30 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/3309/24 пров. № А/857/19011/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження в електронній формі апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 червня 2024 року у справі № 300/3309/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дії та бездіяльності протиправними (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Могилою А.Б. у м. Івано-Франківськ Івано-Франківської області 21 червня 2024 року у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику учасників справи)), -
ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Каверін Сергій Миколайович, звернувся з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі також - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправною ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплатити ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 14.10.2022 по 13.04.2023 включно;
- стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 14.10.2022 по 13.04.2023 включно у сумі 187432,70 грн.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 червня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 95038 (дев'яносто п'ять тисяч тридцять вісім) грн. 58 коп.
В задоволенні решти позову відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ВЧ НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 750 грн.
Не погодившись із ухваленим рішенням в частині задоволених позовних вимог, його оскаржив відповідач, оскільки вважає, що рішення є необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції визначив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог учасниками справи не оскаржується, а тому в силу приписів частини першої статті 308 КАС України не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно з витягом з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 12.10.2022 № 508-ОС ОСОБА_1 звільнено з військової служби за підпунктом «б» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» у відставку.
Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 13.10.2022 № 526-ОС ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.10.2023 по справі № 300/4315/23 позов ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 задоволено частково. Зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошове забезпечення за період з 29.01.2020, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на 01.01.2021 та на 01.01.2022 відповідно, з урахуванням раніше виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.03.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, а апеляційну скаргу ВЧ НОМЕР_1 залишено без задоволення. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року у справі № 300/4315/23 скасовано в частині відмови в задоволенні позову та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позов задоволено. Зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу з 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням із неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 відповідно. В іншій частині рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.10.2023 у справі № 300/4315/23 залишено без змін.
Відповідачем 27.04.2024 проведено позивачу виплату згідно з судовими рішеннями по справі № 300/4315/23 у сумі 135094,55 грн., що підтверджується випискою по рахунку ОСОБА_1 від 27.04.2024.
Позивач, вважаючи бездіяльність відповідача щодо виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні протиправною, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач не провів з позивачем на день його виключення зі списків особового складу військової частини розрахунок у повному обсязі, а саме не виплатив індексацію грошового забезпечення, то позивач відповідно до статті 117 КЗпП має право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта про необхідність застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП України), з огляду на співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника при обрахунку середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, колегія суддів зазначає наступне.
Насамперед, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на яку покликається апелянт, Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України в редакції Закону України від 20.12.2005 № 3248-IV «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» (далі також - Закон № 3248-IV).
У зв'язку з набранням чинності Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі також - Закон № 2352-ІХ), яким статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції, з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України в редакції Закону № 3248-IV втратила чинність. Отже, розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 КЗпП України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли/тривають після 19.07.2022 є неможливим.
Наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був обґрунтований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки стаття 117 КЗпП України в редакції Закону № 3248-IV не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
У справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду, визначивши критерії, за яких суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, виходила з того, що якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Також під час розгляду справи № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду враховувала, що непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне в повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Указане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи із середнього заробітку.
Загалом аналіз змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц дає підстави для висновку, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, які викладено у цій постанові, побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 КЗпП України в редакції Закону № 3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні. Такі критерії визначено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, і задля уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах.
Також необхідність такої позиції була зумовлена недосконалістю нормативно-правового регулювання у питанні дотримання принципу співмірності в умовах необмеженості строку, за який такі суми підлягали стягненню.
Водночас із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.
Крім того, з прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 КЗпП України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями.
У зв'язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, колегія суддів вважає, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 та відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України підлягає врахуванню судом апеляційної інстанції при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана належна правова оцінка.
Інших доводів на підтвердження правомірності своїх дій відповідач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення в частині задоволених позовних вимог суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 червня 2024 року у справі № 300/3309/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар