Справа № 580/966/24 Суддя (судді) першої інстанції: Анжеліка БАБИЧ
30 січня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Заїки М.М.,
суддів - Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі також відповідач), в якій просив суд:
- визнати протиправними дії щодо відмови йому у звільненні з військової служби на підставі абз.5 підп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII);
- зобов'язати відповідача звільнити його з військової служби на підставі абз.5 підп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-XI за сімейними обставинами, а саме у зв'язку з наявністю у дружини ОСОБА_2 інвалідності ІІІ групи відповідно до поданого рапорту про звільнення;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, пов'язані з наданням йому професійної правничої допомоги адвоката, в розмірі 7570,00 грн.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 04.04.2024 позов задоволено частково, ухвалено:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби згідно з абз.5 підп. «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону № 2232-XII, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 13.01.2024 щодо звільнення з військової служби згідно з абз.5 підп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-XII у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю та прийняти в установленому порядку та строки обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду;
- у задоволенні іншої частини вимог відмовити;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, пов'язані з наданням йому професійної правничої допомоги адвоката, в розмірі 3785,00 грн.
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що відсутність будь-яких доказів розгляду відповідачем рапорту позивача від 13.01.2024 вказує на бездіяльність відповідача саме щодо розгляду вказаного рапорту. Лист відповідача від 16.01.2024 адресований коменданту ІНФОРМАЦІЯ_1 швидкого реагування не відповідає вимогам до рішення суб'єкта владних повноважень, оскільки має роз'яснювальний характер. За результатами розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби відповідач зобов'язаний видати наказ про звільнення позивача з військової служби.
Належним і повним способом судового захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо розгляду його рапорту про звільнення з військової служби згідно з абз. 5 підп. «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю та зобов'язання відповідача повторно розглянути вказаний рапорт та прийняти в установленому порядку та строки обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 04.04.2024 скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що відповідно до абз. 5 підп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ під час дії воєнного стану, для реалізації військовослужбовцем можливості бути звільненим з військової служби за призовом під час мобілізації за сімейними обставинами, у разі, якщо дружина військовослужбовця є особою з інвалідністю III групи, має надати наступні підтверджуючі документи: про наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та одного із своїх батьків із числа осіб з інвалідністю І чи II групи; або про наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та одного із батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи.
Крім того, в силу внесених до законодавства змін, станом на час апеляційного розгляду даної справи, відсутня підстава для звільнення з військової служби, яка передбачалась абз. 5 підп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ станом на час подання вказаного рапорту позивачем, а також можливість надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Тобто, звільнення позивача з військової служби на виконання судового рішення у даній справі не звільняє його від подальшого призову позивача на військову службу під час мобілізації.
Також відповідач зауважив, що надані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на правову допомогу не достовірні в силу того, що не підписані позивачем, так як підписи позивача у наявних у відповідача рапортах підписаних позивачем та договорі й додатковій угоді суттєво відрізняються. Також розмір таких витрат суттєво завищений.
Шостим апеляційним адміністративним судом ухвалою від 09.05.2024 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги. Зауважив, що використання у тексті норми абз. 5 підп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ комбінованого сполучника «та/або» передбачає право на звільнення з військової служби в разі наявності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю без обов'язкової наявності одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи.
Також позивач вказав на безпідставність доводів відповідача про недостовірність доказів, наданих на підтвердження понесення витрат на правову допомогу, а також щодо завищення таких витрат.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2025 справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Встановлено, Згідно з службовим посвідченням НОМЕР_2 позивач займає посаду в НОМЕР_3 мобільному прикордонному загоні Державної прикордонної служби України.
Довідкою 15 відповідача від 05.07.2023 №3927 підтверджується, що позивач проходить військову службу у відповідача з 13.03.2023 до теперішнього часу.
13.01.2024 позивач звертався до відповідача із рапортом щодо звільнення з військової служби у запас за підп. «г» п.3 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю ІІІ групи.
Листом від 16.01.2024 №08/4397/24-Вн відповідач повідомив коменданту ІНФОРМАЦІЯ_1 швидкого реагування, що позивач звертався до нього із вказаним рапортом. За результатом розгляду рапорту встановлено, що доданими до рапорту документами підтверджується перебування у шлюбі позивача з громадянкою ОСОБА_2 , якій згідно з довідкою до акту огляду МСЕК встановлена ІІІ група інвалідності. Відповідно до підп. «г» ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ під час дії воєнного стану, для реалізації військовослужбовцем можливості бути звільненим з військової служби за призовом під час мобілізації за сімейними обставинами, у разі, якщо дружина військовослужбовця є особою з інвалідністю III групи, має надати наступні підтверджуючі документи: про наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та одного із своїх батьків із числа осіб з інвалідністю І чи II групи; або про наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та одного із батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи. Військовослужбовець не надав відповідні підтверджувальні документи. Отже, відсутні умови, визначені Законом №2232-ХІІ для звільнення з військової служби.
