Справа № 761/3982/25
Провадження № 2-з/761/69/2025
31 січня 2025 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Фролова І.В., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позовної заяви до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мельниченко Ірина Олександрівна про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним,
До Шевченківського районного суду м. Києва надійшла заява ОСОБА_4 про забезпечення позову до подачі позовної заяви до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
У своїй заяві просить суд накласти арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що на праві власності належить ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на підставі Договору купівлі-продажу квартири від 24.01.2025, що зареєстрований в реєстрі за №73 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельниченко Іриною Олександрівною. Номер запису про право власності: 58151611.
Свою заяву представник заявника обґрунтовує тим, що під час шлюбу, як подружжям, за спільні кошти, Позивачем та Відповідачем 1 було придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказана квартира зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Відповідачем 1, на підставі Договору купівлі-продажу квартири, від 03.09.2009, що зареєстрований в реєстрі за №3018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сень-Силко І.В.
Втім, 27.01.2025 Позивачу стало відомо, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 відчужена ОСОБА_3 (далі - Відповідач 2), від імені якого діяла ОСОБА_5 на підставі довіреності від 22.01.2025, посвідченої приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Набокою Ю.В. та зареєстрованою в реєстрі за №175.
Відчуження здійснено на підставі Договору купівлі-продажу квартири від 24.01.2025, укладеного між Відповідачем 1 та Відповідачем 2, та зареєстрованим в реєстрі за №73 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельниченко Іриною Олександрівною. Номер запису про право власності: 58151611.
У відповідності до п. 7 вказаного Договору - продаж квартири здійснюється за згодою дружини продавця (тобто Відповідача 1) - ОСОБА_1 , викладеної у вигляді згоди, підпис на якій засвідчено Ракул О.В., приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області від 06.12.2016 за №4283, яка зберігається у архіві нотаріуса.
Заявниця зауважила, що 30.12.2024 Позивачем підготовлено нотаріально завірено заяву, якою повідомлено ОСОБА_2 про те, що в подальшому Заявник не надає згоди на укладення/підписання ним будь-яких правочинів. Цією заявою також повідомлено Відповідача 1 про те, що воля Позивача змінилась і раніше оформлені заяви про надання згоди на укладення та підписання будь-яких правочинів не можуть бути застосовані.
Наразі право власності на оспорювану квартиру зареєстровано за Відповідачем 2 - ОСОБА_3 .
Оскільки Відповідачем 2 набуто право власності на квартиру, це може заподіяти шкоду інтересам Позивача, оскільки Відповідач може відчужити цю квартиру іншим особам,, передавати в заставу, вселяти інших осіб, проникати та входити до неї, що призведе до неможливості виконання рішення (у випадку задоволення позову), утрудниться вирішення справи по суті, та виконання рішення суду.
Згідно положень ч. 1 ст. 153 ЦПК України розгляд заяви про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення учасників справи.
Суд, дослідивши матеріали заяви та додані до неї матеріали, матеріали цивільної справи, дійшов до наступного висновку.
Згідно положень ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Згідно положень п. 1,2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (ч. 2 ст.149 ЦПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Судом встановлено, що предметом майбутнього цивільного позову є визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та скасування запису про державну реєстрацію права власності.
Необхідно зазначити, що при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.
За своєю суттю інститут забезпечення в цивільному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.
Із вищенаведеного випливає, що, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача на даному етапі переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Відповідно, заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими позовними вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
У постанові Верховного суду України від 25.05.2016, прийнятій за результатами розгляду справи №6-605цс16, викладено правову позицію, відповідно до якої, метою забезпечення позову, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов'язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 14, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішення від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
З поданого позову та заяви про його забезпечення вбачається, що у разі відчуження спірного майна, з приводу якого виник спір, існує реальна загроза утруднення або неможливості виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Поняття «законність» у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»).
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав конкретної особи. Про необхідність досягнення такого балансу йдеться в ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Баланс не буде забезпечений якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).
Враховуючи предмет заяви, наведені докази та обґрунтування заявлених вимог у клопотанні щодо забезпечення позову, їх розумність та адекватність, наявність зв'язку між заходом до забезпечення позову та предметом майбутніх позовних вимог, з метою запобігання порушенню прав та охоронюваних законом інтересів позивача, суд вважає за можливе накласти арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що на праві власності належить ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на підставі Договору купівлі-продажу квартири від 24.01.2025, що зареєстрований в реєстрі за №73 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельниченко Іриною Олександрівною. Номер запису про право власності: 58151611.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 149, 150 ЦПК України, суддя,-
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позовної заяви до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мельниченко Ірина Олександрівна про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним - задовольнити у повному обсязі.
Накласти арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що на праві власності належить ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на підставі Договору купівлі-продажу квартири від 24.01.2025, що зареєстрований в реєстрі за №73 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельниченко Іриною Олександрівною. Номер запису про право власності: 58151611.
Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Строк пред'явлення ухвали до виконання протягом трьох років.
Ухвалу може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення, шляхом подання апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м. Києва. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Реквізити сторін:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця проживання - АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ,
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса місця проживання - АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Суддя: