Дата документу 27.01.2025Справа № 554/11482/23
Провадження № 2/554/492/2025
27 січня 2025 року м. Полтава
Октябрський районний суд м. Полтави у складі:
головуючого судді - Материнко М.О.,
за участю секретаря - Кашуби В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Полтавської міської територіальної громади в особі Полтавської міської ради, про визнання права власності, -
Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом про визнання права власності.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 1989 року проживає і зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою КП «ЖЕО №2» від 26.10.2023 р. Відповідно до свідоцтва про право власності на житло, яке видане відділом приватизації житла Полтавського міськвиконкому від 17 травня 1993 року за № 5318, квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , була приватизована та належить за правом приватної, спільної сумісної власності гр. ОСОБА_1 та членам її сім'ї ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується свіцтвом про смерть. Частка померлої ОСОБА_2 після її смерті фактично не належать нікому. При цьому позивач зазначає, що на випадок своєї смерті ОСОБА_2 заповіт не залишала. Позивач зверталась до приватного нотаріуса з метою оформлення спадщини після смерті ОСОБА_2 , проте, отримала роз'яснення, що вона не є спадкоємцем померлої, спадкоємці, які передбачені ст.ст. 529-531 ЦК УРСР 1963 року та мали б право на спадкування - відсутні. Норми, щодо закликання до спадкування спадкоємців інших черг, визначених ЦК України 2003 року, можуть бути застосовані лише до спадщини, яка відкрилася після 01 липня 2003 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців.
Ухвалою судді Октябрського районного суду м. Полтави від 08.12.2023 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду.
Позивач у судове засідання не з'явилася, до суду надійшла заява по розгляд справи без участі позивача та її представника.
Відповідач (Полтавська міська територіальна громада в особі Полтавської міської ради), будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи відзиву на позов не подав, просив слухати справу без участі представника.
Суд, заслухавши пояснення учасників справи, свідків, перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами, прийшов до висновку про можливість задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, ОСОБА_1 з 1989 року проживає і зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою КП «ЖЕО №2» від 26.10.2023 р.
З 1971 у вказаній квартирі проживали рідна бабуся позивачки ОСОБА_3 та її рідна сестра ОСОБА_2 , на підтвердження ступеню споріднення надано свідоцтво про народження ОСОБА_4 , довідку видану ОСОБА_5 , про її народження, свідоцтво про народження батька позивачки ОСОБА_6 , де матір'ю вказана ОСОБА_3 та свідоцтво про народження позивачки.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , рідна бабуся позивачки, померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть.
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло, яке видане відділом приватизації житла Полтавського міськвиконкому від 17 травня 1993 року за № 5318, квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , була приватизована та належить за правом приватної, спільної сумісної власності гр. ОСОБА_1 та членам її сім'ї ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.
Вказана квартира згідно свідоцтва про право власності на житло належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, частки кожного співвласника не визначені.
Частка померлої ОСОБА_2 після її смерті фактично не належать нікому. При цьому позивач зазначає, що на випадок своєї смерті ОСОБА_2 заповіт не залишала.
Позивач утримує квартиру в належному стані, робила ремонти, сплачує житло і комунальні послуги за всю площу квартири, що підтверджується квитанціями про сплату комунальних послуг та довідками про відсутність заборгованості за сплату комунальних послуг.
Встановлено, що спадкова частина квартири на протязі більше, ніж 30 років спадкоємцями, які б прийняли спадщину, не були оформлені та зареєстровані у законному порядку. Цією частиною, на протязі більш, ніж 20 років, безперервно, відкрито та добросовісно користується позивач, як своїм власним майном.
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 показала, що вона є сусідкою та близькою знайомою позивачки, яка дійсно проживає за адресою АДРЕСА_2 , з 1986 року до дати смерті ОСОБА_2 та після її смерті по даний час, утримує вказане житло, сплачує комунальні послуги, з 1994 року володіє квартирою, як своєю власністю, інших осіб, які б претендували на частку померлої ОСОБА_2 немає.
Cвідок ОСОБА_8 у судовому засіданні показала, що вона є сусідкою позивачки, близько двадцяти років знає її як власника квартири за адресою АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 утримує вказане житло, володіє квартирою, як своєю власністю, інші особи, які б претендували на вказану квартиру їй не відомі.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У Конституції України закріплені основні правові принципи регулювання відносин власності, головним з яких є принцип рівного визнання й захисту рівним чином усіх форм власності (статті 13, 14, 41).
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Згідно ч. 5 ст. 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Право приватної власності є непорушним. Аналогічне положення міститься й у статті 321 ЦК України.
Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 355 ЦК України, майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності.
Зі змісту ст. 357 ЦК слідує, що під терміном "визначення часток" законодавець розуміє визначення (встановлення) розміру частки співвласника у спільному сумісному майні.
Згідно ч. 1 ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Відповідно ч.2 ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.
Відповідно до положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», у разі смерті співвласника частки кожного із співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не було встановлено договором між ними. Частка померлого співвласника не може бути змінена за рішенням суду.
Згідно роз'яснення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, що викладені в п. 3.4. Інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року, у разі відмови нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину спадкоємці учасника спільної сумісної власності мають право звернутися з позовом про визначення частки майна, належної померлому на праві спільної сумісної власності.
