ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.01.2025Справа № 910/11684/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Будніка П.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 910/11684/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" (Україна, 01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 43; ідентифікаційний код: 35912126)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскет Шиппінг" (Україна, 03039, м. Київ, вул. Фрометівська, буд. 2, корп. 5; ідентифікаційний код: 35355771)
про стягнення 38 075 965,88 грн
Представники сторін:
від позивача: Сімонова Є.О., довіреність №054/12 від 30.12.2023;
від відповідача: Максимишин І.Б., ордер ВС №1317834.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскет Шиппінг" (далі - відповідач) про стягнення 38 075 965,88 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Рамковим договором фінансового лізингу № 10571-FL від 06.08.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2024 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/11684/24, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 30.10.2024.
15.10.2024 представником відповідача сформовано в системі "Електронний суд" відзив на позовну заяву, який 15.10.2024 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".
23.10.2024 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" заяву про забезпечення позову, яку 24.10.2024 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду". Позивач просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу, та знаходяться на всіх рахунках відповідача в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на майно, яке належить відповідачу, у межах суми позову - 38 075 965,88 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2024 було вжито заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Аскет Шиппінг" та знаходяться на всіх рахунках зазначеного товариства в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на майно, яке йому належить, у межах суми позовних вимог - 38 075 965,88 грн.
У підготовче засідання 30.10.2024 представники сторін не з'явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання сторони були повідомлені належним чином, явка представників сторін обов'язковою судом не визнавалась.
У підготовчому засіданні 30.10.2024 судом було оголошено перерву до 20.11.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2024, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, сторін було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/11684/24 призначено на 20.11.2024.
У підготовче засідання 20.11.2024 з'явились представники сторін.
У підготовчому засіданні 20.11.2024 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 11.12.2024.
11.12.2024 представником відповідача сформовано в системі "Електронний суд" клопотання про приєднання доказів, яке 11.12.2024 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".
У судове засідання 11.12.2024 з'явились представники сторін.
У судовому засіданні 11.12.2024 судом було оголошено перерву до 22.01.2025.
22.01.2025 представником відповідача сформовано в системі "Електронний суд" клопотання, яке 22.01.2025 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".
У судове засідання 22.01.2025 з'явились представники сторін.
Представник позивача надала суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримала.
Представник відповідача надала суду усні пояснення по суті спору, проти задоволення позовних вимог заперечувала.
У судовому засіданні 22.01.2025 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд
06.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" (далі - лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аскет Шиппінг" (далі - лізингоодержувач) було укладено Рамковий договір фінансового лізингу № 10571-FL (далі - Рамковий договір).
За умовами п. 2.2 Рамкового договору об'єкт лізингу за рамковим договором передається від лізингодавця лізингоодержувачу окремими об'єктами лізингу. Об'єкт лізингу за рамковим договором включає до свого складу усі без виключення об'єкти лізингу, для кожної з яких:
- не вичерпано строк користування відповідним об'єктом лізингу, або
- існують своєчасно несплачені лізингоодержувачем зобов'язання за рамковим договором, Протоколами лізингу та/або чинними додатками до нього, або
- тимчасово документально не підтверджена передача лізингоодержувачу права власності на об'єкт лізингу за якою вичерпано строк користування об'єктом лізингу, та зобов'язання лізингоодержувача перед лізингодавцем виконані у повному обсязі.
Строк користування лізингоодержувачем об'єктом лізингу (строк лізингу) складається з періодів (місяців) лізингу згідно з Графіком та починається з дати підписання сторонами Акту приймання-передачі та закінчується не раніше 1 (одного) року від дати підписання сторонами Акту приймання-передачі об'єкту лізингу (п. 2.3 Рамкового договору).
Згідно з п. 2.5 Рамкового договору опис, технічні характеристики об'єкта лізингу, строк передачі об'єкту лізингу, Графік сплати лізингових платежів, Умови страхування та інші умови, щодо відповідного об'єкта лізингу, що передається лізингоодержувачу в лізинг, визначається сторонами у окремому Протоколі лізингу.
Пунктом 3.1 Рамкового договору передбачено, що приймання лізингоодержувачем об'єкта лізингу в лізинг оформляється шляхом складання акту приймання-передачі, що підтверджує якість, комплектність, справність, належний стан об'єкта лізингу і відповідність об'єкта лізингу техніко-економічним показникам, встановленим лізингоодержувачем умовам і специфікаціям, та умовам рамкового договору.
У пункті 3.2 Рамкового договору вказано, що з моменту передачі об'єкта лізингу лізингодавець передає лізингоодержувачу на строк користування об'єктом лізингу права на гарантійне та сервісне обслуговування згідно з договором купівлі-продажу. Лізингоодержувач самостійно, за власний рахунок, виконує ремонт та технічне обслуговування об'єкту лізингу, при цьому не порушуючи умови гарантії. В будь-якому випадку лізингоодержувач звільняє лізингодавця від будь-яких обов'язків щодо обслуговування та будь-якого ремонту об'єкта лізингу і пов'язаних з цим витрат і судових позовів. Будь-які претензії лізингоодержувача до продавця (постачальника) щодо об'єкта лізингу мають бути повідомлені лізингодавцю у письмовому вигляді (листом, факсимільним повідомленням або електронною поштою) протягом трьох робочих днів з дня пред'явлення таких вимог до продавця (постачальника).
У пункті 6.1 Рамкового договору сторони погодили, що лізингоодержувач сплачує лізингодавцю лізингові платежі щодо кожного об'єкту лізингу, а також вартість послуг за організацію фінансування, відповідно до цього рамкового договору, відповідного Протоколу лізингу та Графіку наведеного у такому Протоколі лізингу, кожен з яких є невід'ємною частиною цього рамкового договору. Всі такі платежі виконуються у розмірі та у дату платежу, а також у спосіб та на умовах, вказаних для відповідного платежу у рамковому договорі, відповідному Протоколі лізингу, відповідному Графіку, рахунках виставлених лізингодавцем та інших документах лізингу, в залежності від випадку, та з урахування змін, що можуть відбуватись відповідно до положень документів лізингу. Сплачений лізингоодержувачем перший лізинговий платіж та вартість послуг за організацію фінансування не підлягають поверненню йому за будь-яких умов.
Усі платежі за рамковим договором лізингоодержувач зобов'язаний здійснювати в національній валюті України (гривнях) відповідно до рамкового договору та відповідного Протоколу лізингу шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця, зазначений у цьому рамковому договорі або в письмовому повідомленні лізингодавця (п. 6.9 Рамкового договору).
Відповідно до пункту 7.1.1 Рамкового договору істотним порушенням умов договору лізингоодержувачем вважається випадок, коли лізингоодержувач не сплатив або неповністю сплатив лізинговий платіж або будь-який інший платіж за рамковим договором в дату платежу.
В межах Рамкового договору сторонами також було підписано протокол лізингу №1 від 06.08.2021 (далі - Протокол лізингу) та Додаткові угоди №1 від 31.08.2021, №2 від 24.11.2021, №3 від 25.01.2022, № 4 від 21.06.2022, № 5 від 25.11.2022, № 6 від 19.05.2023 до нього, згідно з якими об'єктом лізингу є Несамохідна баржа "НБЛ-001", регістровий номер SRU202788, 2009 р.в. та Несамохідна баржа "НБЛ-002", регістровий номер SRU202801, 2009 р.в., загальною вартістю 120 870 450,00 грн, погоджено розмір та графік сплати лізингових платежів.
Актом приймання-передачі до Протоколу лізингу від 31.08.2021 підтверджено факт передачі лізингодавцем лізингоодержувачу об'єкту лізингу.
З огляду на те, що відповідач свої зобов'язання зі сплати лізингових платежів за Рамковим договором та Протоколом лізингу не виконує, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь прострочену заборгованість у розмірі 38 075 965,88 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина перша статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений сторонами Рамковий договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків та за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу, який підпадає під правове регулювання параграфу 6 Глави 58 Цивільного кодексу України.
За визначенням, наведеним у частині першій статті 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.
Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом (частина 3 статті 806 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингові платежі, належні до сплати за договором фінансового лізингу, здійснюються в порядку, встановленому договором фінансового лізингу. До складу лізингових платежів включаються: сума, що відшкодовує частину вартості об'єкта фінансового лізингу; винагорода лізингодавцю за отриманий у фінансовий лізинг об'єкт фінансового лізингу; інші складові, зокрема платежі та/або витрати, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору фінансового лізингу та передбачені таким договором. Протягом строку дії договору фінансового лізингу розмір лізингових платежів може бути змінено у випадках та порядку, передбачених таким договором.
З метою виконання лізингодавцем своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу щодо оплати товарів, виконання робіт тощо лізингодавець має право отримати від лізингоодержувача авансовий платіж, який підлягає сплаті відповідно до умов договору фінансового лізингу. Авансовий платіж не є залученими коштами лізингодавця, а є складовою лізингових платежів за договором фінансового лізингу, що відшкодовує частину вартості об'єкта фінансового лізингу (ч. 3 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг").
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 20 та пункту 3 частини 2 статті 21 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право, зокрема, стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість відповідно до умов договору фінансового лізингу та законодавства, а лізингоодержувач - своєчасно сплачувати передбачені договором фінансового лізингу лізингові та інші платежі.
