Справа № 754/16572/21
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/3954/2025
Головуючий у суді першої інстанції: Таран Н.Г.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В.
21 січня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача Крижанівської Г.В.,
суддів Оніщука М.І., Шебуєвої В.А.
при секретарі Шпирук Ю.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги адвоката Числовської Ірени Вітольдівни, подані в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 вересня 2024 року та додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 листопада 2024 року, ухвалені у складі судді Таран Н.Г., у справі № 754/16572/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, -
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. Зазначала, що з 15 червня 2016 року по 19 квітня 2021 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . В період перебування у шлюбі вони придбали у спільну сумісну власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , та автомобіль. Через перебування у неприязних стосунках, сумісне проживання у вказаній квартирі є неможливим. Окрім того, ОСОБА_2 було продано спільний автомобіль про що вона нещодавно дізналась. Вона зареєстрована у вищевказаній квартирі та зацікавлена у припиненні режиму спільної сумісної власності на цю квартиру шляхом переходу права володіння, розпорядження і користування квартирою до неї, зі сплатою відповідачу ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 712 800,00 грн., що в еквіваленті згідно офіційного курсу НБУ станом на день подання позову, становить 27000,00 доларів США. З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила припинити право власності у спільній сумісній власності ОСОБА_2 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , та визнати за нею право особистої приватної власності на цю квартиру.
У грудні 2021 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, в якому, з урахуванням уточнень зазначив, що за період перебування у шлюбі з ОСОБА_1 вони набули у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, не вся спірна квартира купувалась за спільні кошти. 08 вересня 1999 року він придбав у ОСОБА_3 незакінчене будівництво житлового будинку (готовність становила 75 %), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та розташоване на земельній ділянці розміром 600 кв.м. 12 червня 2013 року він отримав свідоцтво про право власності на дану земельну ділянку, на якій розташоване незакінчене будівництво, кадастровий номер 7120910100:01:001:1084. Оскільки вони хотіли разом з ОСОБА_1 придбати власне житло, а спільних коштів їм не вистачало, то 25 червня 2019 року він продав вказане незавершене будівництво житлового будинку з земельною ділянкою. За договором купівлі-продажу земельної ділянки від 25 червня 2019 року він отримав 27 720,00 грн., а договором купівлі-продажу незавершеного будівництва він отримав 140 753,00 грн. що разом склало 168 473,00 грн. Дану суму він доклав до спільних з дружиною коштів і через 10 днів, а саме, 04 липня 2019 року вони придбали спірну квартиру. Вартість спірної квартири на момент придбання склала 1 219 000,00 грн. Тобто за кошти, які належали йому на праві особистої власності, було придбано 13,82 % спільної квартири. З урахуванням викладеного, ОСОБА_2 просив в порядку поділу майна подружжя визнати за ним право власності на 63,82% ідеальної частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 933 942,00 грн. та виділити йому у власність 63,82 % ідеальної частки спірної квартири, визнати за ОСОБА_1 право власності на 36,18 % ідеальної частки вказаної квартири вартістю 529 458,00 грн. та припинити її право власності на 63,82% цієї квартири.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 24 вересня 2024 року було прийнято відмову від позовних вимог ОСОБА_1 та закрито провадження у справі за її позовною заявою до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, продовжено розгляд справи за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 24 вересня 2024 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задоволено.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя:
визнано за ОСОБА_2 право власності на 63,82 % ідеальної частки квартири АДРЕСА_3 ;
визнано за ОСОБА_1 право власності на 36,18 % ідеальної частки квартири АДРЕСА_3 .
25 жовтня 2024 року ОСОБА_2 подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення у справі, в якій просив вирішити питання про стягнення з ОСОБА_1 на його користь судового збору в сумі 11 389,20 грн.
Додатковим рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 08 листопада 2024 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у справі задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені ним по справі судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11 389,20 грн.