Конституційні положення про право власності відображені в нормах діючого законодавства, зокрема в статті 344 ЦК України, якою встановлені правила застосування набувальної давності як одного зі способів набуття права власності.
Право на захист особа здійснює на свій розсуд (частина перша статті 20 ЦК України). Отже, право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Статтями 16, 328 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути в тому числі і визнання права; право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Згідно ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 зроблено висновок, згідно котрого умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. У чинному ЦК України набувальна давність розглядається як спосіб набуття права власності. Набувальна давність поширюється на випадки фактичного безпідставного володіння чужим майном за певних умов. Для набуття права власності на майно за набувальною давністю згідно з правилами ст. 344 ЦК України, по-перше, необхідно, щоб заволодіння майном було добросовісним, тобто особа при заволодінні майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Разом з тим факт обізнаності особи про те, що вона не є власником речі, не виключає добросовісності володіння за умови, що заволодіння майном не відбулося з порушенням норм права (викрадення, шахрайство). По-друге, таке володіння повинно бути відкритим, тобто очевидним для всіх інших осіб, при цьому володілець має ставитись до цього майна як до власного (експлуатувати, вживати необхідні заходи для утримання майна в належному стані тощо). Приховування володільцем свого володіння майном є порушенням, протягом всього строку собою право власності для реєстрації права власності на нерухоме майно, а тому я і звернувся до суду з даним позовом на підставі ст.344 ЦК України.
Згідно Постанови пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:
- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;
- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;
- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК). (п. 9 Постанови).
Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли у 1994 році, питання оформлення спакових прав регулювалося положенням Цивільного кодексу УРСР в редакції 1963 року, з огляду на наступне.
Так, відповідно до ст.555 ЦК УРСР 1963 року, спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави: 1) якщо спадкодавець все майно або частину його заповідав державі; 2) якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом; 3) якщо всі спадкоємці відмовилися від спадщини; 4) якщо всі спадкоємці позбавлені права спадкування; 5 ) якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщини.
Аналіз норми ст.555 ЦК УРСР 1963 року дозволяє дійти висновку, що у випадку, коли у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, його спадкове майно автоматично переходить до держави.
Враховуючи те, що позивач є внучатою племінницею ОСОБА_2 , та відповідно до норм цивільного законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, не входила до жодної черги спадкоємців, а спадкоємці ОСОБА_2 першої та другої черги відсутні, належна покійній ОСОБА_2 частка квартири автоматично перейшла до держави.
Отже, зважаючи на вищенаведене, після смерті ОСОБА_2 , залишившись проживати у спірній квартирі ОСОБА_1 заволоділа майном, що вже перебувало не у приватній власності, нового власника майна вона не знала, оскільки з даного питання до неї будь-які уповноваженні органи не зверталися, та вимог з приводу спірного майна не висловлювали. Вказана ситуація, виклює факт усвідомлення позивачем того, що у неї відсутні підстави для набуття права власності на вказане майно.
Враховуючи викладене вище, суд доходить висновку, що ОСОБА_1 починаючи з 21.11.1994 року добросовісно заволодла часткою квартири АДРЕСА_1 , адже із матеріалів справи вбачається, що при заволодінні зазначеним майном вона не знала та не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Згідно із п.13 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.
Той факт, що державний орган або орган місцевого самоврядування не зареєстрував своє право власності на зазначене майно не може бути підставою для відмови особі, що добросовісно та відкрито користувалася даним майном, у набутті права власності на це майно за набувальною давністю.
Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.
Враховуючи положення пункту 8 Прикінцевих таперехідних положень ЦК про те, що правила статті 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення статті 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 1 січня 2011 року.
При цьому суди мають виходити з того, що коли строк давнісного володіння почався раніше 1 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 1 січня 2001 року. Разом із тим, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то до строку набувальної давності цей період зараховується повністю. (п. 11 Постанови)
Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15,16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.
Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади. (п. 13 Постанови)
Виходячи зі змісту частини першої статті 344 ЦК, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв'язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.
Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (пункт 5 частини першої статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). (п. 14 Постанови)
Так, враховуючи, що ОСОБА_1 володіє квартирою часткою померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 фактично більше тридцяти років, у силу положень ст. 344 ЦК України, вона може набути право власності на це майно.
На підставі наведеного, ст.13,14,41,55 Конституції України, ст.ст. 15,16,20,316,317,321,328, 335,344,355,357,368,372 ЦК України, п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» та керуючись ст.ст. 2,4,176, 211, 228,229,258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України суд,-
Позов ОСОБА_1 до Полтавської міської територіальної громади в особі Полтавської міської ради, про визнання права власності - задовольнити.
Визначити, що частка померлої ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у праві спільної сумісної власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: : АДРЕСА_2 , на момент її смерті становила 1/2 частку.
Визначити, що частка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , у праві спільної сумісної власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , становить 1/2 частку.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 право власності за набувальною давністю на частку квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду як суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони у справі:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання : АДРЕСА_2 .
Відповідач: Полтавська міська територіальна громада в особі Полтавської міської ради, м. Полтава, вул. Соборності, 36.
Повний текст судового рішення складено 30.01.2025 року.
Суддя М.О. Материнко