29 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/10988/24 пров. № А/857/22432/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гудима Л.Я., Ніколіна В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії,
суддя (судді) в суді першої інстанції - Кедик М.В.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - 15 серпня 2024 року,
22 травня 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просив: визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про відмову в призначенні йому пенсії від 04.03.2024 № 134850011969; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити і виплачувати йому пенсію за віком на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 08.12.2023, зарахувавши до його страхового стажу періоди роботи з 08.04.1996 по 14.07.1997, з 15.07.1997 по 25.12.1999, з 02.10.2000 по 13.12.2000, з 29.12.2000 по 31.10.2011, з 01.11.2011 по 19.06.2018 та врахувавши довідки № 416, № 417, 418 від 15.05.2012, видані Закритим акціонерним товариством «Золотодобувна компанія «Полюс», довідку № 111 від 06.07.2018, видану Акціонерним товариством «Полюс Логістика».
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що з метою реалізації свого права на призначення пенсії після досягнення 60-річного віку звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою від 26.02.2024 щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак, рішенням від 04.03.2024 № 134850011969 Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області відмовило йому у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу - не менше 30 років, вказало, що його страховий стаж становить 21 рік 5 місяців 6 днів, не зарахувавши періоди його роботи у російській федерації з 08.04.1996 по 14.07.1997, з 15.07.1997 по 25.12.1999, з 02.10.2000 по 13.12.2000, з 29.12.2000 по 31.10.2011, з 01.11.2011 по 19.06.2018. Вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 04.03.2024 № 134850011969 про відмову в призначенні йому пенсії протиправним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2024 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 04.03.2024 № 134850011969 про відмову у призначенні пенсії. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 08.04.1996 по 14.07.1997, з 15.07.1997 по 25.12.1999, з 02.10.2000 по 13.12.2000, з 29.12.2000 по 31.10.2011, з 01.11.2011 по 19.06.2018 та призначити з 08.07.2023 ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням довідок про від 15.05.2012 № 416, № 417, 418, виданих Закритим акціонерним товариством «Золотодобувна компанія «Полюс», довідки від 06.07.2018 № 111, виданої Акціонерним товариством «Полюс Логістика».
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди між Урядом України і Урядом рф «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 (діючої в період роботи позивача на території рф) та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Відповідно до Постанови КМУ від 29.11.2022 № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі - Постанова № 1328), Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022. Отже, до набрання чинності Постановою № 1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно із Угодою. Таким чином, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в рф, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття стажу. Окрім цього, згідно з приписами пункту 2 статті 13 вказаної Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. При цьому, оспорювані періоди роботи з 08.04.1996 по 14.07.1997, з 15.07.1997 по 25.12.1999, з 29.12.2000 по 13.10.2011, з 01.11.2011 по 19.06.2018 підтверджуються записами у трудовій книжці позивача НОМЕР_1 від 03.09.1982. Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що необхідно зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Кірововградській області зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 08.04.1996 по 14.07.1997, з 15.07.1997 по 25.12.1999, з 29.12.2000 по 13.10.2011, з 01.11.2011 по 19.06.2018. Відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для незарахування періодів роботи з 02.10.2000 по 13.12.2000, через несплату страхових внесків до пенсійного фонду. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що у пенсійного органу були відсутні підстави для незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 02.10.2000 по 13.12.2000, адже він підтверджений належними доказами, а саме трудовою книжкою, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи. З огляду на викладене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 04.03.2024 № 134850011969 про відмову у призначенні пенсії, є протиправним. Тому, досягнувши 60-річного віку на дату звернення за призначенням пенсії та маючи у наявності більше ніж 30 років страхового стажу, позивач має право на призначення пенсії за віком на підставі статті 26 Закону № 1058-IV. Оскільки ОСОБА_1 виповнилось 60 років 07.12.2023, у свою чергу, із заявою про призначення пенсії останній звернувся 26.02.2024 (тобто в межах трьохмісячного терміну), тому пенсія підлягає призначенню позивачу з 08.12.2023 (з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку). У справі, що розглядається, судом встановлено, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви про призначення пенсії за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Кіровоградській області, рішенням якого позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком. Таким чином, дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії за віком має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що необґрунтовано прийняв рішення про відмову у призначенні такої пенсії, яким, у даному випадку, є ГУ ПФУ в Кіровоградській області.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що відсутні підстави для призначення позивачу пенсії за віком, оскільки страховий стаж позивача становить 21 рік 5 місяців 6 днів, замість необхідних 30 років. Вказує, що у ході розгляду документів до страхового стажу не враховано періоди роботи згідно трудової книжки (серії НОМЕР_1 ): з 02.10.2000 по 13.12.2000, оскільки відсутні відомості про сплату страхових внесків в Індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру. Зауважує, що позивачу необхідно підтвердити записи в трудовій книжці додатковими документами або результатами перевірки зазначеного періоду: з 08.04.1996 по 14.07.1997, з 15.07.1997 по 25.12.1999, з 29.12.2000 по 13.10.2011, з 01.11.2011 по 19.06.2018 на території російської федерації, оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Звертає увагу на те, що правові відносини з російською федерацією зупинені офіційно, тому відсутні підстави для зарахування страхового стажу, а також стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за віком.
Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Вказує, що позивач набув (одержав) спірні стаж та заробіток до 19.06.2018, також, в цей період йому було внесено записи до трудової книжки (вкладишу в неї) та оформлено інші документи, які враховуються під час первинного призначення пенсії. Крім цього, як зазначено у ст. 13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. Зауважує, що припинення участі в міжнародних угодах, не може позбавляти працівника його права на врахування набутого стажу та одержаного заробітку у період дії таких угод.
Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, 26.02.2024 ОСОБА_1 подав заяву про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області за принципом екстериторіальності розглянуло заяву та прийняло рішення від 04.03.2024 № 134850011969 про відмову у призначенні пенсії.
У рішенні, зокрема, вказано, що вік заявника 60 років. Страховий стаж особи становить 21 рік 5 місяців 6 днів, працює.
У ході розгляду документів до страхового стажу не враховано періоди роботи згідно трудової книжки (серії НОМЕР_1 ):
- з 02.10.2000 по 13.12.2000, оскільки відсутні відомості про сплату страхових внесків в Індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру. Повідомляємо про необхідність підтвердження записів в трудовій книжці додатковими документами або результатами перевірки зазначеного періоду.
- з 08.04.1996 по 14.07.1997, з 15.07.1997 по 25.12.1999, з 29.12.2000 по 13.10.2011, з 01.11.2011 по 19.06.2018 на території російської федерації, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Вказано, що право на призначення пенсії відповідно до статті 26 Закону, з урахуванням наявних документів, заявник набуде після досягнення 65-річного віку, з 08.12.2028 (а.с.29-30).
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до частини першої, другої статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Статтею 1 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно зі ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно з ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 26 Закону № 1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Із матеріалів справи слідує, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області позивачу не зараховано до страхового стажу період роботи з 08.04.1996 по 14.07.1997, з 15.07.1997 по 25.12.1999, з 29.12.2000 по 13.10.2011, з 01.11.2011 по 19.06.2018 на території російської федерації, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Вищевказані доводи вказані також в апеляційній скарзі.
Відповідно до частин 1, 2 статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається в тому числі та із міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Надаючи оцінку вищевказаним доводам апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно з вимогами статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, яка діяла в період виникнення спірних правовідносин та в період роботи позивача на території російської федерації, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно з абзацом 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом рф «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 (діючої в період роботи позивача на території рф), трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Проаналізувавши вищенаведені норми, колегія суддів вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі - Постанова № 1328), Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022. Отже, до набрання чинності Постановою № 1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно із Угодою.
Таким чином, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в рф, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття стажу.
Крім цього, згідно з приписами пункту 2 статті 13 вказаної Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до ч. 3 ст. 23 Загальної декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської соціальної хартії та ст. 46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
При цьому, спірні періоди роботи з 08.04.1996 по 14.07.1997, з 15.07.1997 по 25.12.1999, з 29.12.2000 по 13.10.2011, з 01.11.2011 по 19.06.2018 підтверджуються записами у трудовій книжці позивача НОМЕР_1 від 03.09.1982.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що у цьому випадку при обставинах, що склались у зв'язку з повномаштабним вторгненням 24.02.2022 російської федерації на територію України та військовою агресією відносно громадян України, відповідач протиправно відмовив позивачу у врахуванні стажу позивача за періоди роботи на території росії.
Із матеріалів справи слідує, що відповідачем безпідставно не зарахований до стажу позивач період роботи з 08.04.1996 по 14.07.1997, з 15.07.1997 по 25.12.1999, з 29.12.2000 по 13.10.2011, з 01.11.2011 по 19.06.2018, тому необхідно зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 08.04.1996 по 14.07.1997, з 15.07.1997 по 25.12.1999, з 29.12.2000 по 13.10.2011, з 01.11.2011 по 19.06.2018, як такий, що має бути врахований при вирішенні питання про призначення пенсії за віком.
Стосовно доводів скаржника про те, що страхового стажу позивача не враховано періоди з 02.10.2000 по 13.12.2000, оскільки відсутні відомості про сплату страхових внесків в Індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-ІV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом ст. 20 Закону № 1058-ІV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ст. 106 Закону № 1058-ІV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Отже, обов'язок зі сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
Позивач не повинен відповідати за ймовірне неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо обов'язкового порядку взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків та належної сплати страхових внесків, а відтак, несплата страхувальником страховим внесків (або відсутність інформації про таку сплату в системі персоніфікованого обліку) не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 17 липня 2019 року у справі № 144/669/17 та від 20 березня 2019 року у справі № 688/947/17.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосування норми до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналізуючи зазначене, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про те, що у пенсійного органу були відсутні підстави для незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 02.10.2000 по 13.12.2000, адже він підтверджений належними доказами, а саме трудовою книжкою, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції по те, що що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 04.03.2024 № 134850011969 про відмову у призначенні пенсії, є протиправним та підлягає скасуванню.
Таким чином, досягнувши 60-річного віку на дату звернення за призначенням пенсії та маючи у наявності більше ніж 30 років страхового стажу, позивач має право на призначення пенсії за віком на підставі статті 26 Закону № 1058-IV.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 45 Закон № 1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Із копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 слідує, що ОСОБА_1 виповнилось 60 років 07.12.2023, у свою чергу, із заявою про призначення пенсії останній звернувся 26.02.2024 (тобто в межах трьохмісячного терміну), тому пенсію слід призначити позивачу з 08.12.2023 (з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку).
У справі, що розглядається, судом першої інстанції вірно встановлено, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви про призначення пенсії за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Кіровоградській області, рішенням якого позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком.
Таким чином, дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії за віком має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що необґрунтовано прийняв рішення про відмову у призначенні такої пенсії, яким, у даному випадку, є ГУ ПФУ в Кіровоградській області.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 08.02.2024 у справі №500/1216/23, від 07.05.2024 у справі № 460/38580/22.
При цьому, довідки від 15.05.2012 № 416, № 417, 418, видані Закритим акціонерним товариством «Золотодобувна компанія «Полюс», довідка від 06.07.2018 № 111, видана Акціонерним товариством «Полюс Логістика» є документами, які підтверджують нарахований заробіток позивача під час роботи у Закритому акціонерним товариством «Золотодобувна компанія «Полюс», Акціонерному товаристві «Полюс Логістика», стаж роботи в яких зарахований до страхового стажу, а тому підлягають врахуванню відповідачем для визначення розміру пенсії позивача.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2024 року у справі № 380/10988/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді Л. Я. Гудим
В. В. Ніколін