Головуючий суддя у першій інстанції: Брильовський Р.М.
21 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/16318/24 пров. № А/857/31537/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого судді: Бруновської Н.В.
суддів: Хобор Р.Б, Шавеля Р.М.
за участю секретаря судового засідання: Юник А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року у справі № 380/16318/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,-
30.07.2024р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, у якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті додаткової винагороди в розмірі передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у зв'язку з отриманим пораненням і перебуванням на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я у період: 09.01.2024р. - 22.07.2024р. (196 календарних днів), у розмірі 588 000 грн.;
- зобов'язати здійснити нарахування та виплату додаткової винагороди в порядку та розмірі передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у зв'язку з отриманим пораненням і перебуванням на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я у період з 09.01.2024р.- 22.07.2024р. (196 календарних днів), у розмірі 588 000 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24.10.2024р. позов задоволено частково.
Суд визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у зв'язку з отриманим пораненням та перебуванням на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я у період:09.01.2024р. - 22.07.2024р..
Одночасно, суд зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди в порядку та розмірі передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у зв'язку з отриманим пораненням та перебуванням на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я у період: 09.01.2024р. - 22.07.2024р.
В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Не погоджуючись із даним рішенням в частині задоволених позовних вимог, апелянт Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт просить суд, рішення Львівського Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.10.2024р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, хоча належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 КАС України, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ст.313 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна не скарга підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Із змісту довідки від 17.09.2022р. №1307 видно, що позивач 03.09.2022р. отримав: мінно-вибухову травму, кульове проникаюче поранення потиличної частини голови. Кома III ст. Кульове наскрізне поранення ділянки лівого плечового суглобу. Наскрізне поранення м'яких тканин лівого передпліччя з пошкодженням поверхневої вени.
Як видно з свідоцтва про хворобу та його продовження №390, яке затверджене Постановою військово-лікарської комісії ЦВЛК Збройних Сил України від 30.12.2022р., ОСОБА_1 отримав травми пов'язані із захистом Батьківщини; непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку.
З виписки з медичної карти стаціонарного хворого №62 видно, що позивач знаходився на стаціонарному лікуванні у Медичному реабілітаційному центрі МВС України “Миргород» в період:09.01.2024р.-29.01.2024р. з діагнозом: “Стан після пластики дефекту черепа (21.06.2023р.) внаслідок МВТ (03.09.2023р.)».
Відповідно до відомостей виписки з медичної карти стаціонарного хворого №177 ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні у МРЦ МВС України “Миргород» в період: 30.01.2024р. - 19.02.2024р.
У виписці із медичної карти стаціонарного хворого №258 вказано, що позивач знаходився на стаціонарному лікуванні у період: 21.02.2024р. - 12.03.2024р.
Відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого №330 ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні у період: 13.03.2024р. - 02.04.2024р.
У виписці із медичної карти стаціонарного хворого №393 вказано, що позивач перебував у Медичному реабілітаційному центрі МВС України “Миргород» у період: 04.04.2023р. - 24.04.2024р.
У виписці із медичної карти амбулаторного хворого №423 зазначається, що ОСОБА_1 перебував на лікуванні у період: 25.04.2024р. - 30.04.2024р.
З виписки із медичної карти стаціонарного хворого №6442, видно, що позивач находився на стаціонарному лікуванні у період: 01.05.2024р. - 23.07.2024р.
ОСОБА_1 вважає, що має право на виплату додаткової винагороди у зв'язку з отриманим пораненням та лікуванням в медичних закладах, а тому звернувся до суду з цим позовом.
ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.5 ст.17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
ст.65 Конституції України визначено, що громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992р. № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ
ч.1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (ч.4 ст.9 цього Закону).
Із змісту ч.ч.2-4 ст.2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» видно, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022р. № 64 “Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 “Про загальну мобілізацію», Кабінет Міністрів України 28.02.2022р. прийняв Постанову № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», п.1 якої (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми “є Підтримка», виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
В абз.4 п.1 Постанови № 168 (в редакції до 19.07.2022р.) встановлено, що відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, включаються особи, зазначені у цьому пункті, у тому числі ті, які: у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
Одночасно, абз.4 п. 1 Постанови № 168 (в редакції після 19.07.2022р.) згідно наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які: у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
З аналізу наведених норм Постанови № 168 видно, встановлення лише двох умов, необхідних для виплати збільшеної до 100 000 гривень винагороди, за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я, а саме: пов'язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини, а також факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення або перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
При цьому, Постанова № 168 не містить жодних обмежень щодо періоду та/або кількості перебувань на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, пов'язаних із пораненням, одержаним при захистом Батьківщини, або перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, за які виплачується збільшена до 100 000, 00 гривень винагорода.
Колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що ОСОБА_1 під час бойових дій отримав бойове поранення, що підтверджується, зокрема свідоцтвом про хворобу та його продовженням №390, яке затверджене постановою військово-лікарської комісії ЦВЛК Збройних Сил України від 30.12.2022р.: - отримані травми пов'язані із захистом Батьківщини; непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку.
Згідно довідки від 17.09.2022р. №1307 позивач 03 вересня 2022 року отримав: мінно-вибухову травму, кульове проникаюче поранення потиличної частини голови. Кома III ст. Кульове наскрізне поранення ділянки лівого плечового суглобу. Наскрізне поранення м'яких тканин лівого передпліччя з пошкодженням поверхневої вени. За обставин: безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях, під час захисту Батьківщини, а саме виконання бойових завдань в складі підрозділу військової частини НОМЕР_1 , в районі населеного пункту АДРЕСА_1 внаслідок ближнього бою.
Крім того, довідкою до акта огляду медико-соціальної експертною комісією серії 12 ААГ №259381 підтверджується, що у позивача група інвалідності перша ОСОБА_2 пов'язані із захистом Батьківщини.
Одночасно, колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 продовжував лікування та реабілітацію, про що свідчить: виписка з медичної карти стаціонарного хворого №62. Зокрема, позивач знаходився на стаціонарному лікуванні у Медичному реабілітаційному центрі МВС України “Миргород» в період: 09.01.2024р. до 29.01.2024р. з діагнозом: “Стан після пластики дефекту черепа (21.06.2023р.) внаслідок МВТ (03.09.2023р.)»; виписка з медичної карти стаціонарного хворого №177 знаходився на стаціонарному лікуванні у МРЦ МВС України “Миргород» в період: 30.01.2024р.-19.02.2024р.; виписка із медичної карти стаціонарного хворого №258 знаходився на стаціонарному лікуванні у період: 21.02.2024р.-12.03.2024р.; виписка із медичної карти стаціонарного хворого №330 знаходився на стаціонарному лікуванні у період: 13.03.2024р. - 02.04.2024р.; виписка із медичної карти стаціонарного хворого №393 - перебував у Медичному реабілітаційному центрі МВС України “Миргород» в період: 04.04.2023р. - 24.04.2024р.; виписка із медичної карти амбулаторного хворого №423 -перебував на лікуванні у період: 25.04.2024р.-30.04.2024р.; виписка із медичної карти стаціонарного хворого №6442 знаходився на стаціонарному лікуванні у період: 01.05.2024р. -23.07.2024р.
З довідки від 09 лютого 2024 року №133/1249 видно, що військова частина НОМЕР_1 нарахувала позивачу додаткову винагороду, яка передбачена Постановою Кабінету Міністрів від 28.02.2022р. №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за період з 01 липня 2022 року - 31 грудня 2023 року, а саме: за липень 2022, серпень 2022, вересень 2022, жовтень 2022, листопад 2022, грудень 2022, січень 2023, лютий 2023, березень 2023, квітень 2023, травень 2023, червень 2023, липень 2023, серпень 2023, вересень 2023, жовтень 2023 та листопад 2023 - 24.11.2023 включно (з розрахунку 100000 грн.).
При цьому, як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1 в період: 09.01.2024р. - 22.07.2024р. знаходився на лікуванні в медичному реабілітаційному центрі “Миргород».
Однак, відповідач Військова частина НОМЕР_1 не надав суду жодних належних та допустимих доказів щодо виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у період з 09.01.2024р. -22.07.2024р. Тому, в силу вимог ч.2 ст77 КАС України апелянт не виконав покладеного на ного обов'язку, а саме в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Зокрема, у матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я за період: 09.01.2024р. - 22.07.2024р.
Разом з цим, апеляційний суд зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано не визначав конкретної суми додаткової винагороди, що підлягає виплаті ОСОБА_1 , оскільки рішення суду носить зобов'язальний характер, а тому обчислення розміру додаткової винагороди та інших одноразових видів грошового забезпечення відноситься до дискреційних повноважень суб'єкта владних повноважень в особі військової частини НОМЕР_2 .
ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З роз'яснень, які наведені в п.13.1 Постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», видно, що у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмовлених позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки суб'єкт владних повноважень в особі Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України діяв не у спосіб, що визначені законами та Конституцією України.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, п.29).
Також згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
В ст.242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України - залишити без задоволення, а Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року у справі № 380/16318/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель
Повне судове рішення складено 30.01.2025р