30 січня 2025 року
м. Київ
справа №460/8881/24
адміністративне провадження № К/990/2504/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Шарапи В.М., суддів: Стародуба О.П., Берназюка Я.О., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 09.09.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2024 у справі №460/8881/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати пенсії по інвалідності в розмірі шести мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити основну пенсію по інвалідності в розмірі шести мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 01.07.2021.
Розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження.
Рівненський окружний адміністративний суд ухвалою від 12.08 2024 позовну заяву залишив без руху для надання можливості скаржнику надати заяву про поновлення строку для звернення до суду.
Рівненський окружний адміністративний суд ухвалою від 09.09.2024 (залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2024) позовну заяву в частині позовних вимог з 01 липня 2021 року по 06 лютого 2024 року повернув позивачці.
На адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 20.01.2025 надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій скаржниця просить скасувати ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 09.09.2024, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2024 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
У касаційній скарзі скаржник також стверджує про те, що ця справа підлягає касаційному оскарженню на підставі підпункту «а» пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України зазначаючи, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
За правилами частини 1 статті 334 КАС України, за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Втім, перевіривши касаційну скаргу, Верховний Суд вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження, виходячи з наступного.
Пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень з питань повернення заяви позивачеві (заявникові), поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування єдиної правозастосовної практики.
В касаційні скарзі заявниця вказує, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанції прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права та без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 року у справі № 815/1226/18 та постановах Верховного Суду від 25.05.2023 року у справі № 620/3968/21, від 17.04.2024 року у справі № 460/20412/23.
Колегія суддів зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 (справа №910/719/19) вказала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Встановлюючи обов'язковим при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, частина п'ята статті 242 КАС презюмує застосування норм права у подібних правовідносинах.
Верховний Суд зазначає, що аналіз постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №815/1226/18, на яку зроблено посилання в касаційній скарзі як на приклад іншого правозастосування та оскаржуваних судових рішень у справі № 460/11777/24 не дає підстав для висновку про те, що ці рішення прийняті у справах, правовідносини у яких є подібними, оскільки, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №815/1226/18, зокрема, вирішувалося питання щодо застосування положень статтей 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017) до спорів, що виникли у зв'язку із поновленням виплати раніше призначеної (нарахованої) пенсії за віком, відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» громадянці України, яка проживає за її межами, на підставі рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009.
Натомість у цій справі скаржниця оспорює бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати їй пенсії по інвалідності відповідно до статті 54 Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України від 06.06.1996 №230/96-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(I)/2021.
Ба більше, стосовно зазначеного Верховний Суд вказує, що у справі № 460/11777/24 строк звернення до суду обмежується процесуальним строком, встановленим абзацом першим частини другої статті 122 КАС України, з огляду на те, що спір у ній стосується бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачці пенсії відповідно до статті 54 Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України від 06.06.1996 №230/96-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(I)/2021.
Ці правовідносини абсолютно відмінні від правовідносин у справі №815/1226/18, спір в якій стосувався поновлення виплати на підставі рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 раніше призначеної (нарахованої) пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка виплачувалася особі до моменту виїзду її за кордон.
Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях викладав правову позицію щодо необхідності застосування строків у правовідносинах щодо перерахунку пенсій. Такі висновки, зокрема, сформульовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а та Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 і суди попередніх інстанцій сформулювали позицію в оскаржуваних судових рішеннях, яка узгоджується із зазначеним висновками і колегія суддів не вбачає підстав для відступлення від такого.
Суд не бере до уваги посилання скаржниці на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.05.2023 року у справі № 620/3968/21, оскільки у вказаній справі позивач посилався на протиправність дій пенсійного органу пов'язаний з тим, що позивачка отримувала підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», однак 01.01.2015 виплату такого підвищення було припинено, а з 17.07.2018 таку виплату поновлено не було.
У підсумку Верховний Суд зауважує, що вказана скаржником постанова у справі № 460/20412/23 та оскаржувані судові рішення прийняті хоч і у подібних правовідносинах, проте за різних фактичних обставин справи, що у своїй сукупності не дозволяє аналогічно застосувати ті ж самі положення законодавства та, відповідно, правові позиції у справі № 460/11777/24.
З огляду на наведене, касаційна скарга позивачки не містить обґрунтувань щодо новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин, у зв'язку з чим колегія суддів констатує, що позивачкою не наведено доводів на підтвердження того, що судове рішення Верховного Суду за наслідками розгляду її скарги матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Аналіз ухвалених у цій справі судових рішень і доводів касаційної скарги не дає підстав для висновку про те, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики з питань застосування відповідних норм права, а тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Відповідно до вимог частини 3 статті 333 КАС України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві(заявникові), якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 09.09.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2024 у справі № 460/8881/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами надіслати особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
СуддіВ.М. Шарапа О.П. Стародуб Я.О. Берназюк