Не погоджуючись з рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 24 вересня 2024 року, адвокат Числовська І.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу. Просила рішення суду першої інстанції в скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково, визнати ним право власності на 50% ідеальної частки квартири АДРЕСА_3 та визнати за ОСОБА_1 право власності на 50 % вказаної квартири. Посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Вважає, що у суду першої інстанції не було жодних підстав для збільшення частки ОСОБА_2 у спільному майні до 63,82%, оскільки ОСОБА_2 не було надано суду жодного доказу на підтвердження того, що кошти в розмірі 168 473,00 грн. від продажу належних йому об'єкта незавершеного будівництва та земельної ділянки були використані саме на придбання спірної квартири. При цьому, матеріали справи не містять доказів одержання вказаних коштів на банківський рахунок ОСОБА_2 , чи перерахування вказаної суми на рахунок продавця за договором купівлі-продажу спірної квартири, а також жодних доказів надання ОСОБА_2 цієї суми ОСОБА_1 при укладенні нею договору купівлі-продажу, як покупцем. Відтак, у суду були відсутні підстави для ствердження, що кошти від продажу земельної ділянки та об'єкта незавершеного будівництва було спрямовано на збільшення частки ОСОБА_2 у праві власності на спірну квартиру. Крім того, договір купівлі-продажу квартири від 04 липня 2019 року не містить відомостей про те, що при придбанні квартири ОСОБА_1 використала ту чи іншу суму грошових коштів, що є особистою приватною власністю ОСОБА_2 . Натомість, надана під час укладення вказаного договору заява ОСОБА_2 свідчить про надання згоди на придбання квартири за спільні сумісні кошти подружжя. Саме по собі посилання на те, що договір купівлі-продажу спірної квартири було укладено через 10 днів після продажу ОСОБА_2 земельної ділянки та об'єкта незавершеного будівництва не є достатнім підтвердженням сплати ним особистих коштів за придбану у шлюбі квартиру. Також зазначає, що під час продажу ОСОБА_2 об'єкта незавершеного будівництва, ОСОБА_1 надавала згоду на його відчуження як такого, що перебувало у спільній власності подружжя, про що також зазначено в п. 6 договору купівлі-продажу незавершеного будівництва житлового будинку від 25 червня 2019 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Відтак, ОСОБА_2 , під час продажу вказаного об'єкта незавершеного будівництва, сам підтвердив, що це майно є спільною сумісною власністю подружжя, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що кошти від його продажу в розмірі 140 753,00 грн. є особистою власністю ОСОБА_2 . Звертає увагу на те, що ОСОБА_2 не доведено одержання доходу в Україні, а доходи, на які він посилається, отриманні поза межами України в іноземній валюті. В той же час, доказів ввезення в установленому порядку іноземної валюти до України позивачем не надано, як не надано і доказів декларування в Україні ОСОБА_2 одержаного ним доходу. Викладені обставини ставлять під сумнів участь ОСОБА_2 у придбанні спірної квартири взагалі. Суд першої інстанції, поділивши спільне сумісне майно подружжя, вийшов за межі позовних вимог та ухвалив рішення про поділ спільного майна без визнання спірної квартири об'єктом спільної сумісної власності подружжя та, відповідно, без припинення права власності ОСОБА_1 на спірну квартиру, відомості про яку, як власницю, внесено до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тим самим, ОСОБА_1 вважає, що її було позбавлено можливості спростувати презумпцію спільної сумісної власності подружжя, застосовану судом до спірних правовідносин.
Не погоджуючись з додатковим рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 08 листопада 2024 року, адвокат Числовська І.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу. Просила скасувати додаткове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу в розмірі 11 389,20 грн.Посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Зазначає, що судом першої інстанції було допущено помилку у визначенні виду судових витрат та, як наслідок, неправомірно стягнуто витрати на правничу допомогу, які ОСОБА_2 не заявлялися, оскільки останній просив суд стягнути понесені ним витати зі сплати судового збору. Звертає увагу на те, що витрати по сплаті судового збору за подання клопотання про витребування доказів у розмірі 496,20 грн., клопотання про призначення експертизи у розмірі 536,80 грн. та за клопотання про витребування доказів у розмірі 536,80 грн. є такими, що помилково понесені позивачем, оскільки у відповідності до вимог Закону України «Про судовий збір» оплати судовим збором підлягає лише забезпечення доказів, а не їх витребування. Тому з метою повернення сум, помилково сплачених при зверненні до суду із клопотаннями, позивач має звертатися із відповідною заявою до суду першої інстанції, а не стягувати ці суми з відповідачки.
Адвокат Панова І.Ю., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , подала відзив на апеляційну скаргу. Просила скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заперечує проти доводів представника ОСОБА_1 , вважає їх необґрунтованими, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
В судовому засіданні, адвокат Числовська І.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , апеляційні скарги підтримала, просила їх задовольнити з наведених у них підстав.
ОСОБА_2 та його представник адвокат Панова І.Ю. проти доводів апеляційної скарги на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 вересня 2024 рокузаперечували, просили апеляційну скаргу залишити без задоволення з огляду на її безпідставність, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 листопада 2024 року просили змінити.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 вересня 2024 рокуне підлягає задоволенню, натомість апеляційна скарга на додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 листопада 2024 року підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 15 червня 2016 року по 19 квітня 2021 року перебували у зареєстрованому шлюбі.
