30 січня 2025 року
м. Київ
справа №640/22794/19
адміністративне провадження №Зі/990/22/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В., розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Жука А.В., Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М. від участі у розгляді справи №640/22794/19 за позовом ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Київської області від 23 жовтня 2019 року №612к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Київської області та органів прокуратури;
- поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури та на посаді начальника другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Київської області та органів прокуратури з 28 жовтня 2019 року;
- стягнути з прокуратури Київської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 28 жовтня 2019 року і до моменту фактичного поновлення на роботі.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2024 року у справі №640/22794/19.
Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2025 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2024 року у справі №640/22794/19.
23 січня 2025 року скаржником вдруге подано касаційну скаргу на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2024 року у справі №640/22794/19.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 23 січня 2025 року для розгляду касаційної скарги визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Жук А.В., суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
27 січня 2025 року ОСОБА_1 подав до суду касаційної інстанції заяву про відвід суддів.
Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2025 року вказану заяву визнано необґрунтованою та передано до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення судді, який не входить до складу суду, що розглядає дану справу, в порядку, передбаченому КАС України, для розгляду заяви.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 29 січня 2025 року заяву про відвід колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Жука А.В., Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М. передано на розгляд судді Кашпур О.В.
Відповідно до частини восьмої статті 40 КАС України суддя, якому передано на вирішення заяву про відвід, вирішує питання про відвід в порядку письмового провадження.
За текстом частин одинадцятої, дванадцятої статті 40 КАС України питання про відвід вирішується невідкладно. Вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, здійснюється протягом двох робочих днів, але не пізніше призначеного засідання по справі. За результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу.
У вищезазначеній заяві скаржник зазначає, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року у справі №640/22794/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2024 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено та 23 грудня 2024 року ним було подано касаційну скаргу. Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою при автоматизованому розподілі справ визначено склад суду, а саме: головуючий суддя: Жук А.В., судді-учасники колегії: Мельник-Томенко Ж.М., Мартинюк Н.М.
Верховним Судом ухвалою від 21 січня 2025 року у справі №640/22794/19 йому було відмовлено у відкритті касаційного провадження із посиланням, що справа у попередніх інстанціях розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження.
23 січня 2025 року ним повторно подану касаційну скаргу. Разом з тим, за відсутності правових підстав, без здійснення об'єктивного та неупередженого розподілу справи між суддями з додержанням принципу випадковості, з урахуванням завантаженості кожного судді (збалансованого навантаження), у супереч вимогам Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженим рішенням Ради суддів України від 02 квітня 2015 року №25, створено протокол про передачу справи раніше визначеному складу суду.
ОСОБА_1 наголошує, що справа №640/22794/19 не підлягала розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, адже посада, яку займав позивач (посада прокурора) не відноситься до справ незначної складності, відповідно до примітки до статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції», а також з огляду на положення пункту 4 частини четвертої статті 12, пункту 4 частини четвертої статті 257 КАС України та пункт 6 частини шостої статті 12 КАС України. Натомість вказаний склад суду касаційної інстанції не зважаючи на пряму заборону КАС України розгляду спорів питань звільнення з публічної служби за посадою, яку він займав, розглядати у порядку спрощеного провадження, ігноруючи необхідність встановити розмір позовних вимог, штучно обмежив моє право на доступ до правосуддя, шо створює обґрунтовані сумніви в їх об'єктивності та неупередженості, а також умови для направлення у майбутньому до Європейського Суду з прав людини заяви про порушення вищевказаного права та понесення державою збитків, внаслідок такого порушення.
Скаржник вказує, що ця заява про відвід, на його думку, має бути задоволена, для того, щоби за суб'єктивним критерієм з боку стороннього спостерігача не виникали сумніви у неупередженості суддів під час вирішення даної справи, а також з тих підстав, що наразі у даній справі також формується практика, що має значення для правової системи.
Підсумовуючи викладене, скаржник вважає, що ним наведено обґрунтовані факти щодо неможливості здійснення судового розгляду його заяви суддями Жук А.В., Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М. у зв'язку з обґрунтованими сумнівами в їх об'єктивності та неупередженості.