Судом встановлено, що лізингодавець передав лізингоодержувачу об'єкт лізингу, що підтверджується Актом приймання-передачі до Протоколу лізингу від 31.08.2021.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У Графіку сплати лізингових платежів, який викладений в розділі 3 Протоколу лізингу (з урахуванням Додаткових угод до нього), визначено дати сплати лізингових платежів (відшкодування вартості об'єкту лізингу та винагороди) та їх розмір.
Зі змісту Додаткової угоди № 6 до Протоколу лізингу вбачається, що станом на 19.05.2023 лізингоодержувач визнав наявність заборгованості зі сплати лізингових платежів у розмірі 21 916 268,40 грн. Сторонами було погоджено Графік погашення заборгованості (пункт 2) та новий Графік сплати лізингових платежів (пункт 3).
Виходячи з графіків сплати лізингових платежів, а також умов Рамкового договору, суд дійшов висновку, що строк сплати лізингових платежів та заборгованості за період до 26.08.2024 є таким, що настав.
Відповідач частково сплатив позивачеві лізингові платежі, що підтверджується довідкою позивача №031-3-031-3-031/342БТ.
Матеріалами справи підтверджується, що станом на 26.08.2024 заборгованість відповідача по сплаті лізингових платежів за Рамковим договором складає 38 075 965,88 грн.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідачем, у свою чергу, не надано доказів сплати позивачу заборгованості за Рамковим договором у розмірі 38 075 965,88 грн.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначає, що внаслідок військової агресії російської федерації проти України його господарська діяльність, у тому числі діяльність барж, які є об'єктом лізингу за Рамковим договором, зупинена через військові дії.
Відповідач зазначає, що сертифікатом Львівської торгово-промислової палати №4600-23-0676 від 14.02.2023 засвідчено факт форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) щодо неможливості виконання відповідачем умов Рамкового договору.
Зі змісту вказаного сертифікату вбачається, що Львівською торгово-промисловою палатою засвідчено настання обставин, що унеможливлюють виконання відповідачем саме обов'язку щодо використання об'єкту лізингу - несамохідних барж "НБЛ-001" та "НБЛ-002" за їхнім призначенням. Інформація щодо неможливості виконання відповідачем своїх зобов'язань за Рамковим договором зі сплати лізингових платежів відсутня.
Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.
Верховний Суд у постанові від 31.08.2022 у справі №910/15264/21 звернув увагу на те, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов'язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з'ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.
Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти наявність вказаних обставин та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.
Про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення має бути прямо зазначено в договорі (подібний за змістом правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №904/5328/21).
Суд звертає увагу, що метою такого повідомлення є саме своєчасне попередження іншої сторони договору про неможливість виконання зобов'язань у встановлений Договором строк.
При цьому, зазначене повідомлення не повинно направлятися одночасно з сертифікатом ТПП. Статтею 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 №44(5) (далі - Регламент), визначено, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - це документ встановленої ТПП форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП або регіональною ТПП згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.
Відповідно до ст. 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за особистим зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та / чи іншим зобов'язанням / обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Окрім того, суд враховує, що згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 25.01.2022 у справі № 905/3886/21, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановленого) характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Сам сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та в сукупності з іншими доказами.
Відповідач надав копію листа №10-03 від 10.03.2022, яким повідомив позивача про настання обставин непереборної сили, що унеможливлюють виконання ним зобов'язань зі сплати лізингових платежів за Рамковим договором.
У свою чергу, з наданих відповідачем доказів направлення вказаного листа неможливо встановити факт належного повідомлення позивача про вказані обставини.
Окрім того, відповідач також не надав доказів направлення позивачу Сертифікату Львівської торгово-промислової палати №4600-23-0676 від 14.02.2023.
Відповідач також неодноразово зазначав про намір сторін укласти договір реструктуризації заборгованості за Рамковим договором та мирову угоду, однак станом на дату розгляду справи судом відповідачем не виконано вимоги позивача, а відтак сторонами не досягнуто згоди ні щодо позасудового врегулювання спору, ні щодо укладення мирової угоди.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявлених позовних вимог, відтак позов підлягає задоволенню.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскет Шиппінг" (Україна, 03039, м. Київ, вул. Фрометівська, буд. 2, корп. 5; ідентифікаційний код: 35355771) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" (Україна, 01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 43; ідентифікаційний код: 35912126) заборгованість у розмірі 38075965 (тридцять вісім мільйонів сімдесят п'ять тисяч дев'ятсот шістдесят п'ять) грн 88 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 456911 (чотириста п'ятдесят шість тисяч дев'ятсот одинадцять) грн 60 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 31.01.2025.
Суддя О.В. Нечай