Дітей від шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не мають.
За період спільного проживання сторонами було придбано квартиру АДРЕСА_3 , яка має загальну площу 71,3 кв. м.
Даний факт підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 04.07.2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко А.І., за реєстровим № 373.
Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 залишилась проживати у спільній квартирі.
З'ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_2 , визнавши за ним право власності на 63,82 % ідеальної частки квартири АДРЕСА_3 , а за ОСОБА_1 - право власності на 36,18 % ідеальної частки цієї квартири.
Також суд першої інстанції дійшов висновку про задоволеннязаяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у справі, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені ним по справі судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11 389,20 грн.
Колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 вересня 2024 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2 ст. 60 СК України).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
Частиною 1 ст. 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.
Згідно зі ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до змісту вказаних норм у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними.
Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (ст.ст. 77-78 ЦПК України) і це є її процесуальним обов'язком (ст.ст. 12, 81 ЦПК України).
При цьому, згідно із ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте ними до шлюбу; майно, набуте ними за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно набуте ними за час шлюбу, але за кошти, які належали їм особисто; житло, набуте ними за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Таким чином, у разі придбання майна хоч і у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна за час шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
При цьому, відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, квартира АДРЕСА_3 була придбана ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під час шлюбу.
Заявляючи позовні вимоги про поділ спільного майна подружжя та визнання за ним права власності на 63,82% частки вказаної квартири, а за ОСОБА_1 - на 36,18 % частки цієї квартири, ОСОБА_2 вказував, що частина коштів, за які була придбана вказана квартира була одержана від продажу майна, що було його особистою власністю. 08.09.1999 року до одруження з відповідачкою він придбав у ОСОБА_3 незакінчене будівництво житлового будинку, готовністю 75 %, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та розташоване на земельній ділянці розміром 600 кв. м., яку він приватизував, а 25.06.2019 року він продав вказане незавершене будівництво житлового будинку разом із земельною ділянкою. За договором купівлі-продажу земельної ділянки від 25.06.2019 він отримав 27 720,00 грн. За договором купівлі продажу незавершеного будівництва він отримав 140 753,00 грн., а разом - 168 473,00 грн. Дану суму він доклав до спільних з дружиною коштів і вже через 10 днів вони придбали спірну квартиру. Відтак, виходячи з вартості квартири на момент придбання, що склала 1 219 000,00 грн., за кошти, які належали йому на праві особистої власності, було придбано 13,82 % спільної квартири.
На підтвердження своїх доводів ОСОБА_2 надав суду копію договору купівлі-продажу незакінченого будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , від 08 вересня 1999 року, копію свідоцтва про право власності на земельну ділянку від 16 червня 2013 року, кадастровий номер 7120910100:01:001:1084, за адресою: АДРЕСА_2 , копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, копію договору купівлі-продажу незавершеного будівництвом житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , від 25 червня 2019 року, договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25 червня 2019 року, кадастровий номер 7120910100:01:001:1084, за адресою: АДРЕСА_2 , копію договору купівлі-продажу спірної квартири АДРЕСА_3 від 04 липня 2019 року (т.1, а.с. 51, 52, 53, 60-61, 62, 64-65).
В свою чергу, ОСОБА_1 не надала суду жодних доказів на підтвердження джерела придбання спірної квартири, а також на підтвердження того, що одержаних за час шлюбу спільних з ОСОБА_2 доходів було достатньо для купівлі спірної квартири згідно договору купівлі-продажу цієї квартири від 04 липня 2019 року, враховуючи і те, що шлюб між ними було зареєстровано лише 15 червня 2016 року.
Також, установлено, що договори про продаж об'єкта незавершеного будівництва та земельної ділянки в м. Жашків були укладені ОСОБА_2 25 червня 2019 року, тоді як спірна квартира була придбана сторонами 04 липня 2019 року, тобто, через 10 днів.
Відтак, враховуючи незначний проміжок часу між продажем ОСОБА_2 незавершеного будівництвом житлового будинку та земельної ділянки в м. Жашків, які належали йому на праві особистої власності, та укладенням договору купівлі-продажу спірної квартири, суд першої інстанції обґрунтовано врахував суму одержаних ОСОБА_2 від продажу його особистого майна коштів в розмірі 168 473,00 грн. при вирішення питання поділу спірної квартири, та визнав за ним право власності на 63,82 % частки квартири, а за ОСОБА_1 - на 36,18 % частки квартири.
