30 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/20455/24 пров. № А/857/337/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
з участю секретаря судового засідання Єршової Ю.С.,
представника позивача Ситника С.О.,
представника відповідача Кісіля Р.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в електронній формі в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року у справі № 380/20455/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Хома О.П. в м. Львові о 15:49 год., повне судове рішення складено 05.12.2024), -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі - відповідач, ГУ НП), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 10.09.2024 № 584 о/с про звільнення підполковника поліції ОСОБА_1 дільничного офіцера поліції відділу превенції поліції ГУНП;
- поновити позивача на посаді дільничного офіцера поліції відділу превенції Яворівського районного відділу поліції ГУНП.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач який вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
У доводах апеляційної скарги покликається на те, що поліцейський не може під час проходження служби займатися іншою оплачуваною діяльністю, крім науково-педагогічної, наукової або творчої. До ГУНП 10.09.2024 надійшов лист від 06.09.2024 № 7252 (вх. № 8229) з довідкою від 06.09.2024 № 82 т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який перебуває на посаді дільничного офіцера поліції відділу превенції Яворівського районного відділу поліції ГУНП у Львівській області, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.09.2024 № 249 призваний на військову службу під час мобілізації та направлений для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 . У зв'язку з такими обставинами наказом ГУНП від 10.09.2024 № 584 о/с позивача звільнено зі служби в поліції відповідно до Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі також - Закон № 580-VIII) за пунктом 8 частини 1 статті 77 (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій)). Оскільки ОСОБА_1 перейшов на службу до Міністерства оборони України, у підпорядкування військової частини НОМЕР_1 , то ГУНП, яке підпорядковане Міністерству внутрішніх справ України, діяло на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому правові підстави для визнання протиправним та скасування такого наказу відсутні.
Позивач скористався правом на подання письмового відзиву на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в її задоволенні.
В судовому засіданні представник апелянта наполягав на задоволенні апеляційної скарги, представник позивача проти задоволення такої - заперечував.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України з 14.08.1996.
Відповідно до наказу від 16.08.2024 № 493 о/с позивач обіймав посаду дільничного офіцера поліції відділу превенції Яворівського районного відділу поліції ГУНП.
До ГУНП 10.09.2024 надійшов лист від 06.09.2024 № 7252 (вх. № 8229) з довідкою від 06.09.2024 № 82 т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов позивача відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.09.2024 № 249 на військову службу під час мобілізації, який направлений для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .
Наказом ГУНП від 10.09.2024 № 584 о/с підполковника поліції ОСОБА_1 , дільничного офіцера поліції відділу поліції Яворівського районного відділу поліції ГУНП - звільнено відповідно до Закону України № 580-VIII зі служби в поліції за пунктом 8 частини 1 статті 77 (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій)).
Не погоджуючись з наказом від 10.09.2024 № 584 о/с, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що з моменту призову на військову службу, за громадянами України, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на строк до її закінчення зберігаються: місце роботи, посада та середній заробіток на підприємстві, установі, організації, незалежно від підпорядкування та форми власності, у яких вони працювали на час призову.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено положеннями Закону № 580-VIII.
Положеннями частини першої статті 3 Закону № 580-VIII закріплено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону № 580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Згідно з частиною першою статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
За визначенням, наведеним у пункті 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, у тому числі у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій).
Разом з цим, відповідно до Конституції України, зокрема статті 65, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів визнано обов'язком громадянина України. Громадяни відбувають на військову службу відповідно до закону.
У відповідності до статті 1 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом (стаття 2 Закону № 2232-ХІІ).
Відповідно до частини другої статті 39 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексом законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частинами другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».
Оцінюючи правомірність наказу про звільнення позивача зі служби в поліції за пунктом 8 частини 1 статті 77 Закону № 580-VIII, колегія суддів враховує, що норми Закону № 580-VIII та інші спеціальні нормативно-правові акти, які регламентують діяльність поліції, не визначають порядку переходу на роботу до інших міністерств і відомств (організацій).
Умови проходження більшості видів публічної служби, у тому числі і у поліції, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію про те, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство може застосовуватися у випадках, коли норми спеціального законодавства не регулюють спірних відносин або коли про це зазначено у спеціальному законі (зокрема, постанови від 31.10.2019 у справі № 825/598/17, від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18, від 12.06.2023 у справі № 560/10571/21).
Так, правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці регулюються Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Як передбачено статтею 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
При цьому нормами Закону № 580-VIIІ не врегульовано порядок збереження робочого місця за поліцейським, що призваний на військову службу під час мобілізації. Відтак, у даному випадку застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства.
Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 31 жовтня 2019 року у справі № 825/598/17 та від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому було неодноразово продовжено і який триває досі.
Отже, з моменту призову на військову службу, за громадянами України, які були призвані на військову службу під час мобілізації на строк до її закінчення зберігаються: місце роботи, посада та середній заробіток на підприємстві, установі, організації, незалежно від підпорядкування та форми власності, у яких вони працювали на час призову.
Воєнний стан в розумінні положень статті 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Отже, з моменту призову на військову службу за громадянами України, які були призвані на військову службу під час мобілізації на строк до її закінчення зберігаються: місце роботи, посада та середній заробіток на підприємстві, установі, організації, незалежно від підпорядкування та форми власності, у яких вони працювали на час призову.
Гарантії, встановлені частиною третьою статті 119 КЗпП України, спрямовані на забезпечення права громадян на працю та її оплату, які повинні виконати свій конституційний обов'язок захисту Батьківщини.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що «призов на військову службу під час мобілізації» та «перехід у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій)» не є тотожними поняттями.
З матеріалів справи встановлено, що прийняття відповідачем наказу про звільнення ОСОБА_1 з органів поліції було зумовлено призовом позивача на військову службу під час мобілізації відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.09.2024 № 249 та направлення його для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на позивача поширюються гарантії, передбачені статтею 119 КЗпП України, які відповідачем не були дотриманні при прийнятті спірного наказу, відповідно такий підлягає скасуванню.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході розгляду справи не довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.
З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та скасуванню не підлягає.
Згідно частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні.
Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівській області залишити без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року у справі № 380/20455/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар
Повне судове рішення складено 30.01.25