Позивач не погодився із вказаною відмовою та звернувся до суду.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність будь-яких доказів розгляду відповідачем рапорту позивача від 13.01.2024 вказує на бездіяльність відповідача саме щодо розгляду вказаного рапорту. Лист відповідача від 16.01.2024 адресований коменданту ІНФОРМАЦІЯ_1 швидкого реагування не відповідає вимогам до рішення суб'єкта владних повноважень, оскільки має роз'яснювальний характер. За результатами розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби відповідач зобов'язаний видати наказ про звільнення позивача з військової служби. Належним і повним способом судового захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо розгляду його рапорту про звільнення з військової служби згідно з абз. 5 підп. «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю та зобов'язання відповідача повторно розглянути вказаний рапорт та прийняти в установленому порядку та строки обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктами 305, 306, 307 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 (далі - Положення), передбачено, що в особливий період військовослужбовці проходять військову службу в порядку, передбаченому цим Положенням та іншими нормативно-правовими актами, що визначають порядок проходження військової служби в особливий період.
Доукомплектування особовим складом Держприкордонслужби в особливий період здійснюється шляхом прийому громадян на військову службу за контрактом, а також призову резервістів та військовозобов'язаних, які не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу здійснюється у терміни, визначені мобілізаційними планами Державної прикордонної служби України, та в порядку, визначеному законами України «Про військовий обов'язок і військову службу» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
З моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації: військовослужбовці Держприкордонслужби звільненню не підлягають, крім випадків, визначених статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а строк військової служби (дія контракту) продовжуються на строки, визначені статтею 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Накази про звільнення з військової служби військовослужбовців, не виключених із списків особового складу військових частин, підлягають скасуванню, крім наказів про звільнення військовослужбовців у відставку у зв'язку із визнанням їх за станом здоров'я непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку, та наказів про звільнення військовослужбовців в запас на підставах, визначених статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону № 2232-ХІІ. Зокрема, абзац 5 підпункт «г» пункту 2 частини четвертої цієї статті унормовує, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, зокрема під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), - у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
З конструкції цієї норми слідує, що законодавець поєднав сполучниками «та» і «або» дві підстави звільнення військовослужбовців за сімейними обставинами або через інші поважні причини, як-от:
- у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю (1 умова);
- одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи (2 умова).
Синтаксичний аналіз вказаного речення дає підстави вважати, що військовослужбовці які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, зокрема під час воєнного стану, за наступних умов:
- у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи (тобто, 1 або 2 умови);
- у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Тобто, сполучник «та» поєднує 1 і 2 умови, а сполучник «або» розділяє.
Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 875-XII) особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист. Дискримінація за ознакою інвалідності забороняється.
Статтею 3 Закон № 875-XII визначено, що інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Положення про медико-соціальну експертизу затверджується Кабінетом Міністрів України з урахуванням думок громадських об'єднань осіб з інвалідністю.
Згідно з п.26 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317, особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров'я особи з інвалідністю та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.
Відтак, до осіб з інвалідністю відносяться особи, як І, ІІ так і ІІІ групи інвалідності.
Отже, наведена в абзаці 5 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ підстава звільнення - у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю (1 умова) є самостійною. При цьому, в конструкції цього речення відсутня конкретизація, яка саме група інвалідності повинна бути в дружини (чоловіка).
Разом із тим, якщо розглядати випадок поєднання 1 та 2 умов сполучником «та», то навіть у цьому разі Закон № 2232-ХІІ не ставить звільнення військовослужбовців у залежність від наявність у дружини (чоловіка) І чи ІІ групи інвалідності, а лише вказує «із числа осіб з інвалідністю».
Якщо допустити, що якби законодавець мав на увазі, що І чи ІІ групи інвалідності стосується як дружини (чоловіка) військовослужбовців, так і одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), то втрачало б сенс зазначення у конструкції 1 умови фрази «із числа осіб з інвалідністю». У такому випадку абзац 5 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ був би викладений наступним чином: у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи. Саме в такому випадку можна було б стверджувати про прив'язку 1 та 2 умов до наявності І чи ІІ груп інвалідності.
Таким чином, наведене скаржником розуміння норми абзацу 5 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ є суб'єктним і ґрунтується на неправильному її тлумаченні.
Аналогічний висновок висловив Верховний Суд у постанові від 24.04.2024 у справі № 140/12873/23.
З урахуванням наведеного апеляційний суд вважає, що позивач станом на час подання вказаного рапорту мав право на звільнення з військової служби на підставі абзацу 5 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Відповідно до п.233 Розділу XII Положення, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
підстави звільнення з військової служби;
думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.