Колегія суддів відхиляє посилання представника ОСОБА_1 на те, що при продажі ОСОБА_2 незавершеного будівництвом житлового будинку в м. Жашків, вона надавала згоду на його продаж, що на її думку, свідчить про те, що даний об'єкт незавершеного будівництва, як і кошти, одержані від його продажу, також були їх спільним майном, та одночасно посилання на відсутність доказів, що отриманні від продажу кошти були витрачені на придбання спірної квартири, оскільки по суті такі посилання є взаємовиключними.
Крім того, як було встановлено, ОСОБА_2 набув у власність вказаний об'єкт незавершеного будівництва до шлюбу із ОСОБА_1 ще в 1999 році, а тому, він був його особистою приватною власністю. Надання згоди ОСОБА_1 на відчуження ОСОБА_2 об'єкта незавершеного будівництва не змінює правовий режим цього майна, яке згідно чинного законодавства є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 не зазначила за які саме кошти була придбана спірна квартира з урахуванням строку перебування їх у шлюбі, а також не надала посилань на докази, які б свідчили про те, що їх спільних доходів, одержаних у шлюбі, було достатньо для придбання спірної квартири.
До апеляційної скарги представником ОСОБА_1 надано копію нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 , наданої під час придбання спірної квартири, копії довідок про розмір заробітної плати ОСОБА_1 . Разом з тим, такі документи не були предметом дослідження суду першої інстанції, оскільки йому не надавався. Сторона відповідачки не навела поважних причин ненадання такого доказу суду першої інстанції. Враховуючи положення ст. 367 ЦПК України, у апеляційного суду відсутні підстави для прийняття вказаних документів.
Також безпідставними є посилання представника ОСОБА_1 на те, що, поділивши спільне сумісне майно, суд першої інстанції не припинив право власності ОСОБА_1 на спірну квартиру, відомості про яку, як власницю, внесено до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оскільки право власності ОСОБА_1 на спірне майно не припинилося, а судом лише визначено частки сторін у спільному майні.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення спору.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга адвоката Числовської І.В., подана в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 вересня 2024 року підлягає залишенню без задоволення, а вказане рішення суду залишенню без змін.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції в частині ухвалення додаткового рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 листопада 2024 року.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 надано достатньо доказів для встановлення розміру витрат на правничу допомогу та факту надання адвокатом професійної правничої допомоги позивачу у даній справі в розмірі 11 389,20 грн.
Проте, як вбачається зі змісту заяви ОСОБА_2 про ухвалення додатково рішення суду, останній просив суд стягнути з ОСОБА_1 не витрати на правничу допомогу, а витрати зі сплати судового збору в розмірі 11 389,20 грн., що згідно зі ст. 133 ЦПК України є різними видами судових витрат.
Оскільки ОСОБА_2 не порушував перед судом питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав їх стягнення з ОСОБА_1 .
Вказана помилка підлягає виправленню апеляційним судом.
При цьому, як було встановлено колегією суддів, до суми заявленого до відшкодування судового збору (11 389,20 грн.), ОСОБА_2 було включено судовий збір: за подання позовної заяви - 7 317,00 грн., за подання уточненої позовної заяви зі збільшенням позовних вимог - 2 023,00 грн., за подання заяви про забезпечення позову - 520,00 грн., за подання клопотання про витребування доказів - 496,20 грн., за подання клопотання про призначення експертизи - 496,20 грн., за подання клопотання про витребування доказів - 536,80 грн. (т.3, а.с. 154-159).
Водночас, положеннями Закону України «Про судовий збір» не передбачено сплати судового збору за подання клопотання про витребування доказів, заявленого в порядку ст. 84 ЦПК України, та за подання клопотання про призначення експертизи.
Відтак, сплачені позивачем суми в розмірі 496,20 грн. та в розмірі 536,80 грн. за подання клопотань про витребування доказів та в розмірі 496,20 грн. за подання клопотання про призначення експертизи не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідачки.
Відповідно, згідно зі ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 9 859,80 грн. витрат по сплаті судового збору, що були понесені останніми у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанцій.
Керуючись ст. 268, 367, 374, 375, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Числовської Ірени Вітольдівни, подану в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 вересня 2024 року залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу адвоката Числовської Ірени Вітольдівни, подану в інтересах ОСОБА_1 , на додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 листопада 2024 року задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 вересня 2024 року залишити без змін.
Додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 листопада 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 9 859,80 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 29 січня 2025 року.
Суддя-доповідач
Судді