Вирішуючи питання про наявність підстав для відводу колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Жука А.В., Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М. від участі у розгляді справи №640/22794/19, Суд виходить з такого.
Підстави для відводу судді встановлені статтями 36 та 37 КАС України.
Зокрема, положення статті 36 КАС України передбачають випадки, коли суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу), а саме:
1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі;
2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи;
3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді;
5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.
Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу, яка встановлює недопустимість повторної участі суддів в розгляді адміністративної справи.
До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім'ї, родичами між собою чи родичами подружжя.
Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Метою запровадження інституту відводу судді (суддів) є гарантування безсторонності суду, зокрема, запобігання упередженості судді (суддів) під час розгляду справи.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У зв'язку із цим Верховний Суд звертає увагу на те, що стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно з законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручання, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово «неупереджений» передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб'єктивної.
Варто зауважити, що жодна норма національного права не визначає зміст нормативної конструкції «неупередженість» («безсторонність») судді», а тому під час з'ясування основних критеріїв неупередженості суд вважає за потрібне керуватися джерелами міжнародного права, зокрема принципами, сформульованими у практиці Європейського суду з прав людини.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, справи «Білух проти України», заява №33949/02) обґрунтованість підстав для надання висновку щодо безсторонності суду для мети пункту 1 статті 6 Конвенції має встановлюватися згідно з:
1) «об'єктивним критерієм», який передбачає, що встановлення наявності упередженості суду (суддів) має бути визначено окремо від поведінки судді, тобто має бути з'ясовано, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність; вирішальною є саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною;
2) «суб'єктивним критерієм», який вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і тільки після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність.
Таким чином, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів іншого.
Особа, яка подала заяву про відвід судді, повинна довести на підставі доказів факт упередженості судді у розгляді справи. Водночас відвід повинен бути вмотивований, з наведенням відповідних аргументів, доказів, які підтверджують наявність підстав для відводу.
Судом встановлено, що 23 грудня 2024 року на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2024 року у справі №640/22794/19.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 23 грудня 2024 року визначено склад колегії суддів у складі: головуючий суддя - Жук А.В., суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,
Верховний Суд ухвалою від 21 січня 2025 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2024 року у справі №640/22794/19.
23 січня 2025 року скаржником вдруге подано касаційну скаргу на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2024 року у справі №640/22794/19.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 23 січня 2025 року для розгляду касаційної скарги у зазначеній адміністративній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Жук А.В., суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
Порядок визначення складу суду регламентується статтею 31 КАС України.
Відповідно до частини першої указаної статті визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою під час реєстрації документів, зазначених в частині другій статті 18 цього Кодексу, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу, з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ.
Справа, розгляд якої відповідно до цього Кодексу здійснюється колегією суддів в обов'язковому порядку, розглядається постійною колегією суддів відповідного суду, до складу якої входить визначений Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою суддя-доповідач (частина друга статті 31 КАС України).
Персональний склад постійних колегій суддів визначається зборами суддів відповідного суду (частина третя статті 31 КАС України).
Справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута цим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи, та інших випадків, визначених цим Кодексом (частина тринадцята статті 31 КАС України).
Результати автоматизованого розподілу (повторного розподілу) справи оформлюються протоколом (частина шістнадцята статті 31 КАС України).
Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року №1845/0/15-21 (із змінами).
Пунктом 130 цього Положення визначено, що до початку функціонування підсистеми автоматизованого розподілу справ у складі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС) визначення складу суду […] здійснюється відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року №30 (яке було викладене в новій редакції рішенням Ради суддів України від 02 квітня 2015 року №25).
Рішенням Вищої ради правосуддя від 28 лютого 2023 року №162/0/15-23 відтерміновано набрання чинності нормами розділу IV Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) ЄСІТС (яким визначено «Особливості автоматизованого розподілу судових справ») до внесення змін до цього Положення та доопрацювання програмного забезпечення автоматизованої системи документообігу суду.
Отже на даний час особливості розподілу судових справ визначаються Положенням про автоматизовану систему документообігу суду, викладеного в новій редакції рішенням Ради суддів України від 02 квітня 2015 №25 (із змінами).