Згідно з абзацом першим п.234 Розділу XII Положення перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
Відповідно до п.241 Розділу XII Положення військовослужбовці за наявності кількох підстав, передбачених пунктами "б", "в", "д" частини третьої, підпунктами "б", "в", "г" пункту 1, підпунктами "а", "б" пункту 2 частини четвертої, підпунктами "а", "б", "в", "ґ", "к" пункту 1, підпунктами "а", "б", "в", "ґ" пункту 2, підпунктами "а", "б" пункту 3 частини п'ятої, підпунктами "а", "б", "в" пункту 1, підпунктами "а", "б", "г" пункту 2, підпунктами "а", "б" пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", для звільнення можуть обрати за бажанням одну з них. Військовослужбовці за наявності підстав, передбачених підпунктами "й" або "к" пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", звільняються з військової служби не пізніше ніж протягом трьох місяців з дня подання рапорту на звільнення.
У наказах командирів (начальників) для військовослужбовців, які звільняються з військової служби, можуть бути застосовані такі види заохочення, як оголошення подяки, нагородження грамотою, цінним подарунком, грошовою премією, занесення прізвища військовослужбовця до Книги пошани військової частини.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Для військовослужбовців, звільнених у запас або у відставку, які позитивно характеризувалися під час проходження військової служби, організовуються урочисті проводи:
звільнених командирів (начальників) військових підрозділів, військових частин і з'єднань - із шикуванням особового складу;
інших звільнених військовослужбовців - на загальних зборах військової частини.
Таким чином, за результатами розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби на підставі вказаних вище норм законодавства та доданих до рапорту документів відповідач зобов'язаний видати наказ про звільнення з військової служби.
Однак, відповідач не надав жодного доказу щодо прийнятого рішення за результатом розгляду рапорта позивача про звільнення. Лист відповідача від 16.01.2024 адресований коменданту ІНФОРМАЦІЯ_1 швидкого реагування не відповідає вимогам до рішення суб'єкта владних повноважень, оскільки має роз'яснювальний характер.
Тому, позовна вимога про зобов'язання відповідача звільнити позивача з військової служби на підставі абз.5 підп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-XI у даному випадку є передчасною. При цьому, належним способом судового захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо розгляду його рапорту про звільнення з військової служби згідно з абз. 5 підп. «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю та зобов'язання відповідача повторно розглянути вказаний рапорт та прийняти в установленому порядку та строки обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.
Апеляційний суд критичного розцінює посилання відповідача на те, що в силу внесених до законодавства змін, станом на час апеляційного розгляду даної справи, відсутня підстава для звільнення з військової служби, яка передбачалась абз. 5 підп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ станом на час подання вказаного рапорту позивачем, а також можливість надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Тобто, звільнення позивача з військової служби на виконання судового рішення у даній справі не звільняє його від подальшого призову позивача на військову службу під час мобілізації.
Так, суд у рамках розгляду даної справи надає правову оцінку діям/бездіяльності відповідача на предмет їх правомірності станом на час їх вчинення/допущення. Подальші зміни законодавства як і наявність у позивача права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації чи звільнення з військової служби в силу таких змін знаходяться за межами предмету спору. Відтак, вказані доводи відповідача не стосуються предмету спору у даній справі.
Згідно із ч.3 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Стаття 132 КАС України визначає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частиною 4 статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У відповідності до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат, згідно ч. 7 ст. 134 КАС України, покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Встановлено, що позивач просив стягнути з відповідачів витрати понесені на правову допомогу у розмірі 7 570 грн.
На підтвердження вказаних витрат подано договір №08/01-01 про надання правової допомоги, додаткову угоду від 17.01.2024 до вказаного договору, квитанцію від 17.01.2024 №1 (08/01-01).
З урахуванням наведеного, суд вважає, що факт понесення позивачем вказаних витрат підтверджується матеріалами справи.
Надаючи оцінку співмірності заявленої до стягнення з відповідача суми витрати на правову допомогу із критеріями, встановленими частиною п'ятою статті 134 КАС України, проаналізувавши складність справи та виконання адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, апеляційний суд вважає, що розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не відповідає умовам співмірності. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення заявленої позивачем суми витрат на правову допомогу та стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3 785 грн.
Доводи відповідача про недостовірність наданих позивачем доказів понесення витрат на правничу допомогу з огляду на те, що підписи позивача у наявних у відповідача рапортах підписаних позивачем та договорі й додатковій угоді суттєво відрізняються, апеляційний суд відхиляє, адже відповідачем не надано доказів підробки відповідних підписів, а суд не є суб'єктом, що уповноважений на встановлення достовірності підписів.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя М.М. Заїка
Судді Є.О. Сорочко
Є.В. Чаку
Повний текст постанови складено та підписано 30 січня 2025 року.