності складу порушення, а саме: порушення власником строку розрахунку при звільненні та його вини в затримці розрахунку при звільненні.
У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності, а щодо посилань апелянта на конкретні правові позиції ВСУ, то Верховним Судом України у постанові від 25 травня 2016 року за № 6-948цс16 висловлено правову позицію, яка полягає у тому, що з огляду на неврегульованість трудовим законодавством відносин з приводу відшкодування майнової та моральної шкоди положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці правовідносини. Вимоги щодо виплати компенсації у зв'язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, а також відшкодування моральної шкоди, що регулюється главою 82 ЦК України, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили як надзвичайної або невідворотної за даних умов події. Отже, непереборною силою є надзвичайна або невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.
Тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, визначено Законом України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 2 вересня 2014 року, за змістом ч. 1 ст. 1 якого періодом проведення антитерористичної операції є час між датою набрання чинності Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Відповідно до ст. 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
Згідно ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна загроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.
Порядок, підстави та строк видачі Сертифікатів про настання форс-мажорних обставин встановлений Регламентом засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 № 44(5).
Вказаний Регламент Торгово-промислової палати є спеціальною нормою, яка регулює відповідні правовідносини, а тому учасники таких правовідносин повинні дотримуватись вимог, викладених у Регламенті Торгово-промислової палати.
Відповідно до п 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, податковим та/чи іншим зобов'язанням, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 359/4305/20 (провадження № 61-7835св21) єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні". Разом з цим обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо. Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів".
Відповідачем у справі не надано належних та допустимих доказів на підтвердження настання обставини непереборної сили (форс-мажору) у АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» на дату звільнення позивача з роботи як підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов'язку, визначеного ст. 116 КЗпП України, а тому суд не вбачає підстав для звільнення відповідача від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Відповідно до положень ст.10 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" від 15.03.2022 заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов'язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності його вини у затримці розрахунку при звільненні позивача.
Що стосується вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Так, згідно з ч.1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці», середній заробіток працівника визначається за правилами, встановленими Кабінетом Міністрів України.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 р. №100 (далі - Порядок №100).
Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що судом 1 інстанції не вірно розраховано суму середнього заробітку, а саме до розрахунку включена виплачена у травні премія, нарахування якої оспорюється в судовому порядку, колегія суддів не приймає до уваги, виходячи з наступного.
Суд 1 інстанції стягуючи з відповідача на корить позивача середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 433 187,70 грн., виходив з того, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 28 879 гривень 18 копійок, виходячи з заробітної плати, де повними останніми місяцями є травень та червень 2023 року (а.с. 81 - 82).
Кількість днів затримки розрахунку при звільненні - 15 робочих днів, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку складає: 28879,18 х 15 = 433187 гривень 70 копійок.
На вимогу ухвали Дніпровського апеляційного суду відповідачем по справі надано довідку від 06.08.2024 року про розмір середньої заробітної плати ОСОБА_1 за два місяці, що передували звільненню, згідно якої, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 28 879 грн. 18 коп.
Інших доказів щодо середньоденної заробітної плати позивача апелянтом суду не надано.
Доводи апеляційної скарги, щодо того, що справа розглянута з порушенням правил територіальної підсудності, посилаючись на те, що у них виникають сумніви щодо достовірності постійного проживання позивача за адресою, яка вказана в договорі оренди квартири, припускаючи, що позивач на час його підписання перебував за межами країни, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи не підтвердженні належними доказами.
Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Крім того, доводи апеляційної скарги також були предметом розгляду в суді першої інстанції, яким надана оцінка, а тому додатковому правовому аналізу не підлягають.
Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язк щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» - залишити без задоволення.
Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 лютого 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Судді: