30 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/12948/24 пров. № А/857/31675/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Кузьмича С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року про відмову в забезпеченні позову, головуючий суддя - Андрусенко О.О., постановлена у м. Луцьк, у справі за заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив визнати протиправним та скасувати наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 10.10.2024 року № 511 про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період - ОСОБА_1 ; визнати протиправним та скасувати наказ командира В/ч НОМЕР_1 від 11.10.2024 №302 по стройовій частині та наказ по особовому складу про зарахування ОСОБА_1 до списків частини; зобов'язати В/ч НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу В/ч НОМЕР_1 .
Представник позивача подав заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони В/ч НОМЕР_1 вчиняти дії щодо направлення/переведення військовослужбовця ОСОБА_1 для проходження військової служби до іншої військової частини до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
Подана заява обґрунтована тим, що на даний час позивач проходить у В/ч НОМЕР_1 курси базової загальновійськової підготовки, яка фактично повинна становити 30 діб. З військового квитка серії НОМЕР_2 видно початок зарахування позивача курсантом з 11.10.2024 року, тому після завершення підготовки у В/ч НОМЕР_1 позивача буде направлено/переведено для проходження військової служби до іншої військової частини. У разі задоволення позовних вимог виконання рішення суду у цій справі в частині зобов'язання В/ч НОМЕР_1 виключити позивача зі списків її особового складу стане неможливим. Відповідні правові механізми, спрямовані на відновлення попереднього становища позивача та виконання вимог законодавства, в такому випадку відсутні. Ефективний захист порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду у цій справі, буде істотно ускладнено, оскільки для такого захисту позивачу доведеться докласти значних зусиль та витрат, у тому числі через необхідність звернення до суду з новим позовом з вимогою до іншої військової частини, яка не є учасником цієї справи та до якої позивача буде направлено/переведено для проходження військової служби, про зобов'язання виключити позивача зі списків її особового складу у зв'язку з протиправністю наказу про призов.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року у задоволенні заяви про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити дії відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на неї, в якій апелянт просить скасувати оскаржену ухвалу та постановити нову постанову, якою заяву про забезпечення адміністративного позову задовольнити.
Свою апеляційну скаргу мотивує тими ж доводами, що наводились ним у поданій заяві про забезпечення адміністративного позову, однак судом попередньої інстанції протиправно не взяті до уваги.
У відповідності до вимог ст. 154 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апелянта у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
З наведеного слідує, що п. 1 ч. 2 ст. 150 КАС України фактично передбачено дві окремі правові підстави для забезпечення позову розділені сполучником «або», а зокрема:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду; або
2) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Підстави забезпечення позову, передбачені ч. 2 ст. 150 КАС України, є оціночними, а тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.
Апеляційним судом встановлено, що предметом спору у цій справі є перевірка законності мобілізації позивача.
Як слідує із заяви про забезпечення позову, представник заявника вказує, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду про задоволення позову та ефективний захист, поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, стане згодом не можливим, без вжиття таких заходів забезпечення позову.
Разом з тим, суд зазначає, що протиправність оскаржених дій та рішень відповідачів може бути встановлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності під час розгляду адміністративної справи по суті.
При цьому, суд відзначає, що заява про забезпечення позову не містить посилань на беззаперечні мотиви, з яких заявник вважає, що захист його прав, свобод та інтересів буде неможливим без вжиття відповідних заходів і для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Окрім того, також суд зазначає, що частину 3 статті 151 КАС України доповнено пунктом 10 згідно із Законом України «Про внесення зміни до частини третьої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України щодо забезпечення позову у виді зупинення наказу або розпорядження командира (начальника) під час воєнного стану чи в бойовій обстановці» №2359-IX від 08.07.2022 року, відповідно до якого не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Таким чином, процесуальний закон містить пряму заборону вживати заходи забезпечення позову, шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Так, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX від 24.02.2022 року, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан був неодноразово продовжений і триває, у точу числі, на момент розгляду даної заяви.
Як зазначено вище, представник позивача просить забезпечити позов шляхом заборони заборони вчиняти дії щодо направлення/переведення військовослужбовця для проходження військової служби до іншої військової частини до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що обраний заявником вид забезпечення позову, за своїм змістом є фактично забороною вчиняти дії щодо виконання відповідних наказів, які можуть бути видані командувачем військової частини в майбутньому, що відповідно до пункту 10 частини 3 статті 151 КАС України, не допускається в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.
Також, колегія суддів вважає безпідставними покликання апелянта про порушення судом попередньої інстанції норм процесуального права щодо розгляду заяви поза межами встановленого нормами КАС України строку, оскільки такі не вплинули на законність та обґрунтованість оскарженої ухвали суду першої інстанції.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування ухвали колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 154, 243, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року про відмову в забезпеченні позову у справі №140/12948/24 - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. Я. Качмар
С. М. Кузьмич