30 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/1581/21 пров. № А/857/33201/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Мікули О.І., Кузьмича С.М.,
за участю секретаря судового засідання: Кулабухової М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року, головуючий суддя - Гавдик З.В., ухвалене у м. Львові, повний текст якого складено 06.11.2024 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Акціонерне товариство «ВТБ Банк», про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ГУ ДПС у Львівській області, третя особа - АТ «ВТБ Банк» в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення № 0130031311, № 0130061311, № 00130041311 від 29.03.2018 року.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що про факт прощення боргу позивачу відомо не було. Також вказує, що через неповідомлення позивача кредитором про прощення (анулювання) боргу в спосіб, визначений абзацом «д» пп.164.2.17 п.164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів - додаткового блага, зобов'язаний кредитор. Відтак у позивача відсутній обов'язок самостійної сплати податку з таких доходів та відображення їх у річній податковій декларації.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року адміністративний позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 29.03.2018 року №0130031311, від 29.03.2018 року №0130061311, від 29.03.2018 року №0130041311.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС у Львівській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що відповідно до повідомлення ПАТ «ВТБ Банк» від 31.08.2016 року №229/1700-2 (копія наявна у матеріалах справи) фізичній особі - платнику податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) прощено частину основної суми боргу за кредитним договором в ІІI кв.2016 року в сумі 38 177,82 дол. США, що в еквіваленті на момент прощення становить 979 346,64 грн. Хоч Позивач і стверджує, що не був повідомлений Банком про прощення, але на вказаному повідомленні зазначена відмітка про отримання його платником 31.08.2016 року, а також наявні П.І.П платника та його підпис. Цим підтверджується те, що кредитор виконав свій обов'язок щодо повідомлення платника податку - боржника про прощення основної суми боргу та подання декларації і сплати всіх податків. До повноважень Відповідача не входить перевірка справжності підпису на повідомленні про прощення боргу.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав подану апеляційну скаргу, вважає оскаржене рішення суду незаконним та повністю підтримав доводи, зазначені у апеляційній скарзі.
Позивач та його представник заперечили проти апеляційної скарги, вважають оскаржене рішення суду законним та обґрунтованим та просили апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Головне управління ДФС у Львівській області провело документальну позапланову невиїзну перевірку щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб фізичною особою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року.
За результатами перевірки складено акт від 09.02.2018 року №329/13-01/13-11.
Перевіркою встановлені порушення:
- абз. «д» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями донараховано податок на доходи фізичних осіб за 2016 рік на загальну суму 176282,40 грн;
- п.п. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49, п. 179.1 ст. 179 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями в частині неподання декларації майновий стан і доходи за 2016 року;
- п.п. 1.2, п.п. 1.3, п.п. 1.5, п.п. 1.6 п. 16/1 підрозділу 10 розділу ХХ Кодексу, п.п. 168.1.1, п.п. 168.1.2 п. 168.1 ст.168 Закону України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» в результаті чого донараховано військового збору за 2016 рік на загальну суму 14690,2 грн».
На підставі акта перевірки сформовані податкові повідомлення-рішення:
- від 29.03.2018 року №0130031313 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб, що спл. фіз. особами за результатами річного декларування» на загальну суму 220353 грн, в т.ч. за податковим зобов'язанням 176282,4 грн, за штрафними санкціями 44070,6 грн;
- від 29.03.2018 року №0130061311 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «військовий збір» на загальну суму 18362 грн 75 коп, в т.ч. за податковим зобов'язанням 14690,2 грн, за штрафними санкціями 3672,55 грн;
- від 29.03.2018 року №0130041311 про застосування штрафних санкцій у сумі 170 грн за платежем «податок на доходи фізичних осіб, що спл. фіз. особами за результатами річного декларування.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не дотримано порядку проведення документальної позапланової невиїзної перевірки.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України №2755-VI від 02.12.2010 (далі - ПК України).
Згідно з підпунктами 4.1.2 та 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (далі - ПК України), податкове законодавство України ґрунтується на, зокрема, таких принципах: рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу; презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Відповідно до підпункту 62.1.3. пункту 62.1 статті 62 ПК України податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків.
Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно з пп.75.1.2 п.75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.
Відповідно до пунктів 78.4, 78.5 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків (крім перевірок, передбачених підпунктом 78.1.22 пункту 78.1 цієї статті) надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки. Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.
Пунктом 79.2 статті 79 ПК України передбачено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки (абзац 3 пункту 79.2 ст. 79 ПК України).
Слід зазначити, що контролюючі органи та їх посадові особи при виконанні владних повноважень, у тому числі при прийнятті наказів та проведення позапланової перевірки, зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений ПК України, та не допускати згідно зі статтею 21 ПК України порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.
Згідно з правовою позицією, що висловлена колегією суддів у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.02.2020 року (справа №826/17123/18, адміністративне провадження №К/9901/25669/19), оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень платник податків може посилатись на порушення порядку проведення такої перевірки (наказу), яким судами, поряд із встановленими в ході перевірки порушеннями податкового та/або іншого законодавства, має бути надана правова оцінка в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
У постанові від 08.09.2021 року у справі №816/228/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що неправомірність дій контролюючого органу при призначенні та проведенні перевірки може бути підставою позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та, відповідно, на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.
Встановлене статтями 75-81 ПК України правове регулювання визначає певні обов'язкові умови, за наявності яких перевірка може вважатися такою, що проведена належним чином.
Системний аналіз зазначених норм цього Кодексу свідчить на користь висновку, що проведення перевірки як контрольного заходу передбачає такі етапи її проведення: встановлення підстав для проведення перевірки; прийняття контролюючим органом рішення про проведення перевірки, яке оформлюється наказом керівника цього органу; допуск до перевірки; вивчення наданих платником податків документів та/або інших матеріалів; оформлення результатів перевірки.
Реалізація зазначених етапів означає, що податкова перевірка відбулася як юридичний факт, на підставі якого керівник податкового органу може зробити висновок про наявність податкового правопорушення та прийняти відповідне рішення.
У справі №520/8836/18 у постанові від 22 вересня 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справи щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду обґрунтував відсутність підстав до запропонованого колегією відступу від раніше висловленої правової позиції такими висновками: перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом та встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є достатніми для висновку про протиправність такого рішення.
Протиправність наслідків перевірки у зв'язку з порушенням процедури її проведення є достатньою самостійною підставою до скасування прийнятого за результатами її проведення податкового повідомлення-рішення, що унеможливлює перехід до суті покладених в основу такого рішення правопорушень.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 14 липня 2021 року у справі № 640/14040/20, від 4 серпня 2021 року у справі №540/2553/19, від 07.12.2021 у справі № 826/17875/18.
Як слідує з матеріалів справи, фактично позивача не було повідомлено про дату початку проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та місце її проведення (повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки та копію наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки було направлено позивачу засобами поштового зв'язку 17.01.2018 року, поштове відправлення з відміткою «по закінченню терміну зберігання» повернулося до контролюючого органу лише 28.01.2018 року, а перевірку розпочато 26.01.2018 року), що позбавило його можливості реалізації свого права на ознайомлення із ними до початку здійснення контрольного заходу та подання відповідних пояснень.
Відтак, саме після 28.01.2018 року позивач вважається належним чином обізнаним з наміром податкового органу провести документальну позапланову невиїзну перевірку до її початку. Відповідно, лише після указаної дати податковий орган набув законних повноважень на проведення спірного контрольного заходу. Саме після означеної дати необізнаність позивача з наказом про проведення перевірки слід розцінювати як таку, що свідчить про нехтування або ухилення від виконання обов'язку із отримання поштової кореспонденції без поважних причин і не може розцінюватись на користь платника податків.
Враховуючи те, що на час початку проведення позапланової документальної невиїзної перевірки у контролюючого органу не було відомостей про вручення платнику податків наказу та повідомлень, контролюючий орган не мав підстав для початку перевірки.
Згідно з усталеною правовою позицією, неодноразово висловленою як Верховним Судом України у постанові від 27 січня 2015 року у справі №21-425а14, так і у постановах Верховного Суду від 05 лютого 2019 року у справі №821/1157/16, від 05 лютого 2019 року у справі №2а-10138/12/2670, від 04 лютого 2019 року у справі №807/242/14, від 13.03.2023 у справі № 520/10561/19, лише дотримання умов та порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, може бути підставою для визнання правомірними дій контролюючого органу щодо їх проведення. У свою чергу, порушення контролюючим органом вимог щодо призначення та проведення перевірки призводить до відсутності правових наслідків такої.
Також Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що невиконання контролюючим органом вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України є істотним порушенням процедури перевірки, тобто є самостійною та достатньою підставою для скасування податкових повідомлень-рішень та інших рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, зокрема у постанові Верховного Суду від 15 лютого 2024 року по справі №640/9016/20.
Таким чином, податкові повідомлення-рішення, прийняті за наслідками перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не можуть вважатись правомірними та підлягають скасуванню.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про те, що відповідачем не дотримано порядку проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, через що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, відтак підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року у справі № 380/1581/21 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді О. І. Мікула
С. М. Кузьмич
Повний текст постанови складено 30.01.2025 року.