30 січня 2025 року
м. Київ
справа №560/6960/24
адміністративне провадження № К/990/49258/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Чиркіна С.М.,
суддів - Берназюка Я.О., Бучик А.Ю.,
перевірив касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11.06.2024 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2024 у справі № 560/6960/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі - ГУПФУ в Хмельницькій області, скаржник), в якому просив:
визнати протиправними дії ГУПФУ в Хмельницькій області щодо не проведення перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами, встановлених для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 01.03.2024;
зобов'язати ГУПФУ в Хмельницькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами, встановлених для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 01.03.2024, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 11.06.2024, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 11.12.2024, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2024, позов задоволено.
19.12.2024 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11.06.2024 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2024.
Як на підставу касаційного оскарження скаржник покликається на підпункт «а» «пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики).
Скаржник вважає, що суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов хибного висновку щодо можливості виплати пенсії без врахування норм статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» без обмеження її максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Ухвалою Верховного Суду від 07.01.2025 касаційну скаргу залишено без руху.
17.01.2025 до Верховного Суду надійшла заява ГУПФУ в Хмельницькій області на виконання ухвали Верховного Суду від 07.01.2025.
Перевіривши касаційну скаргу та документи, додані до неї, заяву про усунення недоліків касаційної скарги, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
У цій справі оскаржуються дії територіального органу Пенсійного фонду України щодо обмеження розміру перерахованої пенсії особи десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Хмельницький окружний адміністративний суд в ухвалі від 10.05.2024 про відкриття провадження вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Тобто касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Оцінивши доводи касаційної скарги, Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено існування обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Зокрема, для підтвердження фундаментального значення для формування єдиної правозастосовної практики скаржник має сформулювати проблемне правове питання, вирішення якого у випадку відкриття Верховним Судом касаційного провадження, впливатиме на значну кількість спорів.
Натомість скаржник лише покликається на підпункт «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 КАС України.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Зазначене узгоджується з Рекомендаціями № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумачення закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладені вимоги КАС України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Суд вважає, що скаржник не довів наявність підстав, вказаних у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України у цій справі.
Щодо обмеження максимальним розміром при перерахунку пенсій військовослужбовців та прирівняних до них осіб Верховний Суд, у постановах від 06.11.2018 у справі № 522/3093/17, від 08.08.2019 у справі № 522/3271/17, від 10.10.2019 у справі № 522/22798/17, від 30.10.2020 у справі № 522/16881/17, від 17.05.2021 у справі № 343/870/17, вже сформував правову позицію про те, що:
«… буквальне розуміння змін внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року дозволяє стверджувати, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина 7 статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими. Отже, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774 до частини 7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження…».
Також Верховний Суд у свої постанові від 25.01.2024 у справі № 300/2754/23 виклав наступний правовий висновок:
«… 41. У спірних відносинах наведене положення постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 року № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» суперечить приписам Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, які є спеціальними у спірних правовідносинах, а тому підлягають застосуванню відповідачем і судом.
42. Оскільки визнано неконституційними положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», якою передбачено обмеження пенсії максимальним розміром, та відсутність правових підстав для застосування до спірних відносин положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI, то дії відповідача щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром, у зв'язку із застосуванням постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 № 168, є протиправними…».
Також у постановах від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19, від 20.07.2022 у справі № 340/2476/21, від 25.07.2022 у справі № 580/3451/21 та від 30.08.2022 у справі № 440/994/20, Верховний Суд дійшов наступних висновків:
«… на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону № 3668-VI.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, колегія суддів Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.»Суд апеляційної інстанції переглянув рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11.06.2024 відповідно до такої правової позиції касаційного суду, та виходив з того, що ГУ ПФ України в Хмельницькій області має здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром.
Водночас ГУ ПФ України в Хмельницькій області не обґрунтовує необхідність відступу від таких висновків Верховного Суду щодо застосування норм права.З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
Керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України, суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11.06.2024 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2024 у справі №560/6960/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами надіслати скаржникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
Суддя - доповідач: С.М. Чиркін
Судді: Я.О. Берназюк
А.Ю. Бучик