Пунктом 2.3.44 цього Положення передбачено, що раніше визначеному в судовій справі головуючому судді (судді-доповідачу) передаються , зокрема, апеляційні та касаційні скарги, що надійшли до суду відповідної апеляційної чи касаційної інстанцій після визначення судді-доповідача у цій судовій справі, якщо провадження не закінчено.
При цьому пунктом 2.3.13 цього ж Положення визначено, що збори суддів відповідного суду мають право визначати особливості здійснення автоматизованого розподілу судових справ, зокрема, у разі повторного надходження до суду позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг, з передбачених процесуальним законом підстав.
На підставі указаних норм Положенням про автоматизовану систему документообігу суду збори суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді прийняли рішення «Про окремі питання передачі судових справ у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду раніше визначеному складу суду (судді-доповідачу, колегії суддів)» від 22 липня 2024 року №9, яким установили, що передача судової справи раніше визначеному судді-доповідачу здійснюється щодо апеляційних і касаційних скарг (зокрема тих, які подані в межах однієї справи, але на різні судові рішення), що надійшли до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Означене рішення зборів суддів застосовується з 23 липня 2024 року.
Повторна касаційна скарга від 23 січня 2025 року була подана після початку дії рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 22 липня 2024 року №9, тому була передана раніше визначеному судді-доповідачу з урахуванням особливостей, визначених вищезгаданим рішенням зборів.
Отже, посилання ОСОБА_1 про порушення порядку визначення складу суду у справі №640/22794/19 не знайшло свого підтвердження.
Щодо посилання скаржника на відсутність підстав для відмови у відкриття касаційного провадження, слід зазначити наступне.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Спір у цій справі є спором з приводу проходження публічної служби.
За змістом частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».
Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
Крім того, із змісту положення частини другої статті 12 КАС України вбачається, що в порядку спрощеного позовного провадження можуть розглядатися не лише справи незначної складності, але й інші справи, для яких пріоритетним є швидке вирішення справ.
Отож, за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов'язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною четвертою статті 12, частиною четвертою статті 257 КАС України).
У цій справі суд Київський окружний адміністративний суд приймаючи до провадження адміністративну справу ухвалою від 19 жовтня 2023 року не відносив цю справу до категорії справ незначної складності однак, урахувавши вимоги статті 257 КАС України, вирішив розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження.
Водночас, тільки те, що ця справа не є справою незначної складності ще не визначає процедури її розгляду (тобто за правилами загального позовного провадження). Зважаючи на положення частини четвертої статті 12, частини четвертої статті 257 КАС, прямої заборони розглядати цю справу у порядку спрощеного провадження, як вважає позивач, немає. За відсутності у процесуальному законі вказівки (прямої чи опосередкованої) на необхідність розгляду справи (з огляду на її категорію) тільки за правилами загального позовного провадження, суду дозволено розглядати цю справу за правилами спрощеного позовного провадження (відповідно до частини другої статті 257 КАС).
Крім того, відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 12 та пункту 4 частини четвертої статті 257 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах зокрема, щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно пункту 6 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо зокрема, оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує: для юридичних осіб - ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
Суд звертає увагу скаржника, що в пункті 4 частини четвертої статті 12, пункті 4 частини четвертої статті 257 КАС України та пункті 6 частини шостої статті 12 КАС України мова йде про оскарження конкретного рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним, тобто суб'єктом владних повноважень, може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів.
У справі №640/22794/19 предметом спору є визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
Тобто, предмет спору у цій справі не підпадає під дію пункту 4 частини четвертої статті 12, пункту 4 частини четвертої статті 257 КАС України та пункту 6 частини шостої статті 12 КАС України.
За таких обставин, Суд вважає, що скаржником не наведено, а Верховним Судом не встановлено обставин, які ґрунтуються на доказах, які б ставили під сумнів в об'єктивності суддів при розгляді цієї справи, а також могли б свідчити про їх пряму чи опосередковану заінтересованість у результаті розгляду справи, упередженість суддів.
З урахуванням зазначеного, заява ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Жука А.В., Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М. від участі у розгляді справи №640/22794/19 задоволенню не підлягає.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 36, 39, 40 КАС України,
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Жука А.В., Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М. від участі у розгляді справи №640/22794/19 за позовом ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя О.В. Кашпур