Справа № 182/7523/24
Провадження № 1-кп/0182/428/2025
28.01.2025 м. Нікополь
Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі
головуючого -судді ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку в залі суду в м. Нікополі обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про вчинене кримінальне правопорушення за яким внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15.06.2024 за № 12024040000000948 по обвинуваченню
ОСОБА_3 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження - м. Нікополь Дніпропетровської області, який зареєстрований та фактично проживає у АДРЕСА_1
у вчиненні кримінальних правопорушень /злочину/, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України та кримінального проступку передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України,
за участю сторін судового провадження
прокурора ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 (в режимі ВКЗ з ДУВП №4),
захисника ОСОБА_5 ,
потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
представників потерпілих ОСОБА_9 ,
ОСОБА_10 (в режимі ВКЗ з власного пристрою),
Прокурор Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_11 20.12.2024 надіслав до Нікопольського міськрайонного суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні від 15.06.2024 за № 12024040000000948 по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень /злочину/, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України та кримінального проступку передбаченого ч. 2 ст. 125 1 КК України.
Щодо обвинуваченого ОСОБА_3 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком дії до 01.02.2025.
Оскільки строк дії ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому незабаром спливає, прокурор просив суд продовжити строк тримання під вартою на час судового розгляду справи, але не більше 60 діб, оскільки продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які були враховані при обранні запобіжного заходу, а саме ризики переховування від органу слідства і суду, до чого його може спонукати тяжкість можливого покарання; ризик незаконного впливу на свідків; ризик вчинення іншого кримінального правопорушення. Застосування більш м'яких запобіжних заходів, на думку прокурора, не зможе запобігти цим ризикам.
Обвинувачений ОСОБА_3 заперечував проти продовження строків тримання під вартою. Просив змінити йому запобіжний захід на домашній арешт за адресою: АДРЕСА_1 . Посилається на те, що він, перебуваючи під заставою півтора місяці, виконував всі процесуальні обов'язки - не переховувався, на свідків ніяким чином не тиснув, тобто довів свою належну поведінку, що буде робити і у разі зміни йому запобіжного заходу.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 підтримав клопотання свого підзахисного. Захисник вказує на те, що прокурором не доведено існування процесуальних ризиків, на які він посилається, бо необхідно встановити всі обставини справи, в т.ч. вагомість наявних доказів, які давали б підстави вважати наявність вказаних ризиків; матеріали досудового розслідування є суперечливими та фактично ґрунтуються лише на показах одного свідка. На його думку, ОСОБА_3 цього злочину не вчиняв, це зробила інша людина. Окрім ОСОБА_12 , який давав покази, що він нічого не бачив, бо був без свідомості, інших свідків вчинення злочину саме його підзахисним, немає. Прокурор посилається, що ОСОБА_3 після вчинення злочину приховував речові докази, але на взутті, що було вилучено, ДНК ОСОБА_3 не було виявлено, є ДНК тільки потерпілого. Також захисник зазначив, що наявність лише суспільного резонансу не є доказом вини; ОСОБА_3 на місці злочину затримано не було, його затримали вдома. Також його підзахисний, перебуваючи півтора місяці під заставою, добросовісно виконував свої обов'язки, жодних нарікань щодо його поведінки ні в кого не було. Тому просив змінити ОСОБА_3 запобіжний захід на домашній арешт за зазначеною ним адресою або ж заставу в розумному розмірі, і, на думку захисника, такі запобіжні заходи в повній мірі забезпечать належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Потерпіла ОСОБА_6 підтримала клопотання прокурора. Вказала, що є свідки вчинення злочину саме ОСОБА_3 , які бачили, що саме ним наносились удари її батькові і куди саме, є речові докази на підтвердження його вини. Тому вона категорично наполягала на триманні ОСОБА_3 під вартою, бо побоюється за своє життя та своїх близьких.
Потерпіла ОСОБА_7 також підтримала клопотання прокурора і наполягала на триманні ОСОБА_3 під вартою. Було вбито її чоловіка, з яким вони прожили 30 років, вона понесла непоправну втрату.
Потерпіла ОСОБА_8 підтримала клопотання прокурора. На думку потерпілої, свідок ОСОБА_12 , враховуючи його статуру та невисокий зріст, не міг спричинити такі тілесні ушкодження, а ОСОБА_3 - міцний, займався боксом. У її дядька була розбита вся голова, удари були нанесені тільки в голову і вона не сумнівається в тому, що саме ОСОБА_3 вбив її дядька.
Представник потерпілих ОСОБА_9 підтримала клопотання прокурора. Вказала, що на даний час судом не досліджуються докази і розглядається лише питання наявності процесуальних ризиків, на які посилається прокурор у клопотанні. Наявність цих ризиків вже неодноразово розглядалась і була встановлена як слідчим суддею, так і апеляційним судом. Проти зміни ОСОБА_3 запобіжного заходу категорично заперечує.
Представник потерпілого ОСОБА_10 підтримав клопотання прокурора. Наявність процесуальних ризиків, на які посилається прокурор у своєму клопотанні неодноразово підтверджено як слідчим суддею, так і судом апеляційної інстанції. На його думку, ці ризики наразі не зменшились та продовжують існувати. Проти зміни ОСОБА_3 запобіжного заходу заперечує.
Вислухавши думку сторін судового провадження, суд враховує наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження суд повинен діяти у відповідності до вимог КПК та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Відповідно до ст. 17 Закону України № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду, як джерело права, а статтею 18 цього Закону встановлено порядок посилання на Конвенцію та практику Суду.
ЄСПЛ стверджує, що вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного витікає, що рішення суду про продовження строку дії до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень ЄСПЛ.
Так, у справі «Маккей проти Об'єднаного Королівства» ЄСПЛ зазначив, що основна мета статті 5 Конвенції полягає у запобіганні свавільного або безпідставного позбавлення волі особи.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України», наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
Як встановлено в судовому засіданні, обвинувачений ОСОБА_3 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень - злочину, який, відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжкого, та кримінального проступку. При цьому суд враховує позицію ЄСПЛ, який в своїх рішеннях неодноразово зазначав (наприклад «Нечипорук та Йонкало проти України» від 21.07.2011 та інших), що «термін обґрунтована підозра означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення». Тим більш, що відповідно до практики ЄСПЛ факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок.
Крім того, ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не може вирішувати абстрактно. Наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з урахуванням її особливостей. Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, не зважаючи на існування презумпції не винуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (наприклад, рішення ЄСПЛ «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.07.2011, «Осаковський проти України» від 17.07.2014 та ін).
Як встановлено в судовому засіданні, продовжують існувати ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Так, суд вважає, що ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України (переховування від суду) об'єктивно існує, бо обвинувачений, усвідомлюючи тяжкість можливого покарання у виді позбавлення волі строком від 7 до 10 років, яке йому загрожує у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, може переховуватися від суду. Так, ОСОБА_3 після вчинення кримінального правопорушення, щоб не бути викритим, з місця вчинення злочину втік та здійснив заходи щодо приховування слідів злочину, що свідчить про намагання заплутати слідство та ухилитися від відповідальності.
Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Панченко проти Росії» (Panchenko v. Russia) п. 102 від 08.02.2005, в якому зазначено, що тяжкість вчиненого кримінального правопорушення є суттєвим елементом при оцінці ризику ухилення від органу досудового розслідування та/або суду.
Також суд вважає, що наявний і продовжує існувати й ризик незаконного впливу на свідків, оскільки ОСОБА_3 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину із застосуванням насильства. Підозра ОСОБА_3 , в тому числі, ґрунтується на показах свідків та очевидців, а, оскільки обвинувачений має доступ до матеріалів кримінального провадження, в тому числі до анкетних даних свідків у кримінальному провадженні, що у поєднанні з тяжкістю злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3 , то є значним ризик того, що останній, перебуваючи на волі, може вдатися до погроз або застосування насильства до свідків з метою відмови або зміни в подальшому ними показань з метою уникнення відповідальності.
Що стосується наявності ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, то суд вважає, що такий ризик теж існує, оскільки встановлено, що ОСОБА_3 протягом дня 14.06.2024, окрім спричинення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_13 , завдав тілесні ушкодження й іншим особам - потерпілому ОСОБА_12 , свідкові ОСОБА_14 . Тому на думку суду є досить високим ризик того, що, перебуваючи
на волі, з метою уникнення відповідальності, обвинувачений може вчинити щодо свідків чи інших осіб інше кримінальне правопорушення, а тому цей ризик також доведений та обґрунтований.
Також суд враховує репутацію обвинуваченого, який раніше не судимий; має постійне місце проживання, сталі соціальні зв'язки, а також те, ОСОБА_3 , який є чоловіком працівника Нікопольського РУП ГУНП
в Дніпропетровській області, обвинувачується в спричиненні тяжких тілесних ушкоджень працівнику ІНФОРМАЦІЯ_2 , що спричинило його смерть, викликало значний суспільний резонанс, ця подія активно висвітлювалася в засобах масової інформації, викликала обурення та занепокоєння значної кількості населення міста через можливість уникнення останнім відповідальності завдяки зв'язкам в правоохоронних органах.
Тому, на думку суду та з огляду на інтереси суспільства, обставини справи потребують продовження строків тримання під вартою обвинуваченому та відсутність підстав для застосування до нього більш м'яких запобіжних заходів, оскільки вони не зможуть забезпечити належне виконання ним покладених на нього процесуальних обов'язків. На переконання суду подальше продовження тримання під вартою обвинуваченому не порушує його права на свободу та особисту недоторканість, справедливий суд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих статтями 5,6,13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Оскільки строк дії ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому закінчується 01.02.2025, тому суд вважає, що клопотання прокурора про продовження строків тримання під вартою підлягає задоволенню, а в задоволенні клопотання обвинуваченого та захисника про зміну запобіжного заходу слід відмовити.
Т.я. ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні злочину, який спричинив загибель людини, відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України розмір застави не визначається.
Керуючись ч.3 ст. 315 КПК України, суд
Клопотання прокурора про продовження строків тримання під вартою задовольнити, в задоволенні клопотання обвинуваченого та захисника про зміну запобіжного заходу відмовити.
Продовжити щодо ОСОБА_3 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 дію запобіжного заходу тримання під вартою на час судового розгляду справи, але не більше, ніж на 60 діб, тобто до 28 березня 2025 р., без визначення застави.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.
Суддя: ОСОБА_1